Історія села Велика Мочулка

Історія села Велика Мочулка

Великомочульська сільська рада включає три населених пункти: село Велика Мочулка, село Шевченкове, село Панчишено.

Села Великомучульської сільської ради розташовані в Північно-Західній частині Теплицького району. Адміністративний центр Великомочульської сільської ради знаходиться в с. В.Мочулка. Село В.Мочулка розташоване вздовж невеличкої річки Удич. Протяжність між селами 5 км, віддаленість від райцентру Теплик 15 км, від обласного центру Вінниця- 145 км.

Транспортне сполучення з с. Шевченкове та районним і обласним центром налагоджене. У 2013 р. с. Шевченкове та с. В.Мочулка підключені до загальної мережі газопостачання. Кількість жителів 1260 чоловік, діючих дворів 603. Загальна територія сільської ради складає майже 4,4 тис. га на якій працюють 4 фермерських господарства ФГ. «Корнійчука», ФГ. «Рідня», ФГ «Енергія», ФГ Хащука П.Г, 7 агроформувань, ПСП «Нива», ПСП «Роксана», ТОВ «Теплик-Агро», ТОВ ПК «Зоря Поділля», ТОВ «Прогрес» ПВКП «Пера», 112 одноосібних господарств, Великомочульська ЗОШ I—III ст., дитячий садок, лікарська амбулаторія, ФАГ, сільський Будинок культури, бібліотека, Українська православна церква Київського патріархату, Дім Молитви, поштове відділення, відділення Ощадбанку, 10 торгових точок. В. Мочулка

Виникнення поселення на місці сьогоднішнього села відноситься до кінця XVI ст

За адмін. поділом XVI ст. Брацлавський повіт. За адмін. поділом XIX ст. Гайсинський повіт. За адмін. поділом XX ст. Теплицький район.

Село розташоване на двох низинних долинах, що розділяються невеликою річкою посеред села, яка утворює декілька ставків, що з давніх давен і по цей час мають назви «балинчишин», «гордіїв», «панський», «паршків». В селі багато болотистих місць, мочарів, і як свідчать старожили від цього пішла назва Мочулка. Населення це в старовину називалося «Добропіль» і «Тираспіль», що вказує на міське положення цього поселення. Існує легенда, яку розповіла жителька села Шайко Олена (вул. Добропілька 78,1905 р.н) «Казали мама, що то було перед самим Великоднем. Люди готувалися до свята. Пеклось, варилось, прибиралось, коли на село напали чужинці. Хто були ті вороги судити важко. Зайшли в село, почали розміщуватись по хатах на відпочинок. Але, як почне сіріти, як запіють перші півні мали знищити село. Людей вирізати, а хати спалити. На краю села стояла чепурна хатина, де жив господар із своєю сім'єю. Дружина і троє дітей дві дівчинки і третій маленький хлопчик. Коли чужинець зайшов у хату, господиня збиралась виробляти паски. На широкому припічку стояла діжа з тістом, грілись і змащувались форми для випічки пасок. На Україні була і є гарна традиція, щоб пасочка пеклась кожному члену сім'ї, щоб кожен собі посвятив.

Господиня поклала п'ять форм, поклала туди тісто, щоб підійшло. Хлопчик підійшов з цікавості, щоб подивитись, що робить мама. Нарахувавши п'ять пасочок, малий спитав маму. А чого ти дяді не спечеш пасочки? Він завтра собі посвятить. І мабудь ця гостинність маленької дитини врятувала сім'ю. Ворог зрозумів про що піде мова і йому стало шкода цієї дитини, а разом і всієї сім’ї. Коли в хату зайшов господар, чужинець показав йому якимось чином, щоб той брав сім’ю і пішов. Але як? Він запріг коней, положив усіх на віз, а зверху прикидав сміттям. Таким чином чоловікові вдалось вивезти сім’ю і переховатись поки чужинці не покинули згоріле і вирізане село. Ця сім’я дала початок відродженню нового села, але вже не «Добропіль» і «Тирасполь», а Велика Мочулка, від слів «велика мучениця»».

Навіть в історичних матеріалах можна знайти такий факт, що під час нападу монголо-татар багато селян були замучені різними видами мук. Містечко Мочулки зазначене також у Подимному реєстрі 1664р., відомому з впису цього реєстру у Вінницьку гродську книгу. 1717р.

Назва і статус поселення згодом змінювались. Так, у XVIII ст.., вже маємо справу з селом Великі Мочулки, або Велика Мочулка. Серед села по центральній дорозі, що вела з Соболівки на Теплик було укріплення яке було огороджене високим земляним валом. Із цього укріплення був кажуть підземний хід. Весною 1896 року утворився провал на схилі між ставком і бувшим укріпленням. Потім на місці колишнього укріплення появилися садиби селян. В 1866 році 20 сімейств виселились в Сімферопольську губернію на вільні землі. Старожили свідчать, що село було розбито на так звані „пункти“ які мали назви: „Шараківка“, „Каміння“, „Стінка“, „Шутова діра“, „Бугаївка“.

Мабуть від цього і самі селяни крім прізвищ мали ще і прізвисько: «бугаї», «черевики», «макогони», «латки», «синиці», «карманки», «лейби», «кобздики», «сапи», «капусти». Тому ще і зараз можна визначить про кого піде мова, і легко зорієнтуватися де хто живе. Де зараз садиба Лукавого М. була дерев’яна церква із прибудовами. Існує переказ, що перед будівництвом кам’яної церкви було два дерев’яних храми, і обоє згоріли. Де зараз садиби Газдюк Миколи і Гелети Миколи кажуть була панська управа.

Якщо звернутися до праць відомого українського історика, професора Львівського університету Миколи Григоровича Крикуна, перу якого належать цикли досліджень з адміністративно-тетиторіального устрою Правобережної України, то ми дізнаємося, що перший документ про село датується 10 червням 1645 року. В ньому йдеться про те, що чернігівський Воєвода Марцін Калиновський позичив на покриття своїх кредитів 6 тис. польських золотих у пані Гельжбети Негребицької. І за цю суму записує під заставу до трьох років містечко Мширівку та зобов'язує відокремити Доброполе або Мочулки від Хмарівки і Раківки теж своїх маєтків. Мабуть виходячи із цих документів, вказується дата заснування села-1645 р. У виявлених матеріалах Доброполе, або Мочулки — це теперішня В.Мочулка.

Того ж року поселення зафіксоване, як містечко з двоваріантною назвою Доброполе або Мочулки –це теперішня В. Мочулка.

Того ж року поселення зафіксоване, як містечко з двоваріантною назвою Доброполе або Мочулки в документі з родового архіву Броніцьких, який зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві.

У 1650 це село знову нотоване під назвою Доброполе або Мочулки, а на мапі французькою інженера Г. Боплана – як слобода Доброполе.

У присяжних списках 1654 року, складених після Переяславської ради 1654 року у зв’язку з приведенням населення козацьків полків до присяги московському цареві, згадується містечко Манчюлки, що належало до Соболівської сотні Уманського полку. Там ще й досі знаходять уламки цегли, каміння та інші докази. В центрі села де зараз ставок, був і раніше ставок, який і досі називається «панським». Розповідали, що сюди приходили пани і панночки купатись, розважатись. Ставок був обсаджений червоними вербами гілля яких купалось аж у воді. На вербах були –гойдалки зроблені на зразок човнів. Сюди часто приїжджала якась панна із Соболівки, мабуть то була Галина Журба.

Безземелля, безправ’я, найми в економії були постійними супутниками селянства до 1917р. Не приніс полегшення народу і тимчасовий уряд і Українсько- Центральна рада. Бурхливий червонопрапорний 1917 рік своїми подіями досягнув і до с. В.Мочулка.

Селяни все більше цікавилися, - як згадують старожителі, подіями в Петрограді, питанням про землю в Росії. Відомості про революційні події в країні в село приходили разом з фронтовиками села, що поверталися з ненависної імперіалістичної війни. Велику роль у формуванні настроїв жителів села відігравали робітники Соболівського цукрового заводу. Вони приносили в село революційну думку партії пролетаріату. В село В.Мочулка Радянська влада прийшла в лютому 1918 року. Був створений сільський революційний комітет, керівником якого спочатку був Стецюк Т.Ф., а пізніше Кузьомський Д.Ф.

На початку 1918 року в село прийшов Ленінський «Декрет про землю». Земля на якій хазяйнував управляючий графа Потоцького, передавалась селянами. Економія, її інвентар, машини перейшло до рук народу. Людям наділилися земельні ділянки колишньої панської землі. З укладанням Брестського мирного договору по всіх містах і селах почались перші кроки соціалістичного будівництва. В лютому 1918 року, зірвавши мирні переговори в Брест-Литовську і прикриваючись договором з Центральною радою Німеччина кинула на Україну багатотисячну Австро-німецьку армію. Наприкінці весни загони військ досягли і В.Мочулки. Великий загін в 70 чоловік розташувався тут з гарматою і кулеметом. Разом з ним і повернулися власники економії поміщицьких земель. Почався терор і розправа над місцевим населенням. Населенню було наказано повернути все майно власникам. Нібито для відшкодування збитків для населення була накладена контрибуція-по 250 крб з двору. Разом з загонами Червоної армії український народ гнав геть загарбників.

З листопада 1918 року німці покинули село. Радянська влада знову відновлена, але важкі роки громадянської війни ще надовго відірвали народ від мирної праці. Роки громадянської війни були неспокійні навколо села діяли банди Левченка, Волинця, які чинили погроми, тероризували населення. Куркульські елементи породили місцевого бандита Ребрина, на прізвисько «Зірви-голова».

Після закінчення громадянської війни в селі твердо встановилася Радянська влада. Настав мирний час, в село прийшла культура, писемність та організація усіх трудівників.

У 1923-1924рр. в селі В.Мочулка відбулась організація «Споживчої кооперації», організатором якої був Газдюк Андрій.

У 1925 році в селі зароджується партійна організація. З кожним роком соціалістичного будівництва парторганізація росла кількісно і якісно, на 1940 рік вона налічувала 12 комуністів.

У 1926-1927 рр. сільська молодь утворює комсомольську організацію.

У 1928 році було організовано перше колективне господарство «Промінь», в яке входило 15 господарств.

З початком у країні соціальної колективізації було створено у 1930 році так звані господарства сільськогосподарської армії: «12-річчя Жовтня» (голова Солошенко Олександр Прокопович), «8-го березня» (Нагірний Онуфрій Євсейович) «ім. Т.Г.Шевченка» (Качан Кирило). Спільними зусиллями перетворювалось село. Були збудовані громадські будівлі, сільський клуб, зростав матеріальний добробут селян. «Трудодень» становив 5-7 кг.зерна.

В селі появився перший автомобіль. Перший шофер був Шаповал Прокіп.

Роки голодомору 1932—1933 рр

Тяжко пережило село лихоліття голодомору 1932-1933рр. Панував він майже у кожній хаті жителів Великої Мочулки. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади. За період голодомору в селі В. Мочулка померло (біля 2000 чоловік). Страшна літня задуха породила неврожай, а бригади активістів, бездушно виконуючи накази «зверху» перевиконуючи плани хлібозаготівлі вимітали, в повному розумінні цього слова, останні прикраси. Вислужуючись перед владою, доходили до абсурду: шукаючи зерно, навіть з горщиків виливали страву, з діток-кваснину, забирали картоплю, буряки, торбини із квасолею, насінням, залишаючи родини віч-на-віч із смертю. Про роки, коли панував в селі голод, говорили хіба що пошепки: панувала сувора заборона. Та знаходилися сміливці, які хоч і потай, записували спогади очевидців всенародного лиха. Серед таких сміливців був і учитель Олександр Олексійович Гирико. Разом із Варварою Григорівною Нагірною вони залишили спогади про жорстокі і сумні події голодомору в селі:

«Щоб вижити, люди їли все: гілля з дерев, кору, бур'ян тощо Після такої їжі корчилися від болю і помирали.

Весною 1933 року дві грабарки щоденно їздили по селу, збирали померлих і відвозили на кладовище. Там опухлих мертвих односельчан, особливо дітей, котрі першими поча¬ли помирати, скидали у викопані катати. їх не загортали, поки трупами не наповниться траншея. Траплялися випадки, коли виродки вночі пробиралися на цвинтар, витягували померлих, обрізували м'ясо, вдома запікали його або переробляли на ковбаси і продавали чи міняли на речі або продукти.

Нелюдськими були страждання ; людей. Нечувані відчай та безвихідь панували в кожній оселі. На той час у Великій Мочулці мешкало понад 3200 селян, лише дітей було до півтори тисячі. Багато сімей мали по 9 - 12, а то і більше дітей. Найпершими почали вимирати багатодітні сім'ї. Недалеко обійстя батьків Варвари Григорівни мешкала молода сім'я. | Вболіваючи за чоловіка, Ганна потай від батьків, що мали деякі запаси продуктів, приносила їжу для Петра, який ледь животів, До нього часто навідувався сусід Гаврило. Він почав підбурювати Петра вбити жінку і з'їсти. Довго вагався, та коли голод зо¬всім затуманив розум, зробив це. Зарубав сокирою і порубав тіло дружини на шматки…

А якими були голодні муки дітей! Трирічний хлопчик Яша жив із матір'ю. Спочатку голод прикував до ліжка матір. Невдовзі вона померла. Голодна дитина виповзала з хати на вулицю. Гріючись на сонечку, хлопчик простягав рученята до перехожих, прохаючи їсти, Показував, що його щось пече у грудях. Та ніхто не звертав на нього уваги, бо таких як він у селі було багато. Тоді дитя почало обгризати пальчики на ніжках, ручках. Так і зайшло сонечко його життя… Часто батьки, виснажені голодом, не могли винести чи вивезти своїх померлих дітей на цвинтар. Тому так і хоронили їх на городах, у глинищах, ровах, абияк пригорнувши землею…

Випадки поїдання собак, котів були повсякденним явищем. Володимир Бурлака, юнак, витягнув із рівчака здохлого собаку Відганяючи дітей, котрі збіглися до нього, роздер тварину і з'їв. А під вечір помер.

По вулиці Зеленій, що знаходиться на краю села, жила вдова Марфа Царкова — жінка-звір. Спочатку вона зарубала свою малолітню доньку Параску і з'їла, а потім 12- річну дочку Мотрю і засолила у горщиках.

Їздові Яків Княжницький та Самсон Мануць механічно і байдуже, отупівши від людського горя, щоденно відвозили на кладовище десятки людей із опустілих хат. Були такі випадки, що знесилених і опухлих од¬носельчан, які ледь животіли, ще живими викидали на підводи, щоб знову не повертатися за ними, і скидали в кагати. Якось по дорозі Яків підібрав опухлу від голоду свою юну сусідку Тетяну Ружило. Кинув дівча на трупи, що лежали на грабарці, повіз до спільної ями. Тетяна, опинившись у могилі, зібравши останні сили, по трупах вилізла з ями. Доповзла, бо йти вже не могла, до хати. Деякі міцніші жінки і дівчата ходили на роботу до сусіднього хутора Панчишино. Там раз у день їх годували „бовтушкою“, а ввечері давали по буряку. Щоб, не дай Бог, нікому не передати лишнього, кожна повинна була на сапилні зав'язати хустку, в яку замотували буряк. Чимало з них, знеможених голодом і тяжкою працею, не в змозі були дійти до своїх хат. тому часто заночовували в пустому хліві померлого Павла Шрітника. Там їх підстерігали голодні здичавілі собаки, які шматували опухлих безсилих людей.»

Голод 1932—1933 років забрав 687 великомочульців.

Ось така трагічна сторінка, вписана в історію Великої Мочулки.

Роки масових репресій 1937—1938

Не менш трагічну сторінку вписали в історію с. В. Мочулка 1937—1938 рр.-роки масових репресій. Репресовані в основному були селяни–одноосібники, колгоспники, серед них були також учителі, бухгалтери. Основні звинувачення: «участь у контреволюційній діяльності», «шкідництві, шпигунстві» на користь іноземної держави", «недонесення про відомі факти антирадянських настроїв». Також для подібних звинувачень використовувалися банальні побутові випадки, дрібне хуліганство, порушення трудової дисципліни. 28 репресованих жителів та уродженців с. В.Мочулка були реабілітовані. Четверо розстріляні.

1. Гуляйко Хома Кирилович- учитель, за статтею 54-10. контреволюційна агітація і пропаганда.
2. Коцюба Хома Йосипович-учитель, за статтею 54-10. контреволюційна агітація і пропаганда.
3. Андрушкевич Марцелій Вікторович –бухгалтер, за статтею 54-4. допомога міжнародній буржуазії у здійсненні ворожої діяльності проти СРСР.
4. Тустановський Сигізмунд Вікентійович-рахівник, за статтею 54-4. допомога міжнародній буржуазії у здійсненні ворожої діяльності проти СРСР.

Більшість було заслано на Північ, до Сибіру, Казахстану. Наслідком таких звинувачень стало нищення людей, або поламані долі самих невинно покараних та їхніх родин за невченені злочини.

Список репресованих жителів с. В.Мочулка

1. Бойко-Павлюк Іван Михайлович 1902 р.н. ув'язнений на 10 років.
2. Бондар Тодор Дем'янович 1898 р.н.висланий на Північ.
3. Гуляйко Микита Юхимович 1895 р.н. засланий на Північ.
4. Гуляйко Савелій Пелипович 1892 р.н. ув'язнений на 3 роки.
5. Задорожний Сава Ульянович 1896 р.н. засланий на Північ.
6. Задорожний Сергій Кузьмич 1884 р.н. засланий на Північ.
7. Затхей Данило Іванович 1883 р.н. засланий на Північ.
8. Княгницький Гаврило Павлович засланий на 3 роки до Казахстану.
9. Коваль Семен Гаврилович 1905 р.н .ув'язнений на 10 років.
10. Коренчук Хистина Силівна 1905 р.н. заслана на Північ.
11. Кузьомський Овсій Іванович 1812 р.н. засланий на Північ.
12. Легбіда Іван Архипович 1933 р.н. ув'язнений на 10 років на Північ.
13. Липицький Тимофій Григорович 1875 р.н. засланий на Північ.
14. Патріарх Марко Мамонтович 1891 р.н. засланий на Північ.
15. Полик Лукаш Мефодійович 1889 р.н. засланий на Північ.
16. Ребрін Прокіп Сафонович 1890 р.н. засланий на 3 роки до Сибіру.
17. Решетник Трохим Михайлович 1880 р.н. засланий на Північ.
18. Савчук Іван Никифорович 1903 р.н. засланий на Північ.
19. Смола Агапій Онисимович 1870 р.н. засланий на 3 роки до Казахстану.
20. Тустановський Сігізмунд Вікентійович 1912 р.н. розстріляний.
21. Швабський Леонтій Іванович 1906 р.н. засланий на 15 років, каторжних робіт.
22. Шваченко Антон Демянович 1896 р.н. справа припинена.
23. Юзвенко Михайло Іванович 1880 р.н. засланий на Північ.
24. Юзвенко Марко Дмитрович 1890 р.н. засланий на 3 роки до Казахстану.
25. Яськов Іван Георгійович 1905 р.н. засуджений на 10 років.

Роки Великої Вітчизняної війни

22 червня 1941 рік. Із спогадів Солошенка О., Глушко О.Гнатович.

Підвечір в селі біля колгоспу зібралося майже все населення. Голова сільської ради, та колгоспу провели мітинг. Виступали колгоспники, висловлювали свою думку за перемогу над ворогом.

23 червня відбулася військова мобілізація. Багато чоловіків села пішли на війну. Незабаром пройшла друга мобілізація, і в селі залишились лише старі, жінки і діти. Жінки виконували багато чоловічої роботи та займали чоловічі посади. Йшли дні війни. Ворог наближався. Зібралися збори колгоспників, обговорилися питання про те, як зберегти колгоспне добро. На зборах вирішили, що знищать усе, що не можна швидко вивезти. Було спалено дві колгоспні молотарки і два комбайни. Частина населення евакуювались. 20 липня 1941 року німці вступили в село. Настали тяжкі дні окупації. Фашисти грабували населення, заставляли працювати. Весною 1942 року розпочалося насильницьке вивезення молоді в Німеччину, що робили через кожні 3-4 тижні. Їх вели колонами німці з автоматами та собаками, на віддалі від колон йшли матері тяжко голосячи. Не раз німці стріляли в колону проводжаючих. Літом 1942 року був випадок, коли колгоспник Ружило Х. І. зайшов в так звану цукрову і порвав заготовлені списки молоді, зірвав портрет Гітлера і потоптав його, за що його було суворо покарано.

В дні війни німці використовували селян як рабів та робочу силу у своїх цілях. Населення грабували, забирали їжу. 74 жителі с.В.Мочулка молодих юнаків і дівчат були примусово вивезені до Німеччини. Вони працювали на металургійних заводах, вугільних шахтах, полях і фермах. 13 березня 1944 року село було звільнено військами 2-го Українського фронту під командуванням маршала Радянського Союзу І. С. Конєва.

В село повернулося 85 воїнів- переможців, які воювали на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них багато нагороджено високими військовими нагородами.

Орден Червоної Зірки

1. Абрамчук Василь Володимирович 2. Верхівський Йосип Григорович 3. Газдюк Василь Андрійович 4. Ганзевич Колень Федорович 5. Глушко Олексій Гнатович 6. Кудрик Іван Миколайович 7. Кузьомський Пилип Тихонович 8. Панахиня Степан Никифорович

Орден Слави ІІІ ст

1. Газдюк Федір Андрійович
2. Діденко Михайло Дмитрович
3. Поляк Тарас Гордійович

Орден «За мужність» ІІІ ст

1. Гаврилюк Арсен Артемович
2. Газдюк Тимофій Андрійович
3. Гилко Іван Максимович
4. Лічщинський Федір Федорович
5. Лукашко Давид Ісакович
6. Мащук Михайло Михайлович
7. Сокур Петро Кононович
8. Фоменко Павло Олексійович

Орден Вітчизняної війни ІІ ст.

1. Княгницький Семен Кіндратович
2. Луценко Андрій Юхимович
3. Ружило Андрій Маркіянович

Діденко Михайло Дмитрович-повітряний стрілець-брав участь у важких боях за Москву, Ленінград, Корсунь-Шевченківськ, Калінінград, Польщу, Угорщину, Болгарію. Має багато урядових нагород.

Мужньо боровся з ворогом під Ленінградом Глушко Олексій Гнатович. Він брав участь в героїчному.

По приходу з війни, молодий офіцер, хороший організатор Глушко Олексій Гнатович довго очолював колгосп. До цього головою колгоспу працював Солошенко Олександр. Першим зав.клубом після війни був Солошенко Євген Олександрович, який згодом деякий час очолював колгосп. Село в повоєнний період

В післявоєнній відбудові господарства колгоспу було багато труднощів. У господарстві підірваному війною і посухою 1946 року не вистачило машин, сортового насіння.

«Лютував голод. Знекровлене війною село не могло йому протистояти. Стояла невимовна спека.

За продуктами довелося їхати у Західну Україну. Ті поїздки-друге пекло після війни. Їхали не лише в тамбурах, але й на даху вагонів. Створені банди не лише забирали продукти, речі, гроші, але нерідко й життя. Спеціальними гаками стягували людей, їхнє добро, вбивали нещасних, які їхали за продуктами, щоб врятувати життя близьких їм людей і платили за це дорогу ціну-розраховувалися своїм життям. Разом з іншими бідолахами я віз додому два мішки картоплі, мішок жита. Поїзд на станції Кублич не зупинявся. Домовилися з машиністом, що біля нашої станції він припинить хід потяга, а ми тим часом, повистрибуємо і повикидаємо мішки. Завдяки привезеним харчам, якось дожили до жнив. Жорнами мололи жито варили куліш. (Із спогадів ветерана війни, жителя с. В.Мочулка П.О.Фоменка). Фоменко П.О. Слово моїм нащадкам. Полтава 2010 р.

Поступово з відбудовою індустрії, держава забезпечила господарство села машинами, насінням, дала кредити. У 1950 році всі три колгоспи села були об’єднані в один великий, який з 1957 року носив назву «40-річчя Жовтня». Головою колгоспу обрано Глушка Олексія Гнатовича. В село прийшла сільськогосподарська техніка, трактори, комбайн.

Протягом 1958-1962рр. зросла матеріальна база колгоспу, збудовані корівники, млин, пилорама, кормокухні.

Невпізнаною стала В.Мочулка. З 1955 року в селі діє середня школа. У 1958 році за рішеннями правління колгоспу розпочато будівництво нової школи на 11 класних кімнат з кабінетами і лабораторіями. У 1962 році школа прийняла перших школярів. При цій школі працювала також вечірня школа, що охоплювала 6-11 кл. (120 чол). Село мало стаціонарну лікарню. Протягом 1960-1963 років було завершено електрифікацію села, електроенергія прийшла в різні галузі господарства. З квітня 1963 року в селі діє внутріколгоспний телефон, що обслуговував 20 точок.

У ці роки піде впровадження нових культур в зерновому господарстві. 1961-1963 роки збирали по 30 ц. гороху. Поголів’я ВРХ на 1963 рік становить 1410 голів. Створювались п’ятисоті так звані ланки. Першою ланковою-пятисотницею стала Рябошапко Ганна В. Великий вклад в розвиток інфраструктури села вніс Солошенко Євген Олександрович, який працював головою колгоспу з 1958-1968рр. 1968 році головою колгоспу ім.40-річчя Жовтня був обраний Гижко Григорій Васильович, який працював також 10 років. За ці роки було приєднано село Панчишено-526 га.землі. В колгоспі стало 3600 га. землі. Сіяли зернові, 800 га. Буряків, було організовано спеціальне господарство по вирощуванні овочів, 1978 році відкрито новий Будинок культури.

У 1980 році посаду голови колгоспу довірили Дуднику Павлу Мефодійовичу, який до цього працював у селах Теплицького району бригадиром комплексної бригади, секретарем парторганізації, агрономом, зам.голов колгоспу. За час головування П.М.Дудника, у В.Мочулці, бригадних селах було прокладено 16 км. доріг з твердим покриттям, 5 км. тротуару, побудовано магазини, шкільну їдальню, кілька будинків для спеціалістів, токи, навіси, зали для переробки зерна, молочний комплекс на 500 корів, добудований спортзал біля школи. За сезон здавали 10 тис. ц. овочів. Його праця була відзначена державою. Про це свідчать 6 урядових нагород. Під час його головування багато працівників були удостоєні високих урядових нагород.

1. Ільчук Данило Антонович- бригадир комплексної бригади. Орден «Трудового Червоного».
2. Бабій Іван Федорович-бригадир тракторної бригади. Орден «Знак пошани».
3. Мащук Віктор Архипович-тракторист. Орден «Трудового червоного прапора».
4. Мащук Микола Архипович-тракторист. Два Ордени «Трудової слави ІІ-ІІІст.».
5. Кирилюк Володимир Васильович-тракторист. Орден «Знак пошани».
6. Тарасюк Іван Парфентійович-тракторист. Орден «Трудового червоного прапора».
7. Шайко Микола Гнатович-водій. Орден «Трудової слави».
8. Григораш Павло Антонович-водій. Орден «Знак пошани».
9. Сокур Ганна Максимівна-доярка. Орден «Трудового червоного прапора», Орден «Знак пошани».
10. Заріцька Євгена Миколаївна-доярка. Орден «Знак пошани».

У вересні 2013 року с.В.Мочулка була газифіковано. Майже 4 млн.грн. вкладено в будівництво газопроводу. Мільйон з них-це кошти людей. Всі інші-асигнування обласного, районною, сільського бюджетів та кошти тих не байдужих, що підставили громаді плече допомогти. Це народний депутат України Григорій Заболотний та ТОВ «Теплик-Агро» (Василь Анченко).

У червні 2013 року на Великомочульській землі реалізувався волонтерський проект «Зробимо в «Казці»-казку. Його організатором став Олександр Миронов. Всі організаційні моменти були вирішені на засіданні виконкому сільської ради. Учасники долучилися до благодійної справи зробити життя дітей у рідному селі казковим.

Учасники бойових дій воїнів — афганці

1. Палада Едуард Васильович — 1968 р.н.
2. Сокур Михайло Павлович — 1966 р.н.
3. Шайко Дмитро Гнатович — 1966 р.н.
4. Шайко Сергій Миколайович — 1966 р.н.
5. Сокур Сергій Петрович — 1961 р.н.

Учасник ліквідації на ЧАЕС

1. Гелета Віктор Іванович — 1955 р.н.

Учасники бойових дій АТО

1. Бандурівський Олексій Йосипович — 1977 р.н.
2. Мащук Михайло Михайлович — 1980 р.н.
3. Савчук Петро Іванович — 1970 р.н.
4. Нагірний Юрій Миколайович — 1965 р.н.
5. Папуши Олександр Савич — 1975 р.н.
6. Палада Едуард Васильович — 1968 р.н.
7. Косівець Мирослав Петрович — 1992 р.н.

Великомочульський сільський філіал Теплицької ЦБС

Великомучульска сільська бібліотека розпочала свою просвітницьку роботу в 1948 році. Бібліотека займала малесеньке приміщення поряд із сільською радою. Невідомо який був тодішній її книжковий фонд, але як розповідають старожили, то дійсно була приємна подія в житті громади. Першим її бібліотекарем був Микола Сметанюк, який тоді ще й займав посаду завідуючого сільським клубом. Блимала звичайна гасова лампа, але люди тягнулися до того скарбу. Трудилась потім бібліотекарем і Ніна Перешивана. То вже був спеціаліст бібліотечної справи. За книгами записувались в чергу, щоб прочитати той чи інший твір. Була бібліотекарем у Великій Мочулці і перший директор Центральної бібліотечної системи і Ольга Яремівна Пастушенко (Гевко). Вона також була бібліотечним спеціалістом. За певних обставин вона не дуже довгий час працювала, але в бібліотеці вже був створений алфавітний каталог. Як він допомагав її в роботі, зараз важко судити, але книги все більше входили в життя селян, інтелігенції села. В 1955 році посаду бібліотекаря зайняла Марія Луківна Бабій. Книжковий фонд поповнювався за рахунок коштів, що виділяв колгосп, сільська Рада. До сільського клубу було прибудовано приміщення сільської бібліотеки. Його площа становила десь близько 40 кв. м.. Були пороблені стелажі, аж під стелю, стояло два столи. Була велика підписка періодичних видань. Газети і журнали були різної тематики. Тоді населення села Велика Мочулка було десь більше 3,500 тис.. Проводились масові заходи, читацькі конференції, огляди літератури. Двадцять років пропрацювала Бабій в бібліотеці. А потім за сімейними обставинами була змушена розрахуватися і виїхати в Донецьку обл. І в грудні 1967 року на посаду зав. бібліотекою була призначена Олена Іванівна Кузьомська (Лукава).

Те саме тісне маленьке приміщення, грубка в стіні на кімнату гурткової роботи і на бібліотеку. В бібліотеку заходили зразу, з двору в кімнату. Ті самі високі стелажі. Але які то були чудові часи в роботі бібліотеки. Люди тягнулись до розумного і вічного. Маса періодичних видань, агітбригади, виступи і участь в інших масових заходах.

Бібліотека працювала дуже в тісній співдружності з клубом. Тоді завклубом був Рябець Яків Степанович. Велика допомога з боку парторганізації, школи,сільської Ради. Постійно поповнюється книжковий фонд. Та найбільший підйом в роботі закладу був з 1978р. коли відкрився 30 грудня новий красивий будинок культури. Той же директор. Бібліотеці дісталась площа на другому поверсі. Всього бібліотека займала до 180 кв. м. Просторий читальний зал слугував разом як кабінет політосвіти. В 1980 році бібліотека повністю була забезпечена новими стелажами, стільцями, столами, телевізором.

Але головне – тепло. Працювала котельне. Приміщення опалювалось. На вікнах як в оранжереї цвіли вазони. В бібліотеці працював тех.. працівник. На той час в бібліотеці було 1000 читачів з них більше 400 учнів 1-8 класів. Було введено посаду бібліотекаря на 0,5 ставки. Нею була Гончар Галина Іванівна. Велика підписка періодичних видань. Коли в 1979 році було в районі створено централізовану бібліотечну систему, бібліотека отримувала до 200 книг при поступленні в комплектування. Був придбаний телевізор, проектор. Бібліотеці було присвоєно в 1985—1986 роках звання — «Бібліотека відмінної роботи», на базі бібліотеки проводились семінари, пізніше «творчі лабораторії». Для сільських бібліотекарів було проведено показові масові заходи, зокрема «Їж та хвали, щоб ще дали». При бібліотеці працював кабінет НТІ (науково — технічної інформації), в якому обслуговувались спеціалісти сільського господарства місцевого колгоспу. Тоді дійсно, сам бібліотекар був в центрі всіх подій. Саме життя не дозволяло стояти осторонь. Тебе завжди чекають люди. Ти був їм потрібен. На даний час бібліотека знову в холодному неопалюваному приміщенні. Книжковий фонд розміщено в двох кімнатах. За браком коштів недостатнє комплектування. Як і в старі добрі часи бути в центрі подій, які цікавлять сільську громаду. Проводяться масові заходи, популяризується література, обслуговуються в міру можливостей, працює дитячий клуб «Джерельце».

Лукава Олена Іванівна керує народним ансамблем української пісні «Вишня», збирає старовинні українські пісні, звичаї та обряди. Є автором пісень, які виконує сама та ансамбль «Вишня».

З 1 вересня 2016 року бібліотекарем призначена Бевз Наталія Нестерівна.

Джерела

• Метрична книга церкви Архистратига Михаїла села Великої Мочулки, 1746—1798. — ЦДІАУ, м. Київ. — Фонд 224. Опис 1. Справа 856.
• Піддубняк О. З глибини віків // Вісті Тепличчини, 2003, 3 верес., № 65.
• Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в перший половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006,Том 252, с. 556-647. — Передрук у кн. : Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI—XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 241.
• «Подольския епархиальные ведомости» , 1873, 1 мая, № 9, отдел I, с. 158.
• Отчеты Императорской Археологической Комиссии за 1893—1895 гг. // Труды Комиссии. Санкт-Петербург. Т. IX. С.300; Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии. — В кн. : Труды XI Археологического съезда в Киеве. Т. 1. Москва, 1901, с. 247.

• Подольськия епархиальныя ведомости,1904, № 19, часть оффициальная, с. 242—243.
• Переможці: учасники бойових дій Другої світової та Великої Вітчизняної воєн, які померли в повоєнний період або проживають на території області. Т. 6: Вінницька область / Упор. Харчек В.Є., Боровик Г.В., Леманець Г. М. — Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2012. — 704 с. — С. 406 — 410.
• Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Т. 2: Вінницька область. — Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2007. — 848с.- С.226,238,559,751,777.
• Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Т.3. — Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2010. — 784 с. — С. 170, 186, 277, 318, 389, 473, 487.
• Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Т.4. — Вінниця: ФОП «Каштелянов О.І»,2012. - 777 с. - С. 285, 382, 471, 482, 564, 673.
• Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Т .5: Вінницька область. — Вінниця: ФОП «Каштелянов О.І.», 2015. — 640 с. — С. 298, 475, 476, 563, 623.
• Домашня сторінка проф..Олекси Піддубняка: Велика Мочулка …: [ Електрон.ресурс] . — Режим доступу: piddubniak.blogspot.com/2009/11/blog-post_21.html /
• Історія міст і сіл УРСР: Вінницька область. - К., 1972. - 778 с. - С. 550
• Гальчак С. Д. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників. / 3-є вид., доп. і перероб. — Вінниця: Консоль, 2010. — 420 с. — С.278 - 279.

This article "Історія села Велика Мочулка" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Історія села Велика Мочулка.

---

 Facebook Page

🐤 Twitter Follow us on Twitter !

Read or create/edit this page in another language

• Історія села Велика Мочулка in English