Орден Лицарів Гробу Господнього

Орден Гробу Господнього або орден Святогробського братства — найвища церковна нагорода Єрусалимської православної церкви.

Орден вручається виключно Єрусалимським Патріархом за особливі заслуги перед Церквою і досягнення в боротьбі за мир. Має 5 ступенів. Являє собою хрест, в який вкраплено фрагмент Хреста Господнього — на якому був розп'ятий Ісус Христос.

Історія ордену[ред.]

Орден Святого Гробу Господнього є найдавнішим християнським орденом, який був заснований у IV столітті н. е. імператором Костянтином Великим.

Поява ордену виводиться з бажання перших християн в Єрусалимі, в Храмі Гробу Господнього, захистити й зберегти одну з найбільших християнських святинь. Шанування Священної Гробниці Христа сягає часів перших християн, які вважали його, як місце найбільшого з усіх великих див — перемогу над смертю. Це призвело до створення різних «гвардій» Гробу Господнього. Поступово сформувався військовий лицарський орден який захищав місто Єрусалим і Гріб Господній від сарацинів.

За переказами, Яків Праведний, апостол і перший єпископ Єрусалиму, створив перші загони охоронців для Гробу Господнього. Проте, історики зазвичай вважають, що імператор Костянтин Великий заснував перший Орден Гробу Господнього, коли знайшов Святого Хреста під час археологічних розкопок в Єрусалимі 325 р. За наказом імператора було збудовано велику церкву на місці, де поховали Христа. Ця церква існує і досі. Для охорони святого місця й допомоги християнським паломникам, Костянтин заснував Орден Братства Гробу Господнього.

451 року, за рішення Святого Синоду, Єрусалимський Патріарх взяв на себе місію контролю над церквою Святого Гробу Господнього. Православний Патріарх Єрусалимський також був Головою Братства Гробу Господнього.

1099 року до Єрусалиму прийшли лицарі-хрестоносців з Європи, які були підпорядковані Латинській церкви. Тоді ж був заснований Єрусалимський Орден Святого Гробу Господнього, який підпорядковувався не Єрусалимському патріарху, а Папі Римському. Таким чином, в цього часу бере свій початок існування паралельно двох Орденів Гробу Господнього — православного та католицького.

Після завоювання Єрусалиму мусульманами, католицькі лицарі поступово втрачають контроль над святинею, а православні, хоча й суттєво скоротились в кількості, залишились біля Гробу Господнього. Хоча ще, в 1480—1495 рр., в Єрусалимі були присутні німецькі лицарі Святого Гробу Господнього, під керівництвом Іоанна Пруського, який виступав управителем монастиря. А 1496 року папа Олександр VI доручив францисканським монахам поселитись на горі Сіон, й дав їм почесне звання «Лицар Святого Гробу Господнього».

Входження Єрусалиму до Османської імперії та укріплення позицій православного Єрусалимського патріархату, зробило неможливим перебування католицьких лицарів на цих теренах. 1517 року Палестина остаточно потрапляє в руки турків-османів і перебуває в складі Турецької імперії.

Із самого початку Єрусалимський Патріархат бачив свою місію в збереженні християнських святинь у Святій Землі і насамперед храму Гробу Господнього. Патріарх Герман II (1548—1579) домігся від турецької влади, що усі святині Палестини відтепер будуть знаходитися в руках православних.

Для охорони Святих місць в XVI столітті було відновлено чернече братерство Святого Гробу. Конфлікт із новою силою розгорівся в 40-ві роки XIX століття. Римсько-католицький орден намагався в 1746 роках повернутися в Єрусалим, але безуспішно.

У 1847 р. у зв'язку з відновленням католицького патріархату в Єрусалимі, католицький Орден знов появився на Святій землі. Деякі представники римсько-католицької церкви наполягати на тому, що тільки католицький Орден Гробу Господнього є «справжнім».

Протистояння загострився, коли по новому положенню 1852 року Святий Гріб Господній залишився у віданні православних, а базиліка Різдва у Вифлеємі переходила до католиків.

Православна церква виводить існування ордену — Братства Хранителів Гробу Господнього, як чернечої організації, відомої ще з часів ранньої Візантії, як безперервний процес, якій постійно був присутній на Святій Землі.