Грегор Розумовський

Матеріал з EverybodyWiki Bios & Wiki
Перейти до:навігація, пошук
Григорій Розумовський

Григорій Розумовський (нім. Gregor Razumovsky) — політичний активіст, громадський та культурний діяч, який сприяє просуванню українських інтересів у західноєвропейських суспільно-політичних колах з кінця 1980-х рр.

Григорій один з небагатьох прямих нащадків Кирила Розумовського, гетьмана Лівобережної Українита Запорізького війська з 1750 по 1764 рр., якому вдалося досягти дуже короткочасного суверенітету України з травня 1763 по листопад 1764 рр. П'ятий син гетьмана Григорій[1], відомий насамперед як «Grégoire», а іноді і як «Gregor» на заході, народився в 1759 р. в Україні і помер у вигнанні в 1837 р. в Богемії, сучасна Чеська Республіка. Він був єдиним сином Кирила Розумовського, який мав законних нащадків чоловічої статі після першого покоління. Таким чином, відповідно до права первородства (прімогунітури), яке практикувала сім'я, Григорій став Головою Сім'ї, і старші сини старших синів наслідували його приклад, аж до наших часів і нинішнього Григорія Розумовського, який наслідував свого батька Ондрія (Андреаса) у 2002 році і є Головою Сім'ї на даний час.

Біографічні відомості[ред.]

Григорій Розумовський народився у 1965 році в Гіссені, Німеччина (на той час ФедеративнаРеспубліка Німеччина), в родині Ондрія Розумовського (нім. Graf Andreas Razumovsky) (нар. 1929, Дольні Животицях, Чеська Соціалістична Республіка — 2002, Відень, Австрія) та графині Доротеї Розумовської[2][3] (нім. Gräfin Dorothea Razumovsky, Prinzessin zu Solms-Hohensolms-Lich) (нар. 1935, Ліх — 2014, Ліх, Німеччина).

Завдяки журналістській професії обох батьків Григорій провів свою юність та дитинство в декількох країнах: 1965—1967 рр. у Празі, ЧССР; 1967—1969 рр. у Франкфурті, ФРН; 1969—1971 рр. у Гаазі, Нідерланди; 1971—1976 рр. у Белграді, Югославія; 1976—1980 рр. у Сен-Жермен-ан-Ле, Франція та 1980—1985 рр. у Йоганнесбурзі, ПАР. У 1985—1987 рр. Григорій служив у Збройних Силах ФРН, після чого він прожив ще десять років у Німеччині. На цей час припадає його навчання історії та філософії в університеті, а також його перші професійні проби у політичному аналізі.

Одружившись у 1992 році, через п'ять років Григорій Розумовський переїхав з сім'єю до Австрії.  

Професійна діяльність[ред.]

З 1998 по 2000 рік Григорій працював науковим співробітником в Інституті Дунайського регіону та Центральної Європи (IDM), аналітичному центрі у Відні. У 2001 році Григорій Розумовський безуспішно спробував себе на посаді прес-секретаря театру в Санкт-Пельтені, що є основним концертним залом Нижньої Австрії. Трохи менше ніж через півроку, після звільнення у в Санкт-Пельтені, Григорій Розумовський отримав тендер на надання послуг Комунікаційному Підрозділу Генеральної Дирекції з Питань Розширення Європейської Комісії. З 2001 по 2006 рік Григорій працював Кореспондентом з Питань Розширення в Австрії, відповідаючи як за розробку, так і за реалізацію Комунікаційної Стратегії про розширення для Австрії протягом п'яти років.

У 1999 році Григорій Розумовський заснував у Відні «Європейський інститут спияння демократії» («Europäische Institut für Demokratieförderung», EID), який, серед іншого, розробив і реалізував програму поєднання молоді з різних етнічних груп в Боснії та Герцеговині шляхом спільних зустрічей з творами класичної музики Вольфганга Амадея Моцарта. Незважаючи на те, що цей проект був добре прийнятий донорами, його довелося припинити через шість місяців через конфлікти у цільовій групі.

Ще один проект, ініційований Григорієм Розумовським у 1998 році в якості президента EID, був реалізований у співпраці з радіостанцією MW1476 Австрійської телерадіомовної корпорації (ORF). Метою проекту було запрошення конкретно журналістів опозиційної радіостанції B92 в Сербії, з метою зміцнення особистої репутації зацікавлених.

У 2002 році Григорій разом з батьком, який помер у тому ж році, заснував «Товариство мистецтва і культури Разумовського», яке організувало близько 180 концертів камерної музики та музичних вечорів у Салоні Разумовського. У 2005 році, на 200-річчя «Разумовських квартетів» (Ор. 59 1, 2 та 3) Людвіга ван Бетховена, був створений «Віденський квартет Разумовського» з Анною Кандінською в ролі першої скрипки. У 2009 році народився «Ансамбль Разумовського», який у 2013 році представив публіці дистильовану версію «Le nozze di Figaro» Вольфганга Амадея Моцарта та «Fledermaus» Йоганна Штрауса-молодшого, з французько-канадським композитором і маестро Мартіном Гарандом в якості диригента і аранжувальника, та міжнародним складом артистів на Оперному фестивалі гірського курорту Земмерінг, де Грегор виконував обов'язки інтенданту року.

2016 рік позначив злиття двох асоціацій зазначених вище, у «Клуб Європейського Порозуміння та Комунікацій — Відень»[4] (Club for European Understanding and Communication, CEUC). Клуб є одночасно культурним та соціально-політичним центром у Європі. Також наразі створюється поліетнічний та багатонаціональний «Оркестр камерної музики Разумовського» під керівництвом маестро Олександра Знаменського.

CEUC також представляє основу ініціативи «Реальність кусається»[5] («Reality Bites Initiative»), ідейним натхненником якої є Григорій Розумовський і над якою працює невелика група добровольців. Метою цього проекту є урівноваження безперервного потоку дезінформації, що надходить від російського уряду безпосередньо або від його імені.

За словами засновника ініціативи, причину її існування слід розглядати як наступне: «З часу весняних подій 2014 року, що призвели до анексії Криму та вторгнення в український регіон Донбас, ми виявили, що наші ЗМІ переповнені „альтернативними фактами“ про соціально-політичні умови та історичні передумови розвитку східної Європи. З одного боку, нас атакували професійними інтернет-тролями, які можна легко розпізнати, а з іншого — повноцінні медіа-кампанії, які поширювали повідомлення з подвійним значенням: про Росію, що санкції, введені Заходом, лише шкодять економічним інтересам західноєвропейських країн, в той час як американські конгломерати обходять ці каральні заходи. Україна ж описується як невизначена фашистська російська провінція, сепаратистські керівники якої не зацікавлені в припиненні конфлікту на Донбасі, де саме вони і були ініціаторами конфлікту. З цієї точки зору російський уряд захищає свої інтереси, зберігає мир і намагається відновити національну цілісність, одночасно маючи справу з невдячним племінним відгалуженням, яке намагається винайти собі націю. Україна ж, якою керують усім відомі олігархи, намагається обдурити та змусити ті дві третини свого населення, які б радше возз'єднались з Батьківщиною, приєднатись до решти на шляху до „золотого Заходу“.

Наведене вище є фактично невірним по всім пунктам. Мета цієї ініціативи — показати іншу сторону, реальність ситуації. Попри це, метою цієї ініціативи не є розвінчання дезінформації, що орієнтована на західну аудиторію. Метою цієї ініціативи є надання перевірених та легко підтверджуваних фактів про реальні події в Росії та вільно доступних щоденних новин про Україну, які демонструють її важливість як європейської держави для європейської стабільності».

Нововведення в сім'ї[ред.]

Розумовські вже не мають законних спадкоємців цього імені, оскільки всі діти однієї гілки роду жінки, а чоловіки у вторинній гілці роду неодружені з жінками спадкового дворянства. Саме тому Григорій Розумовський, після ретельного обміркування та обговорення з усіма членами родини, вирішив застосувати свої порівняно номінальні повноваження Голови Сім'ї та пристосувати Статут Родини відповідно до сучасних часів.

У 2018 році, через десять років після того, як розпочався процес переорієнтації в сім'ї, з нагоди 300-річчя Кирила Розумовського, Грегор вирішив реформувати архаїчні Статути Родини, як такі, що були створені в 1763 році гетьманом. Принцип, що дружини повинні належати до спадкової знаті, щоб легітимізувати своє потомство, був відкинутий для всіх живих членів сім'ї та їх матерів. Крім того, Григорій підтвердив право нащадків жінок носити прізвище після одруження та передавати це ім'я своїм дітям, що реформувало сімейний статут, пристосовуючи його до правових та соціальних норм. Також було реформовано право первородства, в якому зазначається, що право бути головою сім'ї зберігатиметься за первістком по прямій лінії нащадків Грегора, але передаватиметься незалежно від статі.

Почесні звання[ред.]

Грегор є почесним членом «Товариства камерної музики м. Львова», Україна.

Джерела[ред.]

Інтерв'ю для УкрІнформ — 19.06.2019[6]

Телеканал 1+1 — Документально-історичний фільм «Скарби нації» — 2019[7]

Інтерв'ю для Wienerzeitung — 27.09.2014[8]

Інтерв'ю для Ukrainian Time — 21.03.2020[9]

Cтаття Грегора з нагоди 75-ї річниці Дня Перемоги — Unlimited Democracy — 07.05.2020[10]

Примітки[ред.]

  1. Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
  2. Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
  3. Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
  4. Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
  5. Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
  6. Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
  7. Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
  8. Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
  9. Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
  10. Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».


This article "Грегор Розумовський" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Грегор Розумовський.