Ефективність законодавства

Поняття ефективності законодавства[ред.]

Становлення громадянського суспільства та побудова демократичної правової держави зумовлюють необхідність комплексного дослідження теоретико-правових засад ефективності законодавства. Перш за все, таке дослідження необхідне для вирішення актуальної сьогодні проблеми практичного застування законів України та інших нормативно-правових актів. Варто відмітити, що вирішення проблеми ефективності законодавства потребує детального вивчення та аналізу існуючих в юридичній літературі підходів щодо визначення поняття та змісту цього поняття, з’ясування його критеріїв та ознак.

З огляду на неоднакові підходи до розуміння даного поняття в сучасній літературі необхідно зупинитись на дослідженні та аналізі поняття “ефективність законодавства”. Цікавими на дане питання є погляди дослідників радянського періоду, наприклад, В. Нікітинського, які автор виклав у своїй монографії “Ефективність норм трудового права”, виданій у 1971 році. Під ефективністю правової норми науковець розуміє співвідношення між результатом їх дії та соціальною метою, яка була покладена в основу правового припису. До такого ж висновку, щодо визначення змісту поняття ефективності законодавства, дійшла І. Іконицька у своїй монографічній роботі “Проблеми ефективності у земельному праві”, що була видана в 1979 році, зазначаючи, зокрема, що під ефективністю земельно-правової норми слід розуміти співвідношення між фактично досягнутим результатом та тією соціальною метою, для якої була прийнята відповідна норма.
Ґрунтовними є дослідження поняття ефективності законодавства, здійснене в монографії “Ефективність правових норм”, виданій у 1980 році колективом авторів - Кудрявцевим В.Н., Никитинским В.І., Самощенко І.С., Глазиріним В.В. Обґрунтовуючи необхідність розуміння ефективності як співвідношення мети та результату, автори пропонують відокремлювати дане поняття від інших властивостей дії правових норм: корисності, економічності, соціальної цінності. У синтезованому вигляді оцінку всіх властивостей дії правових норм можна, на їх думку, здійснювати за допомогою такого комплексного поняття як оптимальність. При цьому автори зазначають, що набагато перспективніше вимірювати різні властивості дії правових норм диференційовано, ніж намагатися зробити це за допомогою якогось всеосяжного синтезованого показника.

М. Лебедєва під ефективністю правового впливу розуміє “отримання найбільшого результату у досягненні мети правового припису”. А. Пашков та Д. Чечот, у своїй статті “Ефективність правового регулювання та методи її виявлення”, під ефективністю правового регулювання розуміють його “здатність здійснювати вплив на суспільні відносини в певному, корисному для суспільства напрямку”.

Заслуговує на увагу і визначення В. Козлова, який в своїй роботі “Питання теорії ефективності правової норми” зазначає, що ефективністю права слід вважати його максимально позитивну результативність при найменших соціальних витратах. На відміну від даного автора, автори колективної монографії “Ефективність дії правових норм”, виданої в 1977 році, - Гилинський Я.І., Ловчикова О.Н., стверджують, що ефективність правових норм є лише певним кількісним показником, що відображає ступінь відповідності реальних відносин типовій мірі, що міститься в конкретному акті.

Серед сучасних досліджень на дану тему, безумовно заслуговують на увагу погляди П. Рабіновича, який у своїй статті “Ефективність юридичних норм: загальнотеоретично-поняттєвий інструментарій дослідження” зазначає, що поняттям ефективності закону слід відображати сукупність усіх реальних змін, наслідків, які виникають в об’єктивній дійсності внаслідок здійснення закону, в тому числі й тих, які не відбивались у його меті; ефективність закону – це його об’єктивна значущість у суспільстві”.

Заслуговує на увагу монографічна робота, видана у 1995 році колективом українських вчених - Авер’яновим В.Б., Бобровником С.В., Головченком В.В. та ін., - “Законодавство: проблеми ефективності”. Аналізуючи різні підходи щодо визначення поняття ефективності законодавства, дослідники доходять висновку, що при визначенні ефективності важливо мати на увазі не цілі законодавства, а інтереси, тобто на досягнення чиїх інтересів спрямований конкретний нормативно-правовий акт. Автори також звертають увагу читачів на те, що аналіз і оцінка соціальної і юридичної ефективності законодавства допоможе укріпити соціальний механізм дії права, розкрити його можливості у сфері регуляції господарського і соціально-культурного будівництва, укріпити роль права в умовах переходу суспільства до наступного етапу розвитку.

Цікавими є дослідження С.В. Полєніної, яка в свій роботі “Якість закону і ефективність законодавства”, аналізує досвід законодавчої роботи вищого законодавчого органу Російської Федерації. Автор розглядає проблему якості закону і обумовлену цим ефективність законодавства у трьох площинах – соціальній, політичній, і юридичній та приходить до висновку про те, що соціальні характеристики якості закону, а отже і його ефективність, залежать від двох основних моментів: адекватності віддзеркалення у ньому процесів, що відбуваються в суспільстві й точності проектування цих процесів на майбутнє. Особлива увага приділяється ролі політичних установок у процесі законотворчості та їх впливу на якість й ефективність законів. Цікавим є аналіз якості закону в правовому аспекті, що включає в себе виявлення та систематизацію правотворчих помилок.

Як бачимо, у радянський період, так само як і на теперішній час питання про те, що слід розуміти під поняттям “ефективність законодавства” залишається недостатньо дослідженим та потребує подальшого доопрацювання. Разом з тим, наведені вище позиції науковців свідчать про те, що дане питання викликає багато запитань та дискусій, а проведення ґрунтовніших досліджень змісту поняття “ефективність законодавства” є не лише надзвичайно актуальним, а навіть стратегічним завданням на шляху побудови правової держави, законодавство може забезпечувати належне правове регулювання суспільних відносин.

Критерії ефективності законодавства[ред.]

До критеріїв ефективності законодавства зазвичай відносять, окрім його мети та результату застосування, й інші елементи, такі як корисність, соціальна цінність, врахування витрат матеріальних засобів, людської енергії та часу, оптимальний варіант досягнення поставленої мети тощо. Такої точки зору притримується, наприклад, М. Лебедєв.

Є. Шикіна у своїй праці „Основні умови ефективного застосування права” зазначає, що поняття ефективності не вичерпується лише його метою та результатом, необхідно включити ще й третій компонент – засоби досягнення результату, тобто, визначення ефективності вимагає аналізу результату, мети та засобів її досягнення. Саме дані показники, на думку автора, і є критеріями ефективності законодавства.

Цікавими є висновки О. Бонк, яка у своїй роботі „Суспільна думка і ефективність правової норми”, дійшла висновку про те, що суспільна думка про право та поведінку у сфері правового регулювання, здійснює значний соціально-психологічний вплив на дії осіб до яких звернений закон, і тому її необхідно розглядати як фактор, що впливає на ефективність правових норм. Більше того, суспільна думка є не тільки фактором ефективності дії норм права, який виходить за межі суто юридичного механізму регулювання суспільних відносин, вона є певним критерієм ефективності чи, навпаки, неефективності правової норми.

Ефективність українського законодавства[ред.]

Про ефективність українського законодавства в цілому важко вести мову, оскільки в кожному окремому випадку ефективність регулювання правовідносин тим чи іншим нормативно-правовим актом може суттєво відрізнятись. Разом з тим, не зважаючи на певні проблеми ефективності українського законодавства, правозастосовна практика свідчить про те, що окремі правові акти є досить ефективними.

До прикладу можна навести Закон України №661/VI від 12.12.2008 р., яким внесено зміни до ст. 1056, 1061 ЦК України та ст. 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», та передбачено, що банкам забороняється в односторонньому порядку підвищувати відсотки за кредитом, а умова договору про наявність такого права у банку є нікчемною. Дана норма закону повністю захищає споживачів кредитних послуг від неправомірних дій з боку банків щодо підвищення в односторонньому порядку відсоткових ставок за кредитом. Важливо, що законодавець не тільки встановив заборону банкам в односторонньому порядку підвищувати відсотки за кредитом, але й вказав про нікчемність такої умови, у випадку, якщо вона була включена в договір після набрання згаданим законом чинності, що певною мірою свідчить про ефективність даного закону.

Разом з тим, Верховним Судом України 7 жовтня 2010 року були розроблені для судів нижчих інстанцій обов’язкові до застосування Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009—2010 роки). Даними узагальненнями було роз’яснено, що судам, при розгляді справ щодо правомірності підвищення відсоткової ставки слід виходити з такого.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови підвищення відсоткової ставки, то вони мають виконуватись і вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав. Отже, якщо кредитний договір був укладений до 10 січня 2009 року і в ньому сторони досягли домовленості про те, що банк має право в односторонньому порядку змінити відсоткову ставку, то це вже є домовленістю сторін. Якщо банком прийнято таке рішення до 10 січня 2009 року (при підтвердженні цього юридичного факту відповідними доказами), а позичальник отримав повідомлення після цієї дати, то це є лише механізмом виконання цієї домовленості. У цьому разі важливим є визначений договором механізм виконання цієї домовленості.
З наведеного вбачається, що за наявності у банку відповідних доказів прийняття рішення про підвищення відсоткової ставки до 10 січня 2009 року (такими доказами можуть слугувати внутрішньобанківські накази, рішення тощо, котрі при необхідності неважко надати суду), навіть у випадку надіслання повідомлення і його отримання позичальником після 10 січня 2009 року, підвищення відсоткової ставки за кредитом є цілком законним. Таким чином, цілком реально було б припустити, що навіть після 10 січня 2009 року будь-який банк ще протягом певного періоду часу все одно міг підняти відсоткову ставку за кредитом та надіслати про це повідомлення позичальнику, в якому вказати про факт прийняття банком рішення про зміну ставки до 10 січня 2009 року.

Більше того, матеріали судової практики також свідчать про те, що досить непоодинокими є випадки, коли повідомлення про підвищення відсоткової ставки посилались банками після 10 січня 2009 року і самі ставки за кредитами підвищувались після цієї дати, а такі дії банків визнавались судом законними. Дана обставина безумовно свідчить про певну неефективність застосування положень ст. 1056, 1061 ЦК України та ст. 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» в контексті захисту прав позичальників за кредитними договорами.

Джерела[ред.]

Цивільний кодекс України;
Закон України «Про банки та банківську діяльність»;
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».
http://vszakon.esy.es/

Література[ред.]

Никитинский В.И. Эффективность норм трудового права / Никитинский В.И. – М.: Юрид. лит., 1971. – 248 с.
Иконицкая И.А. Проблемы эффективности в земельном праве / Иконицкая И.А. – М.: Наука, 1979. – 181 с.
Эффективность правовых норм / [Кудрявцев В.Н., Никитинский В.И., Самощенко И.С., Глазырин В.В.]. – М.: Юрид. лит., 1980. – 280 с.
Пашков А.С. Эффективность правового регулирования и методы ее выявления / А.С. Пашков, Д.М. Чечет // Советское государство и право. – 1965. – ғ 8. – С. 3-11.
Эффективность действия правовых норм / [Гилинский Я.И., Ловчикова Е.Н. и др.]; под ред. А.С. Пашкова, Л.С. Явича, Э.А. Фомина. – Л.,1977. – 143 с.
Рабінович П. Ефективність юридичних норм: загальнотеоретично-поняттєвий інструментарій дослідження / П. Рабінович // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – С. 13-21.
Законодавство: проблеми ефективності / [Авер’янов В.Б., Бобровник С.В., Головченко В.В. та ін.]; під ред. В.Б. Авер’янова, В.Н. Денисова, В.Ф. Сіренка, Я.М. Шевченка. – К..: Наукова думка, 1995. – 231 с.
Бонк Е.Л. Общественное мнение и эффективность правовой нормы / Е.Л. Бонк: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – М., 1981. – 214 с.
http://vszakon.esy.es/