Неокласицизм (ретроспективний)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Неокласицизм (значення).

Церква Саградо Корасон, м. Гуанахуато. Мексика

Неокласици́зм, ретроспекти́вний неокласици́зм (від грецьк. νέος — молодий, новий і Помилка скрипту: Не існує модуля «lang». — буквально «новий класицизм») — сукупність художніх течій 2-ї половини 19—20 ст., які зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах їхні представники протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого». Назва неокласицизм використовується для того, щоб відрізняти ці течії від классицистичних стилів попередніх сторіч. Хронологічно ретроспективний неокласицизм слідує за модерном і своєрідною реакцією на нього.

В англомовній та франкомовній літературі неокласицизмом зазвичай називають мистецький та архитектурний стиль кінця 18 - початку 19 століття, а в російській для позначення неокласичних течій початку 20 сторіччя використовують також термін ретроспективізм.

В архітектурі ретроспективний неокласицизм виявився на початку. 20 ст. як реакція проти декоративних надмірностей і конструктивних невизначеностей модерну (П. Андреєв, М. Верьовкін — в Україні, І. Жолтовський, І. Фомін — в Росії, О. Перре — у Франції, Ееро Саарінен — у США).

В образотворчому мистецтві ретроспективний неокласицизм поширювався як реакція на імпресіонізм і орієнтувався на античну архаїку, раннє Відродження та класицизм (скульптори П. Війтович, А Попель — в Україні, С. Меркулов — V Росії, живописці Ф. Годлер — у Швейцарії, М. Дені — у Франції, В. Сєров, К. Петров-Водкін — у Росії).

В музиці ретроспективний неокласицизм протиставляв неоромантизму, імпресіонізму й експресіонізму ясність конструкції і стриманість, урівноваженість музичної мови. Найповніше представлений у музичній культурі Франції у творчості представників французької шістки, в творчості І.Стравінського у його роботи у Франції, а також італійців І. Піццетті, А. Казеллі.

В літературі неокласичними називають тенденції у поезії на межі 19 — 20 століть, що брали за основу «класичну норму», яка передбачала досконалість форми і ясність поетичної мови, пошук шляхів до гармонії духу, зосередженість на вічних, непроминущих засадах буття, настанову на успадкування культурної та літературної традицій, орієнтацію на найкращі взірці мистецтва, створені у попередні епохи. Поети, що належали до цих літературних напрямків широко використовували античні сюжети та образи.

Серед літераторів, у яких спостерігаються неокласичні тенденції — Т.С. Еліот, П. Валері, Р.М. Рільке, О. Мандельштам, а з українців — группа неокласиків — Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт), Максим Рильський, В. Домонтович (В. Петров), Михайло Могилянський, Андрій Ніковський, Борис Тен, Григорій Кочур.