Welcome to EverybodyWiki 😃 ! Nuvola apps kgpg.png Log in or ➕👤 create an account to improve, watchlist or create an article like a 🏭 company page or a 👨👩 bio (yours ?)...

Московське князівство

Матеріал з EverybodyWiki Bios & Wiki
Перейти до:навігація, пошук

[[Категорія:Статті до об'єднання‎ з Помилка скрипту: Не існує модуля «String».]]

Московське князівство
Московське князівство
1277 – 1382

Прапор Московія

Прапор

Розташування Московія
Територіальний розвиток між 1390 і 1530
Столиця Москва
Мови Церковнослов'я́нська, давньоруська, фіно-угорські мови
Релігії православ'я
Форма правління Монархія
Історія
 - Засновано 1277
 - Ордою надано ярлик Великого князя московського 1382
Валюта Рубль
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: [[:commons:Category:{{#property:p373}}|Московське князівство]]

Московське князівство (Помилка скрипту: Не існує модуля «lang».), Моско́вський улус — середньовічна слов'янська держава у верхів'ях Пооччя в центрі сучасної європейської частини Росії, підпорядковане Великому князівству Володимирському, але завдяки вдалому використанню Орди підпорядкувало свою метрополію й 1382 року перетворене на Велике князівство Московське, що стало найпотужнішою державою на північному сході колишньої Руської держави.

Виділення Московського князівства відбулося 1277 року в Золотій Орді у якій він називався Моско́вський улус до самого розпаду Золотої Орди. Розташовувалось спочатку в межах сучасної Москви та Московської області.

З 1328 року московські князі отримують ярлик від хана Золотої Орди на титул Великий князь Володимирський. Москва стає центром збору данини на користь хана з усіх на той час підконтрольних Золотій Орді Володимира, Новгорода та інших міст Русі. 1382 року московський князь отримав від Орди право називатися великим князем.

Передісторія[ред.]

Вже в середині XI століття в стародавній Київській державі — Русь стали виявлятися ознаки дроблення на самостійні князівства і землі. З'являлися все нові і нові князівства. Значними феодальними державами цього періоду стали Залісся, Галицько-Волинське, Турово-Пінське, Чернігівське, Полоцьке, Смоленське князівства, Новгородська і Псковська феодальні республіки.

Князем Юрієм Долгоруким, якому не знайшлося володіння на Русі, був змушений кочувати на північно-східні від Руської держави території в пошуках земель, які б визнали його своїм володарем. Юрій, зайшовши на землі Залісся, здобув їх разом із місцевим фінно-угорським населенням. Ним були засновані нові міста — Переславль-Залєський, Юр'єв-Польський, Кострома, Дмитров та ін. В 1169 році, при Андрії Боголюбському, землі Залісся формуються у державне утворення, пізніше їхні війська пограбували Київ, і Андрій Боголюбський проголосив себе володарем Заліських земель.

Першим князем на Москві був син Олександра Невського Данило Олександрович, що отримав ханський ярлик в 1272 році на московські володіння. З 1330-х заліські князі, за рідкісними винятками утримувачі ханського ярлика на право збирання данини. З подальшим розширенням земель московських князів і централізацією влади за допомогою татарських баскаків їм вдається до кінця XV століття створити з свого осередку центр єдиного Московського князівства.

Територія Московського князівства[ред.]

Помилка скрипту: Не існує модуля «Transclude».
 Історія Росії
Coat of Arms of the Russian Federation.svg

Портал «Росія»
Помилка скрипту: Не існує модуля «Navbar».
Ріст Московського князівства в 1300—1462 роках

Московський улус починає виділятися в XIII столітті. Місто Москва, навколо якого згрупувалося це державне утворення, з'явилося у 1272 році з веління монгольського хана Менгу-Тимура як дяка нащадкам вірного Орді Олександра Невського. Син Олександра Данило розширив московський уділ збройно (звісно з веління хана): розбивши рязанського князя Костянтина Романовича, він узяв його в полон і захопив місто Коломну (1301 р.), яка з того часу назавжди залишається за Москвою. Понад те Данилу вдалося отримати Переславль-Залєський, за духівницею племінника, хворого і бездітного Івана Дмитровича (1302). У 1303 році Данило помер, не зробивши, схоже, ніякого розпорядження на випадок своєї смерті. Старший з п'яти його синів, Юрій, або Георгій, захопив в свої руки всю владу батька. Брати спочатку знаходилися в його безумовній покорі; з ними Юрій ходив на Смоленську землю і узяв Можайськ.

Пізніше один з них, Іван I Калита, опанував Переяславлем і затвердився в ньому, а Олександр і Борис від'їхали з Москви до Твері, так що при Юрієві незмінно залишався один тільки Опанас. Сам Іван мав приватноправовий погляд на княження, як і його батько і старший брат. У своєму заповіті він долю брата Симеона надав старшому своєму синові Дмитру, а молодшому, Івану, — свою власну долю, отриману від Калити. За племінником, сином Андрія Івановича, Володимиром, була затверджена доля його батька. Під час малоліття Дмитра, управління державою знаходилося в руках бояр, природних прихильників об'єднувальної політики, бо чим менше було князів, тим більше було для бояр годувань. Вже в 1362 році Дмитро зігнав з престолу Дмитра Суздальського і став володарювати над князями ростовськими і суздальськими. Після смерті його молодшого брата Івана доля останнього була приєднана до Москви. У своїй духівниці великий князь заповідає старшому своєму синові Василю все велике княження, а з московської долі дає йому Коломну і половину своєї частки в Москві.

Інші володіння він розділяє між чотирма своїми синами; дружині також дає долю. На випадок смерті Василя бездітним робиться розпорядження, щоб його доля (велике княження) перейшла неподільною до наступного брата. Василь I продовжував збільшувати московські володіння. Будучи в Орді, він купив ярлик на Нижньогородське князівство, що було у володінні двоюрідного діда Василя, Бориса Костянтиновича. Окрім Нижнього, за том же ярликом Василь придбав Городець, Муром, Мещеру, Тарусу і, таким чином, опанував всім Суздальським княженням. Василя I пережив тільки один його син; ця обставина багато сприяла цілісності державної території. Василь Дмитрович заповів Василю Васильовичеві всі свої володіння, виділивши, за звичаєм, частину дружині своїй в довічне володіння. Нового великого князя, в його боротьбі з дядьком Юрієм і синами останнього, знову підтримували бояри. При їх допомозі Василь II приєднав до Москви Серпухов; при їх же допомозі він вийшов і переможцем з боротьби не зважаючи на те, що попадався в полон і був засліплений (за що отримав прізвисько Темний).

Стосунки із Золотою Ордою[ред.]

Баскаки в Московії

Ярослав Всеволодович[ред.]

Докладніше: Ярослав Всеволодович (князь владимирський)

Першим князем, що повністю підкорився правителям Золотої Орди був Ярослав III Всеволодович  Після повернення війська Хана Батия в 1242 році з Європи, Ярослав Всеволодович ще кілька років прокняжив у Владимирі і в 1246 році поїхав до Каракоруму на коронацію Хана Гуюка.

Олександр Ярославович[ред.]

Докладніше: Олександр Невський

Пробувши в ставці Батия до 1249 року разом із старшим братом Олександром, середній син Ярослава Всеволодовича Андрій Ярославович отримав ярлик на князювання у Володимирі. Андрій Ярославович провадив досить ліберальну політику, в 1251 уклав союз з Данилом Галицьким з метою повалення монгольського іга та одружився на його дочці. Олександр Ярославович поїхав в Орду з доносом на брата, за що і отримав ярлик. У результаті Андрію Ярославовичу довелося втікати до Швеції, а Володимирський великокнязівський стіл дістався брату.

У 1257 татаро-монголи провели другий перепис населення у своїх північних і західних улусах. Олександр надавав їм у цьому максимально можливу військову підтримку, маючи у своєму підпорядкуванні володимирську і татарську дружини. Надалі саме він став першим, хто відвіз подушну подать в Орду.

У тому ж році, монголи, незадоволені, що Новгород не платить данини викликали до себе Олександра і веліли привести новгородців до покори. Для цього виділили йому війська. Перша спроба виявилася невдалою: Олександр Невський не зміг здолати опір населення і провести перепис. Зате в 1259 році з другої спроби захопивши Новгород, Олександр нещадно страчував і калічив непокірних, відрізаючи їм носи і засліплюючи. Навіть свого старшого сина Василя, який відмовився підкорятися батькові віддав на поталу Ханові, аби задобрити своїх татаро-монгольських панів[1].

У 1262 році, Олександр Ярославович був затребуваний в ставку Хана і цьому ж році в останній раз відправився до Орди. Пробувши там майже рік, на зворотному шляху додому він, як і його батько, несподівано захворів і раптово помер 14 листопада 1263 року.

Брати та сини Олександра[ред.]

У 1264 році, тільки за допомогою татаро-монгольських військ, на Володимирський стіл був призначений Ярослав Ярославович, молодший брат Олександра Ярославовича.

«Великий князь Ярослав, подібно до батька і брата Олександра, усіма силами намагався догоджати Хану і подібно до них скінчив життя своє на зворотному шляху з Орди, куди він їздив з братом Василем …»[2]. Це сталося в 1271 році.

Василь, який став Великим князем після його смерті, прокняжив 5 років, також несподівано помер, як і попередні князі, на зворотному шляху з Орди. За час його князювання татарами було проведено ще один перепис населення (1272 рік.) i Князь Василь активно їм у цьому допомагав. Крім того, дружини Суздальської землі брали участь у поході військ Золотої Орди на Візантію в 1269—1271 роках.

Менгу-Тімур зробив синам Олександра Ярославовича, поріднених з Чингізидами, ще один подарунок, закріпивши за ними великокнязівський Володимирський стіл. Це породило початок активного протистояння між старшими синами Олександра Ярославовича — Дмитром і Андрієм за право заняття великокнязівського столу. У 1293 році в їх протистояння включився і Данила, який мав бажання самому стати Великим князем Володимирським і самому відвозити данину до Орди. Хан Тохта спробував втихомирити розперезавшихся підданих. Данило раптово помер в 1303 році, і чвара на якийсь час затихла. У 1304 помер і Андрій Олександрович. І війна почалася знову. До неї долучилися Михайло Тверський і його небіж Московський князь Юрій Данилович. Великокнязівський стіл дістався старшому Михайлові Тверському.

Московський князь Юрій Данилович[ред.]

Докладніше: Юрій Данилович

Тричі був в Орді і щоразу внаслідок суперечки із Тверськими князями. У 1312 Хан Тохта помер і поки Великий князь Володимирський Михайло був на коронаційних урочистостях нового Хана Узбека, московський князь підняв проти великого князя Михайла заколот у Новгороді. І поки той з татарськими військами йшов втихомирювати бунтівне місто, Юрій з дарами поїхав у ставку молодого Хана Узбека. В Орді князь Юрій прожив бенкетуючи і принижуючись 3 роки, після чого в 1317 Юрій одружився на сестрі Хана Узбека — Кончак.

Разом з ординськими військами князь Юрій пішов воювати дядька. Але зазнав поразки. І тим не менше, він, його дружина і начальник татарських військ були помилувані. Разом всі вони відправилися в Орду на суд Хана Узбека. Перед від'їздом дружина Юрія (сестра Хана) померла. Вже в ставці Хана з його відома і при його потуранні люди московського князя Юрія по-звірячому вбили Михайла Тверського[3].

За батька помстився Димитрій Тверський, убивши Юрія Московського в ставці Хана в 1327 році. Хоч за вбивство свого зятя Хан Узбек його стратив, тим не менше, Великокнязівський стіл дістався братові Димитрія — Олександру Михайловичу Тверському[4].

У 1319—1320 роках володимирські й московські дружини у складі золотоординських військ здійснили військовий похід до Азербайджану.

Іван Калита[ред.]

Докладніше: Іван Калита

Наступний правитель, Іван Калита, ще один онук Олександра Ярославовича, брат Юрія Московського, зіграв велику роль у перетворенні Московського князівства на невід'ємну частину в системі Золотої Орди, для якої він збирав з Володимирських земель данину. Почав він з того, що звів наклеп на тверян. Хан Узбек виділив Івану Калиті 50-ти-тисячне військо і відправив карати тверян. Московіти в черговий раз, захищаючи інтереси Золотої Орди, пішли проти своїх одноплемінників, одновірців і сусідів.

«Твер, Кашин, Торжок були взяті, спустошені, жителі знищені вогнем і мечем або відправлено в неволю … Хан, будучи задоволений вірністю князя московського (Івана Калити) дав йому милостиво грамоту на велике князювання»[5].

Після цієї бойні Великий князь Тверський Олександр Михайлович втік до Пскову. Іван Калита, боячись здатися Хану ослушником або недбайливим виконавцем його волі, разом з Київським митрополитом і багатьма князями … бачучи, що потрібно боротися або поступитися, вдався до іншого способу: умовив Київського митрополита Феогноста накласти прокляття на Олександра і на всіх жителів Пскова, якщо вони не підкоряться наказам Хана.[6]

Псковяни не підкорилися і Великий тверський князь Олександр вільно виїхав до Литви.

Таким чином Московія купила собі право на великокнязівський стіл.

«Іван Калита своїми частими поїздками в Орду доводив свою відданість Хану …»

«Новгородці, торгуючи на кордонах Сибіру, діставали багато срібла через Ками. Іоанн вимагав оного для себе, і діставши відмову поїхав Хану скаржитися …»[7]. Тільки за грубими підрахунками з 1327 по 1340 Іван Калита разом з дорогою провів в Орді більше 9 років.

Іван Калита був вірним підданим Хана Узбека, служив йому вірою і правдою.

Дмитро Донський[ред.]

Докладніше: Дмитро Донський

Розбрати в Орді, що почалися після смерті Хана Бердібека, дали можливість наступнику Івана, Дмитру, діяти самостійно (мова про отримання їм ярликів спочатку від Мурата, потім від Авдула). Коли тверський князь Михайло купив в Орді ярлик на велике князювання, Дмитро взяв у міст присягу не приймати Михайла, і ті, дійсно, не прийняли його. Сам Дмитро відправився в Орду, Задарував правлячу верхівку і вивіз звідти ярлик на велике князювання, викупивши за 10 000 рублів сина тверського князя, що, за зауваженням С. М. Соловйова, показує, наскільки нерівні були сили суперників і наскільки Москва переважала Твер.

У договорі Дмитра з Михайлом про татар мовилося вже так: «чи будемо ми в мирі з татарами, чи дамо вихід або не дамо — це залежить від нас; якщо татари підуть на нас або на тебе, то нам битися разом»[8]. Після Куликовської перемоги над Мамаєм Московське князівство піддалося нападу Тохтамиша (1382), який розорив його і поставив в колишнє положення щодо Орди. Василя I посадив на великокнязівський престол посол Тохтамиша, а через рік сам Василь поїхав в Орду і купив там ярлик на князівство нижньогородське.

Війни[ред.]

  • 1376: Московсько-булгарська війна

Контраверсії[ред.]

Карл Маркс у своїй праці «Викриття дипломатичної історії XVIII століття» зазначав:[9]

« Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів. А сучасна Росія є не що інше, як перетворена Московія. «

Див. також[ред.]

  • Московсько-ординський союз

Примітки[ред.]

  1. М. Карамзін «Історія …» т.4 стор 197—200
  2. М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.216
  3. М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.259
  4. М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.267
  5. М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.269
  6. М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.276
  7. М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.276, 280
  8. «Собр. Госуд. Гр. и Догов.», I, № 28
  9. Глава IV. // Карл Маркс

Література[ред.]

  • М. Карамзін, «Історія государства Російського» т.4
  • В. И. Сергеевич, «Лекции, исследования и заметки по истории русского права»
  • В. И. Сергеевич, «Русские юридические древности»
  • М. Ф. Владимирский-Буданов, «Обзор истории русского права»
  • Н. Станкевич, «О причинах постепенного возвышения Москвы» («Учен. Зап. Моск. Унив.», 1834);
  • В. Вешняков, «О причинах возвышения М. княжества» (СПб., 1851);
  • С. М. Соловьев, «Взгляд на историю установления госуд. порядка в России до Петра Вел.» («Сочинения», СПб., 1882);
  • Н. И. Костомаров, «Начало единодержавия в России» («Монографии», т. XII и «Вест. Европы», 1870 г., 11 и 12);
  • П. В. Полежаев, «М. княжество в первой половине XIV в.» (СПб., 1878);
  • И. Е. Забелин, «Взгляд на развитие М. единодержавия» («Истор. Вест.», 1881, № 2, 3 и 4);
  • Д. Я. Самоквасов, «Главнейшие моменты в госуд. развитии древней Руси и происхождение М. государства» («Варшавские Унив. Известия», 1886, № 1 — 3);
  • Д. Я. Самоквасов, «Происхождение М. государства» (там же, 1886, № 3);
  • М. А. Дьяконов, «Власть М. государей» (1889); Градовский, «История местного управления в России» (СПб., 1868);
  • В. О. Ключевский, «Боярская дума древней Руси» (М., 1882);
  • Н. П. Загоскин, «Очерки организации и происхождения служилого сословия в допетровской Руси» (Казань, 1876).

Посилання[ред.]

[[Файл:Помилка скрипту: Не існує модуля «Portal».|link=Портал:Росія|Помилка скрипту: Не існує модуля «If empty».xПомилка скрипту: Не існує модуля «If empty».px|alt=П:]]  Портал «Росія» [[Файл:Помилка скрипту: Не існує модуля «Portal».|link=Портал:Історія|Помилка скрипту: Не існує модуля «If empty».xПомилка скрипту: Не існує модуля «If empty».px|alt=П:]]  Портал «Історія»


This article "Московське князівство" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Московське князівство.



Read or create/edit this page in another language

Куки допомагають нам здійснювати наші сервіси. Використовуючи наші сервіси, Ви погоджуєтесь на використання куків.