Українське медіамистецтво

Українське медіамистецтво — вид мистецтва, для створення і демонстрації якого використовують сучасні інформаційні та комунікативні, тобто медіа-, технології, такі як цифрові та віртуальні технології, комп'ютерну анімацію, відеоігри, робототехніку, 3D-друк, інтернет, біо- та мультимедійну технологію та ін. В Україні набуло популярності в 90-х роках.

Початок зародження[ред.]

Медіа-арт вважають молодим видом мистецтва, адже він з'явився лише у 60-ті роки ХХ ст. Спочатку у цьому жанрі працювали лише поодинокі митці, але з другої половини 80-х відео-арт поширюється у всьому світі і стає складовою частиною мистецтва нових медіа. Не зважаючи на те, що український відео-арт виник лише на початку 90-х, вже до завершення десятиліття художники та художниці випробували багато різновидів, способів та технічних прийомів цього виду мистецтва: короткий фільм, що експериментує з формою, морфінг (з англійської morphing — трансформація — спеціальний ефект, що створює плавний перехід між об'єктами), переформатоване кіно, кліпінг, 3D анімація, online режим, інтерактив, медіаінсталяція, а також документація виставок та художніх акцій.^[1]

Українське медіа-мистецтво починало свій розвиток від фотографії й синтезу з іншими видами мистецтва. Наприкінці 60-х років харків'янин, тоді ще інженер, Борис Михайлов почав накладати зображення з двох плівок (серія "Вчорашній бутерброд), які експонував під музику Pink Floyd. У 70-х роках кібернетик і фотограф Микола Недзельський, частково з компютерною підтримкою, почав створювати «Відео-палімпсести» (1972), фільми з ускладненою колажністю (переважно світло-кольору, безпредметності й звуків), з додатковою слайд-проекцією. Митець Юрій Зморович створив анімацію «Поліморфія», монохромну трансформацію ліній і форм (1975). Перші твори, виконані на комп'ютері, за допомогою комп'ютерних програм та цифрової обробки фото, у 1989 році створив Володимир Харченко: це візуальні композиції, які згодом він назвав метаграфіями (тобто серединою між фото і графікою), та саунд-арт концерт «Homo soveticus», який згодом транслювався в інтернет-мережі і став частиною мультимедійних композицій.

90-ті роки українського мистецтва минули під знаком медіа-арту. Про це, наприклад, свідчать такі виставки цього періоду, як «Barbaros. Нове варварське бачення», «Інтермедіа», «Екранізація», «Заздрість» в Києві, «Новий файл», «Академія холоду» в Одесі, «Алхімічна капітуляція» на військовому кораблі в Севастополі; фестивалі «Ре-візія» в Івано-Франківську, «Пастка для снів» в Києві, а діяльність Медіалабораторії в ЦСМ Сороса, вже на межі століть дала поштовх для започаткування Київського міжнародного фестивалю медіа-мистецтва (KIMAF).

Вперше комп'ютерну анімацію створювали Дмитро Кавсан — «Голови, що розмовляють» (1992) та Ілля Ісупов — «Жага» (1998). Комп'ютерна графіка (растрова) охоплює як твори, повністю створені за допомогою програм, так і частково оброблені на компютері зображення з інших цифрових носіїв, таких як фото, відео, сканування, ксерокс тощо. До таких належать цифрові роботи художників різних поколінь: серії «Віртуальне малярство» Анатолія Федірко (1994) (мультипроекція і цифровий друк), Володимира Мельниченка й Ади Рибачук «Крик птаха» (1999); Арсена Савадова «Колективне червоне» (1999), Олени Голуб «Сигнали неточного часу» (2003); Олега Тістола і Миколи Маценка «Матір міст» (2005); Антона Соломухи україно-французького художника, «Червоний Капелюшок відвідала Лувр» (2008); Алевтини Кахідзе «Необмежене» (2008) та ін.

Нові технології нерідко суміщають з традиційними, створюючи особливі мультимедійні твори. Так, 1993 році Київському планетарії здійснили мультимедійну інсталяцію «3/3» Гліб Вишеславський, Ганна Сидоренко й Сергій Якунін (енвайронмент, звук, слайдпроекція), яка в темному триповерховому просторі всебічно охоплювала глядача й налаштовувала на осмислення буття й історії. Принцип мультимедійності був покладений в основу експозицій «Жорна часу» Віктора Сидоренкана 50-й Венеційській бієнале у 2003 році (живопис, фото, інсталяція, відео, звук) та « Парламент» Бориса Михайлова на 57 Венеційській бієнале у 2017 році (цифровий друк, інсталяція, звук).

Важливою частиною медіа-арту є відео (яке в деяких краінах розглядають окремо). Одним з найперших жанрів відео-арту вважають документацію скороминущих художніх подій та акцій. До таких належить зйомка просторових творів «Брама сонця» (1989) Гліба Вишеславського (філософічно-медитативне відео); «Мистецтво у космосі» (1993) Ігоря Подольчака та Ігора Дюріча (у невагомості космічної станції «Мир» злітала графіка художника, демонструючи розширення культурного простору людства, відео вперше представляло Україну на Бієнале мистецтв у Сан-Паулу (Бразилія)); «Пожертва богу війни» (1995) Бориса й Вікторії Михайлових та Сергія Солонського (акція зі збирання сміття уздовж залізниці); «Скринька для трьох літер» (1995) Бориса Михайлова; «Банка супу» (2004) Сергія Браткова (соціально загострене відео).

Нове покоління у комп'ютерному мистецтві України представляє художник Степан Рябченко. Його доробок охоплює цифрове мистецтво, концептуальну архітектуру, скульптуру і світлові інсталяції. Перш за все Рябченко відомий своїми монументальними роботами і відео-інсталяціями, в яких створює цифровий всесвіт зі своїми героями і міфологією, а також візуалізацією неіснуючих образів, таких як комп'ютерні віруси, електронні вітри, віртуальні квіти тощо.

Текст вилучений зі статті через підозру в порушенні авторських прав

Текст, що раніше перебував на цій сторінці, запідозрено в порушенні авторських прав на текст із таких джерел:

https://life.pravda.com.ua/culture/2015/04/22/192876/

Тому, хто повісив цей шаблон:

На сторінку обговорення користувача, який розмістив цю статтю, варто додати повідомлення {{subst:nothanks cv|Українське медіамистецтво|url=https://life.pravda.com.ua/culture/2015/04/22/192876/}} --~~~~.

До уваги користувача, який розмістив цю статтю

Не редагуйте статтю зараз, навіть якщо ви збираєтеся її переписати. Додержуйтеся вказівок нижче.

Якщо власник авторських прав на зазначений вище матеріал дозволяє використати його на умовах GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах, будь ласка, сповістіть про це на сторінці обговорення цієї статті.
Якщо правовласником є ви, додайте на зазначеному вище ресурсі примітку: «Матеріали дозволено використовувати на умовах GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах».
Якщо дозволу на використання цього матеріалу нема, будь ласка, зробіть одне з двох:

Напишіть хоча б гарний накид статті на цій підсторінці. Зверніть увагу: не треба копіювати текст, що порушує авторські права, на зазначену підсторінку й редагувати його. Якщо ви взялися за написання нової статті, не забудьте сповістити про це на сторінці обговорення.
Залиште все як є, і тоді статтю буде вилучено.

У випадку, якщо новий текст написано не буде, цю статтю буде вилучено через тиждень після появи цього попередження (детальніше див. документацію шаблону).

Вихідний текст цієї статті з можливим порушенням копірайту можна знайти в історії змін.

Зверніть увагу, що розміщення у Вікіпедії матеріалів, автор яких не надав явного дозволу на їхнє використання відповідно до ліцензії GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах, може бути порушенням законів про авторське право. Користувачів, які додають до Вікіпедії такі матеріали, може бути тимчасово позбавлено права редагувати статті.

Незважаючи ні на що, ми завжди раді вашим оригінальним статтям.

Дякуємо.

Цю сторінку внесено до категорії Вікіпедія:Можливе порушення авторських прав.