Історія розвитку редагування
Редагува́ння - це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Складається з двох рівноправних процедур: контролю (аналізу) та виправлення (реконструкції) авторського оригіналу.
Проблема редагування стала актуальною з появою писемності. Ця потреба вимагала від авторів та їх читачів користуватися одними й тими самими нормами (однаково позначати літери). Тому з появою перших писемностей виникло завдання їх нормалізації. Першими професійними редакторами були хранителі Олександрійської бібліотеки (ІІІ ст.. до н.е.), які займалися коментуванням та виправленням зібраних текстів. У ІІ ст. до н. е. в латинській мові виник термін "редагування" (упорядкування).У VI ст. до н. е. в Римі покупці, за певну плату, могли замовити перевірку книг на відповідність оригіналу. При римських бібліотеках були посади "префектів", які дозволяли читати або вилучали соціально небезпечні книги. У майбутньому ці книги перетворились на закони авторського права і політичні норми редагування. У Китаї були обов’язкові спеціальні правила, що регламентували теми повідомлень (що повинен говорити підлеглий під час обіду зі своїм правителем). В Індії було розроблене спеціальне вчення "ріті", яке регламентувало художню властивість повідомлень.
Етапи розвитку редагування[ред.]
Період існування редагування як виду практичної діяльності: І п. – ІІІ ст. до н. е. – сер. ХІХ ст.: - виникнення редагування (ІІІ ст. до н. е. – поч. н. е); -стагнація (поч. н. е. – сер. XV ст.); - відродження редагування (кін. ХV ст. – сер. ХІХ ст.). ІІ. Період нагромадження фактів редакційної практики та теорії (ІІ пол. 19 ст. – 30-ті рр. ХХ ст.). ІІІ. Період функціонування редагування як науки: - 30-ті – 60-ті роки ХХ ст.) – становлення редагування; - класичне редагування (60-ті – 90-ті роки ХХ ст.); - комп’ютерне редагування (90-ті роки ХХ ст. – поч. ХХІ ст.). В Україні в часи середньовіччя, у майстернях, де виготовляли рукописні книги, працювали так звані "справники", які звіряли переписані копії з оригіналами книг. "Справники" одночасно виконували функції і коректора, і текстолога. У 17 ст. у друкарні Києво-Печерської лаври коректорів називали "столпоправителями", а у Львівській братській школі – "дозорцями". ХІХ ст. – мовознавець О. Потебня відкрив теорію значень слова. У 1972 р. викладачі Українського поліграфічного інституту (М. Феллер, І. Квітко, М. Шевченко) опублікували "Довідник коректора", який є найповнішим україномовним виданням, що описує норми редагування. На початку 80-х років розвивалася "Київська школа редагування", засновником якої був Роман Іванченко.
Див. також[ред.]
Посилання[ред.]
Література[ред.]
- Зелінська Н. В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою твору. [Літературне опрацювання тексту]: навч. посібник. К.: УМК ВО, 1989. 76 с.
- Іванченко Р. Г. Літературне редагування: репр. вид. К., 2003. 248 с.
- Капелюшний А. О. Редагування в засобах масової інформації: навч. посібник. 2-ге вид., випр. і допов. Львів: ПАІС, 2009. 431 c.
- Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: навч. посібник. 2-ге вид. Львів: Афіша, 2011. 640 с.
- Пахомов В. В. Книжное искусство: В 2 т. – М, 1961. – Т. 1. – 424 с.; М., 1962. – Т. 2. – 432 с.
This article "Історія розвитку редагування" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Історія розвитку редагування.
