Тарлецький Едуард Зіновійович

Едуард Тарлецький в березні 2017 року
Основна інформація
Дата народження
Місце народження
Дата смерті
Місце смерті
Поховання	:  [[Файл:{{ #property:p1442}}|140px|alt=зображення місця поховання|center]]
Роки активності
Громадянство
Національність
Віросповідання
Професія
Освіта
Вчителі
Відомі учні
Співацький голос
Жанр	Поп
Псевдоніми	Мадам Жу Жу
Нагороди
Автограф
[[|Твори]] у Вікіджерелах [[|Цитати]] у Вікіцитатах

Тарлецький Едуард Зіновійович (, сценічні імена Norma Pospolita, Мадам Жу Жу), нар. 5 лютого 1974, м. Мінськ, Білорусь) — білоруський та український журналіст, правозахисник, гей-активіст, опозиціонер-емігрант, житель Києва з 2008 року. Також уславився як травесті, співак, артист.

Біографія

Народився 5 лютого 1974 в Мінську в білорусо-українській родині. Батько — Тарлецький Зенон Петрович з роду Тарлецьких і Гедройц, нар. 1946 року у місті Рівне, Україна, мати — Шакура Галіна Петрівна — з роду Шакура та Бортнік, нар. 1948, Мінськ.

У 1993 році закінчив Мінський технологічний технікум за спеціальністю «фотографія та фототехніка»; в 1996 — курс «Міжнародна школа журналістики» при Європейському гуманітарному університеті, що в Мінську. З 1990 по 1993 працював фотографом у Національном художньому музеї Республікі Білорусь.

З 1993 по 1996 — редактор Білоруської національної телерадіокомпанії. Практично паралельно (1994 −1998) як кореспондент співпрацював з Радіо «Свобода». З 1998 року є членом Білоруської асоціації журналістів. З 1995 по 1997 співпрацював з білоруськими католицькими виданнями «Наша віра», «Християнська думка», «Унія». Був головним журналістом, який висвітлював урочисту коронацію Брестської ікони Божої Матері, що знайшло відображення в його публікації.

З 1996 по 1998 — проживав у Детройті, штат Мічиган. Деякий час навчався в Університеті «Мадонна». Був здобувачем на отримання статусу біженця, але через хворобу матері повернувся до Мінська. У 1998 році першим в Білорусі зважився на камінг-аут, ставши лідером руху на захист прав геїв та лесбійок.

За словами самого Тарлецького: «Після того, як я оголосив, що я гей і є керівником організації, більшість людей, з якими я дружив і працював, а працював я тоді на Радіо Свобода, відвернулися від мене. Перестали зі мною спілкуватися, вітатися. Один колишній колега, відомий журналіст, з хлоркою мив чашки після мене. Ймовірно, щоб закріпити імідж ізгоя, називали мене агентом КДБ».

Через свою громадську активність в 2008 році був змушений емігрувати з Білорусі, тому з того часу постійно проживає у Києві.

Громадська діяльність

Едуард Тарлецький брав участь у засновницькому з'їзді білоруського громадсько-політичного та антикомуністичного руху БНФ «Відродження», який пройшов у Вільнюсі в 1989 році. У жовтні 1990 був ініціатором та учасником голодування за повернення костелу Святих Симона і Олени в Мінську. У результаті голодування храм вдалось повернути католицькій громаді.

На початку 1990-х років Тарлецький входив до складу , також входив у «Бiлоруський рух молодих унiатiв», який очолювали Iрина Дубинецька та Сергiй Обломейко. Згодом, у 1996—1998 рр. Тарлецький став експертом у ГО «Національний демократичний інститут міжнародних стосунків» (м. Мiнськ). 29 березня 1998 року працював на виборчих дільницях у Києві як офіційний спостерігач даного інституту на чергових виборах до Верховної Ради України.

3 липня 1998 року Едуард Тарлецький був ініціатором і творцем правозахисної організації: Білоруська ліга сексуальних меншин «Лямбда». У серпні цього ж року Тарлецький став засновником і головним редактором першого в Білорусі часопису для сексуальних меншин «Форум Лямбда», з 2 червня 1999 часопис почав видаватися офіційно. Видання було заборонене білоруською владою у березні 2001 року, коли Держкомітет друку позбавив його свідоцтва про реєстрацію. Незважаючи на це, часопис продовжив видаватися нелегально, 25 сiчня 2002 вийшов його 22-ий номер. Слід зазначити, що публікація виходить за підтримки і шведських організацій та SIDA.Тарлецький також був головою оргкомітету фестивалю Belarus Gay Pride, який протягом 4 років (1998—2002) проходив у Мінську. Наймасштабнішим припускали зробити фестиваль 7-10 вересня 2000 року в Мінську, який проводився напередодні парламентських виборів. «Своєю акцією ми хочемо показати, що Білорусь є частиною Європи, адже проведення таких фестивалів є давньою європейською традицією», — заявив перед початком заходу лідер Білоруської ліги свободи сексуальних меншин «Лямбда» Едвард Тарлецький. Усі заходи фестивалю були заборонені владою.

7 вересня 2001 року Тарлецьким був проведений черговий гей-прайд у Мінську за день до президентських виборів. Цей прайд був особливий тим, що в його рамках від Державного цирку Білорусі до парку перед резиденцією глави держави вперше пройшла демонстрація на захист прав геїв і лесбійок, яка зiбрала близько 1 тис. учасникiв та глядачiв. Акцiю пiдтримали «Федерація анархістів Білорусі», Білоруське молодіжне громадське об'єднання «Різні — рівні», Білоруська соціал-демократична молодь «Молода Громада». У свою чергу, прес-центр опозиційного білоруського руху Хартія'97 звинуватив Тарлецького у співпраці з Комітетом державної безпеки (КДБ) і назвав гей-прайд «блакитною провокацією».

З інтерв'ю Едварда Тарлецького «Білоруській газеті»: «Треба відрізняти поняття: медичне — „гомосексуаліст“ і політичне „гей“. Геїв у Білорусі дуже мало, а багато гомосексуалістів. У будь-якій країні, де вони не легалізовані, геїв в першу чергу починають переслідувати гомосексуалісти!»

Далі, в № 18 журналу «Форум Лямбда» одна зі статей була присвячена проблемі пропаганди, в якій автор розмірковував на тему гомофобії в сучасному білоруському суспільстві, «яке багато в чому все ще живе за інерцією, тобто слід соціально-культурної траєкторії, заданої в епоху радянської імперії. Самої комуністичної ідеології вже немає, але зберігається набір стереотипних соціальних реакцій, соціальних рефлексів. Білоруське суспільство — суспільство без чіткої системи писаних правил, це квазітрадиційне суспільство. Феномен радянського консерватизму і є тим специфічним культурним фоном, на якому ледь розвивається субкультура секс-меншин в Білорусі».

На думку автора статті, білоруська гомофобія — це похідне від білоруського способу життя. «Ворожість до геїв у Білорусі багато в чому наслідок принизливого становища чоловіка, і взагалі людської особистості. Основні установи чоловічого виховання — вулиця, армія, тюремна система, викорінюють свободу індивідуальності, розвивають конформізм. … Корінь конфлікту секс-меншин з соціальним середовищем — не власне заборону на гомосексуальність в чистому вигляді, а неприйняття маргінальної пост-радянської масою різноманітності життєвих стилів як такого. […] Білоруський гомофоб реагує на гомосексуалів майже рефлекторно. Інакшість — вже само по собі злочин».

У липні 2001 року опозиційний «Конгрес білоруської молоді» проголосував за те, щоб заборонити лізі Тарлецького «Лямбда» брати участь в опозиційних заходах. Ініціатором був лідер організації «Молодий фронт» Павло Северинець. Тим не менш, коли 17 лютого 2002 в Мінську відбувся 6-й з'їзд громадського об'єднання «Молода Громада», то як почесний гість на з'їзд був запрошений Едвард Тарлецький.

У квітні 2002 його організація перейменована в Лігу сексуального рівноправ'я, секретарем став Сергій Торпачев, який в кінці 2005 став новим лідером ліги «Лямбда», сам Тарлецький зосередився на культурній діяльності. У 2002 році за участю останнього в Мінську пройшов 4-й фестиваль Гей-прайд.

У 2007—2008 рр. Тарлецький випускав нове ЛГБТ-видання — «Taboo», який позиціонував себе як «журнал для ЛГБТ, прихильників андеграунду, модерну і креативу». Кошти на видання журналу виділили Інститут відкритого суспільства (Фонд Сороса) та інші міжнародні гуманітарні організації. Вийшли 5 номерів.

У 2008 р. Тарлецький видав брошуру «Геї та лесбійки — Білоруський шлях».

У 2014 р. Тарлецький активно пiдтримав Майдан, разом з Костянтином Гнатенком був присутнiй на окремих його акцiях. Власні фотографії подій розміщував в українських та закордонних виданнях під псевдонімом «Norma Pospolita».

Творча діяльність

Починаючи з 1999 року, Тарлецький співпрацював з першим в Мiнську нічним клубом для ЛГБТ «Оскар», створеним замiсть закритого гей-бару «Встреча». За його участю у 1999 в клубi «Оскар» було проведено перший травестi-конкурс «Трансмиссия», переможцем якого став артист Таiс з Могильова.

З 1999 р. Тарлецький виступав як травестi-артист з псевдонімом «Екседа», «Лиза Лупа», «Екседа Трибуна» та «Стина Брокстон».

6 листопада 2001 року Тарлецький органiзував травестi-колектив «Новая камплекцыя» при клубi «Вавилон». До складу травестi-колективу, який дiяв з 2001 по 2005 р., входили артисти Вава Ахтунг, Валя Катастрофа та сам Тарлецький, який виступав у цьому шоу з псевдонiмом «Трибуна Лiза Лупа». Шоу працювало в жанрi синхробуфонади. В репертуарi колективу було понад двадцять номерiв вiд фольклору та стилю disco до шедеврiв класики.

У 2008 р. Тарлецький тимчасово проживав у Португалії, Польщі. У 2008 р. оселився у Києві, де продовжував працювати травесті-артистом, виступаючи під сценічними іменами «Мадам Жу-Жу» і «Норма Посполита», а також працював дизайнером української версії часопису DJ Magazine. Продюсером Тарлецького став шоумен і артист Костянтин Гнатенко, арт-директор у клубах «Помада» та «Ендібар» .

У 2010 р. став відомим завдяки ролі «Дiви» у фiльмi «Шапіто-Шоу», який у 2011 р. здобув приз Московського 33-ого кінофестивалю. У 2011 році був учасником Міжнародного фестивалю активістського мистецтва, який проходив в рамках IV Московського бієнале сучасного мистецтва.

У 2013 р. артист був куратором проекту "Всеукраїнський конкурс «Мiss Diva», метою якого є підтримка і відкриття молодих українських артистів жанру травесті. Продюсером конкурсу став Костя Гнатенко. Членом журі конкурсу була Альона Романовська, солістка театру Андрія Данилко (Вєрка Сердючка) і солістка гурту «Брати Гадюкіни».

В 2015 році артист організував власне відео-шоу під назвою «Маланка Шоу». Цей суспільний незалежний некомерційний відео-проект названий на честь українського маскараду Маланка Фест. У шоу беруть участь люди різних професій. Гості спілкуються, співають, танцюють, випивають і створюють новий образ травесті діви ЖуЖу. Шоу створюється спільно з українською організацією «Точка Опори»

Переслідування з боку влади та судові справи

24 липня 1999 р. за свою діяльність Тарлецький був побитий. Прес-секретар «Лямбди» Анжеліка Михайлова розповіла про конфлікт лідерів Ліги з якоюсь Тетяною Зуєвою, яка є головою чи то клубу, то організації «Зустріч» (втім, така організація не зареєстрована).

29 червня 2001 року Тарлецький вперше був затриманий прямо в кафе, а його друг Едуард Михальський (артист Вава Ахтунг) був пiдданий тортурам та суду.

У травні 2006 р. був відкритий гей-клуб «Buffet ЁЁ». Засновниками клубу стали директор ТзОВ «Знак Ё» і власник першого білоруського ЛГБТ-порталу, інтернет-ресурсу APAGAY Крачина Ілля Вiкторович, а також білоруський бізнесмен і співак Ігор Поланський. Вони 1 грудня 2005 року взяли в оренду колишню будiвлю клубу «Ремикс 82», а до весни 2006 р. вдалося назбирати всi дозволи владних установ для нового клубу.

29 грудня 2007 року Жовтневе районне УВС м. Мінська порушило кримінальну справу стосовно Едварда Тарлецького за, як стверджується, незаконні дії щодо майна клубу «Буфет ЁЁ», яке було піддано арешту (ст. 409 Кримінального Кодексу Республіки Білорусь) за скаргою колишнього спiввласника закладу Крачини. Як згадував Тарлецький: «У мене був партнер по бізнесу, раптом несподівано він вийшов з бізнесу, а суд Жовтневого району став приймати такі рішення, в результаті яких моє майно ставало нічиїм, тобто державним. Я подаю апеляцію в Міський суд, він скасовує рішення Жовтневого суду, а Жовтневий суд знову визнає майно не моїм, і так по колу, і так мене це зачепило, що я вирішив — треба їхати».

У травні 2008 р. біля під'їзду свого будинку Тарлецького був жорстоко побито. Згодом, 20 червня 2008 р. на засіданні суду Жовтневого району м. Мінська адвокат Тарлецкого — Боровська запросила проведення судово-психіатричної експертизи свого підзахисного на предмет його осудності, що могло означати загрозу запроторення Тарлецького до божевільні. Тарлецький вважав цей процес замовним та сфабрикованим бiлоруською владою. Незабаром після цього, побоюючись за свою свободу і життя, Тарлецький у 2008 був змушений залишити Білорусь.

3 жовтня 2017 року постановою Окружного адміністративного суду Києва було визнано законним рішення Міграційної служби й відмовлено у наданні Тарлецькому політпритулку. Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та вивчивши норми чинного законодавства з приводу даного спору, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Зокрема суд не знайшов доказів примусового лікування активіста в психіатричній установі, а також підтвердження відкриття проти нього кримінальних справ у Білорусі. Також було встановлено, що під час проведення гей-параду у позивача не було проблем з правоохоронними органами влади Республіки Білорусь.

Спочатку Тарлецький запевняв, що виступає на різних розважальних заходах, а саме, як артист-травесті виступав на весіллях, на днях народження, на новорічних корпоративах, у нічних клубах різних міст України, брав участь у телевізійних шоу, і це все на безоплатній основі. Проте, як зазначає відповідач у письмових запереченнях, вказана інформація не відповідає дійсності, тому що з відкритих інтернет-джерел випливає інформація, де зазначається оплата послуг як артиста оригінального жанру травесті-діви Мадам Жу Жу (творчий псевдонім позивача).

«З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач добровільно покинув країну походження в пошуках кращої долі й прагне підвищити рівень матеріального добробуту та поліпшити умови праці й свій рівень життя», — йдеться у рішенні суду.

Див. також

• Борис Апрєль — відомий український андрогін.
• Кончіта Вурст — переможниця Євробачення 2014.
• Діва Монро — відомий український травесті-артист.
• Анастасія Крістель Домані — українська трансгендерна фотомодель

Статті у ЗМІ

• КАРАНАЦЫЯ ЦУДАДЗЕЙНАГА АБРАЗА МАЦІ БОЖАЙ БЕРАСЦЕЙСКАЙ
• Віка Біран Любое гей-движение будет отражать общую картину происходящего в обществе // MAKEOUT, 6 січня 2014
• Тарлецкий Э. Сексуальный путь к свободе: [Об учред. съезде Бел. лиги свободы сексуал. меньшинств: Беседа с председателем лиги журналистом Э. Тарлецким (записала журналист Г. Николайчук) // Имя. 1998. 9 июля (№ 27). С. 14.
• Хто апраулае Эдварда Тарлецкага?: Гутарка з лiдэрам Бел. лiгi свабоды сексуальных меншасцяу «Лямбда» / Запiсала Т. Снiтко // Молодеж. проспект — 2000 — 29 грудня (No 50). — С. 4
• Эдвард Тарлецкі: Паўдзікае грамадзтва ня можа быць талерантным. Наша Ніва 05.07.1999 [5]
• Эдуард Тарлецкий: Мне подсказали, что надо уезжать…[6]

Посилання

• Офіційна сторінка у мережі Instagram
• Офіційний сайт
• Офіційна сторінка у мережі Facebook
• Едуард Тарлецький на сайті oKino.ua

This article "Тарлецький Едуард Зіновійович" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Тарлецький Едуард Зіновійович.

📰 Article(s) of the same category(ies)

• Голомша Андрій Миколайович
• Орлов Іван Юрійович
• Дубильовський Богдан Миколайович
• Бойко Тетяна Василівна
• Полярин Артем Миколайович
• OTOY (артист)
• Гринчак Олександр Васильович

---

 Facebook Page

🐤 Twitter Follow us on Twitter !

Read or create/edit this page in another language

• Тарлецький Едуард Зіновійович in English