Welcome to EverybodyWiki 😃 ! Nuvola apps kgpg.png Log in or ➕👤 create an account to improve, watchlist or create an article like a 🏭 company page or a 👨👩 bio (yours ?)...

Підручники гри на бандурі

Матеріал з EverybodyWiki Bios & Wiki
Перейти до:навігація, пошук

Підручники гри на бандурі — перелік підручників на традиційному українському інструменті бандурі, історія яких починається від 1909 року. Ідея написаббя підручника гри на бандурі подавав Микола Лисенко, а вперше здійснив Гнат Хоткевич. Підручнии вказують на техніку та рівень виконавської техніки в певному районі та періоді.

Перший підручник гри на бандурі Гната Хоткевича (Львів, 1909)[ред.]

Акліматизувавшись у Львові в перші роки свого емiграцiйного перебування в Галичині, Г. Xоткевич узявся за підготовку підручника для бандури й закінчив його через рік в 1907 р. Тоді проблема виникла з друкуванням підручника та знаходження відповідні фонди для реалізації. Г. Хоткевич видав першу частину «Підручника гри на бандурi» у 1909 р. в друкарні Наукового товариства iменi T. Шевченка. Журнал «Рідний край» повідомляв, що «крім підручника гри на бандурі, написаного Г. Хоткевичем, лаштує до друку свій підручник М. Злобінцев». Сплановано було підручник Г. Хоткевича надрукувати в трьох частинах: 1 частина — теоретична, 2 частина — вправи, 3-тя — твори для бандури. На жаль, вийшла лише перша частина, а на решту забракло грошей. Сам Г. Xоткевич згадував: «Сидячи за кордоном, я випустив на згорьований емiґрантський грiш першу частину свого „Підручника гри на бандурi“ […] На другу частину грошей уже не було — так вони й зосталися в рукопису».

Видання підручника гри на бандурі мав в один час спонсорувати О. Бородай, але між Бородаєм та Хоткевичем виникло непорозуміння. О. Бородай жив і працював певний час у США працюючи в Нью-Йорку на створення підземки, а коли вийшов на еміратуру повернувся в Україну де «перебував під захистом американського консульства, й там, де ми, росiйськi пiдданi, й пікнути не сміли, вiн міг те робити вiльно».

Цей перший підручник Хоткевича був написаний для 20-струнної бандури (16 приструнків та 4-х басів). Основу гри становила техніка слобідських кобзарів, відрізняючись лише тим, що Г. Хоткевич технічно розширив її можливості інструмента і використовував під час гри всі 10 пальців. Г. Xоткевич врахував прогресивні методи навчання, умістив нові пропозиції щодо технічних прийомів гри. У короткій передмові автор указує на певну обмеженість виконавських можливостей бандури, пов'язаних із недостатністю хроматизації. Він висловлює свою думку про застосування перехрещення струн майже за 20 років до того, як майстер О. Корнієвський почав застосувати його на бандурі власної конструкції, а дещо пізніше використовувала на своїх інструментах Київська Капела Бандуристів; описує спосіб перемикання — за 24 роки до того, як його вперше почали використали в Полтавська Капела Бандуристів; пише про вживання валикової системи перестроювання — за 50 років до того, як її запровадили на київській бандурі. Сплановано було підручник Г. Хоткевича надрукувати в трьох частинах: 1 частина — теоретична, 2 частина — вправи, 3-тя — твори для бандури. На жаль, вийшла лише перша частина, а на другу й третю на той час забракло грошей а спонзорів неможна в Галичині було знайти.

В підручнику автор подає коротку історичну довідку про походження інструмента. У розділі «Номенклатури» він описує конструкцію бандури: деталі форми, засоби кріплення струн до арматури. Інші розділи мають методичний характер: «Тримання бандури i рук», «Щипання струн правою та лівою рукою». У розділі, присвяченому загальній музичній грамоті, подано iнформацiю про ноти та використання ключів, про інтервали та писання хроматизмів i ґам. Закінчується перша частина підручника розділом про стрій бандури та способи її перестроювання.

У розписування нот для бандури Г. Xоткевич розробив певну форму таблатури де пропонує крім скрипкових та басових ключів використати також теноровий ключ для зручності писаннята друкування. Це мало значення для розписування супровідних пасажах правою рукою де великий палець грав на басках а 2-ий та 3-ій грали акомпанемент вже на приструнках. Хоткевич вибирає основну тональність для розписання нот ДО мажор, для педагогічних та раціоналістичних причин хоч трактує інструмент як транспонуюїчий інструмент.

Далі Хоткевич крім тональність ДО мажор подає зразки різних інших строїв звукоряду бандури які він вживав і він вважав практичними. Першу чергу він звертає увагу на пристосування різні паралельні мінорні тональности — натуральний, гармонійний та мелодичний а також використання деяких старовинних ладів — міксолідійський, дорійський аеолійський т. ін.

Як було згадано раніше, вже в першому виданні підручника Г. Xоткевич трактував бандуру як транспонуючий інструмент. Це він зробив переважно з практичних міркувань. Кожен співак потребує музичні ноти у тональності, яка підходить до теситури його голосу. Tричi друкувати твір окремо для високого, середнього та низького голосу було не бажано бо набирати ноти для друку була в той час досить коштовно. Окрім цього, після транспонування твір не завжди лягав у дiапазон бандури виконавця.

Хоткевич вибрав тональність до мажор, як основна для розписування нот, а виконавець строїв інструмент відповідно до свого голосу. Для тенора це було переважно в тональності соль мажор, для баритона — ФА а для баса — РЕ мажор. Хоткевич також вибрав тональність ДО мажор для розписування нот з педагогічних міркувань, адже музиканти переважно починають свою музичну освіту з тональности ДО мажор де немає ні дієзів ні бемолів.

Самонавчитель гри на кобзі М. Домонтовича (Одеса 1913, 1914)[ред.]

В підручнику описаний чернігівський спосіб гри на бандурі який володів Т. Пархоменко. Чернігівсько-полтавський стиль гри на бандурі був простий і легкий для засвоєння — технічно не навантажений. Зрячий виконавець міг дивитися на струни інструмента, а це теж допомагало засвоювати репертуар. Кількість бандуристів, які володіли Чернігівсько-полтавським способом значно зріс, а відповідно кількість виконавців Зіньківського способу для якого не існувало відповідних підручників з нотними зразками зменшилося.

«Самонавчатель до гри на кобзі або бандурі», опублікований 1913 р. в Одесі. Автором цього підручника був М.Домонтович. Михайло Олександрович Злобінцев (справжнє прізвище автора) народився 1885 р. у м. Золотоноша був математиком, викладачем, поетом. На початку ХХ ст. М. Домонтович навчався у Київському університеті, згодом організував перший в Україні ансамбль зрячих бандуристів, у якому був керівником. Як поет Михайло Олександрович друкувався під різними псевдонімами: М. Д., Домонтович М., Кобзар Домонтович. Свій псевдонім «Домонтович» він перебрав від відомого борця за права селян Івана Домонтовича. У віршах Михайла Олександровича звучать переживання за долю українського народу, віра у світле та прозоре майбутнє. Гру на бандурі він вивчав від чернігівського кобзаря Терешка Пархоменка. Домонтович прославився ще й як бандурний майстер (конструював новий вид бандури та заохочував до цієї справи учнів). Досвід викладання гри на бандурі він подав у праці «Самонавчатель гри на кобзі або бандурі», що складається з 2-х частин. У передмові до «самонавчателя», відчувається палке захоплення автора інструментом, його історією. Домонтович писав: «Що ж до України — то тут кобзу вважали трохи не священним інструментом. Про кобзу ходила навіть легенда, нібито сам Бог навмисне зробив її для власної утіхи і завжди грає на ній в гурті з своїми янголами й святими». У першій частині підручника подано відомості про вигляд і стрій кобзи, технічні та фізіологічні особливості гри на інструменті, описувалися різні регіональні способи тримання кобзи. «Кобзу держать у руках різно. Чернігівські кобзарі (Пархоменко) держать її так: ставлять сторч, обпираючи нижнею частиною коряка на стулені коліна, а лівою рукою держучи за ручку, тобто, як гітару, тільки держать інструмент прямо, а не похило. Полтавські кобзарі держать кобзу майже так само (Кравченко). Вся різниця в тім, що чернігівці пускають ліву руку поза ручкою, а полтавці — зверх ручки. Ще є третій спосіб держання кобзи, коли її притулюють серединою коряка до грудей, а низ його обпирають на ліве коліно. Так грають Харківські кобзарі, (д. Кучеренко, д. Галайда)» Тобто, як і Г.Хоткевич, М.Домонтович подає історичні й практичні поради і відомості про кобзарське мистецтво, стрій бандури, особливості звуковидобування та техніку гри. Перша частина складається з передмови та окремих коротеньких розділів: • Вигляд і стрій кобзи. • Стрій кобзи. • Як держати кобзу і грати на ній. • Півтони. У другій частині підручника, на відміну від Г.Хоткевича, М.Домонтович не надає жодних технічних вправ або етюдів. Дана частина складається з 15 українських пісень з нотами та текстом для співу під акомпанемент кобзи, а саме: 1. По за гаем гаем (на 3 строї); 2. Гречаники (на 3 строї); 3. Про Морозенька (історичня пісня); 4. Про Саву Чалого (історичня пісня); 5. Про Нечая (історичня пісня); 6. На смерть Т. Г. Шевченка (дума); 7. Про Максима Залізняка (історичня пісня); 8. Попаденька (юмористична пісня); 9. Киселик (юмористична пісня); 10. Засідатель (юмористична пісня); 11. Соцький (юмористична пісня); 12. Про Куперьяна (юмористична пісня); 13. Хата моя рубленая (пісня); 14. Там де Янтра (пісня); 15. Гей не дивуйте (марш).

Домонтович М. — «Самонавчитель гри на кобзі» (Одеса, 1913, 1914)

Підручник гри на бандурі В. Овчиннікова (Москва 1914)[ред.]

Овчинніков, В. П. — «Самонавчитель гри на бандурі» (Москва, 1914). Майже одночасно з підручником В.Шевченка, у Москві видається «Самовчитель гри на бандурі (кобзі)», що скомпонував артист імператорських театрів Василь Овчинніков — вихованець В.Шевченка. Точний рік публікації підручника поки що встановити не вдалося, приблизно 1914 року. У передмові автор писав: «Компонуючи цього Самовчителя, я додержувався того методу і тій системи, по яким вчився сам, у відомих освічених кобзарів В.Шевченка та А.Волошенка, відкидаючи те, що, на мою думку, було зайвим і тільки ускладняло вчення». Самовчитель В.Овчиннікова складається з трьох розділів. У першому — автор подав цікаві відомості про кількість струн та приструнків у бандур різних кобзарів того часу, таких як О.Вересай, М.Кравченко, Ів. Кучугура-Кучеренко, А.Волошенко, Г.Гончаренко, В.Шевченко, Г.Хоткевич, І.Кучеренко, Львівський Баян. Автор надав малюнок із зображенням бандури з позначенням строю струн і приструнків, де інструмент мав діатонічний звукоряд і нараховувалось 7 басів та 15-20 приструнків. В.Овчинніков детально описував як потрібно настроювати бандуру, які струни за якісними характеристиками потрібно купувати, та як накручувати струну на кілок. У другому розділі автор подав аплікатурні спостереження, зазначив якими пальцями потрібно брати струну при різних вправах, також він наголосив, що «грати треба помалу, не хапаючись, поки пальці не звикнуть, а далі прискорювати. Граючи, додержуйтесь твердого, непохитного ритму. Ритм це душа музики». Тобто, надавалися не тільки нотні матеріали, але й поради, щодо методики розучування та вдосконалення техніки. У третьому розділі В.Овчинніков надав низку пісень для закріплення матеріалу: «Гриць мене, моя мати», «Бандура», «Метелиця», «Виклик». На відміну від попередніх авторів, Василь Овчинніков вважав бандуру переважно як акомпонуючий інструмент, тому й пропонує дивитись на ноти до пісень як на «акомпаніман до співу» .

Школа гри бандурі В. Шевченка (Москва, 1914)[ред.]

Шевченко, В. К. — «Школа гри на бандурі» (Москва, 1914) Перші три частини були надруковані власним коштом. Рукописи невиданих частин зберігаються в Центральному музеї музичної культури ім. М. Глінки, ф.96-б, інв. 1976, арк . 12. Частина 4 містить вправи. Частина 5 віртуозний розділ. У 1913—1914 роках, у московській друкарні В.Гроссе, бандурист Василь Шевченко видав «Школу для бандури на 27 струн» (3 частини) з малюнками і поясненнями. У 1905 році В.Шевченко брав участь у першому виступі ансамблю зрячих бандуристів у Москві. Згодом подорожуючи по Україні та збираючи записи відомих кобзарів, у В.Шевченка виникла мета створити підручник гри на бандурі, яка втілилася у життя у 1913 р. Теоретичний опис підручника вмістився усього на двох сторінках. Описується стрій бандури, з додаванням малюнків і зображенням інструменту, поради щодо закріплення струн та про положення рук під час гри, що розвивали техніку виконавця. Далі йде практична частина підручника, де автор подає 60 вправ, що допоможуть розвити техніку виконавця та додає «добавочні пісні до школи» з голосом у супроводі бандури, назва яких — «Ой лопнув обруч», «Та туман яром», «Дума Морозенко», «Ой бре море бре», та «Як поїхав Соврадим». На жаль, не знайдено відомостей про місце зберігання другої частини «Школи для бандури» В.Шевченка, а третю частину автор побудував майже як і першу, але з зменшеним вмістом вправ та пісень. У даній частині міститься 35 вправ та чотири «додаткові пісні» для співу, а саме: «Заповіт Т. Г. Шевченка» (без вокальної партії); Марш «Гей, нум хлопці до зброї» (без вокальної партії); «На смерть Т.Шевченка» (з партією і текстом для голосу); «Ніч яка, господи» (з партією і текстом для голосу).

Другий підручник гри на бандурі Гната Хоткевича (Харків 1924)[ред.]

У 1922 р. Г. Xоткевич із рукописом свого підручика пішов до видавництва «Bсеиздат» в Харкові, де, однак, не хотіли його друкувати, мотивуючи тим, що видання буде збитковим. Г. Xоткевич усе ж таки наполіг на друкуванні. Першу частину таки ж видрукували, але не було обгортки, і так вона пролежала кілька місяців. У 1923 р. видавництво повідомило, що рукопис «загубили». Підручник же, як писав Г. Хоткевич, був унікальним. «Отже, другої частини, цілої системи вправ гри на бандурi просто нема на свiтi. Гірко, що так пішла в нiвець праця й досвід стiлькох лiт — а що я пороблю».

У зв'язку з тим що Хоткевичеві не вдалося знайти грошей на викуп надрукованих підручників, весь наклад з часом був знищений. Титульну сторінку яку замовив Г. Хоткевич була знайдена в Києві нещодавно, а примірник цього видання яке не було знищене вдалося також знайти в бібліотеці В. Короленка в Харкові.

Фото: Обкладенка другого підручника Г. Хоткевича

Третій підручник для бандури Гната Хоткевича (Харків 1929-31)[ред.]

Видання підручника Г. Хоткевича з додатками та доповненнями для нової концертної харківської бандури стандартного зразка на 31 струну почало виходити в 1929 р. у видавництві ДBУ в Xарковi накладом 3000 примiрникiв. У частині II — другого випуску, що мала фактично вийти останньою, подані були вправи в різних інтервалах та позиціях, а також положення пальців як для правої, так i лівої руки. У 1930 р. (на титульній сторiнцi подано 1930 р., а на її звороті надруковано, що замовлення підписано до друку ще в липні 1928 р.) у тому ж видавництві було перевидано першу частину — теоретичну — накладом 3000 примiрникiв. Були внесені деякі доповнення та поправки яљі відрізняють її від підручника видання 1909 р.. У листопаді 1931 р. у видавництві «Література і мистецтво» вийшла «Частина друга — випуск перший» — також накладом 3000 примiрникiв. Tут подано вправи одним пальцем, вправи для нiгтевого положення для лівої та правої руки. У цій частині підручника Г. Xоткевич подає в систематизованому викладi вправи для набуття техніки. Вправи цi поданi за такою схемою: вправи для одного, двох, трьох, чотирьох i п'яти пальців обох рук. У кожному роздiлi подано вправи на метрику, а також інтервали. Далі — вправи для обох рук. Охарактеризувавши принципи гри кожною рукою, автор указує на основні положення рук. Перше — звичайне — позначається у Г. Xоткевича літерою (З). При цьому великий палець лівої руки вiльно рухається по обичайці, а 2, 3, 4, 5 беруть струни то нігтем, то пальцем. Друге положення — перекидка лівої руки — позначається знаком (П). При цьому ліва рука перекидається через обичайку, i тоді в грі беруть участь усі п'ять пальці. Для обох рук існує ще спосіб звуковидобування, який позначається маленькою літерою «н»: це коли палець грає нігтем — тобто вiд себе. Таке положення Г. Xоткевич досить широко застосовує в своєму підручнику та в своїх композиціях. Для методу Г. Xоткевича характерне те, що в грі «усі десять пальців руки вільно міняються й обидві однаково можуть грати чи на бунтах (басах. — B. М.), чи на приструнках». У звичайному положеннi 2, 3, 4, i 5 пальці лівої руки торкають струни вгорі біля обичайки на вiдстанi 5-6 см, а в перекинутому — майже бiля лiнiї гри правою рукою. У звичайному положеннi лівої руки при грi буде дещо інше темброве забарвлення, бо звуки видобуваються ближче до обичайки вгорі, а перекинуте наближається до звичайного, виконаного правою рукою. У перекинутому положеннi ліва рука дістає аж до середини приструнків. Отже, Г. Xоткевич рекомендує два положення лівої руки — звичайне i перекинуте. Крім цього, він застосовує десятки найрiзноманiтнiших комбiнацiй i позначень, якi побудовані на основі звичайного (З) i перекинутого (П) положень. Але крім цих положень пальців i руки, зокрема лівої, коли вона діє на обичайці або перекидається, в обох цих позиціях, як уже було зазначено, існує ще й нігтевий спосіб або положення пальців «н». Із цього вже видно, як багато уваги Г. Xоткевич приділяє звуковидобуванню. «За незламне правило, ніколи не примушувати струни. Кожному музикантові треба знайти свій спосіб i характер щипання струн, вiдповiдно до конструкції його пальців, форми й твердости нігтя i т. п. Треба виробити в собі найбільш благородний тон так, як виробляється вiн i на всякому іншому iнструментi». Г. Xоткевич справедливо зауважує, що на бандурi для характеру звуку має значення місце, в якому береться струна, положення пальця, рух, який робить палець, сила, з якою видобувається звук. Особливу увагу звертає вiн на те, де i в якому мiсцi видобувається на струні звук. «Коли ви її щипнете посередині — се дає найбільш правильний звук: пересуваючи руку або до поріжка, або до кобилки, ви дістанете зміну характеру звука, i то коло поріжка одне, а коло кобилки друге». Завдяки таким можливостям змінювати звук, про якi пише Г. Xоткевич, на бандурi можна зіграти один i той же акорд цілим рядом комбiнацiй пальців. Як видно з прикладу, акорд до-мi-соль переважно виконується 1, 2 i 3 пальцями, але Г. Xоткевич пропонує грати його ще й такими варіантами аплікатури: 1-2-4, 1-2-5, 1-3-4, 1-3-5, 1-4-5, 2-3-4, 2-3-5, 2-4-5 i 3-4-5. У кожному з цих варiантiв, якщо взяти лише якийсь один звук пучкою, а не нігтем або всі три звуки нігтями, відтворюється інший характер звуку i безліч нових варiантiв. Для лівої руки, зокрема, в позиції (З), є чотири комбiнацiї, а в позиції (П) — десять. Але все це стосується тих випадків, коли кожна рука грає окремо. Щоб мати уявлення, на що здатні обидві руки за школою Хоткевича, візьмемо лише два пальці правої руки, наприклад, 1-2, i з'єднаємо їх із чотирма пальцями лівої в звичайному положеннi (З) або з чотирма в Зн, із п'ятьма — в П-й, із п'ятьма в Пн. Усього вийде 18 комбiнацiй. Загалом Г. Xоткевич вдало i дотепно створює рiзноманiтнi пальцеві комбiнацiї одинарними i подвійними звуками для обох рук, застосовує рiзнi ритмiчнi малюнки, використовуючи дві позиції, уперше вводить в обіг такі штрихи, як леґато й стакато. Серед прийомів гри зустрічаємо вперебiй, арпеджiо, ґлiсандо, флажолети, тремоло, мелізми, ґрупето. Не оминає вiн i шумових ефектів та iмiтацiйних можливостей бандури, якi вiн пізніше висвітлить у праці «Бандура та її можливості». Третій та четвертий випуски другої частини підручника надруковані не були.

Третій випуск підручника автор здав до видавництва в січні 1929 р., і його у видавництві набрали. У ньому було вміщено вправи на тризвуки та акорди. Г. Хоткевичу довелося тричі переписувати сторінки, які весь час чомусь губилися то у видавництві, то в реєстрованій бандеролі на пошті.

Четвертий випуск у 1931 р. застряг у рукописному варіанті у видавництві. Тут були вміщені вправи на вдосконалення різного роду штрихів та прийомів гри на бандурi.

Третя частина — це був збірник творів з різними етюдами, iнструментальними творами, обробками народних пісень, який був підготовлений до друку ще в 1928 р.. На жаль і ця частина також не побачив світу.

Підручник для бандури Г. Xоткевича зазнав гострої критики переважно вiд ті бандуристiв-аматорiв, якi грали київським способом. Деяким не подобалося, що бандура трактується Г. Хоткевичем як транспонуючий інструмент, іншим що партії правої руки були вміщені на нижньому нотоносцевi, а лівої — на верхньому. Негативно ставилися до застосування тенорового ключа. Г. Xоткевич відстоював свої задуми та підхід, твердячи, що підручник розрахований на виховання бандуриста-професiонала який мав бути музично грамотним, який би грав двома руками по цілому діапозоні бандури і міг читати музику в різних ключів так як інші професійні музиканти. Він вважав що ця негативна критика ішла від непрофесіоналів та музично неграмотних.

Те що бандуристи не розуміли підхід Хоткевича до бандури видно коли переглянути творів інших бандуристів які грали Київської способом. У матеріалів М. Опришки ми бачимо переклад композиції Хоткевича — Терціяльний етюд де Опришко не розуміючи те що ноти для харківські бандури були розписані як для транспонуючого інструмента не переклав у Фа або більш зручніше на соль мажўр далі тримав трвір у незручному тональності для Київських бандур — ДО мажор.

Завідувачка теоретичним відділом Харківського музичного училища ім. Б. Лятошинського, заслужений діяч мистецтв України В. Кравець, працюючи в Центральному державному архіві вищих органів України, виявила в 2003 р. архівні матеріали щодо затримки друкування «Підручника гри на бандурі». Серед цих матеріалів — лист Г. Хоткевича до наркома освіти та відповіді тодішніх чиновників. У листі описано, як затримувалося друкування підручника, хоч було розпорядження друкувати його продовження. Робота Хоткевича все гальмувалося, щоби зірвати його плани на навчальний рік для студентів-бандуристів. Ходіння по муках Г. Хоткевича на цьому не скінчилося, бо, як можна пересвідчитися з цього листа, дуже потужними були сили спротиву українському національному відродженню. Не отримавши відповіді від чиновників із приводу наведеного листа, заступник наркома освіти Полоцький на початку 1931 р. змушений був дати додаткову вказівку (див. додаток № 17). Листів відносно друкування підручника Г. Хоткевич написав чимало. Із 1929 р. у справі видання свого підручника він писав і до адміністрації ДВУ, і до редактора, до головного редактора, до голови правління, до завідувача сектора НКО (двічі), до робочої газети «Пролетар», до наркому освіти, до НКЮ, до РСІ та до редакції «Комсомолець України» і все безрезультатно.

Короткий курс на бандурі Гната Хоткевича (Харків, 1934)[ред.]

У 1928 р. журнал «Музика мас» оголосив конкурс на створення підручника гри на бандурi, розрахований на бандуриста-любителя. Конкурс був створенний мабуть як реакція до видання «Підручника гри на бандурі» яка раніше в тому році вийшла. Як було зазначено раніше деякі бандуритси гостро скритикували підручник, а Хоткевич оборонявся наполягаючи на те що підручник розписаний для вишколення професійного бандуриста. Проблема була в тім що ніхто крім Г. Хоткевич не мав уяву що це «професійний» бандурист, але проблема залишилася … кількість зацікавлені в гранні на народній бандурі росло а матеріалів для допомоги та вишколення самодіяльного бандуриста не було.

І вийшло цікаве явище. На виклик для створення підручника для непорфесійного самодіяльного бандуриста тільки зголосився один чоловік — Гнат Хоткевич. Він приготовив і вислав повний рукопис відповідного курсу для непрофесіонала. Г. Хоткевичем писав: «Я виготовив відповідний матеріал, але минав і 28-й і 29-й і 30-й […] і тільки в 1931 році редакція журналу спромоглася розпочати друком отой курс». «Короткий курс гри на бандурi» був частково надрукований у 1931 р.,. Знову українофобські процеси спрацювали і гальмували видання. Курс був задержений на 3 роки та тільки половину цього курсу надрукували.

Цінним у цiй праці є, зокрема, те, що автор звертає увагу на рiзнi прийоми звуковидобування, пропонує нові шляхи розширення технічних можливостей інструмента. Початкові вправи розраховані на поступове вивчення аплікатури, простіших ґам та iнтервалiв. Певне місце в цiй праці відведено i нотному матеріалу, переклади для бандури творів сучасних українських композиторів.

У першій частині «Короткого курсу гри на бандурi» після передмови автор подає вступні зауваги, де пише про те, як тримати бандуру, про положення лівої руки, пальців та нiгтiв, щипання струн, про стрій бандури й про те, як треба виконувати початкові вправи, щоби досягти найкращих результатів. У другій частині автор звертає увагу на важливість акценту в грi. Г. Xоткевич подає вправи на форшлаґ та ґлiсандо. Далі пов'язує ноти двома пальцями та звертає увагу на прийом щипка і тремоло. У цiй частині з'являються вправи на обидві руки граючи разом. Насамкінець автор подає легку обробку революційної пiснi «Вперед, народе, йди!» (музика Г. Верьовки). У третій частині Г. Xоткевич починає комбінувати вживання два пальці рук а також вживання нiгтевого положення пальців для здобування іншого тембру в звуці. З'являються вправи на інтервали терції, кварти, сексти та октави. Частина закінчується обробкою революційної пiснi «Ми ковалі» (музика Ф. Попадича). У четвертій частині Г. Xоткевич торкається теми розширення застосування пальців рук та самостійних рухів окремих пальців. Вправи ускладнюються, вводиться перекидання лівої руки через обичайки, та грання тризвуків та чотиринотні акорди. У п'ятій частині Хоткевич показує, як поєднати руки при рiзних прийомах. Далі йдуть вправи, побудовані акордами, та різного роду арпеджiо вузького й широкого формату. Г. Xоткевич готує бандуриста до застосування тріолей та використання двох рук у перебiй. У шостій частині Г. Xоткевич пише про поєднання рухів двома руками разом та самостійно, подаючи наприкінці обробку пiснi «Більше надії, брати» В. Верховинця, де засади харківського способу та його переваги стають вже очевидними. Tут ліва рука грає мелодію, а права — супровід в акордах. У кiнцi зазначено, що далi буде продовження курсу, але так, на жаль, не сталося.

Короткий курс гри на бандурі був розрахований на 12 частин. Надруковано було лише 6, тобто лише половину курсу. В той час у видавництві йшла переорганізація пов'язано з змінами політичних поглядів влади. Кілька місяців журнал зовсім не виходив а решта курсу планували видати друком прикінці року в випуску 10-12 (тобто за три місяці). Та частина лежала півроку в наборі, і так і не вийшла.

«Школа гри на бандурі» В. Кабачка та Є. Юцевича (Київ, 1958)[ред.]

«Школа (Підручник) гри на бандурі» В. Кабачка та Є. Юцевича була видана в 1958 р. після смерті В. Кабачка і є підсумком усього його життєвого та творчого шляху. У розділі, де В. Кабачок описує способи гри на бандурі, зазначено що терміни «зіньківський» та «харківський» способи є синонімами [с.101]. На його думку, професійному бандуристові треба оволодіти обома способами гри. Київський спосіб В. Кабачок оцінював як основний, а стосовно харківського вважав, що потрібно оволодівати ним у процесі вдосконалення гри. Автор також зазначав, що харківський спосіб особливо корисний в ансамблях, бо можна застосувати велику кількість прийомів, видів видобування різнохарактерних звуків та різних їх сполучень.

У підручнику В. Кабачка є 194 вправи, етюди та п'єси, які охоплюють різні технічні сторони гри на бандурі. Значна кількість вправ у підручнику розписана так, щоб можна було грати не лише правою, але й лівою рукою. Деякі п'єси, як-от вправа 152 (танець «Горлиця»), вправа 154 («Козачок») розписані так, що їх можна грати не лише київським способом, але й лівою рукою, тобто харківським способом.

В. Кабачок звертає увагу на технічні прийоми, які можна грати лише харківським способом. Так у «Розділі Х» він описує гру «вперебій». Тут В. Кабачок описує також різноманітні тремоло для харківської бандури. У підручнику є чимало нотних зразків, п'єс та перекладів, які демонструють можливості харківської бандури. Так вправа 182 («Менует» Й. С. Баха) розписано так, що ліва рука грає переважно в малій октаві, вправу 184 («Бажання», музика Ф. Шопена) розписано без ніяких змін від оригінальної фортепіанної фактури. У розділі п'єс для бандури подано білоруську народну пісню «Ой, реченька, реченька» в обробці Г. Компанійця, яка розписана також для бандури харківського зразкаа.

У додатку № 2 В. Кабачок подає різноманітні вдосконалення бандур. Тут він описує варіант харківської бандури, яку В. Кабачок називає «полтавкою». Ця бандура була настроєна в тональності es-dur і мала в приструнках діатонічний стрій. Інструмент мав систему кнопок для швидкого перестроювання бандури в різних тональностях та механізм для демпферування. Бандура складалася з 14 хроматичних струн у басах без механіки переключення. На жаль, такі бандури не були поширені в Україні. Нині інструмент знаходиться в Державному музеї театрального та кіномистецтва України в Києво-Печерській Лаврі під інвентарним номером № 2584. Підручник В. Кабачка немає ніяких творів Г. Хоткевича для бандури та й узагалі будь-якої згадки про його діяльність для розвитку бандури. Це можна пояснити тим, що хоч Г. Хоткевича офіційно реабілітували 24.IV.1956 р., але це ще не було загальновідомо аж до 1958 р. Крім того, що не представлені твори Г. Хоткевича, не згадані також і ті багаті нюанси та штрихи, які він використав у своїх творах для харківської бандури. На жаль, ніхто зі студентів В. Кабачка не перебрав його досвіду щодо харківської бандури.

Школа гри на бандурі М. Опришка (Київ, 1968)[ред.]

Школа гри на бандурі А. Омельченка (К. 1971)[ред.]

Школа гри на бандурі С. Баштана і А. Омельченка (К. 1984)[ред.]

Підручник С. Баштана та А. Омельченка «Школа гри на бандурі» був написаний для бандури київського зразка. Матеріали майже повністю повторюють те що А. Омельченко видав раніше.

Основи гри на бандурі Г. Ткаченка 1988[ред.]

Г. Ткаченко «Основи гри на бандурі» 1988;

Кобзарський підручник З. Штокалка (1992)[ред.]

У «Кобзарському підручнику» З. Штокалка не зовсім точно відтворено те, що автор зазначив у рукописі, а натомість подано чимало думок та трактувань редактора праці А. Горняткевича. З. Штокалко розмежовує старовинну слобожанську школу (кобзаря Г. Гончаренка) та новітню харківську школу, яку він теж називає «хоткевичівським способом гри». Проте порад щодо тримання лівої руки під час гри харківським способом немає, відсутні також відповідні вправи для розвитку гри лівою рукою по обичайці. Творів для бандури харківського типу нема в оригінальному рукописі і вони додані редактором із вказівкою на неправильне положення рук, ще й без відповідних пояснень. Цілі розділи про вдосконалену техніку — «шумовий акорд», флажолети і т. д. відсутні в рукописі З. Штокалка, але додані редактором із праці Г. Хоткевича «Бандура та її можливості», яка з'явилася аж через 15 років після смерті З. Штокалка. Джерела цих матеріалів не зазначені в бібліографії. Ці редакторські додатки й зміни без пояснень дають хибне уявлення про думки З. Штокалка та період і умови, в яких він творив.

Самонавчитель гри на старосвітських музичних інструментів В. Кушпета (К. 1997)[ред.]

Сучасний бандурист В. Кушпет зробив успішну спробу відновити гру на старосвітських кобзарських інструментах і зібрав та надрукував самовчитель на цій основі. На основі записів М. Лисенка В. Кушпет відродив первісний стиль бандуриста О. Вересая. Вивчаючи техніку гри на старосвітській бандурі Г. Ткаченка та записи Ф. Колесси, В. Кушпет реконструював стрій та техніку гри слобожанських кобзарів, на основі записів М. Лисенка відродив елементи виконавства на торбані. В 1997 р. Володимир Григорович Кушпет видав свою працю «Самонавчитель гри на старосвітських музичних інструментах», яка стала поважною подією для прихильників автентичної гри на бандурі. Самонавчитель складається з трьох частин. Перша частина присвячена бандурі (яку В. Кушпет називає кобзою), на якій грав Остап Вересай (80 сторінок), друга частина присвячена старосвітській бандурі Г. Ткаченка (56 сторінок), а третя − торбанові (11 сторінок).

В. Кушпет зацікавився старосвітськими традиційними інструментами ще в 1980 році. В той час він почав систематично зустрічатися з Г. Ткаченком і збирати та вивчати матеріали про автентичні старосвітські інструменти. Результатом його роботи в цій ділянці був його «Самонавчитель гри на старосвітських музичних інструментах» (К. 1997) та пізніше його фундаментальне дослідження «Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (ХІХ — поч. ХХ ст.).», яка вийшло в Києві в 2007 р., а також зразкові записи на компакт-диску та 8 томове видання «Школа реконструкції виконавської традиції: ліра, кобза, торбан, бандура, спів» яка побачила світ у 2016 р.

У частині самонавчителя, присвяченій старосвітській бандурі, автор подає стислу історію традиції гри на народній бандурі та її репертуар. Подано рисунок народної бандури, де зазначені її частини та коротко про значення Георгія Ткаченка для бандуристів, які зацікавлені грою на традиційній бандурі. В. Кушпет повністю передрукував статтю Г. Ткаченка «Основи гри на народній бандур», в якій Г. Ткаченко викладає свою філософію відносно гри на народній «старосвітській» бандурі, подає короткий зрозумілий спосіб настроєння інструмента і коротко пише про основи гри на народній бандурі, але без розписаних конкретних музичних зразків.

В. Кушпет, як фаховий професійний музикант та досвідчений музикознавець, продовжує діалог, започаткований Г. Ткаченком, пишучи про два способи вивчення гри на народній бандурі — слуховий та візуальний — народні форми навчання. (Про третій спосіб вивчення з письмових джерел та з музичних зразків, використаючи самонавчителя, він не згадує). В. Кушпет подає схему настроєння бандури, яку використав Г. Ткаченко, та подає фотографії способів постановки рук на традиційній бандурі. Далі він подає опис функції кожного пальця. Автор пише, що перший палець (великий) лівої руки лежить на обичайці і вільно по ній пересувається. Другий та четвертий грають на приструнках, до того ж переважно в розриві між першим (великим) та другим пальцем правої руки. У правій руці перший палець грає на басах та іноді на підбасках, а другий та третій ведуть мелодію. Функція лівої руки лежить в грі супроводу в інтервалах терції та квінти.

Автор подає ряд початкових вправ для засвоєння методики гри, вправи які Г. Ткаченка використав. Вони, раніше передавалися усним способом. Ці вправи стисло, логічно та послідовно подані.

В. Кушпет починає нотно-репертуарну частину підручника з легенькими інструментальними кобзарськими танками, які починаються від творів легенького викладу та поступово включають складніші прийоми гри: «Горлиця», «Циганочка», «Метелиця», «Молодичка», «Млинок» (не зазначено в Самонавчителі, що це твір з репертуару та мабуть композиція З. Штокалки), «Чоботи», «Саврадим». За Г. Гончаренком подані «Метелиця» (де зазначує автор, що треба тут струну перестроїти), «Молодичка» (с. 93) (неправильно зазначено, що твір «Молодичка» за Г. Гончаренка, коли твір композиція бандуриста Петра Гончаренка), «Млинок» (с 94) (не подано, що цей більш сучасний твір з репертуару і, композиція бандуриста З. Штокалки).

Після короткого вступу, в якому автор говорить дещо й про манеру кобзарського співу і чим вона відрізняється від академічного співу, подано й зразки вокальних творів зі супроводом бандури. У першу чергу В. Кушпет звертається до кантів та псальм, які у радянських збірниках, та навіть в академічних виданнях, повністю нехтувалися та оминалися і не друкувалися через те, що зачіпали вони релігійну тематику, хоча вони були однією зі складових традиційного кобзарського репертуару. Він подає свої обробки для народної бандури: твори з лірницького репертуару «Потоп», «Страстям Христовим», (де ще використовує в лівій руці гру прийом «відбий», який Г. Ткаченко іноді використовував у своїй грі, але автор у самонавчителеві не зазначає (в самонавчителі), що це за прийом і як його грати). Потім кант «Христу на Хресті».

Далі, іде пісня «Ой крикнули сірі гуси» на слова Т. Шевченка, «Біда», історична пісні «Побратався сокіл», «Ой Морозе, Морозенку» в них автор вводить прийом ґлісандо в лівій руці, який часто зустрічається в грі Г. Ткаченка). Потім ідуть історичні пісні «Байда», «Чорна рілля ізорана», «Ой на горі вогонь горить», «Сава Чалий», «Гей, із низу, із лиману», «Максим Залізняк», а далі псальми «Сирітка», сковородинські твори «Всякому городу», «Ой ти пташко», (на слова Г. Сковороди)), побутові пісні − «Ой піду я лугом», та «Ой продала дівчинонько серце», «Ой у полі жито», «Ой у полі нивка», «Про Бондарівну» (де порушено питання використання мажорних тональностях настроєння бандури на весело) та далі ряд більш складніших народних танків − «Горлиця», «Дудочка» (За Г. Гончаренком), 2 козачки, «Запорожець» та «Тропак» (на жаль, не зазначено, що від З. Штокалки).

Самонавчитель В. Кушпета значне явище в історії виконавського мистецтва на традиційних інструментах, адже до цього часу такого самонавчителя з поступовим викладом матеріалу та наполяганням на традиційний автентичний репертуар саме для народної бандури ще не було.

В. Кушпет продовжив традицію видавання підручників та самонавчителів, яку започаткували бандуристи-корифеї на початку ХХ століття, але з помітним удосконаленням, враховуючи саме практичні аспекти виконавства на народній бандурі, та зробив акцент на традиційному репертуарі замість творів міського походження.

Недолік — це не включання в частині про народну бандуру музичного розпису будь-якої думи з репертуару Г. Ткаченка або іншого кобзаря, хоч раніше у попередньому розділі, присвяченому виконавській манері О. Вересая, подано думу «Про Федора Безрідного» яка побудована на транскрипції яку М. Лисенко зробив від кобзаря О. Вересая.

Школа реконструкції старосвітського виконавства В. Кушпета (К. 2016)[ред.]

В 2016 році у Київському видавництві «Темпора» вийшла фундаментальна праця В. Кушпета: «Школа реконструкції виконавської традиції: ліра, кобза, торбан, бандура, спів». Праця складається з 8 томів. Школа реконструкції виконавської традиції є навчально-методичним посібником для практичного оволодіння стародавньою українською музикою на старовиних музичних інструментах. Цей посібник розрахований для опанування співу в супроводі кобзи та ліри (спів у заплачку), спів та гру на торбані, традиційне виконавство на бандурі, оволодіння основами ладової імпровізації, а також за допомогою музичних формул та збережених текстів реконстрюювати стародавні вокально-інструментальні композиції як думи.

Частина перша — Музично-теоретична основа реконструкції старосвітського виконавства — 110 сторінки Частина друга — Українська колісна ліра — 32 сторінки Третя частина — Кобза — 154 сторінки Четверта частина — Бандура — 151 сторінки П'ята частина — Торбан — 44 сторінки Шоста частина — Старосвітський спів — 49 сторінки Сьома частина — Реконструкція виконання старосвітських композицій (Дум) — 89 сторінок. Восьма частина — Додаток — 177 сторінки

У першій частині автор у передмові описує його шлях шукання і розуміння автентичности в українській народній музиці, а також його спілкування з культурним осередком відносно проблеми автентичності в українській музиці. Він ділить виконавців на струнно-щипкових інструментів на 3 категорії: 1) козаки (які грали на кобзах «мамаївського» та «вересаївського» типів; 2) придворні музиканти — де додає елітних інструментів — бандори, лютні, теорби та торбани; 3) старці — де до попередних інструментів додаються вже бандури з приструнками.

Автор пояснює свою концепцію народного інструменту та як саме відрізняються справжні народні інструменти від псевдонародних інстурментів. У розділі 1 автор пише про історію розвитку музики та музичних інструментів на Сході та в Європі, а також про їх розвиток в епохах Відродження та Бароко. У розділі 2 він пише про музично-теоретичні аспекти реконструкції виконавської традиції і докладно входить в звукоряди дум та хроматизацію українських народних пісень, а саме альтерація різних ступенів лад, музично-ладові особливості українських кантів ХVIII-ХVІІІ ст., та подає різні високоякісні кольорові зображення з рідкісних джерел.

Другу частину праці автор ділить на 3 розділи: у першому розділі він переглядає походження колісної ліри; другий присвячений конструкції, строю, та прийомам гри; третій − практичному виконавству на колісній лірі.

Третя частина присвячено кобзі. Ця частина поділена на 5 розділів: у першому розділі він описує лютнеподібні музичні інструменти та їх вплив на еволюцію кобзи; у другій про практичне виконавство на кобзі; у третій про інструментальні перегри на кобзі; у четвертій про основи ладової імпровізації; у п'ятій про стильові особливості спроводів до співу в контексті історії музики; та у шостій про реконструкція стародавньої кобзи.

Четверта частина праці В. Кушпета присвячено народній чи традиційній бандурі. В першому розділі автор звертає увагу на застосування терміну «бандура»; у другій він присвячує українській бандурі, традиційні конструції бандур, стрій бандур різних кобзарів, способи та прийоми гри на бандурі: Чернігівський спосіб, Полтавський спосіб, способи виконання інструментальних творів та супроводів до співу, традиційні супроводі до пісень та дум; у третій про причини дисонансів між супроводом і співом у традиційному виконаввстві.

П'ята частина праці присвячена торбанові. В першій частині описано походження торбана, конструкція, стрій, спосіб гри, споріднених інструментів, (теорба, архілютня, теорбан); у другому розділі він пише про практичне виконавство на торбані, у третьому розділі описує способи реконструкції торбана та гри на ньому, та запис музики для торбана.

Шоста частина присвячено старосвітський спів який автор ділить на дві групи: старцівський спів і шляхетський спів. У першому розділі розповідається про особливості старцівського співу, звукоряди на жаліб і весело, мелізми, музичний речитатив, імпровізації у співи; у другому розділі пише про музичні особливості шляхетьського світського співу.

Сьома частина присвячена реконструкцію виконання старосвітських композицій (дум). Перший розділ описує структуру дум: Вступ, Виклад, Закінчення; другий розділ: Зачин; третій розділ про уступи; четвертий розділ про Молитву (Закінчення).

Восьма частина: Додаток. Це хрестоматія нот для кобзи, тексти, ноти для ліри, старосвітські композиції (думи), твори з репертуару лірника Івана Власюка, твори для торбану, та творів у супроводі бандури, тексти творів у супроводі бандури та канти та пісні у супроводі бандури.

Джерела[ред.]

254. Мішалов В. Підручник гри на бандурі Гната Хоткевича / Віктор Мішалов / Вступна стаття до видання «Гнат Хоткевич — Підручник гри на бандурі». Харків: Глас, 2004 — С. 3

275. Овчинніков В. П. Самонавчитель гри на бандурі / Василь П. Овчинніков // — М.: 1913.

296. Пчілка О. Підручник гри на бандурі Г. Хоткевича / Олена Пчілка // «Рідний Край», 1909. — № 1. — с .12

– № 27-28. 346. Ткаченко Г. К. Основи гри на бандурі / Георгій Кирилович Ткаченко // «Родовід», 1995. — № 11. — C. 112—114.

347. Ткаченко Г. К. Основи гри на бандурі / Георгій Кирилович Ткаченко // Черемський, К. Повернення традиції — Х.: Центр Леся Курбаса, 1999. — С.224-225. [378; с.224

382. Шевченко В. Школа гри на бандурі на 27 струн (3 частини) / Василь Шевченко. — М.: 1913

393. Штокалко З. Кобзарський підручник / Зіновій Штокалко, ред. Андрій Горняткевич // — Едмонтон-Київ: КІУС, 1992. — 346 с.

422. Хоткевич Г. Підручник гри на бандурі — І-ша частина. / Гнат Мартинович Хоткевич // Львів: 1909. — 20 с.

423. Хоткевич Гнат — Підручник гри на бандурі — Харків, 2004

424. Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу / Гнат Мартинович Хоткевич // (Репринтне видання) — Х.: 2002. — 290 с

Література[ред.]

  • Бандура та її конструкція / Г. М. Хоткевич; ред.: В. Мішалов; Фонд нац.-культ. ініціатив ім. Г. Хоткевича, Фундація українозн. студій в Австралії. — Х.; Торонто, 2010. — 291 c. — (Муз. спадщина Г. Хоткевича; Вип. 5).
  • Бандура харківського типу у контексті вдосконалення конструкції інструмента / Д. В. Губ'як // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер. Мистецтвознавство. — 2014. — № 1. — С. 93-103. — Бібліогр.: 16 назв.
  • Бандура як історичний феномен: монографія / І. Я. Зінків. — К. : ІМФЕ, 2013. — 447 c. — Бібліогр.: с. 397—447.
  • Теорія і практика бандурного виконавства: навч. посіб./ Н. Б. Брояко.- К.: Ліра-К, 2017.- 196 с.

[[Файл:Помилка скрипту: Не існує модуля «Portal».|link=Портал:Культура|Помилка скрипту: Не існує модуля «If empty».xПомилка скрипту: Не існує модуля «If empty».px|alt=П:]]  Портал «Культура» [[Файл:Помилка скрипту: Не існує модуля «Portal».|link=Портал:Музика|Помилка скрипту: Не існує модуля «If empty».xПомилка скрипту: Не існує модуля «If empty».px|alt=П:]]  Портал «Музика»

Помилка скрипту: Не існує модуля «Navbox».


This article "Підручники гри на бандурі" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Підручники гри на бандурі.



Read or create/edit this page in another language

Куки допомагають нам здійснювати наші сервіси. Використовуючи наші сервіси, Ви погоджуєтесь на використання куків.