Проблеми глобальної гегемонії і зовнішньої політики США в працях Збігнєва Бжезинського

Збігнєв Бжезинський — один з найголовніших стратегів зовнішньої політики США XX століття, що заслужив цей титул своєю теорією антикомунізму, яка визначила режим у соцкраїнах як тоталітарний, і концепцією американської гегемонії нового типу.

«Америка стоїть на вершині у чотирьох вирішальних сферах глобальної влади: у військовому плані вона спроможна досягти будь-якої точки земної кулі – і не має в цьому суперників; у плані економічному вона залишається головним локомотивом глобального розвитку, навіть якщо в деяких аспектах їй кидають виклик Японія та Німеччина (жодна з яких не має інших атрибутів глобальної могутності); у плані технологічному вона зберігає провідну роль у найновіших сферах; у плані культурному, незважаючи на деяку грубуватість, вона має незрівнянну привабливість для всього світу, а надто для молоді. Все це дає Сполученим Штатам політичну перевагу, на яку не може розраховувати жодна інша держава. Саме поєднання цих чотирьох факторів робить Америку єдиною всеосяжною глобальною наддержавою», – Збігнєв Бжезинський.

Дослідження проблем гегемонії Сполучених Штатів Америки[ред.]

Важливим напрямком досліджень проблем гегемонії США є вивчення праць політичних діячів, які певний час стояли у витоків зовнішньої політики своїх країн. Життя та діяльність Збіґнєва Бжезінського викликає неабияку цікавість. Аналіз його творчого шляху, діяльності, наукової спадщини пов’язаних безпосередньо з проблемами глобальної гегемонії США дає нам цінну інформацію, яка допомагає не повторювати помилок у майбутньому.

Р. Манєкін і Д. Корнілов говорять про те, що З. Бжезінський великий стратег у питаннях зовнішньої політики. І його концепції пов’язані з певним розрахунком, всі країни сприймаються як гравці на міжнародній арені. Для нього не існує своїх і чужих країн, він розглядає їх с точки зору співпраці на вигідних для США умовах.

Гегемонія так само давня, як і людство. Проте нинішня провідна роль Америки у світі вирізняється швидкістю свого виникнення, своїми глобальними масштабами та способом її здійснення. Протягом одного століття Америка пережила трансформацію – і була також трансформована міжнародною динамікою – від країни, відносно ізольованої у західній півкулі, до держави, яка має безпрецедентну глобальну могутність та вплив.

Окрім розвитку різноманітних сучасних вимірів влади (технологічної, комунікаційної, а також торгово-фінансової), зовнішня політика Америки повинна, як і раніше, приділяти увагу своєму геополітичному виміру і має впливати на Євразію в такий спосіб, щоб на континенті зберігалася рівновага, а Сполучені Штати були завжди там присутні в ролі політичного арбітра.

Оскільки наслідування американського способу життя завойовує весь світ, це створює найбільш сприятливі умови для встановлення непрямої американської гегемонії.

Гегемонія і зовнішня політика США в працях Збігнєва Бжезинського[ред.]

Збігнєв Бжезинський – один з найголовніших стратегів зовнішньої політики США XX століття, що заслужив цей титул своєю теорією антикомунізму, яка визначила режим у соцкраїнах як тоталітарний, і концепцією американської гегемонії нового типу. Він зазначав, що хоч провідна роль Сполучених Штатів у сьогоднішньому світі мимоволі викликає аналогії з колишніми імперськими системами, але слід звернути увагу на різницю між США та колишніми імперіями, оскільки різниця між ними істотніша за аналогії. Вона виходить за межі територіальних масштабів. Американська глобальна влада впроваджується через глобальну систему виключно американського зразка, яка віддзеркалює внутрішній досвід США. Ключовим елементом цього внутрішнього досвіду є плюралістичний характер як самого американського суспільства, так і його політичної системи.

Розробка «демократичної складової» у зовнішній політиці США розглядалась: по-перше, з точки зору безпекового фактору; а, по-друге, – як можливість утримання світового лідерства. Так, Збігнєв Бжезинський зауважував: «Соціальна привабливість демократії є ключовим компонентом американського світового панування». Він писав, що гегемонія Америки влаштовує багатьох, тому що її вважають справді демократичною державою, яка захищає людські права. У добу найбільшого поширення демократичної форми правління американський політичний досвід виступає в якості стандарту для змагання. Розповсюдження у світі розуміння ваги писаної конституції та верховенства закону над політичною доцільністю незалежно від того, йдеться про зміни довготривалі чи короткочасні, черпає наснагу в американській конституційній системі.

Короткий огляд змісту основних праць Збігнєва Бжезинського[ред.]

Слід зазначити, що у книзі «Велика шахівниця. Панування Америки і її геостратегічні імперативи», яка побачила світ 1997 р. З. Бжезинський описує геостратегічну могутність США і розповідає про стратегії, завдяки яким ця могутність може бути реалізованою у ХХІ ст. Найбільшу увагу З. Бжезинський зосереджує на геополітичній стратегії США щодо Євразії. З. Бжезинський вважає, що верховенство на Євразійському континенті фактично є верховенством в усьому світі, і вважає найбільш важливими стратегічними цілями США – поширити свій вплив у Центральній Азії та на пострадянському просторі (в першу чергу на Росію, що займає найбільшу площу цього простору). Автор наводить наступну геополітичну ієрархію країн: «У сучасних умовах у масштабі всього світу принаймні п’ять ключових геостратегічних дійових осіб і п’ять геополітичних центрів (при цьому два останніх, можливо, також частково кваліфікуються як діючі особи) можуть ідентифікуватися на новій євразійській політичній карті. Франція, Німеччина, Росія, Китай та Індія є великими і активними фігурами, в той час як Великобританія, Японія та Індонезія (за загальним визнанням, дуже важливі країни) не підпадають під цю кваліфікацію. Україна, Азербайджан, Південна Корея, Туреччина та Іран відіграють роль принципово важливих геополітичних центрів» ^[1].

Наступно працею З. Бжезинського є книга, яка побачила світ 2004 р. «Вибір: світове панування або глобальне лідерство». У своїй книзі автор розвиває думку про всесвітню роль США як єдиної наддержави, здатної стати гарантом стабільності та безпеки для всього іншого світу. Предметом його дослідження є альтернативи американської гегемонії: панування, засноване на силі, або лідерство, засноване на згоді^[2].

Перша Світова війна дала нагоду для першого великого проникнення американських військових сил у Європу. Відносно ізольована раніше сила нараз переправила через Атлантику кілька сотень тисяч війська – трансокеанічна військова експансія, безпрецедентна за своїм розміром та розмахом, що сигналізувала про появу нового великого гравця на міжнародній арені. Також дуже важливо те, що війна підштовхнула першу велику американську спробу застосувати американські засади пошуків вирішення до міжнародних проблем Європи. Знамениті «чотирнадцять пунктів» Вудро Вільсона являли собою ін’єкцію в європейську геополітику американського ідеалізму, підсиленого американською міццю. Отже, поєднання американського ідеалізму та американської сили дало себе відчути на світовій арені.

Проте, слід зазначити, що Перша Світова війна все ж була переважно європейською, а не Глобальною війною. Але її саморуйнівний характер позначив початок кінця європейської політичної, економічної і культурної вищості над рештою світу. У ході війни жодна європейська влада не була здатною вирішально переважати – і на наслідки війни сильно вплинуло втручання у конфлікт нової могутньої неєвропейської сили, Америки. Відтоді Європа ставатиме дедалі більше об’єктом, а не суб’єктом глобальної політики сили. Проте цей короткий спалах американського лідерства не дав своїм плодом тривалої американської участі у світових справах. Навпаки, Америка швидко відступила у самозадоволений прихисток ізоляціонізму та ідеалізму. Хоча з середини двадцятих і на початку тридцятих років на європейському континенті нагромаджував сили тоталітаризм, американська влада, яка на той час володіла могутнім двоокеанським флотом, що явно переважав британські військово-морські сили, – трималася осторонь. Американці вважали, що ліпше залишатися спостерігачами глобальної політики.

Поєднання глобального геополітичного розмаху і проголошеної універсальності конкуруючих догм надала суперництву безпрецедентної інтенсивності. Але додатковий чинник – так само наповнений глобальними підтекстами – зробив суперництво справді єдиним у своєму роді. Створення ядерної зброї означало, що війна класичного типу між двома основними суперниками не лише означатиме взаємне руйнування, а й може повести за собою фатальні наслідки для значної частини людства. Напруга конфлікту була, таким чином, одночасно підпорядкована надзвичайній стриманості з боку обидвох суперників^[3].

Крах суперника залишив Сполучені Штати в унікальній ситуації. Вони стали єдиною і дійсно Глобальною владою. Глобальне верховенство Америки все ж дещо нагадує попередні імперії, попри їхній обмеженіший регіональний засяг. Ті імперії базували свою владу на ієрархії васалів, підлеглих, протекторатів і колоній, трактованих як варвари. До деякої міри ця термінологія не цілком відповідна для держав, що на даний час перебувають в американській орбіті. Як і в минулому, здійснення американської «імперської» влади походить здебільшого зі зразкової організації, зі здатності негайно мобілізувати велетенські економічні та технологічні ресурси для військових цілей, не до кінця ясної, проте значної культурної притягальності аме- риканського способу життя, зі справжнього динамізму і вродженої схильності американських суспільних і політичних еліт до конкуренції.

Порівнюючи США з колишніми імперіями, варто зазначити, що Рим здійснював своє панування головним чином через вищу військову організацію та культурну привабливість. Китай значною мірою опирався на ефективну бюрократію, яка правила імперією, опираючись на спільну етнічну ідентичність і посилюючи свій контроль завдяки високорозвиненому відчуттю культурної вищості. Монгольська імперія поєднувала військову потугу, що опиралася на передову воєнну тактику зі схильністю до асиміляції і цим забезпечувала своє панування. Британці, в свою чергу як і іспанці, голландці та французи, здобували авторитет мірою того, як їхній прапор ішов слідом за торговельними місіями, і їхній контроль аналогічним чином посилювався завдяки вищій військовій організації та насадженню своєї культури. Проте жодна з цих імперій не була світовою. Навіть Великобританія не мала справжньої глобальної влади. Вона не контролювала Європу, а лише підтримувала в ній баланс сил. Стабільність Європи була критично важливим фактором міжнародного панування Великобританії, а само-руйнація Європи з неминучістю знаменувала кінець британської світової могутності. Американські васали та залежні держави, чимало з яких прагнуть поєднатися з Вашингтоном тіснішими офіційними вузами, розсіяні по всьому Євразійському континенту ^[4]

Як вважав З. Бжезинський, поширення американської глобальної влади сьогодні єдині у своєму роді. Америка не лише контролює всі океани і моря, але й розвинула велику військову потугу для підводного берегового контролю, що дає їй змогу проектувати її владу вглиб країни значними політичними способами. Її військові легіони міцно прикріплені на західному і східному краях Євразії, крім того, вони контролюють Перську затоку ^[5].

Економічний динамізм Америки забезпечує необхідні передумови для здійснення глобальної першості. Спочатку, відразу після Другої Світової війни, американська економіка стояла осторонь від усіх інших, сама даючи понад 50 відсотків світового ВНП. Економічне відновлення Західної Європи і Японії, а далі широкосяжний феномен економічного динамізму Азії означали, що американська частина світового ВНП з часом мусить скоротитися з непропорційно високого рівня післявоєнного періоду. Попри це, на час закінчення наступної, "холодної" війни, частка американського світового ВНП, а точніше частка світового промислового виробництва, стабілізувалася на рівні близько 30 відсотків, рівні, що був нормою протягом майже всього століття, окрім тих виняткових років після Другої Світової війни.

Що важливіше, Америка підтримує і навіть розширює свої ініціативи в використанні останніх наукових досягнень задля військових цілей, таким чином створюючи технологічно небачену систему військової готовості, єдиної, яка володіє ефективним глобальним проникненням. Водночас вона має сильну конкурентну перевагу в економічно вирішальних інформаційних технологіях. Американське панування у найважливіших секторах завтрашньої економіки схиляє до думки, що швидке припинення американського технологічного домінування малоймовірне, особливо якщо взяти до уваги, що в економічно вирішальних царинах американці підтримують, а навіть розширюють свою перевагу в продуктивності над західноєвропейськими і японськими суперниками.

Звичайно, Росія і Китай – це великодержави, що опираються цій американській гегемонії. На початку 1996 року вони разом заявили про це, під час візиту до Пекіну президента Росії Бориса Єльцина.Вагомим фактором є те, що вони володіють ядерним арсеналом, який може загрожувати життєвим інтересам США. Але гіршим фактом є те, що навіть якби в теперішній час або в близькому майбутньому вони б розпочали згубну ядерну війну, то не спроможні були б її виграти.

Ставлення американської громадськості до зовнішнього застосовування американської сили – значно суперечливіше. Громадськість підтримала участь Америки в Другій Світовій війні великою мірою через шоковий ефект, викликаний японським нападом на Перл-Гарбор. Участь Сполучених Штатів у холодній війні схвалювано неохоче до Берлінської блокади, а потім –Корейської війни. Після того, як холодна війна закінчилася, вихід Сполучених Штатів у якості єдиної глобальної сили не викликав великого громадського захоплення, а радше схильність до більшого обмеження американських обов’язків за кордоном. Опитування громадської думки, проведені в 1995 та 1996 роках, показали, що назагал громадськість уважає за краще «поділяти» глобальну владу з іншими, аніж використовувати її монополістично.

Через внутрішні чинники американська глобальна система наголошує на технічній кооптації (як у випадку з суперниками, що програли – Німеччиною, Японією, а пізніше навіть Росією) набагато більше, ніж це робили попередні імперські системи. Крім того, вона дуже звіряється на непряме чинення впливу на залежні чужоземні еліти і водночас черпає велику користь із привабливості її демократичних принципів та інституцій. Всі згадані вище факти посилюються превеликим, але невловним внеском американського домінування у глобальних комунікаціях, популярних розвагах і масовій культурі, а також потенційно дуже відчутним впливом американської технологічної переваги та Глобальним військовим розмахом^[6].

Наслідування американських звичаїв поступово шириться у світі, воно створює сприятливіше підґрунтя для втілення – непрямо і, вочевидь, за мовчазною згодою загалу – американської гегемонії. І, як і в випадку внутрішньо-американської системи, ця гегемонія включає в себе складну структуру взаємозалежних інституцій і процедур, призначених створювати консенсус та приховувати асиметричності влади та впливу. Таким чином, американське Глобальне верховенство підтримує продумана система союзів і коаліцій, яка буквально оповила всю планету.

Тим часом на іншому березі Північної Атлантики Сполучені Штати протягом усього XIX століття нарощували свою промислову та військову міць, користуючись географічної віддаленістю. Своїм втручанням в дві світові війни першої половини ХХ століття Штати вберегли Європу від німецького панування, проте дії свої вони вели на відстані, тому уникли безпрецедентної розрухи і масових жертв. Більш того, завдяки своєму показному економічному і геополітичному положенню в кінці Другої світової війни Америка знайшла новий статус – господині світової арени. В результаті під час «холодної війни» між Сходом і Заходом світ спостерігав появу нового, трансатлантичного, Заходу, де Штати грали роль годувальника, а значить, і глави.

Фінансово-економічний фундамент для цієї світової гегемонії вже існував. Навіть під час «холодної війни» капіталістичний лад і неймовірний динамізм американської економіки забезпечував атлантичний Захід безсумнівною фінансово-економічною перевагою перед своїм геополітичним та ідеологічним противником, Радянським Союзом. Тому, незважаючи на серйозну військову загрозу, атлантичні держави змогли закріпити своє панівне становище на світовій арені за допомогою розвитку мережі взаємодіючих міжнародних організацій, починаючи від Світового банку і МВФ і закінчуючи ООН, тим самим створюючи фундамент довгостроковій світової гегемонії^[7].

Проте, слід зазначити й про деякі проблеми гегемонії США. Більшість американців в цілому не отримують ніякого особливого задоволення від нового статусу їхньої країни як єдиної світової «наддержави». США, будучи єдиною наддержавою прагнуть поширювати свій вплив на усі регіони планети. Значною мірою такі прагнення вже реалізовані. Отримуючи найбільші вигоди від глобалізації, для США є важливою стабільність у світовому масштабі та прихильність інших держав. Позиціонуючи себе «миротворцем» на міжнародній арені, США приписують собі право виступати медіатором будь яких міждержавних чи внутрідержавних конфліктів.

Бжезінський вважає, що США, будучи сучасним світовим гегемоном, виконують роль стримуючого чинника глобальної нестабільності: «раптове виникнення першої та єдиної глобальної держави створило ситуацію, при якій однаково швидке досягнення своєї переваги – або завдяки тому, що Америка піде зі світової арени, або завдяки раптовому виникненню успішного суперника – створило б загальну міжнародну нестабільність. Насправді це викликало б глобальну анархію» ^[8]. Заявляючи про наміри бути світовим миротворцем, США мають для цього вагомі підстви, оскільки їх військово-технологічна та інформаційно-фінансова потужність у даний час перевищують сукупну потужність будь якої іншої держави чи групи держав ^[9].Сьогодні американські військові контингенти, чисельністю близько 370 тисяч військових знаходяться у 120 країнах світу.

Таким чином, Америка маючи сильне економічне, політичне підгрунття в найближчому майбутньому не втратить свою позицію як вагомого та сильного гравця на міжнародній арені та країни, з думкою якої варто рахуватися.

Примітки[ред.]

↑ Бжезінський З. Вибір: світове панування чи світове лідерство. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. 203 с.
↑ Бжезінський З. Вибір: світове панування чи світове лідерство. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. 203 с.
↑ Бжезинський З. Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000.
↑ Бжезинський З. Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000.
↑ . Евстафьев Д.Г. Збигнев Бжезинский как зеркало американской геополитики / Д.Г. Евстафьев // США: экономика, политика, идеология. – 1994. – № 5. – С. 30-41.
↑ Шаклеина Т.А. Дискуссии в США по внешней политике / Т.А. Шаклеина // США-Канада: экономика – политика – культура. – 1999. – № 12.
↑ Збигнев Бжезинский Стратегический взгляд: Америка и глобальный кризис, 2011
↑ Бжезинський З. Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000.
↑ Скрытые аспекты «глобализации» и Америка.— Режим доступу: http://www.kyrgyznews.com/news.php?readmore=2274