Московське князівство
 | Було запропоновано об'єднати цю статтю або розділ з Велике князівство Московське, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція з травня 2020. |
| |||||||||||||||||||||||||||||||
Московське князівство (Помилка скрипту: Не існує модуля «lang».), Моско́вський улус — середньовічна слов'янська держава у верхів'ях Пооччя в центрі сучасної європейської частини Росії, підпорядковане Великому князівству Володимирському, але завдяки вдалому використанню Орди підпорядкувало свою метрополію й 1382 року перетворене на Велике князівство Московське, що стало найпотужнішою державою на північному сході колишньої Руської держави.
Виділення Московського князівства відбулося 1277 року в Золотій Орді у якій він називався Моско́вський улус до самого розпаду Золотої Орди. Розташовувалось спочатку в межах сучасної Москви та Московської області.
З 1328 року московські князі отримують ярлик від хана Золотої Орди на титул Великий князь Володимирський. Москва стає центром збору данини на користь хана з усіх на той час підконтрольних Золотій Орді Володимира, Новгорода та інших міст Русі. 1382 року московський князь отримав від Орди право називатися великим князем.
Передісторія[ред.]
Вже в середині XI століття в стародавній Київській державі — Русь стали виявлятися ознаки дроблення на самостійні князівства і землі. З'являлися все нові і нові князівства. Значними феодальними державами цього періоду стали Залісся, Галицько-Волинське, Турово-Пінське, Чернігівське, Полоцьке, Смоленське князівства, Новгородська і Псковська феодальні республіки.
Князем Юрієм Долгоруким, якому не знайшлося володіння на Русі, був змушений кочувати на північно-східні від Руської держави території в пошуках земель, які б визнали його своїм володарем. Юрій, зайшовши на землі Залісся, здобув їх разом із місцевим фінно-угорським населенням. Ним були засновані нові міста — Переславль-Залєський, Юр'єв-Польський, Кострома, Дмитров та ін. В 1169 році, при Андрії Боголюбському, землі Залісся формуються у державне утворення, пізніше їхні війська пограбували Київ, і Андрій Боголюбський проголосив себе володарем Заліських земель.
Першим князем на Москві був син Олександра Невського Данило Олександрович, що отримав ханський ярлик в 1272 році на московські володіння. З 1330-х заліські князі, за рідкісними винятками утримувачі ханського ярлика на право збирання данини. З подальшим розширенням земель московських князів і централізацією влади за допомогою татарських баскаків їм вдається до кінця XV століття створити з свого осередку центр єдиного Московського князівства.
Територія Московського князівства[ред.]
Московський улус починає виділятися в XIII столітті. Місто Москва, навколо якого згрупувалося це державне утворення, з'явилося у 1272 році з веління монгольського хана Менгу-Тимура як дяка нащадкам вірного Орді Олександра Невського. Син Олександра Данило розширив московський уділ збройно (звісно з веління хана): розбивши рязанського князя Костянтина Романовича, він узяв його в полон і захопив місто Коломну (1301 р.), яка з того часу назавжди залишається за Москвою. Понад те Данилу вдалося отримати Переславль-Залєський, за духівницею племінника, хворого і бездітного Івана Дмитровича (1302). У 1303 році Данило помер, не зробивши, схоже, ніякого розпорядження на випадок своєї смерті. Старший з п'яти його синів, Юрій, або Георгій, захопив в свої руки всю владу батька. Брати спочатку знаходилися в його безумовній покорі; з ними Юрій ходив на Смоленську землю і узяв Можайськ.
Пізніше один з них, Іван I Калита, опанував Переяславлем і затвердився в ньому, а Олександр і Борис від'їхали з Москви до Твері, так що при Юрієві незмінно залишався один тільки Опанас. Сам Іван мав приватноправовий погляд на княження, як і його батько і старший брат. У своєму заповіті він долю брата Симеона надав старшому своєму синові Дмитру, а молодшому, Івану, — свою власну долю, отриману від Калити. За племінником, сином Андрія Івановича, Володимиром, була затверджена доля його батька. Під час малоліття Дмитра, управління державою знаходилося в руках бояр, природних прихильників об'єднувальної політики, бо чим менше було князів, тим більше було для бояр годувань. Вже в 1362 році Дмитро зігнав з престолу Дмитра Суздальського і став володарювати над князями ростовськими і суздальськими. Після смерті його молодшого брата Івана доля останнього була приєднана до Москви. У своїй духівниці великий князь заповідає старшому своєму синові Василю все велике княження, а з московської долі дає йому Коломну і половину своєї частки в Москві.
Інші володіння він розділяє між чотирма своїми синами; дружині також дає долю. На випадок смерті Василя бездітним робиться розпорядження, щоб його доля (велике княження) перейшла неподільною до наступного брата. Василь I продовжував збільшувати московські володіння. Будучи в Орді, він купив ярлик на Нижньогородське князівство, що було у володінні двоюрідного діда Василя, Бориса Костянтиновича. Окрім Нижнього, за том же ярликом Василь придбав Городець, Муром, Мещеру, Тарусу і, таким чином, опанував всім Суздальським княженням. Василя I пережив тільки один його син; ця обставина багато сприяла цілісності державної території. Василь Дмитрович заповів Василю Васильовичеві всі свої володіння, виділивши, за звичаєм, частину дружині своїй в довічне володіння. Нового великого князя, в його боротьбі з дядьком Юрієм і синами останнього, знову підтримували бояри. При їх допомозі Василь II приєднав до Москви Серпухов; при їх же допомозі він вийшов і переможцем з боротьби не зважаючи на те, що попадався в полон і був засліплений (за що отримав прізвисько Темний).
Стосунки із Золотою Ордою[ред.]
Ярослав Всеволодович[ред.]
Першим князем, що повністю підкорився правителям Золотої Орди був Ярослав III Всеволодович Після повернення війська Хана Батия в 1242 році з Європи, Ярослав Всеволодович ще кілька років прокняжив у Владимирі і в 1246 році поїхав до Каракоруму на коронацію Хана Гуюка.
Олександр Ярославович[ред.]
Пробувши в ставці Батия до 1249 року разом із старшим братом Олександром, середній син Ярослава Всеволодовича Андрій Ярославович отримав ярлик на князювання у Володимирі. Андрій Ярославович провадив досить ліберальну політику, в 1251 уклав союз з Данилом Галицьким з метою повалення монгольського іга та одружився на його дочці. Олександр Ярославович поїхав в Орду з доносом на брата, за що і отримав ярлик. У результаті Андрію Ярославовичу довелося втікати до Швеції, а Володимирський великокнязівський стіл дістався брату.
У 1257 татаро-монголи провели другий перепис населення у своїх північних і західних улусах. Олександр надавав їм у цьому максимально можливу військову підтримку, маючи у своєму підпорядкуванні володимирську і татарську дружини. Надалі саме він став першим, хто відвіз подушну подать в Орду.
У тому ж році, монголи, незадоволені, що Новгород не платить данини викликали до себе Олександра і веліли привести новгородців до покори. Для цього виділили йому війська. Перша спроба виявилася невдалою: Олександр Невський не зміг здолати опір населення і провести перепис. Зате в 1259 році з другої спроби захопивши Новгород, Олександр нещадно страчував і калічив непокірних, відрізаючи їм носи і засліплюючи. Навіть свого старшого сина Василя, який відмовився підкорятися батькові віддав на поталу Ханові, аби задобрити своїх татаро-монгольських панів[1].
У 1262 році, Олександр Ярославович був затребуваний в ставку Хана і цьому ж році в останній раз відправився до Орди. Пробувши там майже рік, на зворотному шляху додому він, як і його батько, несподівано захворів і раптово помер 14 листопада 1263 року.
Брати та сини Олександра[ред.]
У 1264 році, тільки за допомогою татаро-монгольських військ, на Володимирський стіл був призначений Ярослав Ярославович, молодший брат Олександра Ярославовича.
«Великий князь Ярослав, подібно до батька і брата Олександра, усіма силами намагався догоджати Хану і подібно до них скінчив життя своє на зворотному шляху з Орди, куди він їздив з братом Василем …»[2]. Це сталося в 1271 році.
Василь, який став Великим князем після його смерті, прокняжив 5 років, також несподівано помер, як і попередні князі, на зворотному шляху з Орди. За час його князювання татарами було проведено ще один перепис населення (1272 рік.) i Князь Василь активно їм у цьому допомагав. Крім того, дружини Суздальської землі брали участь у поході військ Золотої Орди на Візантію в 1269—1271 роках.
Менгу-Тімур зробив синам Олександра Ярославовича, поріднених з Чингізидами, ще один подарунок, закріпивши за ними великокнязівський Володимирський стіл. Це породило початок активного протистояння між старшими синами Олександра Ярославовича — Дмитром і Андрієм за право заняття великокнязівського столу. У 1293 році в їх протистояння включився і Данила, який мав бажання самому стати Великим князем Володимирським і самому відвозити данину до Орди. Хан Тохта спробував втихомирити розперезавшихся підданих. Данило раптово помер в 1303 році, і чвара на якийсь час затихла. У 1304 помер і Андрій Олександрович. І війна почалася знову. До неї долучилися Михайло Тверський і його небіж Московський князь Юрій Данилович. Великокнязівський стіл дістався старшому Михайлові Тверському.
Московський князь Юрій Данилович[ред.]
Тричі був в Орді і щоразу внаслідок суперечки із Тверськими князями. У 1312 Хан Тохта помер і поки Великий князь Володимирський Михайло був на коронаційних урочистостях нового Хана Узбека, московський князь підняв проти великого князя Михайла заколот у Новгороді. І поки той з татарськими військами йшов втихомирювати бунтівне місто, Юрій з дарами поїхав у ставку молодого Хана Узбека. В Орді князь Юрій прожив бенкетуючи і принижуючись 3 роки, після чого в 1317 Юрій одружився на сестрі Хана Узбека — Кончак.
Разом з ординськими військами князь Юрій пішов воювати дядька. Але зазнав поразки. І тим не менше, він, його дружина і начальник татарських військ були помилувані. Разом всі вони відправилися в Орду на суд Хана Узбека. Перед від'їздом дружина Юрія (сестра Хана) померла. Вже в ставці Хана з його відома і при його потуранні люди московського князя Юрія по-звірячому вбили Михайла Тверського[3].
За батька помстився Димитрій Тверський, убивши Юрія Московського в ставці Хана в 1327 році. Хоч за вбивство свого зятя Хан Узбек його стратив, тим не менше, Великокнязівський стіл дістався братові Димитрія — Олександру Михайловичу Тверському[4].
У 1319—1320 роках володимирські й московські дружини у складі золотоординських військ здійснили військовий похід до Азербайджану.
Іван Калита[ред.]
Наступний правитель, Іван Калита, ще один онук Олександра Ярославовича, брат Юрія Московського, зіграв велику роль у перетворенні Московського князівства на невід'ємну частину в системі Золотої Орди, для якої він збирав з Володимирських земель данину. Почав він з того, що звів наклеп на тверян. Хан Узбек виділив Івану Калиті 50-ти-тисячне військо і відправив карати тверян. Московіти в черговий раз, захищаючи інтереси Золотої Орди, пішли проти своїх одноплемінників, одновірців і сусідів.
«Твер, Кашин, Торжок були взяті, спустошені, жителі знищені вогнем і мечем або відправлено в неволю … Хан, будучи задоволений вірністю князя московського (Івана Калити) дав йому милостиво грамоту на велике князювання»[5].
Після цієї бойні Великий князь Тверський Олександр Михайлович втік до Пскову. Іван Калита, боячись здатися Хану ослушником або недбайливим виконавцем його волі, разом з Київським митрополитом і багатьма князями … бачучи, що потрібно боротися або поступитися, вдався до іншого способу: умовив Київського митрополита Феогноста накласти прокляття на Олександра і на всіх жителів Пскова, якщо вони не підкоряться наказам Хана.[6]
Псковяни не підкорилися і Великий тверський князь Олександр вільно виїхав до Литви.
Таким чином Московія купила собі право на великокнязівський стіл.
«Іван Калита своїми частими поїздками в Орду доводив свою відданість Хану …»
«Новгородці, торгуючи на кордонах Сибіру, діставали багато срібла через Ками. Іоанн вимагав оного для себе, і діставши відмову поїхав Хану скаржитися …»[7]. Тільки за грубими підрахунками з 1327 по 1340 Іван Калита разом з дорогою провів в Орді більше 9 років.
Іван Калита був вірним підданим Хана Узбека, служив йому вірою і правдою.
Дмитро Донський[ред.]
Розбрати в Орді, що почалися після смерті Хана Бердібека, дали можливість наступнику Івана, Дмитру, діяти самостійно (мова про отримання їм ярликів спочатку від Мурата, потім від Авдула). Коли тверський князь Михайло купив в Орді ярлик на велике князювання, Дмитро взяв у міст присягу не приймати Михайла, і ті, дійсно, не прийняли його. Сам Дмитро відправився в Орду, Задарував правлячу верхівку і вивіз звідти ярлик на велике князювання, викупивши за 10 000 рублів сина тверського князя, що, за зауваженням С. М. Соловйова, показує, наскільки нерівні були сили суперників і наскільки Москва переважала Твер.
У договорі Дмитра з Михайлом про татар мовилося вже так: «чи будемо ми в мирі з татарами, чи дамо вихід або не дамо — це залежить від нас; якщо татари підуть на нас або на тебе, то нам битися разом»[8]. Після Куликовської перемоги над Мамаєм Московське князівство піддалося нападу Тохтамиша (1382), який розорив його і поставив в колишнє положення щодо Орди. Василя I посадив на великокнязівський престол посол Тохтамиша, а через рік сам Василь поїхав в Орду і купив там ярлик на князівство нижньогородське.
Війни[ред.]
Контраверсії[ред.]
Карл Маркс у своїй праці «Викриття дипломатичної історії XVIII століття» зазначав:[9]
|
Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів. А сучасна Росія є не що інше, як перетворена Московія. | 
|
Див. також[ред.]
Примітки[ред.]
- ↑ М. Карамзін «Історія …» т.4 стор 197—200
- ↑ М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.216
- ↑ М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.259
- ↑ М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.267
- ↑ М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.269
- ↑ М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.276
- ↑ М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.276, 280
- ↑ «Собр. Госуд. Гр. и Догов.», I, № 28
- ↑ Глава IV. // Карл Маркс
Література[ред.]
- М. Карамзін, «Історія государства Російського» т.4
- В. И. Сергеевич, «Лекции, исследования и заметки по истории русского права»
- В. И. Сергеевич, «Русские юридические древности»
- М. Ф. Владимирский-Буданов, «Обзор истории русского права»
- Н. Станкевич, «О причинах постепенного возвышения Москвы» («Учен. Зап. Моск. Унив.», 1834);
- В. Вешняков, «О причинах возвышения М. княжества» (СПб., 1851);
- С. М. Соловьев, «Взгляд на историю установления госуд. порядка в России до Петра Вел.» («Сочинения», СПб., 1882);
- Н. И. Костомаров, «Начало единодержавия в России» («Монографии», т. XII и «Вест. Европы», 1870 г., 11 и 12);
- П. В. Полежаев, «М. княжество в первой половине XIV в.» (СПб., 1878);
- И. Е. Забелин, «Взгляд на развитие М. единодержавия» («Истор. Вест.», 1881, № 2, 3 и 4);
- Д. Я. Самоквасов, «Главнейшие моменты в госуд. развитии древней Руси и происхождение М. государства» («Варшавские Унив. Известия», 1886, № 1 — 3);
- Д. Я. Самоквасов, «Происхождение М. государства» (там же, 1886, № 3);
- М. А. Дьяконов, «Власть М. государей» (1889); Градовский, «История местного управления в России» (СПб., 1868);
- В. О. Ключевский, «Боярская дума древней Руси» (М., 1882);
- Н. П. Загоскин, «Очерки организации и происхождения служилого сословия в допетровской Руси» (Казань, 1876).
Посилання[ред.]
- Татароведение: История, Золотая Орда; канд. истор. наук Дмитрий ЖАНТИЕВ, «Российские вести» № 41 (1612) 28 11 2001, с. 13 (рос.)
- ЗОЛОТАЯ ОРДА КАК ПРЕДТЕЧА РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ, А. Ш. Кадырбаев (рос.)
- История России: Глава 6. Русский улус Золотой Орды (1240—1480 гг.) (рос.)
This article "Московське князівство" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Московське князівство.
