Донське козацтво (сучасність)
 | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (квітень 2012) |
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (квітень 2012) |
Донське козацтво (сучасність)
Відродження Донського козацтва розпочалося в кінцевий період існування СРСР (1-9).
Початок процесу відродження козацтва на Дону було покладено інтелігенцією. Саме вона стояла біля джерел перших козачих товариств. Їй належала ідея об'єднання зацікавлених осіб для відновлення традицій. З козачих сімей вийшло немало представників російської наукової і науково-технічної інтелігенції.
З 1989 року стали виникати козачі організації, зареєстровані згідно із законом про громадські організації. Однак на перших порах козацтво, яке відроджувалося, зіткнулося з труднощами: відсутність організаційної структури, нерозуміння цілей і завдань руху з боку населення, зайва емоційність, нестриманість у поведінці, захоплення зовнішніми атрибутами — все це йшло не на користь відродженню.
Проте 28-30 червня 1990 р. в Москві відбулось Велике козаче коло, яке зібрало 260 делегатів і 457 гостей. Його учасники — Союз козаків — обрали своїм отаманом Л. Г. Мартинова, прийняли статут і звернення до козаків Російської Федерації і зарубіжжя. Протягом декількох місяців закінчилося організоване оформлення на місцях.
Хвиля козачого руху викликала появу великої кількості документів козацтва, яке відроджувалося. Поступово формулюється основна ідея та мета руху. Найбільш виразно вони виражаються в «Декларації козацтва Росії», прийнятій Радою отаманів Союзу козаків 30 листопада 1990 р. У ній відмічається: «Заради істинної, а не декларативної рівноправності народів необхідно терміново вжити державних заходів, спрямованих на відродження козацтва» [2].
Союз козаків швидко перетворився в масову військово-патріотичну організацію. На лютий 1991 р. в його рядах нараховувалося 354 тис. чоловік. Однак сам Союз, як і місцеві козачі об'єднання, не уник внутрішніх суперечок, боротьби за лідерство окремих угрупувань. Розбіжності між Московським земляцтвом і Союзом козаків привели до розколу козачого руху. Так, на виборах Президента Росії 12 червня 1991 р. Союз підтримав М. І. Рижкова, а земляцтво і ще 10 козачих організацій підписали відкритий лист на підтримку Б. М. Єльцина. Остаточний розрив стався після публічного оголошення Союзом козаків орієнтації на російську компартію.
На першому етапі козацтво виступило як неполітичний рух, однак це виявилося нереальним в умовах політизованого суспільства. З 1992 р. козачий рух помітно політизується, особливо після того, як козацтво поставило питання про створення своїх державних утворень. До цього його підштовхували рухи народів за своє національне відродження, злам командно-адміністративної системи, поглиблення економічної і соціально-політичної кризи в країні, розпад структур колишнього СРСР, який починався.
Дослідник козацтва А. П. Скорик у нарисах про донське козацтво зазначає: «Козацтву, що відроджувалося, не вдалося уникнути певних помилок. Трагічною помилкою сучасних лідерів козачого руху, як і руху загалом, є фіксування способу мислення на самодостатності козацтва. Інакше кажучи, у відродженні переважає тенденція абсолютизації минулого досвіду. Виходить, що б не робили козаки — все правильно. Ця хибна думка заважає нормальному розвитку козачого руху. Особливо грішили названим правилом на початковому етапі» [3].
Прагнення до влади — характерна риса козачого руху. У листопаді 1991 р. Союз козачого півдня Росії видав незаконний наказ про формування національної козачої гвардії. Згодом були також скасовані як незаконні накази отамана ОВД Мащерякова С. Л. про проведення перепису козаків, рішення козачого кола 1-го Донського округу (м. Волгодонськ) про розпуск Рад народних депутатів та ін.
У ряді випадків козачі організації явочним порядком здійснюють функції самоврядування в традиційній формі (публічні покарання на основі позасудового розгляду, виселення, самостійні рейди в торговельній мережі, на транспорті, в гуртожитках). Незважаючи на протиправний характер цих дій, вони нерідко зустрічають позитивний відгук серед населення. В обстановці зростання злочинності, з якою не справляються органи правопорядку, частина громадян бачить в козачих організаціях важливий додатковий гарант безпеки.
Відповідаючи на питання, — на що все-таки спрямований козачий рух, — товариш отамана Російського Союзу В.Латинін сказав просто: «Нам чужі лозунги руйнування — бий, геть, до відповіді! Ми прагнемо відродження». З корінних питань сучасного життя козацтво займає цілком реалістичні, творчі позиції. Козацтво за: збереження єдиної неподільної Росії; розвиток демократичних процесів у суспільстві; зміцнення армії; відродження народної культури, частиною якою є козача; зміцнення сім'ї і моральності. Козацтво проти: приватної власності на землю; участь армії в міжнаціональних конфліктах в країні; безладдя і злочинності; некомпетентного землекористування.
Великі можливості для реалізації соціальної активності козачого руху надають законодавчі акти про реабілітацію козацтва, згідно з якими створені органи місцевого козачого самоврядування на рівні селищної або сільської Ради. Адміністрації в ряді місць приймають комплексні програми відродження козацтва, в яких передбачено розвиток культури, звичаїв і традицій козацтва, в навчальних закладах Росії введено факультативні курси вивчення історії козацтва. Двом мотострілецьким полкам сухопутних військ у Північно-Кавказькому і Приволзько-Уральському військових округах присвоєні почесні назви Донського і Кубанського козацтва. Указом Президента СРСР від 13 серпня 1990 р. визнано незаконними репресії відносно козаків у період колективізації" [4].
У заходах, спрямованих на виконання мети історичного відродження козацтва, — реалізація видавничої програми, створення військово-патріотичних секцій, клубів, реставрація пам'ятників історії і культури, проведення фестивалів, фольклорних свят.
Найважливішим завданням є надання допомоги сім'ям, добродійність і опіка старих. Козаки не заперечують підприємливість та ініціативу в господарській сфері, створення акціонерних товариств, орендних, фермерських об'єднань, однак приватизацію землі і приватну власність на неї відкидають.
Зараз вже набули певного завершення форми організації козацтва в Росії. В основу покладено військово-адміністративну модель управління, яка мала місце в XIX ст. В одинадцяти районах традиційного поселення козаків створено їх союзи, які замикаються на Російський Союз козаків у Москві.
Все це свідчить про те, що проблеми відродження козацтва вийшли на державний рівень. Можна підкреслити логічність і закономірність цих процесів.
Водночас з відродженням козацтва виникло і питання про Донську республіку. Союз козаків в 1991 році виступив із закликом відновити на Дону скасоване в 1918 році національно-державне козацьке утворення в складі Росії. Ця пропозиція широко обговорювалася громадськістю, однак через полярність думок і юридичну нелегітимність рішення у разі його прийняття воно було відкладене.
Донське козацтво вже зарекомендувало себе організованою стабільністю. Щорічно скликається Велике коло. Його робота отримала широке висвітлення, особливо в козачій пресі. Центральний друкований орган донського козацтва — газета «Донские войсковые ведомости». Її видання відновлене після значної перерви. Під такою назвою газета видавалася в 1841 — 1871 рр. З 1872 р. по 1919 р. виходили «Донские областные ведомости». У квітні 1991 р. Союз козаків області Війська Донського відновив видання «Донских войсковых ведомостей». Газета почала виходити як додаток до газети Північно-Кавказького військового округу «Красное знамя». Сьогодні це самостійний друкований орган.
Восени 1993 року в Новочеркаську було проведено І з'їзд козачок Росії, який, зокрема, зібрав гостей з Сибіру і Придністров'я. Жінки-козачки вирішили взяти участь у відродженні козачих традицій. Планується відновити Маріїнську гімназію в Новочеркаську, щоб виховувати високоосвічених козачок.
До процесу відродження козаччини на Дону активно підключилася інтелігенція краю — вчені, письменники, журналісти, представники культури і народної освіти, священнослужителі, військові. При Новочеркаському державному технічному університеті утворилося і діє товариство козаків. У вересні 1993 року в Ростові-на-Дону відбувся засновницький з'їзд козачої інтелігенції області Війська Донського, на якому головою товариства козачої інтелігенції одноголосно було обрано юриста В. Н. Самсонова. Товариство поставило однією з головних цілей «відродження культури донського козацтва» [5].
Сьогодні актуальним є питання про перспективи розвитку козачого руху, його взаємовідносин з центральною і місцевою владою. Спроба такого прогнозу була зроблена ще 70 років тому. У 1927 році в паризькій еміграції виборні отамани і правління козачого з'їзду вирішили провести анкету, яка містила і таке питання: «Чи збережеться в майбутній новій Росії козацтво і як складеться в ній його життя, в яких формах і з яким внутрішнім змістом?». Далекоглядним нам видається прогноз А. І. Денікіна, який написав: «Будущее казачества мне представляется в таком виде. Государство освободит казаков от несения чрезвычайных тягот, которые они несли в прежнее время, но и не наделит их особыми привилегиями против прочих своих сынов. Это последнее обстоятельство не страшно казачеству, так как будущее устройство Российского государства мыслится как областное, на началах рассредоточения власти и широких местных автономий. Если культурно-хозяйственным условиям пределы автономий будут различны, то казачества, населяющие сплошные территории, имеют право на наиболее благоприятные условия самоуправления. В пределах его, без сомнения, казачество вольно будет сохранять те формы власти, управления, хозяйства и быта, которые освящены исторической традицией и ему любы» [6].
Очевидно, що спроби обмежити козачий рух культурно-історичними, «фольклорними» рамками не будуть мати успіху, результатом таких спроб можуть бути конфлікти з владними структурами. У сучасних умовах козацтво стає однією з найбільш активних і, що особливо важливо, політично організованих груп населення.
Які ідеї могли б згуртувати козацтво? На нашу думку, передусім — це ідея розвитку сильного козачого господарства. Шашка, тим більше танк або ракета — речі значні, а чекова книжка тепер сильніша. Необхідні Загальнокозачий банк, Козаче коло підприємців. Саме козацтво може стати ядром середнього класу Росії, який формується і який буде основою майбутнього російського багатства і політичної стабільності. Більшість козаків — ті, що успішно господарюють на землі, не кричать, не чіпляють погони, — можуть стати справжніми ватажками на місцях.
В галузі політики козаки, очевидно, повинні домагатися свого представництва у Верховній Раді, орієнтуватися на політичний центр — на тих, хто бачить Росію майбутнього розвиненою капіталістичною державою. Варто краще використати те, що вже дане народу новим урядом. Це передусім закони про самоврядування і про сприяння фермерським селянським господарствам. У районах, де козаки становлять більшість населення, доцільно перетворити місцеві Ради (зрозуміло, за бажанням самих жителів) в отаманські правління. Якщо переважають іногородні — варто створити слов'яно-козачі об'єднання.
Одна з основних цілей козачого руху — відродження військової козачої служби. Адже це головна традиційна особливість культури і побуту козаків — козак без служби немислимий. Козачі частини, де стануть служити пліч-о-пліч одностаничники, можуть усунути дідівщину як явище — про всі порушення відразу стане відомо в рідній станиці, і старші, отаманське правління покарають порушника по-своєму.
На думку Ю.Авер'янова, найголовніше — повернення козакам православ'я. Це навіть більше, ніж служба державна: «Сторіччями присягали наші предки престолу російських государів. А в 1917 році зрадили свою клятву, що давали на Біблії. І не дасть нам Бог щастя на цій землі, не дасть спокою, єдності, достатку і улаштування без щирого і загального покаяння, без справжнього, а не театрального, повернення, в лоно матері-Церкви. І не зможе без цього козак повернутися до своєї вічної державної, государевої служби. А без служби цієї він — сирота» [7].
Відродження козацтва не є відновлення старого козачого стану з усіма його привілеями. В указі Президента "Про заходи щодо реалізації Закону Російської Федерації. «Про реабілітацію репресованих народів відносно козацтва» відмічається: «Підтримати рух за відродження козацтва, відновлення економічних, культурних, патріотичних традицій і форм самоврядування козацтва, не допускаючи разом з тим повернення яким-небудь станам привілеїв і примусового нав'язування громадянам козачого укладу життя».
Однак сьогодні як серед політиків і вчених-фахівців, так і серед представників козачих організацій немає чіткого узгодженого бачення перспективи і конкретних шляхів відродження козацтва. Основна причина цього пов'язана передусім з відсутністю єдності уявлень в сучасному суспільстві про майбутнє Росії і Російської держави. Магістральною лінією водорозділу в широкому спектрі думок на предмет відродження і перспективу козацтва, на мій погляд, служить питання про місце і роль козацтва в системі російського суспільства і держави: чи повинно козацтво відродитися як стан, зайнятий переважно військовою службою і землеробством з відповідною системою соціальної організації і особливим становищем в суспільстві або воно відроджується як історична культурно-етнічна спільність з відновленням елементів традиційного укладу життя і традицій, але без всяких обмежень у видах і формах діяльності. Звідси особливої актуальності набуває розробка комплексної державної програми поетапного економічного і культурного відродження російського козацтва. Це становище не раз фіксувалося в документах. Але постанова уряду РФ «Про концепцію державної політики по відношенню до козацтва», яка з'явилася 22 квітня 1994 року, на думку багатьох дослідників та представників козачих організацій, не відповідає такому завданню, і не отримала підтримки донського козацтва.
Практика показує, що відродження козацтва йде на двох рівнях: державному і місцевому. На державному — приймаються законодавчі акти по реабілітації, на місцевому — здійснюються власне козачі акції по відновленню всіх прав і традицій.
Центральна проблема відродження — проблема влади. У місцях компактного проживання козацтва утворилася нова козача влада в формі козачого кола (ради) і одночасно існує загальноросійська державна влада — Ради. Це приводить до дублювання, а в окремих випадках перевищення влади з боку козачої верхівки.
Влада повинна бути єдина — державна. Із зміцненням козацтва можливе делегування державою козацьким організаціям необхідних повноважень.
Перед козачим рухом стоїть проблема вибору своїх союзників, однак вже сьогодні очевидно, що його успіхи будуть забезпечені при органічному злитті з робітничим, селянським і національним рухом. Не завжди вдається подолати недугу руху, який виявляється, — прагнення до виділення лише козачих проблем і вирішення їх своїми силами. З'їзди козаків часто проходять без запрошення представників народів, які живуть поряд.
Резюмуючи сучасний стан козаччини в Росії, В.М Сергєєв правильно зазначає, що рух за відродження козацтва — чітко організована суспільно-політична сила зі своїм статутом і програмою. Практичні справи організації активні, багатопланові, охоплюють широке коло проблем, починаючи від відтворення територіальних, економічних, соціальних умов, у яких сформувалося і може відродитися козацтво, до проблем духовного життя етносу, а також участі в складних турботах всього суспільства [8].
Найраціональнішим є еволюційний шлях відродження козацтва — поетапно, з обов'язковим осмисленням історичного досвіду існування козацтва, об'єктивних потреб відродження.
Див. також[ред.]
ЛІТЕРАТУРА[ред.]
1. Турченко С. Казаки собираются в Круг. //Человек и закон −1991. -No10.-С.69.
2. Сергеев В. Движение за возрождение казачества //Ростов -на- Дону.- 1993. — С. 56-57.
3. Скорик А., Тикиджьян Р. и др. Казачий Дон. Очерки истории. изд-во обл. ИУУ //Ростов -на -Дону −1995. — С.15.
4. О восстановлении прав всех жертв политических репрессий //Указ президента СССР от 13.08.1990 г. «Правда». — 1990. −14 августа. — С.1.
5. Круглов Ю. Культура казаку подруга //Новочеркасская неделя. −1994- 9 апреля.-С.3.
6. Казачий круг. // Ростов-на-Дону-1991. — No 3. — С.91.
7. Аверьянов Ю. Современное Российское казачество: политический портрет. // Независимая газета. — 1992. No 1-2.-С.4.
8. Сергеев В. Движение за возрождение казачества. //Ростов-на-Дону.-1993.- С.90.
9. Віктор Куренков. Сучасний стан і перспективи Донського козацтва. Схід (журнал) // 2002.
This article "Донське козацтво (сучасність)" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Донське козацтво (сучасність).
