Welcome to EverybodyWiki 😃 ! Nuvola apps kgpg.png Log in or ➕👤 create an account to improve, watchlist or create an article like a 🏭 company page or a 👨👩 bio (yours ?)...

Арт-педагогіка

Матеріал з EverybodyWiki Bios & Wiki
Перейти до:навігація, пошук

А́рт-педаго́гіка — галузь педагогічної науки, що базується на злитті педагогіки і мистецтва, і вивчає закономірності виховання і розвитку людини за допомогою мистецтва. Артпедагогіка займається розробкою теорії і практики, забезпечує розробку теорії і практики педагогічно корекційно спрямованого процесу художнього розвитку людей, формує основи художньої культури особистості через мистецтво і художньо-творчу діяльність. Суть арт педагогікі полягає у вихованні, навчанні та розвитку засобами мистецтва людей з обмеженими можливостями; формуванні у них основ художньої культури і оволодінні практичними навичками в різних видах художньої діяльності.

Виникнення арт-педагогіки[ред.]

Вперше термін арт-терапія (art-therapy, дослівно означає «терапія мистецтвом») був застосований британським художником Андріаном Хілом у 1938 році під час опису своєї роботи з туберкульозними хворими (тоді група художників і психіатрів США та Великої Британії якраз зацікавилась можливістю використання мистецтва у терапевтичних цілях). Та перші паростки арт-терапії — лікування душі людської засобами мистецтва (образотворчого, музичного, хореографічного чи сценічного) — можна знайти ще за часів існування первісної людини. На думку багатьох дослідників, вже наскальні малюнки первісних людей відображали не лише розвиток культури та суспільного ладу свого часу, а й прагнення визначитись зі змістом людського існуванням та своїм місцем у цьому безмежному, такому прекрасному та, водночас, безжалісному світі.

Своєрідну роль відігравав в житті первісної людини рух — можливо, люди почали танцювати і використовувати рух як засіб комунікації ще задовго до виникнення мови, адже, не зважаючи на давно набуте вміння розмовляти, ми й досі розпізнаємо справжні, приховані почуття та емоції оточуючих нас людей саме за допомогою міміки та жестів.

Виникнення та наступний розвиток хореографічного та театрального мистецтв, ймовірно, пов'язаний із становленням перших релігійних уявлень первісних людей, оскільки звернення до духів та богів супроводжувалося цілими ритуальними дійствами, в яких надзвичайно оригінально переплелися всі види мистецтв — починаючи із розпису тіла, ритуального посуду та священних печер. Нашим предка була притаманна віра, що через вплив на частину предмета (кіготь, зуб тварини) чи його зображення вони впливають і на ціле, тож, зображаючи та наслідуючи тварин, імітуючи успішне полювання чи сутичку із ворогом, прадавні воїни-мисливці сповнювалися впевненістю та вірою у обов'язкову перемогу, не залишаючи місця для страху. Використання музики первісною людиною теж носило характер переважно магічного впливу на сили природи. Звуки, що видавав маг, чаклун чи шаман, ударяючи ціпком по каменю або колоді у певному ритмічному темпі, який поступово пришвидшувався чи вповільнювався, викликали реакції не лише психічного, а й соматичного характеру. Ефективність впливу ритмічних звуків підсилювалася магічним співом та «грою» на первісних ударних музичних інструментах (барабанах, брязкальцях). В результаті виникла стійка віра в те, що спів та інструментальна музика є не лише засобом впливу на демонів і богів, а й ефективним способом лікування хвороб та загоєння ран .

Свідчення застосування музики із терапевтичною метою можна знайти, як стверджують психологи, у давньоєгипетських папірусах, давньогрецьких трактатах та, навіть, у текстах Біблії. У Давньому Єгипті, наприклад, за допомогою музики зціляли душевнохворих, катаючи їх у човнах по Нілу й заспокоюючи при цьому грою на музичних інструментах. Давні китайці вважали, що музика рятує від усіх недуг, навіть непідвладних лікарям, а в одному із племен Східної Африки існував звичай, щоб лікар приходив до хворого із маленьким дзвіночком в руці, у який він час від часу мелодійно дзвонив.

Особливо великого значення надавали мистецтву у житті як кожної людини окремо, так і суспільства в цілому, мудреці та філософи античності. Піфагор, наприклад, розробив цілу науку про евритмію. Це слово означало здатність людини знаходити правильний ритм в усіх життєвих проявах, тобто не лише у співі, танці чи грі на музичному інструменті, а й в думках, вчинках та розмові. Саме через знаходження правильного ритму антична людина, на думку Піфагора, могла увійти у ритм життя свого міста, а потім — і у ритм світового цілого — Космосу. Окрім того, Піфагор вважав, ніби кожна планета під час свого обертання навколо Землі утворює тон певної висоти. Висота цього звуку змінюється в залежності від швидкості руху планети. Таким чином, зливаючись, небесні звуки формують «гармонію сфер», що теж відповідно впливає на самопочуття людини. За свідченням учнів, Піфагором були встановлені мелодії та ритми, за допомогою яких можна було відповідно впливати на душі молодих людей. Ці мелодії були спрямовані проти некерованої пристрасті та смутку, проти дратування, гніву чи інших психічних розладів. Одним із відомих подвигів Піфагора є угамування грецького юнака, який вирішив підпалити дім своєї невірної коханої. Філософ наказав флейтисту, який випадково знаходився поруч, зіграти мелодію в певному ладі, чим і приборкав гнів нещасного.

На думку іншого грецького філософа — Платона, могутність та сила держави значною мірою залежить від того, яка музика лунає в ній. Для держави, вважав Платон, немає гіршого способу руйнування моралі, ніж відхід від скромної та сором'язливої музики. Саме через розпусні ритми та лади проникає в людські душі та серця розпуста. Бо музика здатна формувати душі у відповідності із характером свого звучання . Вплив мистецтва на внутрішній світ людини вивчав і Арістотель. Саме ним була розроблена теорія катарсису, відповідно до якої в душі глядача та слухача давньогрецької трагедії відбувалося звільнення від афектів за рахунок переключення із власних (егоїстичних) проблем на проблеми інших людей або й цілого суспільства.

І, нарешті, не можливо не згадати про свідчення безмежного впливу музики на душу людини — міф про Орфея та Еврідіку:

 … Під Орфеєвими пальцями срібні струни кіфари ніжно й ласкаво бриніли. Співав же він так, що зачаровував навіть диких звірів, а дерева і скелі підступали ближче послухати той спів. Замовкали тоді галасливі птахи, вщухали буйні вітри, морські хвилі лагідно лягали на берег, і вся природа завмирала, слухаючи божественного співця …

Традиції лікувального використання мистецтва в греків запозичили римляни, епохи змінювали одна одну, держави народжувалися і вмирали, та незмінним залишався той невидимий і водночас такий вагомий зв'язок між людиною та мистецтвом, яке тисячоліттями вважалось для людей джерелом насолоди. Проте цілеспрямоване лікування за допомогою мистецтва — феномен відносно новий.

У процесі розвитку арт-терапії увага психотерапевтів переважним чином була спрямована на символізм продуктів образотворчої діяльності, оскільки цінність використання мистецтва в психотерапевтичних цілях полягає саме в тому, що з його допомогою можна на символічному рівні безпечно вивчати найрізноманітніші почуття та давати можливість їх вияву, оскільки саме невербальні засоби часто є єдиними можливими для вираження і просвітлення сильних переживань.

Художня творчість допомагає зрозуміти й оцінити свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти час для відновлення життєвих сил і спосіб спілкування із собою. Тому арт-терапія — це технології створення та використання різних творів мистецтва з метою передачі почуттів, емоцій та інших проявів психіки людини; це інструмент для дослідження і гармонізації тих сторін внутрішнього світу людини, для вираження яких слова не підходять.

Використання терапії творчістю у роботі з дітьми дає надзвичайні результати, адже процес творення (не за вимогою, не за зразком) завжди приносить радість, і це вже важливо не залежно від того, народжується ця радість в глибинах підсвідомості чи є результатом розуміння можливості порозважатися чи навіть покепкувати.

Функції арт-педагогіки[ред.]

  • культурологічна (зумовлена ​​об'єктивною зв'язком особистості з культурою як системою цінностей, розвитком людини як творця на основі засвоєння художньої культури);
  • освітня (спрямована на розвиток особистості і пізнання нею дійсності через мистецтво; забезпечує засвоєння знань у сфері мистецтва та практичних навичок художньо-творчої діяльності);
  • виховна (формує морально-естетичні, комунікативно-рефлективні основи особистості; сприяє її соціокультурної адаптації з допомогою мистецтва);
  • корекційна (сприяє профілактики, корекції і компенсації вад розвитку).

Завдання арт-педагогіки[ред.]

Арт-педагогіка передбачає передусім роботу із здоровою особистістю шляхом організації живого конструктивного союзу дитини/дітей та дорослого у культуротворчому мистецькому просторі з метою реалізації наступних освітніх завдань:

  • розвиток емоційно-вольової сфери школярів;
  • розвиток креативності як здатності до творчості та потреби до творчого самовираження;
  • психогігієна (турбота про емоційний та психічний стан школяра — зниження внутрішньої тривожності та агресії, оволодівання навичками емоційної саморегуляції засобами художньо-творчої діяльності тощо);
  • формування позитивної «Я-концепції» молодшого школяра на основі самопізнання та самоприйняття;
  • забезпечення соціокультурної адаптації школярів (оволодівання поведінковими моделями у відповідності до соціально прийнятних морально-етичних норм, формування комунікативної культури та розвиток емпатійних вмінь молодших школярів);
  • гармонізація особистісного розвитку учнів в контексті тріади «природа — я – соціум».



This article "Арт-педагогіка" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Арт-педагогіка.



Read or create/edit this page in another language

Куки допомагають нам здійснювати наші сервіси. Використовуючи наші сервіси, Ви погоджуєтесь на використання куків.

Welcome to EverybodyWiki 😃 ! Nuvola apps kgpg.png Log in or ➕👤 create an account to improve, watchlist or create an article like a 🏭 company page or a 👨👩 bio (yours ?)...