You can edit almost every page by Creating an account. Otherwise, see the FAQ.

Історія села Бджільна

Матеріал з EverybodyWiki Bios & Wiki
Перейти до:навігація, пошук


Перша згадка[ред.]

Перша згадка про Бджільну Теплицької волості Гайсинського повіту датована серединою XVII ст. це село належить до Теплицького ключа графині Олександри Потоцької. З архівних даних нам також відомо, що на той час у Бджільній проживало 3012 жителів, було 843 господарства, 2845 га землі, що знаходилась в користуванні.

Походження назви[ред.]

Колись давно в цій місцевості росли великі густі ліси, в яких водилось багато бджіл, звідки й назва села - Бджільна. Назву селу дали чумаки, які везли сіль з Криму через село. Зупинившись на ночівлю, чумаки повечеряли в місцевій корчмі, а на ранок вони майже всі були мертві, їх закусали бджоли і волів їхніх. Ще й досі на полі є три пагорби, які називаються чумацькими могилками. В одному з них захоронені чумаки, в другому – воли, а в третьому – вози з сіллю. З тих пір село стало називатися Бджільна.

Пчельнянський винокурний і ректифікаційний завод[ред.]

Бджільнянська винокурня існувала з 1830 року і належала родині Потоцьких.

Її перебудова у 1895 р. обійшлася власникам у 105 тис. руб. Спочатку завод займався викурюванням тільки сирого спирту, з 1895 р. було добудовано і ректифікаційне відділення,підвали і воловню для відгодівлі волів «брагою».. Завод був підпорядкований адміністрації маєтку. Приблизне вирахування прибутку від заводу становило 38 694 руб. валового доходу. У 1896 р. чистий прибуток Пчельнянського заводу становив 14 701 руб. 91 коп. [1]

Під час Першої світової війни завод було зруйновано.

В 1947 році завод було відремонтовано і перебудовано. Завод випускав спирт із зерна кукурудзи, пшениці, ячменю, жита. З 1963 року завод виготовляв спирт із патоки, а згодом знову перейшов на виготовлення спирту із зерна. З 2011 року завод перебуває у стадії банкрутства.

Директори:[ред.]

  • Голобородько Петро Антонович;
  • Сокотнюк Степан Гаврилович;
  • Сокотнюк Тетяна Степанівна;
  • Капелюшний Володимир Сергійович;
  • Сташок Валерій Степанович;
  • Шейчук Ольга Михайлівна.

Церква[ред.]

В 1753 році в селі було побудовано дерев’яний храм з трьома куполами. Священниками були Венедикт Бесядовський та Федір Доброгорський. В 1878 році храм згорів і його розібрали. В цьому ж році побудували новий дерев’яний храм на кам’яному фундаменті. Іконостас в новий храм перенесли із старої церкви. Відкрили церкву на свято Святого Архистратига Михайла. Особливою пошаною славилась ікона Іверської Божої Матері, придбана з Афону селянкою Тетяною Колубайко. Будівництво церкви обійшлося в 16000 рублів[2].

Розібрана церква була в 1970-х роках.

4 жовтня 2012 року на запрошення настоятеля Свято-Михайлівської парафії села Бджільна ієрея Валерія Кушніра владика Онуфрій відслужив божественну літургію, а також освятив наріжний камінь під будівництво нового храму, фундамент якого вже закладений.

Школа[ред.]

Церковно-парафіяльна школа заснована 1861 року. У 1897 р. для школи збудоване нове приміщення під металевою покрівлею. В 1910 році у селі відкрито земську школу. В 1912 році збудовано нову земську школу. В 1931 році початкова школа була переведена на семирічне навчання, в 1937 – 1938 рр. в семирічній школі навчалося до 400 учнів. В 1939 році була побудована нова школа в ній навчалися діти до 1982 року. В 1979-1981 роках будують нове двоповерхове приміщення сучасної школи.

Директори:[ред.]

  • Слободяник Клим Михайлович;
  • Титомир Микола Михайлович;
  • Косенко Диментій Васильович;
  • Слободяник Олександр Антонович;
  • Наталюк Олександр Львович;
  • Наталюк Світлана Омельянівна;
  • Наталюк Олександр Львович;
  • Ставничий Степан Климович.

Учителі:[ред.]

Населення[ред.]

Станом на січень 1901 року населення становило 2656 осіб. Також на території села проживало п’ять сімей євреїв та чотири римсько-католицьких сім’ї. В багатьох жителів не було земельних наділів або вони були такі малі, що не могли прогодувати всю сім’ю, тому багато селян в літні місяці йшли на заробітки в Херсонську і Кишинівську губернії. Невелика частина жителів займалася плотництвом і столярним ремеслом. Шукаючи виходу з важкого становища, деякі селяни спродували землю й майно, й мандрували шукати щастя на «Зелений клин» (Далекий Схід), звідки поверталися ні з чим. Вони ставали або батраками в панських маєтках, або робітниками на цукроварнях та спиртових заводах.

Громадська активність[ред.]

Революціонери[ред.]

В 1905 році в селі організовується підпільна революційна організація, якою керує Слободяник Панас Федорович. До організації входить 27 осіб. Організація проводила таємні збори, розповсюджувала листівки, революційні книги. Активними учасниками організації були: Кравець Олексій, Крохмальний Петро, Воєвода Петро, Гуменюк Юхим, Міркун Никифор, у хаті якого збиралась підпільна організація. Організація підтримувала зв’язки з іншими підпільними організаціями та з Гайсинською повітовою організацією, представники якої приїздили в село та проводили роботу з підпільниками. Одним із учасників організації був таємний агент поліції гр. Бойчук, який в 1907 році видав організацію. Поліція арештувала всіх підпільників. Після допиту звільнили всіх арештованих, а Міркуна Никифора та Слободяника Панаса віддали до суду. Слободяник П. втік до Америки, а Міркуна Н. Судова Одеська Окружна палата присудила до повішання.

Союз русского народа[ред.]

у 1908-1913 рр. у селі діє осередок «Союзу російського народу»[3], яким керували Розгін Пилип, Гуменюк Герасим, Бойчук К. і священник Добровольський.

Перша світова війна та революція[ред.]

Почалася перша Світова війна. Більшу частину селян було мобілізовано на фронт. Село зубожіло, розорилося. Наше село зустріло чутки про повалення царату насторожено. Спочатку ці чутки передавалися пошепки, а згодом все голосніше та відкритіше. Селяни чекали розподілу поміщицької землі, відмовлялися працювати на поміщицьких ланах. Особливо загострилась боротьба під час жнив – осипалося зерно, селяни не виходили на роботу. Восени 1917 року почали прибувати солдати з фронту, які приносили звістки про те, що готується збройне повстання проти Тимчасового Уряду. В селі часто проводяться збори. Активними агітаторами за політику більшовицької партії були: Воєвода С. (робітник із Баку), Маслій Павло (робітник з Донбасу), Литвинюк Пилип та інші.

На зборах селяни вирішили розібрати економію, а спирт, що належав державі - розпродати. Гайсинська повітова народна управа неодноразово зверталась до селян з вимогою повернути спирт або гроші за його продаж державі. Селяни відмовлялись. Тоді на початку квітня 1918 року у село було направлено загін вільного козацтва. Унаслідок сутичок загинуло 2 селян та 8 «вільних козаків» та 1 представник німецького війська. Через кілька днів було заарештовано 26 селян[4]. Через деякий час заручники втекли з Гайсинської тюрми та переховувалися.

Восени 1918 року селяни знову розграбували панський маєток та забрали панське майно.

В селі на зборах обирається сільська охорона на чолі з Дідушком В., якого в 1926 році вбили бандити. В травні 1920 року на наші землі приходять війська Червоної Армії, по селах створюються Ревкоми. У Бджільній Ревком складався з трьох осіб: голова – Дідушок Євсей, заступник – Ткачук Яків, секретар – Слободяник Юхим Михайлович. Також організовується комітет незаможних селян на чолі з Міркуном Василем. В 1920 році в селі відбувся розподіл поміщицької землі.

Міжвоєнний період[ред.]

Управління селом здійснюють сільські ради. Склад першої сільської ради було обрано в 1921 році на чолі з головою – Тихим Карпом Панасовичем.

Голови сільської ради[ред.]

  • Тихий Карпо Панасович;
  • Судак Кіндрат;
  • Дідушок Мефодій Гордійович;
  • Іщенко Микола Прокопович;
  • Бойко Володимир Онуфрійович;
  • Притула Петро Степанович;
  • Форзун Василь Антонович;
  • Притула Петро Степанович;
  • Ставничийй Степан Климович;
  • Мельник Анатолій Антонович.

Утворення села Червона Долина[ред.]

В 1922 році було утворено виселок на колишній поміщицькій землі, і названо його – Червона Долина (в 90-х роках виселок набув статусу села). Багато селян, які зовсім не мали садиб, будувались на Червоній Долині. Першим збудував хату на Червоній Долині – Гарбуз Іван Григорович.

МТС[ред.]

У Бджільній МТС було створено у 1925 році, а його головою обрано Головка Профира Купріяновича.

Колективізація[ред.]

Організовується спільний обробіток землі, на основі машинного товариства в селі створюється 5 СОЗів. Після прийняття плану Першої п’ятирічки на селі розгортається боротьба за суцільну колективізацію. В 1930 році на основі СОЗів в селі утворюється три колгоспи: 2 в Бджільній – «Радгосподар» та «ім. Шевченка», на Червоній Долині - «Нове життя». Під час колективізації велась боротьба з куркулями та ліквідація їх, як класу. Розкуркулено 4 господарства, вислано із села сім’ю Мельника Григора Ільковича.

Голодомор 1932-1933 років[ред.]

У період голодомору 1932-1933 років в селі померло 690 чоловік. Зі спогадів, записаних від жительки села, Мовчан Марфи Трохимівни стає відомо, що активісти забирали з хатів все і людям приходилося їсти лободу, акацію, листя липи і клена, бруньки, траву, в селі поз’їдали всіх котів, собак, виловили горобців, голубів, жаб, щурів. В селі повністю вимерло 7 дворів підряд, в живих не залишилося нікого. Також траплялися випадки людоїдства: «Знаю і бачила тих людей: чоловік помер з голоду, а Марія Меркур, по-вуличному «Манжориха» з дочкою різали і їли людей. Їх потім спіймали. Вели по селу, то одна із них несла відрізану голову жінки чи дівчини, а друга – ноги. Їх забрали в сільраду, а що з ними дальше було - не знаю. Ще знаю на залузькому кутку (вулиця від сусіднього села Залужжя, зараз це початок вулиці Жовтневої) жінка Марія Гулька (прізвисько) зарізала і з’їла свою дочку.» - згадує Марфа Трохимівна.

  Жителька Жарій.М.С. згадує : «Було мені в 1933 році 24 роки. Мала чоловіка. Дітей не було. Від початку колективізації працювали обоє в Бджільнянському колгоспі. Особисто я вважаю, що голод 1933 року на Україні було створено штучно , бо такі були вказівки партії та уряд і направлені вони були на винишення селян. Ще в 1931 та 1932 роках з нашого молодого і слабосильного колгоспу вивозили геть чисто все, що можна було зібрати з полів, нічого не лишаючи людям, зате гарно і достроково рапортували товаришу Сталіну, що план колгосп вже виконав. Люди все це бачили і не мали надії що колгосп їх прогодує, тому все, що було вирощене на городах і в деяких одноосібних полях, ховали, щоб хоч самогон.
  Люди на колінах просили лишити хоч кришку – та де там, вони ще й сміялися,  дивлячись, як плачуть малі діти. Люди були у відчаї. Думали що це наша місцева влада отаке собі витворяє, від жителів села написав листа Трифон Сильвестрович Литвинюк і в Київ, і в Москву до самого «батька» Сталіна, та відповіді не отримали. За те ранком до цих «письменників» приїжджав чорний ворон і забрав кудись. І до цих пір ніхто не відає, куди поділися ці люди .
   Бачачи ці страхіття і жорстоку байдужість влади, люди потай ховали в найдальші кутки льохів і сараїв козу чи порося, щоб вночі тихенько зарізати та закопати десь подалі од сусідського ока. Потім потай скрадаючись, мов злодії, йшли раз на тиждень, щоб одрізати шматок м’яса  чи якого ребра, бо скидали до одної ями. Декого забирали ще живого і казали : «Однаково помреш, то щоб знову не їхати до твого двору, лежи вже на возі». 
    Велике було горе і біда. Люди поїли всіх собак і котів, ловили горобців, голубів та ворон , їли бур‘яни, бруньки на деревах, жаб та щурів, навіть своїх дітей . Весною 1933 року більша половина жителів Бджільної лежала на цвинтарі. Правда, на посівну почали трохи підгодовувати тих, хто ще не
помер з голоду. Мабуть, начальство злякалося , що всі люди вимруть, та й хто ж буде землю обробляти та їх годувати. Дорослому давалося 50 грам хліба, а дитині – 25 грам та ще бовтанку з кукурудзяних круп чи мамалигу. Після обіду миски не потрібно було мити».
  Весною 1933 року більша частина жителів Бджільної лежала на кладовищі.

В пам'ять про жертви голодомору 1932 – 1933 років було побудовано пам’ятник, щоб знали люди, щоб пам’ятали, щоб ніколи таке не повторилось…

  В 1934 році село було суцільно колективізовано. Провідну роль в колективізації села відіграли партійна та комсомольська організації. Комсомольська організація була створена в 1926 році, першими комсомольцями були Міркун П.М., Ставничий О.Д., Стопко Д. Партійна організація створена в селі в 1927 році при спиртовому заводі, членами якої були і сільські комуністи – Головко Профир, Тарасишин Федот Григорович, Мельник Килина Саківна. 
  З появою машин і потужної техніки на полях зростає врожайність. В 1936 році на полях трьох колгоспів працювало 5 тракторів «ХТЗ».

В 1936 – 37 рр. збільшилась врожайність та економіка колгоспів, зростає добробут колгоспників. Оплата трудодня становить від трьох до п'яти кілограм зерна. Трагічні сторінки історії репресій на Тепличчині 1937-1938 рр. В 1948 році орденом Леніна за плідну працю на педагогічній ниві був нагороджений Воєвиченський Григір Никифорович.

В с.Бджільні було репресовано 12 чоловік В 1937 році в селі відкрито медпункт, а в 1939р. – філію зв’язку і ощадкаси.

Друга світова війна (1939-1945)[ред.]

Із села до Червоної армії було призвано 438 чоловік, з них 297 нагороджено орденами та медалями. З села було евакуйовано всю техніку, худобу. Останні стада худоби з села пішли на схід 3 липня 1941 року. З трьох колгоспів села евакуйовано 325 голів великої рогатої худоби і 180 овець.

В село нацисти вступили 2 липня 1941 року. Замість колгоспу створено громадське господарство «Героїв Базару»[5].

Для гарантії збереження порядку і запобіганню співпраці з партизанами, німецьке командування вибрало в селі 50 заручників, які були активістами при будівництві колгоспу.

Семирічне навчання в школі було перервано, працювала лише початкова школа в центрі села.

На роботи до Німеччини виїхало 78 осіб. Загинуло 210 мешканців села. В концтаборах загинуло 11 чоловік.

За час окупації подій, пов'язаних з партизанським рухом, в селі не було.

На початку 1944 року в сільській управі склали списки активістів, над якими думали вчинити розправу. Секретарем сільської управи на той час був Головко Профир, який знищив списки, підготовлені раніше старостою села. Гестапівці забрали Головка Профира, довго катували, а потім вбили на цвинтарі в селищі Теплик.

12 березня 1944 року в село вступила Радянська Армія. Головою сільської ради стала Шкіндер Килина Йосипівна.

6 листопада 1985 року було відкрито пам'ятник воїнам-односельчанам, які загинули на фронтах «Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років», куди було перенесено і перезахоронено останки з братської могили Невідомого солдата.

Радянський період[ред.]

У селі існувало три колгоспи - "Нове життя", «Радгосподар» та «ім. Шевченка». У їх розпорядженні було всього 5 тракторів «Наті», 4 трактори «ХТЗ», 4 трактори «У-2» та 2 комбайни. Врожайність пшениці становила 30ц/га, цукрового буряка – 30,4 ц/га.

Колгосп імені Сталіна[ред.]

У 1950 році всі три колгоспи об'єднано у колгосп ім. Сталіна. Укрупнений колгосп мав 2567 орної землі, 484 голів ВРХ, в тому числі: корів – 100 голів, свиней – 612, овець – 520, птиці – 2205 штук, 220 бджолосімей. На полях колгоспу працювало 10 тракторів. Зросла оплата праці колгоспників. В 1962 році колгоспники одержали по 1,700 грам зерна і 94 копійки грішми.

Голови колгоспів:[ред.]

  • Ліберман (був головою в 1939 році),
  • Ткачук Платон Климович,
  • Кулинич Микола Прокопович,
  • Риженко Архип Архипович,
  • Бабійчук Микола Іванович,
  • Бойко Валерій Володимирович,
  • Бабійчук Микола Іванович,
  • Кучер Олег Анатолійович,
  • Кравець Валентина Іванівна (1998 – 2000 роки),
  • Годованюк Микола Євгенович (2000 – 2003 роки).

В листопаді 1992 року колгосп «Зоря комунізму» реорганізувався КСП «Зоря».В 2000 році КСП «Зоря» реорганізовується в ТОВ «Зоря». З 1 березня 2003 року ТОВ «Зоря» реорганізовується ПСП «Фортуна». З реорганізацією колгоспу люди почали створювати селянські фермерські господарства (СФГ), зокрема, Іщенко Михайло Васильович, Бойко Валерій Володимирович, Пересунько Олександр Мефодійович, Бабійчук Микола Іванович, Власюк Олена Дем’янівна.

Інфраструктура[ред.]

Повністю радіофіковано та електрифіковано село. В центрі села збудовано приміщення контори колгоспу. В 1960 році побудовано сільмаг, а в 1962 році продуктовий магазин. В селі була лазня, медпункт, родильний будинок, дитячі ясла, восьмирічна школа та дві початкові - №1 – біля спиртового заводу, №2 – на Червоній Долині, також є поштове відділення. В селі розгорнулось будівництво власних будинків колгоспників. За цей період збудовано 250 новобудов. На поселенні Червона Долина закінчується будівництво початкової школи, де в новому 1963 – 64рр. буде навчатися 64 учні. Колгосп зріс в економічному відношенні з 1960 по 1965 роки придбано 22 трактори, 9 автомашин, 6 комбайнів та іншої техніки на суму 160 тисяч карбованців. Також збудовано 2 корівники, телятник, 2 свинарники, нову конюшню, тракторний парк.

Відгодівельний пункт «Бершадський» та ВАТ «Мрія – Лан»[ред.]

В різний час його директорами працювали:

  • Ільніцький Леонід;
  • Івасик Артем;
  • Загирняк Степан Йосипович.

В 2007 році підприємство розпалося, робітники цього ж підприємства викупили свої акції і створили ВАТ «Мрія – Лан» (директор Жук Петро Григорович). На сьогоднішній день підприємство займається відгодівлею поросят і вирощуванням зернових та технічних культур.

Видатні люди села[ред.]

  • Регушевський Євген Семенович (21 жовтня 1934 р.н.) - заслужений працівник народної освіти України, професор, декан факультету педагогіки і методики початкової освіти у Бердичівському педагогічному інституті (1963-1967), проректор з навчальної роботи Кіровоградського державного педагогічного інституту (1971-1975), завідувач кафедри українського мовознавства (1975-2004), декан філологічного факультету Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (1981-2004).
  • Орембська-Яблонська Антоніна (12.01. 1902 року с. Бджільна – 19.11.1994 рік Вроцлав, Польща) – мовознавець, полоністка і славістка, професорка Варшавського університету, авторка праць з історії мови і діалектології (дослідження слов’янських прислів’їв), співавторка перекладу на польську мову «Слова о полку Ігоревім».
  • Тарасишин Леонід Олександрович - 1953 року народження, професор медицини, працює над вивченням ракових захворювань. Тимчасово проживає в США (штат Каліфорнія).
  • Гринчик Микола Сакович-1936 року народження, інженер-конструктор, працює в конструкторському бюро по ракето будівництву м. Москви (Росія).
  • Міркун Настасія Тисівна - 1936 року народження, кандидат сільськогосподарських наук, проживає м. Вінниця.
  • Дем’янишин Григорій Трохимович - 1925 року народження, кандидат сільськогосподарських наук, проживає м. Іллінці Вінницької області.

Будинок культури[ред.]

Будівництво Бджільнянського сільського будинку культури було розпочато в 1965 році. Будинок культури є осередком виховної, культурно-масової та просвітницької роботи на селі.

Нагороджені орденами та медалями жителі с.Бджільна[ред.]

1. Безугла Марія Кузьмівна, доярка колгоспу «Зоря Комунізму » - орден Трудового Червоного Прапора 06.09.1973р.

2. Бойчук Іван Йосипович, комбайнер колгоспу «Зоря Комунізму» - орден «Знак Пошани» 24.12.1976р.

3. Воєвода Галина Андріївна, доярка колгоспу «Зоря Комунізму»- Медаль «За трудову відзнаку»,06.09.1973р.

4. Воєвода Фросина Фадеєвна, ланкова колгоспу «Зоря Комунізму»- орден Трудового Червоного Прапора» , 15.12.1972р.

5. Глибишин Іван Степанович, тваринник колгоспу «Зоря Комунізму» - Орден «Знак Пошани», 06.09.1973р.

6. Глива Зінаїда Іванівна, доярка колгоспу «Зоря Комунізму» - орден Трудової Слави III степеня 07.07.1986р.

7. Гуменюк В'ячеслав Вікторович, комбайнер колгоспу «Зоря Комунізму» - Медаль «За трудову відзнаку» 22.12.1977р.

8. Гурбан Ксенія Онуфріївна, апаратниця Бджілянського спиртзавода - Медаль «За трудову відзнаку» 21.07.1966р.

9. Здунік Василь Гнатович, бригадир колгоспу «Зоря Комунізму» - орден Трудового Червоного Прапора 15.12.1973р.

10. Здунік Микола Гнатович, комбайнер колгоспу «Зоря Комунізму» - медаль «За трудову відзнаку» 14.02.1975р.

11. Іщенко Василь Дмитрович, водій автомобіля колгоспу «Зоря Комунізму» - медаль «За трудову відзнаку» 07.07.1986р.

12. Кирсанов Іван Петрович, бригадир колгоспу «Зоря Комунізму» - орден Трудового Червоного Прапора 24.12,1976 р.

13. Кулинич Микола Прокопович, голова колгоспу «Зоря Комунізму» - орден «Знак Пошани», 8.04.І971 р.

14. Кулинич Станіслав Акімович, водій автомобіля колгоспупу «Зоря Комунізму» - медаль «За трудову доблесть»,24.12.1976р.

15. Купрійчук Михайло Іванович, тракторист колгоспу «Зоря Комунізму» - орден «Знак Пошани», 8.04.1971р., орден Трудового Червоного Прапора 14.02.1975р.

16. Мельник Петро Арефович, тракторист колгоспу «Зоря Комунізму» - медаль «За трудову відзнаку», 8.12.1973р.

17. Олійник Надія Семенівна, ланкова колгоспу «Зоря Комунізму» - орден «Знак Пошани»,15.12.1972р.

18. Паурчак Гилько Прокопович, заст. голови колгоспу «Зоря Комунізму» брирадир колгоспу «Зоря Комунізму» - медаль «За трудову відзнаку» 8.04.1971р., орден Трудового Червоного Прапора 8.12.1973р.

19. Петровський В'ячеслав Миколайович, водій колгоспу «Зоря Комунізму» - орден Трудової Слави III степеня 22.12.1977р.

20. Решетник Марія Андріївна, свинарка колгоспу «Зоря Комунізму»

доярка колгоспу «Зоря Комунізму» - орден Трудового Червоного Прапора 8.04.1971р., орден Жовтневої Революції 14.12.1984р.

21. Сербін Любов Миколаївна, доярка колгоспу «Зоря Комунізму» - орден Трудової Слави III степеня 24.12.1976р.

22. Слободяник Ольга Іссаківна, агроном колгоспу ім. Сталіна - орден «Знак Пошани» 26.02.1958р.

23. Ставничий Анатолій Терентійович, тракторист колгоспу «Зоря Комунізму» - медаль «За трудову доблесть»7.07.1986р.

24. Тихий Леонід Васильович, тракторист колгоспу «Зоря Комунізму» - медаль «За трудову доблесть» 8.12.1973р.

25. Ткачук Ганна Антонівна, доярка колгоспу «Зоря Комунізму» - орден «Знак Пошани» 8.04.1971р.

26. Фасоля Галина Іванівна, ланкова колгоспу ім. Сталіна - медаль «За трудову доблесть» 26.02.1958р.

27. Форзун Ганна Захарівна, доярка колгоспу «Зоря Комунізму» - орден Трудової Слави III степеня 14.02.1975р., орден Трудової Слави III степеня 6.03.1981р.

28. Цвігун Дмитро Петрович, комбайнер колгоспу «Зоря Комунізму»- орден «Знак Пошани» 8.12.1973р. 29. Яковенко Анастасія Іванівна, свинарка колгоспу ім. Сталіна - медаль «За трудову доблесть» 26.02.1958р.

30. Ткачук Павло Климович,голов колгоспу «Нове життя» - орден «Леніна» 1949р.

31. Тарасишин Петро Тарасович бригадир рільничої бригади – Два ордена «Леніна» 1949р.,1950р.

32. Воєвиченський Григорій Никифорович учитель - орден «Леніна»1948р.

33. Жарій Микола Якович комбайнер - орден Трудового Червоного Прапора 1950р.

34. Гарбуз Кирило Степанович комбайнер - орден Трудового Червоного Прапора 1950р.

35. Слободяник Прокіп Григорович бригадир – медаль «За трудову відзнаку» 1965р.

36. Гарбуз Настасія Карпівна ланкова колгоспу «Зоря комунізму» - орден Трудового Червоного Прапора 1965р.

Джерела[ред.]

Переможці: учасники бойових дій Другої світової та Великої Вітчизняної воєн, які померли в повоєнний період або проживають на території області. Вінницька область. Т.6 / Упор. Харчек В.Є , Боровик Г.В, Г.М. Леманець. - Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика»,2012. – 704с.. – С.397-406.

Реабілітовані історією:У двадцяти семи томах. Вінницька область. Т.2. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2007. – 848с..- С.139,156,443.

Реабілітовані історією:У двадцяти семи томах. Вінницька область. Т.3. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2010. – 784с.. – С.674,731.

Реабілітовані історією:У двадцяти семи томах. Вінницька область. Т.4. - Вінниця: ФОП «Каштелянов О.І»,2012. -77с.- С.473,474, 710.

Реабілітовані історією:У двадцяти семи томах. Вінницька область. Т.5. - Вінниця: ФОП «Каштелянов О.І»,2015. - 640с.– С.261,488. Домашня сторінка проф. Олекси Піддубняка: Бджільна: Матеріали ... [ Електрон.ресурс] . – Режим доступу :piddubniak.blogspot.com/2009/11/blog-post_21.html /


Подольськия епархиальныя ведомрсти,1904,часть оффициальная,№ 19,с. 242-243.

метрична книга церкви Архистратига Михаїла села Бджільної, 1761-1800. Ф. 224. Оп. 1. Спр. 1057.

„Подольскія епархіальныя ведомости ”, 1873, 1 авг., № 15, отделъ I, с. 184-185.)

Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919.


Історія міст і сіл УРСР.Вінницька область.-К., 1972.-778с.С.550

Гальчак, С.Д.Визволення Вінниччини від нацистських загарбників.(до грудня 1943р. 28 березня 1944р.): Монографія/С.Д . Гальчак. – 3-є вид. :допов. Перероб.. – Вінниця: Консоль, 2010. – 420с.: іл.. – С.278- 279.


This article "Історія села Бджільна" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Історія села Бджільна.

  1. Лобко Оксана Анатоліївна. Теплицько-Бубновецько-Ситковецький маєток родини Потоцьких XIX-початку XX ст. / О. А. Лобко // Наукові записки НаУКМА. - 2006. - Т. 52 : Історичні науки. - С. 18-26.
  2. Приходы и церкви Подольской епархии. – Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета, 1901 г., т. 9, с. 352 – 353; Географическо-статистический словарь Российской империи / Семёнов П.П. – Спб.: 1873 г., т. 4, с. 256; Гульдман В.К. Справочная книжка Подольской губернии. – Каменец-Подольский: тип.губ.правления, 1888 г., с. 246
  3. Ткач С . А . Політичні партії та організації всуспільному житті Подільської губернії на початку ХХ ст .: дис . канд . іст . наук . [ текст ] : 07.00.01 / Ткач Сергій Анатолійович . – Кам ’ янець - Подільський , 2015. – 321 с .
  4. Гражданская война на Украине. 1918–1920: Сб. док. и материалов. В 3 т. – Т. 1. – Кн. 1: Освободительная война украинского народа против немецко-австрийских оккупантов. Разгром буржуазно-националистической директории / Редкол.:С. М. Короливский (отв. ред.), Н. К. Колесник, И. К. Рыбалка; Составит.: А. З. Мищенко, В. Г. Панкратьева, С. О. Розин, А. Ф. Сергеева, Е. П. Шаталина; Под ред. И. К. Рыбалки. АН УССР. Институт истории; Архивное управление при Совете Министров УССР. Центральный государственный архив Октябрьской революции и социалистического строительства УССР. – К.: Наук. думка, 1967. – С. 109.
  5. Гайсинська газета, 1943, № 42, С. 4.


Read or create/edit this page in another language[ред.]