Екологізація суспільної свідомості

Матеріал з EverybodyWiki Bios & Wiki
Перейти до:навігація, пошук

Поняття екологічної свідомості[ред.]

Суспільна свідомість- це система почуттів, звичаїв, звичок, традицій, думок, ідеалів, ідей, теорій, які відображають суспільне буття та функціонують у суспільстві, скеровуючи, спрямовуючи життя суспільства у відповідному напрямі.

Екологічна свідомість- глибоке доведене до автоматизму розуміння нерозривного зв'язку людини з природою, залежності добробуту людей від цілісності та порівнянної незмінності їхнього середовища проживання. Екологізація суспільної свідомості передбачає трансформацію свідомості, докорінний перегляд цілей та цінностей сучасної людини та її взаємовідносин із довкіллям, вирішення екологічних проблем відповідно до конкретних проблем суспільства та можливостей природи. Досить часто, із практичного погляду, екологічну свідомість визначають як усвідомлення людиною(суспільство)загострення екологічної ситуації та негативних наслідківрозвитку екологічної кризи; вміння та звичку діяти по відношенню до природи так, щоб не порушувати зв'язків і колообігів природного середовища; сприяти покращенню та охороні довкілля заради не лише нинішнього, але й майбутнього поколінь. Основна функція екологічної свідомості — забезпечення оптимальних взаємовідносин у системі «суспільство — природа», запобігання глобальної екологічної катастрофи, подолання наслідків глобальної екологічної кризи. Це можливо досягти лише шляхом переходу від агресивно-споживацької поведінки до ненасильницько-обмежувальних стосунків із природою.

Екологічна культура, освіта, виховання, етика[ред.]

Екологічна культура[ред.]

Екологізація людської діяльності та суспільної свідомості охоплює всі сфери буття від духовно-теоретичної до предметно-практичної (світогляд, науку, виробництво і т. ін.) і є важливим чинником екологічної культури.

Екологічна культура — поведінка та життя суспільства (окремого індивіда) на основі пізнавання та раціонального використання законів розвитку природи з урахуванням близьких і віддалених наслідків змін природного середовища під впливом людської діяльності. Екологічна культура — складова загальноосвітньої культури і характеризується глибоким і узагальнюючим осмисленням важливості екологічних проблем для майбутнього розвитку людства. Вперше цей термін з'явився в 20-х роках минулого століття у працях американської школи «культурної екології», тому не дивлячись на давню історію екологічної культури вона — феномен ХХ століття. Екологічну культуру розуміють як цілісну систему, що об'єднує екологічні знання, екологічне мислення, культуру вчинків, культуру екологічно виправданої поведінки. Екологічна культура характеризується:

  • різнобічним глибоким знанням про навколишнє середовище(природне і соціальне);
  • наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій за відношенням до природи;
  • екологічним стилем мислення та відповідальним ставленням до природи і свого здоров'я;
  • набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед, на місцевому і локальному рівнях);
  • безпосередньою участю у природоохоронній діяльності;
  • передбаченням можливих негативних віддалених наслідків діяльності людини щодо перетворення природи.

Екологічна культура формується через екологічну освіту і виховання. Саме вони дозволяють сформувати особистість, якій належатиме вільне від екологічних проблем майбутнє. Лише формування екологічно свідомої людини майбутнього з високим рівнем екологічної культури і поведінки дозволить зберегти природні умови існування цивілізації та вивести її на шлях екологічного розвитку. Основний принцип екологічної освіти та виховання полягає в їх неперервності від навчання всього населення країни (загальний рівень), дітей дошкільного віку (дошкільний рівень), учнів шкіл (шкільний), та до навчання фахівців вищої категорії (вищий рівень).

Екологічна освіта[ред.]

Екологічна освіта — система навчання, спрямованого на засвоєння основ екології для формування в кожного члена суспільства усвідомлення тісного взаємозв'язку всіх природних і соціальних процесів, необхідності захисту довкілля та його поліпшення, раціонального природокористування. Екологічна освіта характеризується певними особливостями:

  • її кінцева мета — формування екологічної свідомості та громадянської позиції, а не тільки оволодіння певною сумою знань;
  • носієм екологічної свідомості є все населення країни (планети), а не тільки певної групи людей;
  • екологічна освіта і виховання носять комплексний характер.

У процесі екологічного навчання використовуються різні методи, які дозволяють досягти мети, реалізувати зміст, наповнити навчально — виховний процес пізнавальною діяльністю. В екологічній освіті діють ті ж самі традиційні та нетрадиційні методи, загальноприйняті в методиці викладання біології. Проте використовують і специфічні психолого-педагогічні методи екологічного виховання.

Метод екологічної ідентифікації полягає в педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об'єкта, ситуації, обставин, в яких він перебуває. Наприклад, ілюстрацією використання цього методу може бути вивчення життєдіяльності риб у зимовий період. Учням пропонується затиснути пальцями власний ніс і, не відкриваючи рота, протриматись, якомога довше, потім відпустити один палець і відкрити доступ повітря в одну ніздрю. Свої відчуття в цій ситуації учні проектують на стан риб, які перебувають під льодом, коли їм не вистачає кисню.

Метод екологічних асоціацій полягає в педагогічній актуалізації асоціативних зв'язків між різними психологічними образами в контексті порушеної перед учнями проблеми. Цей метод часто використовують для встановлення певної аналогії між будь якими проявами природних об'єктів і відповідними соціальними проявами. Уявлення, що виникає при цьому, сприяє розвитку субєктивного ставлення учнів до феномена, що вивчається. Прикладами реалізації цього методу у процесі розвитку ставлення до природи можуть бути використані вчителем такі асоціативні образи, як: «танець» бджіл, «шлюбний» сезон у тварин, екологічна «піраміда» тощо.

Метод художньої репрезентації природних об'єктів полягає в актуалізації художніх компонентів зображення світу природи засобами мистецтв. Особливе значення у процесі розвитку ставлення до природи тут належить образотворчому мистецтву, музиці, літературним творам.

Метод екологічної лабілізації сприяє появі психологічного дискомфорту, зумовленого розумінням неадекватності ставлення людини до природи. Наприклад, створюючи біотопічні експозиції у природничому музеї, «додати» до природного ландшафту кілька недопалків, поліетиленові пакети, пляшки тощо. Відвідувачі музею, які будуть милуватися чудовими панорамами, несподівано помітять ці «прикраси» тому відчують дискомфорт.

Метод екологічної емпатії (англ. empathy — співпереживання) передбачає використання запитань, що активізують прояви емпатії до живих істот, наприклад: «Що він тепер відчуває?», «Який він має настрій?». Тобто мета такого методу у виникненні співпереживання в дитини за стан природного об'єкта.

Метод екологічної рефлексії полягає в педагогічній актуалізації самоаналізу, осмисленні людиною своїх дій та вчинків щодо їх екологічної доцільності. Цей метод стимулює усвідомлення того, як поведінка людини може «виглядати» з погляду тих природних об'єктів, яких вона стосується. Наприклад, якщо школяр забув своєчасно полити кімнатні рослини, його можна запитати: «Що вони могли б про тебе подумати?». Безумовно, з погляду рослини він «виглядає» безвідповідальною, жорстокою людиною.

Метод екологічної турботи полягає в педагогічній актуалізації екологічної активності особистості, спрямованої на надання допомоги та сприяння благу природних об'єктів. Метод стимулює прояви співучасті, підтримки, опіки, тобто діяльної участі в життєвих ситуаціях природних об'єктів. При цьому турбота про світ природи спонукає школярів до підвищення своєї екологічної компетентності — до оволодіння необхідними знаннями, уміннями і навичками. Адже для того, щоб надати кваліфіковану допомогу будь-якому природному об'єкту, слід знати і вміти, що, і як потрібно зробити.

Метод екологічних експектацій полягає в педагогічній актуалізації емоційно насичених очікувань майбутніх контактів особистості зі світом природи. Наприклад, перед екскурсією до лісу педагог налаштовує учнів на те, що вони «йдуть у гості до лісу». Адже, коли збираються у гості, відповідно одягаються, не смітять тощо.

Метод ритуалізації екологічної діяльності полягає в педагогічній організації традицій та ритуалів, повязаних з діяльністю спрямованою на світ природи. Потужний потенціал щодо реалізації цього методу акумульовано у традиціях українського народу (розчищення джерел і криниць, екологічні толоки, приваблювання і охорона птахів). Специфіка екологічної освіти полягає в тому, що вона повинна базуватися на принципі «випереджуючого відображення». Тобто необхідно, щоб у свідомості людини постійно відбувалося прогнозування можливих наслідків втручання у природу

Екологічне виховання[ред.]

Екологічне виховання формує певні навички поведінки людини у природному середовищі. Лише осмислена поведінка у природі відповідно до отриманих знань і навичок — свідчення екологічної культури особистості.

Екологічне виховання — формування в людини свідомого сприйняття навколишнього світу, почуття особистої відповідальності за діяльність, що так чи інакше пов'язана з перетворенням навколишнього середовища, впевненості в необхідності дбайливого ставлення до природи, розумного використання її багатств.

Еколого - психологічний тренінг — це комплексна форма екологічного виховання, яка базується на методології соціально - психологічного тренінгу та спрямована на корекцію екологічної свідомості особистості. Пропонуються два варіанти тренінгових вправ: співпереживання та самоусвідомлення причетності до Природи і актуалізація готовності до розв'язання екологічних проблем.

Усний журнал — одна з форм масової художньо - пропагандиської роботи з охорони природи. Вимоги до організації усного журналу: художня ілюстрація кожної рубрики, сторінки, різноманітні засоби: музичні твори, інсценування, діафільми, фотоматеріали, інтерв'ю, репортажі, бесіди, записані на магнітну плівку, плакати, карикатури,розповідь -естафета з музичним супроводом, телепередача, живі малюнки тощо.


Екологічний вечір — класична форма екологічного виховання. Готуючи сценарій вечора, до нього можна включити елементи народознавства або повністю присвятити захід обрядам, які змістовно зв'язані з природою.

Екологічний патруль — ще одна форма екологічного виховання, яка спрямована на доведення кожному учневі важливості екологічних знань і дотримання норм екологічно грамотної поведінки не тільки у природі, а й у школі, на вулиці, вдома. Результат роботи патруля - агітаційні листівки, газети, балетні тощо.

Екологічна стежка створює умови для виконання системи завдань, що спрямовують діяльність учнів у природному середовищі.Сприяє вивченню об'єктів і явищ у самій природі. Екологічна стежка дає змогу поглибити вивчення біології та географії, це місце проведення екскурсій, формування у дітей творчість та ініціативу, виховує доброту, чуйність, любов до ближніх.

Екологічні туристичні походи сприяють кращому пізнанню рідного краю, вивчення його краси і багатств.

Екологічні акції  - формують активну життєву позицію дитини. Щорічно проводять такі акції: "Збережи ялинку", "Первоцвіт", "Птах року" та інші.

Екологічні екскурсії — проводять з різною метою і в різних біоценозах: у лісі, парку, на луках, біля боліт і озер. Обєкти вивчення при цьому: рослинний і тваринний світ, абіотичні умови природного середовища. Під час екскурсії учні вчаться спостерігати за обєктами та явищами, аналізувати їх, робити висновки і узагальнення.

Літній екологічний табір — за мету має розвинути у дітей та підлітків здатність чуйно ставитися до природи, передбачувати наслідки своїх дій, розуміти розв'язок різних явищ у природі.

Клубні форми роботи в екологічному вихованні ефективні в старшому шкільному віці. Технології для обєднань можуть бути різними: зустрічі з цікавими людьми; вікторини; демонстрація кінофільмів на певну тематику; обговорення журнальних і газетних статей; розвязування спеціальних завдань і обговорення життєвих ситуацій; відвідування державних керівних органів.

Поширені нетрадиційні форми екологічного виховання такі , як: екологічна естафета, екологічна вікторина, екологічний турнір, екологічний бумеранг. Основні принципи екологічного виховання: принцип матеріальної єдності світу, краєзнавчий принцип, принцип комплексності, принцип безперервності, принцип патріотизму тощо. Провідний принцип екологічної освіти і виховання — «мислити глобально — діяти локально».

Екологічна етика[ред.]

Екологічна етика — це обмеження волі дій у боротьбі за існування. Засновник екологічної етики — американський еколог і природоохоронець Олдо Леопольд (1887—1948) і німецький лікар і філософ Альберт Швейцер (1875—1965). Екологічна етика виконує руйнівну і творчу функцію. Перша спрямована на те, щоб зруйнувати старі, споживацько-утилітарні стереотипи відносин людини з природою, численні антропоцентричні міфи і цінності, відмовитись від нераціонального природокористування. Творчі функції екологічної етики спрямовані на вироблення нового, екологічного світогляду, що дозволяє успішно співіснувати людині та природі. Екологічну етику поділяють на дві складові частини: нормативну екологічну етику і філософську екологічну етику.

Нормативна етика[ред.]

Нормативна етика стосується практичних питань, розробляє етичні судження, правила і принципи відносин людини із природою, а також етичні оцінки. Більшість етичних суджень, що включають «погано — добре», «випливає», «повинні» чи «потрібно» — це нормативні вимоги. Вони визначають поведінку, наприклад: «види, що знаходяться під загрозою знищення, варто охороняти», «полювати на тварин заради розваг — погано». Нормативні судження явно чи неявно звертаються до певних норм чи стандартів етичної поведінки.

Філософська етика[ред.]

Філософська етика це високий рівень узагальнень і абстракцій, на якому нормативні судження і оцінки, а також докази, що наводяться на їх користь, аналізуються і оцінюються. Це рівень загальних концепцій, ідей та теорій, на основі яких пояснюються та захищаються нормативні судження. Філософська екологічна етика розробляє такі важливі поняття, як «цінності природи», «права природи», «людські обовязки перед природою», «благо природи» та ін.

Особливості екологічної інформації[ред.]

Важливу роль у екологізації суспільної свідомості відіграє своєчасна поінформованість громадян про стан навколишнього природного середовища. Згідно з Законом України (ст.9) «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991)[1] кожний громадянин України має право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища(екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом. Змістовне розкриття поняття «екологічна інформація» подано в Конвенції «Про доступ до Інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень і доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (підписана 22 країнами Світу 25 червня 1998 року), яка прийнята під егідою ООН. Згідно Оргуської конвенції екологічною є інформація про:

  • стан складових навколишнього середовища та їх взаємодію (стан атмосфери і повітря, води, ґрунту, землі, ландшафтів, природних об'єктів, біологічне різноманіття та його компоненти, включаючи генетично змінені організми);
  • фактори, що впливають чи здатні вплинути на складові навколишнього природного середовища (речовини, енергія, шум, випромінювання);
  • види діяльності, які впливають чи можуть вплинути на складові навколишнього природного середовища;
  • заходи, які впливають або можуть вплинути на складові навколишнього природного середовища (адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, екологічна політика, законодавство, плани, програми, обґрунтування для прийняття екологічних рішень);
  • аналіз затрат і результатів та інший економічний аналіз і припущення, використані у процесі прийняття рішень із питань, що стосуються навколишнього природного середовища;
  • стан здоров'я та безпеки людей, умови життя, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них упливає або може вплинути стан складових навколишнього природного середовища.

Основними критеріями екологічної інформації мають бути відкритість, прозорість, достатність і ефективність доступу до неї. Відкритість екологічної інформації полягає в тому, що така інформація повинна бути загальнодоступною. Прозорість екологічної інформації полягає в тому, що інформація повинна бути чіткою, послідовною, логічно викладеною, повністю висвітленою в нормативно-правових актах. Достатність екологічної інформації передбачає, що суб'єкти, в розпорядженні яких є екологічна інформація, зобов'язані надавати громадськості достатню інформацію про види і обсяги такої інформації, основні умови її надання та доступ до неї, а також процес її отримання. Ефективність доступу означає, що інформація, яка надається адекватна, достовірна, повна та повністю розкриває питання, які поставлені в запиті громадян. Важливу роль у розповсюдженні екологічної інформації відіграють організації як урядові, так і неурядові.

Роль екологічних організацій у збереженні і відтворенні довкілля[ред.]

У галузі охорони природи важливу роль відіграють екологічні організації, основна мета яких збереження природних ресурсів і біосфери, забезпечення сприятливих умов для розвитку держави. Самостійно жодна країна не може вирішити екологічні проблеми, які стали вже глобальними. Тому лише обєднання всього людства може сприяти стійкому розвитку в майбутньому. Міжнародне екологічне співробітництво в галузі охорони довкілля розпочалося в 50-60-х роках. Наразі створено багато міжнародних організацій, органів, центрів і програм з охорони довкілля.

  • Генеральна асамблея Організації Об'єднаних Націй (ООН)
  • Програма ООН з Екології (ЮНЕП) (United Nations Environmrnt Programme, UNEP)
  • Організація ООН із культури, науки й освіти (ЮНЕСКО) (United Nations Educational? Scientific and Cultural Organization, UNESCO)
  • Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) (International Atomik Energy Agency, IAEA)
  • Міжнародний союз охорони природи (МСОП) (International Union for Conservation of Nature, IUCN)
  • Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) (World Health Organisation, WHO)
  • Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) (World Meteorologikal Organization)
  • Продовольча та сільськогосподарська організація (Food and Agrikulture Organization, FAO)
  • Міжурядова морська організація (International Maritime Organization, IMO)
  • Міжнародна організація праці (International Labout Organization, ILO).

Варто відмітити ефективну діяльність Міжнародних екологічних громадських організацій: Green peace, Незалежна голландська екологічна організація, Міжнародна мережа НУО з ліквідації стійких органічних забруднювачів «Безпечна охорона здоров'я» та ін., основна мета яких — домогтися розв'язання глобальних екологічних проблем.

Див. також[ред.]

  • Екологічна інформація
  • Екологічна освіта

Джерела[ред.]

Скрильніков Д. В. Доступ до публічної інформації в контексті інформації про стан довкілля: посіб. / Д. В. Скрильніков, О. В. Кравченко, Є. А. Алексєєва. — Львів: ЕПЛ, 2012. — 38 с.

Кобецька Н. Р. Екологічне право України: навч. посіб. / Н. Р. Кобецька. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 352 с.

Микитюк О. М. Основи екології / О. М. Микитюк, В. В. Грицайчук, О. З. Злотін, Т. Ю. Маркіна [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://geoknigi.com/book_view.php?id=352

Що вивчає екологія? [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://vidpo.net/shho-vivchae-ekologija.html

Офіційний сайт Міністерства екології та природних ресурсів [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.menr.gov.ua

Кутузов В. И. Доступ к экологической информации: правовые аспекты / В. И. Кутузов, А. А. Попов. — Брянск, 2004 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ifap.ru/library/book121.pdf

Руководство по применению Орхусской конвенции в России. — М.: Всемирный фонд дикой природы (WWF), 2013. — 168 с.

Огляд стану гармонізації законодавства України з вимогами права ЄС та базовий план гармонізації законодавства України з правом ЄС (довкілля) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.menr.gov.ua/docs/activityadaptation/Table%20of%20Concordance%20Access%20to%20Information.pdf

Екологічне право: підруч. / за ред. А. П. Гетьмана. — Х.: Право, 2013. — 432 с.

Шурупова К. В. Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації / К. В. Шурупова // Ученые записки Таврийского национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Юрид. науки. — 2013 — Т. 26 (65), № 1. — С. 119—128.

Федоляк М. М., Москалик Г. Г. Основи екології. Конспект лекцій. Частина друга.-Чернівці: Рута, 2008.-152с.

Екологічне право України. Академічний курс: підруч. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ "Видавництво «Юридична думка», 2005. — 848 с.

Екологічне право України: підруч. / за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. — Х.: Право, 2009. — 328 с.

Сухан І. С. Адміністративно-правовий механізм забезпечення права громадян на вільний доступ до інформації про стан довкілля: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Сухан Ірина Станіславівна; Держ. ВНЗ «Ужгород. нац. ун-т» М-ва освіти і науки України. — Ужгород, 2016. — 13 с.

Примітки[ред.]

Посилання[ред.]


This article "Екологізація суспільної свідомості" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Екологізація суспільної свідомості.