Художні промисли

Матеріал з EverybodyWiki Bios & Wiki
Перейти до:навігація, пошук

Помилка скрипту: Не існує модуля «Unsubst».

Народний художній промисел — творча та виробнича діяльність, метою якої є створення художніх виробів декоративно-вжиткового призначення, що здійснюється на основі колективного освоєння і спадкоємного розвитку традицій народного мистецтва у певній місцевості в процесі творчої праці майстрів народних художніх промислів. Одними з головних передумов розвитку художніх народних промислів є:

  • сировина;
  • особливості клімату місцевості;
  • наближеність та віддаленість від водойм.

Географія поширення художніх народних промислів в Україні[ред.]

На території України існує велике розмаїття художніх народних промислів. Детальніше розглянемо гончарство, ткацтво, ковку, лозоплетіння та різьбярство. Основні факти з історії розвитку художніх народних промислів:

  • гончарство веде своє коріння ще з часів Трипілля;
  • обробка металів і художня обробка дерева, лозоплетіння — з часів Київської Русі;
  • залишки скляних виробів знаходять ще в скіфських похованнях;
  • ткацтво розвивалося як повноцінний народний промисел з IX—X століття.

Відповідно до ресурсів та сировини які потребує кожне з ремесел і розміщується їх осередки. Адже саме таке розміщення є найбільш економічно вигідним. Основним аспектом розміщення ковальської справи на сьогоднішній день є доступність до сировини та транспорту. Саме тому ми бачимо зосередження центрів промислів у адміністративних центрах. Для гончарства притаманне розміщення в центральній та західній Україні через наявність необхідної сировини. Історично центри сформувалися в Опішні, Косові, Креманці .

Ткацтво історично набуло поширення по всій території України. Виготовлення лляних тканин — на півночі, а конопляних — по всій іншій території України. Проте в наш час залишилися лише поодинокі осередки, де цей промисел став частиною культури краю, його візитною карткою. Серед них Решетилівка, Коломия, Суми та інші міста. Лозоплетіння та різьбярство поширилося в значній мірі на Закарпатті, на відміну від минулих часів. Для лозоплетіння поширення зумовлено густою річковою мережею, для різьбярства — достатньою наявністю необхідних порід дерева. Відповідно центрами промислів стали села Іза, Річка, Яворів. В наш час згадані прояви народного мистецтва розглядаються більше як мистецькі осередки та туристичні центри, які зберігають унікальність народних традицій. Організація масових туристичних свят та фестивалів є надійним засобом привабити до центрів тисячі туристів, що дає великий позитивний економічний ефект туристичній галузі краю, а також залишає після себе культурні пам'ятки. Яскравим прикладом можуть слугувати фестивалі:

  1. Ковальського мистецтва та народних промислів «Гамора» у селі Лисичово на Іршавщині.
  2. «Прикарпатський вернісаж» в Івано-Франківську.
  3. Фестиваль «Відродження волинського серпанку. Фестиваль ткацтва та народних ремесел у Радивилові» тощо.

Література[ред.]

  • Сербіненко С. Ю. Географія поширення художніх народних промислів в Україні. Науково-дослідницька робота. КПНЗ «Київська Мала академія наук учнівської молоді», Київ, 2017.


This article "Художні промисли" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Художні промисли.