Welcome to EverybodyWiki 😃 ! Nuvola apps kgpg.png Log in or ➕👤 create an account to improve, watchlist or create an article like a 🏭 company page or a 👨👩 bio (yours ?)...

Історія села Метанівка Теплицького району

Матеріал з EverybodyWiki Bios & Wiki
Перейти до:навігація, пошук

[[Категорія:Статті до вікіфікації з Помилка скрипту: Не існує модуля «String».]]


Історія села Метанівки[ред.]

Метанівка утворилась з двох поселень, розташованих на двох похилих берегах річки Сури, лівої притоки річки Буг, яка була відома грецькому філософу Геродоту й іншим стародавнім історикам під назвою Гіпаніс. Народна назва ріки Біг, Бог дана язичниками. Річка Сура, внаслідок постійного забруднення русла намулом, розливалася біля села і створювала калюжі стоячої води, що містили відходи Соболівського цукрозаводу (заснований в 1868 році). Ця екологічна проблема стала причиною частих хвороб місцевого населення. Ґрунт — родючий чорнозем. Село багате на водні запаси. Особливий склад в Березах і Ярах. За згадками Метанівка розселилася серед великих лісів, де ховалися під час гайдамаччини селяни навколишніх сіл. У XVIII ст. одна з гайдамацьких ватаг влаштувала в центрі сучасного села укріплення у форму чотирикутника близько 1000 квадратних сажнів (~2134 метри), обнесеного земляним валом, де рятувалися від переслідування польських військ. З переказів до нас дійшли відомості, що один загін Ладижинського гарнізону несподівано наткнувся тут на гайдамацьке укріплення і потерпів повну поразку, але під час цієї битви загинув і предводитель гайдамацької ватаги Метай, сподвижник Гонти, від якого й одержало назву це поселення. До цього періоду назва поселення невідома, хоч і в дані роки кутки села звуться за прізвищами тих людей, чиї імена переважали: Джай-Джаївка (центральна вулиця), Король-Королівка, Шаматаївка, Гавенки, у післяреволюційні роки появились і Садиби. 27 березня 1793 року був виданий маніфест про приєднання Подільської, Волинської і Мінської областей на вічні часи до Російської держави.[1]

Церква[ред.]

В 1794 році Метанівський приход із унії приєднався до православ'я разом зі своїм священиком Савою Тутевичем.[1] Церква в селі побудована була в 1760 році не відомо ким і освячена в честь Успенія Пресвятої Богородиці. Вона була дерев'яною і трьох купольною з окремою дзвіницею. В 1844 році храм був покритий бляхою, а в 1860 році на кошти прихожан з допомогою графині Потоцької капітально ремонтований, з трьохкупольного перероблений в однокупольний, разом побудована і нова дзвіниця, прибудовані ризниця і пономарня.[1]

Трьохярусний іконостас пофарбований масляними фарбами і поновлений в 1870 році. Судячи з того, що при церкві збереглись презенти ще з 1745 року можна міркувати, що церква 1760 року не є перша, але про попередню церкву в Метанівці не збереглось ніяких згадок. Наступна шестикупольна церква вступила в дію у 1902 році. Якого року почалась забудова не відомо. З переказів старожилів відомо, що церква будувалася на кошти селян.[1] Сторінка Шаблон:Comment/styles.css не має контенту.<span class="ts-comment-commentedText" title="Помилка скрипту: Не існує модуля «String».">Селяни працювали в пана, пан платив гроші, які й використовувались на будівництво церкви. Коли освячували перший камінь під церкву, то зненацька десь взявся вихор і зірвав з священика ризи. У своєму слові в честь освячення забудови церкви священик сказав: «Хто з вас буде довго жити, то запам'ятайте мої слова, що ця церква довго існувати не буде». Його слова для Метанівки стали пророчими.[джерело?]

Першим в новій церкві вінчався брідоцький хлопець Кобися Тихін Тодотович з метанівською дівчиною Коваленко Лампією Василівною. Церква проіснувала до 1938 року. Зруйнована була насильницькими методами, про що буде сказано далі. Про величну будову останньої церкви в односельчан залишились добрі спогади. Цвинтарів в селі два. Перший біля сучасного дитячого садка, ознак якого вже не видно. На цьому місці побудована сучасна церква. На цьому цвинтарі похований чумак. Ще в післявоєнний час засвідчував про це камінний хрест на його могилі. Другий цвинтар, що є нині, відведений в кінці XIX ст.. Крім того, за згадками жителів, є ще цвинтар в лісі, де похоронені померлі від чуми. Із приходських священників відомі тільки ті, що служили в Метанівці в XIX столітті. Сава Тутевич з 1796 по 1805 роки; його зять Ієремія Облапський з 1805—1842 рік, тут і помер в 1845 році, потім Степан Погорецький, зять попередника, служив до 1882 року, помер за штатом в 1888 році і залишив про себе найкращу пам'ять серед прихожан.

В 1891 році священиком був 55-річний Віктор Петрович Жолткевич, а псаломщиком 44-річний Федір Іванович Маньковський. Церковної землі було 62 десятини 1290 сажнів, в тому числі під садибою 2 д. 239 с., під трипільною сівозміною було 46 д. 317 с., сінокісної 12 д. 174 с. і левади 2д. 560 с.

Будинок священика і школа[ред.]

На церковній садибі в 1855 році на кошти прихожан був збудований дерев'яний будинок для священика, а також був будинок і для псаломщика. Ці будинки станом на 1899 рік були старі, тому прихожани побудували для священика новий добротний будинок, який проіснував до червня 1991 року.

При бажанні він міг би бути при незначному ремонті краєзнавчим музеєм села. У цьому будинку від 1917 року до 1995 року знаходилась сільська школа. На цьому місці побудований в 1996 році двохповерхову лікарню. У дореволюційний час, наприклад, в 1899 році священик одержував жалування в місяць 300 крб., а псаломщик — 50 крб. Прихожани здавали гроші в братську кварту. В 1899 році було здано прихожанами села 188 крб. 30 коп. Приписної та домової церков у селі не було. Метричні книги при церкві були з 1810 року і сповідні відомості з 1830 року. Кліровия відомості зберігались з 1866 року, на 1899 р. в церковній бібліотеці рахувалось 40 назв книг і 76 томів книг і журналів для читання, дозволених духовною цензурою. Церковно-приходська школа в селі відкрита в 1865 році. Одним з перших учителів був Михайло Цапукевич.

В 1867 році в Метанівці була вакансія учителя з ставкою 80 крб. в місяць із квартирою. Така ж ставка була в Орлівці, а в Петрашівці і Комарівці була вакансія вчителя з оплатою 50 крб. в місяць без квартири.

З 12 січня 1869 року учителем був призначений Мирон Погорецький, який закінчив курс наук в Подільській духовній семінарії. Школа з солом'яною покрівлею та ганком розміщувалась з 1870 року в будинку бувшої волосної управи. Шукались кошти на будівництво школи. На місці сучасного Будинку культури була в 1906 році побудована школа, яка проіснувала до 1941 року, при приході німців у село її розкидали. Як бачимо, єдиного приміщення для школи не було. З 1892 року в школі вчителювала донька священика Марія Семенівна Маньковська, домашньої освіти.

В 1898—1899 н. р. навчалось в селі 66 хлопчиків, а в 1908/1909 н. р. — 46 хлопчиків і дівчаток з 236 дітей шкільного віку, хоч в навчанні нікому не відмовлялось. Учителювала в селі і донька священика Марія Вікторівна Жолткевич, була вчителькою й Фурманська Юлія Олексіївна.

Односельці пам'ятають й перших учителів-метанівчан, зокрема Томенко Селефон, який учителював, потім був ратником становим приставом, поліцмейстером в Євпаторії. Давид Євсеєвич Рогач був учителем, потім псаломщиком у церкві. В 1906—1907 роках приїжджав у село з церковним хором.

Навчання було добровільним. Батько з хлібиною йшов до вчителя. Дитину приймали в школу. Вчились у школі з 1 жовтня по 1 травня. Навчатись за межами села можна було тільки з дозволу священика. Приблизно в 1906 році в Одеській гімназії навчався Король Іпатій Якимович.

XVII століття[ред.]

Жили наші предки за часів кріпаччини, поневірялись в тяжкій роботі на панів. Багато терпіли від нападів турків і татар. В ХVІІ ст. село двічі вирізувалось. Кривава різня здійснювалась на Пасху, коли село сходилось до церкви. Крім того, турки ходили до селянських хат і забирали дівчат у неволю. Ще в ці роки вода вимиває в центрі села, біля контори АКПП «Дружба» частини людських останків. Щоб врятуватись від ворогів деякі селяни будували хати з дверима на затильній стіні, щоб при стуку в двері можна було врятувати життя дверима з-за тильної стіни. Від церкви, яка спочатку будувалась в центрі села (сучасний Будинок культури) та від будинку священика були вириті таємні підземні ходи, які вели в бік лісу. Ці підземні ходи служили для схову від ворогів.

За Російської імперії[ред.]

Селянські хати були невеликі, з малими віконцями, покриті очеретом, соломою. В селі побутувало прислів'я: «Не проси в Бога дощу, а проси, щоб хата була вкрита». Десь в дев'ятсотих роках (1900) в селі було лише чотири хати під бляхою. Земля за кріпацтва була панською. Селяни-кріпаки орали дерев'яним плугом із залізним череслом та лемешем. Боронували дерев'яними боронами. Залізні драпаки та плуги появились в селі десь перед 1914 роком. За непослух (не зняв шапки перед паном, не поцілував пана в руку, за інші провини) селян били різками, а тому з нашого села були втікачі в Бессарабію в пошуках кращої долі. В селі були й крадіжки. Сільських злодіїв вішали біля управи.

Пізніше в 1912—1913 рр. Джой Юхим Гивонович, Поліщук Пантелеймон, Пираженко Фризон, Підстріляний Григір поїхали в Бразилію. З них троє повернулися в рідне село, а Пироженко Фризон там і залишився, хоч в селі побудував хату і на сволоці викарбував 1909 рік. В цій хаті проживала з 2004 року племінниця Пироженко Марія Семенівна.

Ненависною для селян була рекрутчина. Забирали у військо примусово. Набір рекрутів тривав два тижні. До сільської управи приводили хлопців.

За переказами старожилів в той період вважався дійсним до призову у військо той хлопець, що ходив у штанах. Щоб ухитритися від рекрутчини, дехто з хлопців у юному віці ходив в довгих сорочках, що було ознакою їх дитинства, вони також не відробляли панщини. Під час набору новообранцям рідні приносили їсти до управи. Були й серед рекрутів непокірні. Їх прив'язували біля дубової колоди. В пам'яті людей залишились імена Никанора Семченка, Короля Антона, Гащенка Григора, Гащенка Гната, які служили у війську 25 років. Царська муштра виснажувала рекрутів, але серед односельчан були й такі, що після такої довгої служби повертались в село, женилися, мали великі сім'ї, працювали на панській землі. З 1860 року у військо йшли по жеребках. По жеребкуванню першим пішов на службу царизму Семченко Михайло.

1861 рік приніс людям звільнення від кріпацтва. Хоч і гірким було це звільнення, бо селянська земля була серед панського лану, але пройшов землеустрій і панську землю виділили окремо. Селяни працювали на своїй землі. Платили чинш і податок. Великий вплив на селян мала церква. У релігійні свята селяни не працювали, а тому пан змушений був для обробітку землі наймати солдат.

Деякі жителі села займались торгівлею. Волами їздили в Одесу. Старожили пам'ятали, як селянин Кирило привіз з Одеси баньку (був такий полив'яний посуд) керосину. З якихось причин керосин розлився по долівці і загорівся. Хату від пожару врятували, а Кирила прозвали Круцем. Так і залишилось за ним це прізвисько.

Привозили в село сіль, рибу, новиною для селян були й тканини, бо в селі фабричним крамом не торгували. В 1900-х роках дрібною торгівлею займались сім'ї євреїв. Вони торгували сіллю, гасом, напоями, оселедцями, бубликами, цукерками. Горілку продавали в шинку. Взуття й одежу купляли жителі на ярмарках, але більше шили самі.

В селі була й кузня. Ковалем був Сідлецький. Олію соняшникову робив Сіряк Сак. По краях села та в центрі села були млини, два з них — водяні. Один млин, побудований в 1820 році батьком Продана Демида, діючий на сьогоднішній день, хоча підлягає капітальному ремонту, зберігається як пам'ятка.

Село, як і багато інших сіл, належало родині польського графа Потоцького. В 1905 році Метанівка була власністю Костянтина Костянтиновича Потоцького з 445 дворами і населенням в 2198 душ. В ці роки в селі проживало 16 католиків, стільки ж євреїв. За згадками дві жінки з Метанівки побували в Єрусалимі біля гробу господнього, один чоловік ходив на гору Афон в Грецію. Звичайним було явище ходіння прочан в Києво-Печерську лавру.

За владарювання К. К. Потоцького сільським економом був Шерейтер, помічником економа (польовим агрономом) був Бічанський. Землю у Потоцького в кінці 1900-х років за 40 тис. карбованців купив пан Садовський. Двірок Садовського знаходився на краю села (сучасні садиби), неподалік була й панська кузня. Помічник економа, прислуга жила в другому кінці садибів навпроти млина. Свідком давнини залишилась цегла, яка довгий час виорювалась на городах, а також каміння від підмурків. Пан жив у розкошах і розвагах. Для виїзду влітку запрягав в карету шестеро коней, а взимку катався на легких санях-козирках.

Від старожила Вусатенка Якова Созоновича дійшла бувальщина, коли метанівський пан побірському панові програв у карти поле від Брідка (сучасна Сокира) аж до лісу і ставка. Він почав думати, як повернути програне. Зі своїм «горем» звернувся до Короля Ониська, щоб виручив його. Прадід Ониська був греком, вмів майструвати, зробити воза. Онисько мав силу в руках. Із хутора брідоцького він перекинув сокиру через ставок аж на поле. Об такий заклад побірський пан віддав вигране. Земля залишилась за метанівським паном, а ставок припав Ониськові.

В урочищі «Явне» в куті викопані два рови (хто побував у лісі, то їх бачив). Тими ровами розділений ліс до сьогоднішнього дня. Певна частина лісу також була програна паном в карти. До речі, урочище «Явне» зветься так тому, що всьому явно, тобто відкрито, знаходилось 2 тисячі польського війська, яке охороняло панську землю, держало в постійному страху населення навколишніх сіл.

Розподіл землі[ред.]

Про повну владу пана свідчить уставна грамота 1914 року, яка засвідчує про такий розподіл землі:

  • Присадибної селянської землі було 169 десятин 301 кв. сажень.
  • Під громадським магазином землі було 112 сажнів. Його ще звали гамазеєм. У громадський гамазей селяни здавали запас зерна на випадок голоду. Зерно чотирьохрічної давності роздавалось селянам, а гамазей поповнювали новим врожаєм.
  • Селянської орної і сіножатної 1152 д. 900 кв. с.
  • Вигонів 15 десятин.
  • Під левадами було 105 десятин 2064 кв. сажнів.
  • Ченшевиків присадибної 4 д. 1285 сажнів, під полем 12 д. 1944 кв. сажнів. (До ченшевиків відносились родини Карбівського і Володкевича).
  • Неудобної селянської 123 д. 206 кв. с. Всього у володінні селян було 1593 д. 2118 кв. с.
  • Поміщицької присадибної землі було 12 десятин, а польової 532 д. 552 кв. с.
  • Церковної присадибної 3 д., левадної 12 д., польової 47 десятин.

З цієї уставної грамоти видно, скільки землі було в користуванні сільського трударя, чи міг він бути спокійним, чи влаштовувало його розкішне панське життя. Селяни в селі почали бунтувати (сільським старостою був Коваленко Іван). Особливо бунти були в 1905—1907 роках під час проривки і просапки цукрових буряків.

Селянин Федір, організував бунт, щоб пан більше платив за обробіток цукрових буряків. Панський економ у відповідь на це шукав побічної сили: наймав селян з навколишніх сіл, але метанівські селяни виганяли їх з поля.

Платон Гринюк, Петро Цюндик і Тодір Цюндик палили панські скирти, два рази спалили панську конюшню, спіткнулися на корівнику. Пан заслав їх на каторгу. Після 1917 року повернулись вони додому. Петро Цюндик опісля виїхав з села.

Організатором селянського бунту був також учитель Зерніцький. Він розповсюджував листівки. Селяни вимагали в основному скороченого робочого дня і підвищення плати за поденну роботу.

Село відчуло на собі і події першої світової війни. В діючу армію на фронт були призвані Коротушенко Пилип, Кондратюк Ярмій, Цвігун Яків, Палійчук Гаврило (прийшов ранений), Чорнобай Ілько, який один раз втік з війни, бо вдома залишив гарну жінку Мар’янку, забрали вдруге, після чого прийшов поранений. Були ще на фронті Пащенко Яків, Гащенко Яків, Охрименко Юхим, Завальнюк Макар, Коряк Яким, Поліщук Юхим та інші. З фронту не повернулись Коряк Олексій, Пащенко Трохим, Пащенко Арсен. Особлива доля склалася у Поліщука Василя. Він з війни приїхав у село з жінкою-німкенею. Через кордон перевозив її в посилці. Зростили вони троє дітей.

Українська революція 1917-1921[ред.]

Перша світова війна поширила серед людей почуття зневіри відсталого царського режиму. В Росії і на Україні розвивались революційні події. До нашого села вони доходили повільніше.

Про революційні настрої розповідали солдати, що поверталися з фронту, селяни, що їздили до міста, слухали й подорожніх. Певну роль в розповсюдженні революційних подій селяни дізнавались від освічених людей через газети, які доставлялись з Соболівки.

Насамперед селянами був розгромлений поміщицький маєток. Коли в село дійшла звістка про повалення царського уряду, то Продан Демид Митрофанович організовує демонстрацію, селяни організовувались у спілку, яка стежила за діяльністю місцевих властей.

Радянська влада в селі встановлена в 1918 році. Був організований гуртковий обробіток землі, гурткове використання сільськогосподарського реманенту, робили сільські сходи, створювали самосуд.

В 1918—1919 рр. в селі часто палили хати. На сході села винних судили. Прилюдно їх вбивали. Попадали під самосуд і безневинні громадяни. Так односельчанка Варка на очах в людей під час самосуду палицею вбила безневинного хлопця Василя Димінського.

В період громадянської війни 1918—1920 рр. в селі частково перебували то петлюрівці, то денікінці, в урочищах «Явне» та «Плоский» бродили бандити, їм були в селі співчуваючі. Селянам жилося неспокійно, не вистачало необхідних товарів повсякденного вжитку, була розруха в селянських господарствах.

Особливо петлюрівці забирали в армію юнаків. Влітку, щоб не потрапити в армію, хлопці пасли з дівчатами на полі худобу, було скрутно взимку. Петлюрівські верховоди шукали хлопців навіть в скринях. Під приводом шукання «дезертира» брали в людей майно, особливо зелені пояси. Для армії в селян забирали коні, навіть воли.

В такій обстановці 10 лютого 1920 року було обрано сільський виконавчий комітет в складі Трохима Пироженка, Юхима Гринюка, Харитона Денисюка, Петра Завальнюка, Андрія Лещенка, Дмитра Бевза — кандидатами виконавчого комітету. В чім і підписалися: Сава Поворозник, Іван Кравець, Азор Семченко, Кіндрат Кравець, Андрій Лещенко, Дмитро Бевз, Завальнюк Ісак, Г.Поліщук, Лапайко Карпо. Неписьменні громадяни: Антін Поліщук, Данило Бурлака, Кіндрат Сіряк, Тодор Бевз, Тодор Панянчук, Артем Пащенко, Олекса Гриню, Терень Коваленко, В.Кравець, В.Гащенко, Тодор Савченко, Калень Тригубенко, Артем Карлик, Олексій Бурлака, Кирило Гринюк, Кузьма Завальнюк, Профор Гащенко, Кіндрат Сіряк. Дане зібрання проходило в присутності членів Соболівського революційного комітету Черевка та Колісниченка.

10 листопада 1920 року на зібранні села було й обрано революційний комітет. Головою ревкому був Тодот Кіндратович Скрипник, секретарем Юхим Сидорович Охрименко, членом Іван Онуфрійович Пироженко і кандидатом Володимир Ісакович Масюк.

Скрипника Т. К. в 1928 році було в селі вбито. Через 15 днів, тобто 25 листопада 1920 року, головою ревкому вже був обраний кандидат Володимир Ісакович Масюк. Він звертається в Соболівський ревком, щоб завідуючого податковою частиною призначити Демида Продана, а до нього в помічники — Іпатія Короля. Обидва вони мали певну освіту. Демид Продан закінчив Гайсинське двокласне училище, а Іпатій Король 4 класи Гайсинського комерційного училища, навчався в Одеській гімназії.

Схід села в кількості 200 чоловік затвердив прохання революційного комітету. З цього ж дня (25.11.1920 р.) запропоновано селянам, які мали в своєму розпорядженні рогатий скот, коні і плуги приступили до оранки землі під цукровий буряк. Після цього при добрій погоді зорати всі землі під ярові посіви. Так був влаштований для біднішого селянина тиждень селянина. Як селяни, так і бідні непрацездатні висловили своє бажання, щоб ввійти у ходатайство перед Соболівським цукровим заводом, щоб він допоміг селянам в налагодженні сільськогосподарського інвентаря, бо в селі хоч і була кузня, але не було вугілля і відповідних інструментів. Демиду Продану було доручено ходатайство про тих селян, в яких від стихійного лиха загинув цукровий буряк в 1919 році, щоб таким селянам надалась допомога цукром і мелясою. Схід села також постановив, щоб земле відділ наділив землею і садибою тих селян, що потребують цього. Під садиби було відведено 60 десятин на окраїні села (сучасні садиби), а також від млина понад річку в бік Завадівки.

За радянської влади[ред.]

В 1929 році була відведена земля селянам від села Орлівки (на межі з Раківкою Бершадського району). Там було побудовано близько 20 хат. В 1920 році земля оброблялась одноосібно. Однак, не всі селяни, кому надана була земля під забудову, побудували хати, а тому ревізійною комісією в 20-ти чоловік земля була відібрана.

Під ярими культурами було 581 десятина, під озимими — 518 десятин, рогатої худоби було 480 голів, коней — 263 голови, свиней — 500 голів, овець 900 голів. З реманенту було 4 сіялки, 2 віялки, 3 молотарки, 6 жаток. Тільки в Соболівці була одна снопов'язалка. Село потребувало сапожного товару, сірників, солі, тканин, сільськогосподарських знарядь праці.

В селі проживало в цей час 1171 чоловіків, жінок — 1230, дітей до 10 років-730.

В селі в 1920 році сіяли пшениці 268 десятин, жита — 250 десятин, вівса — 16 десятин, ячменю — 206 десятин, кукурудзи — 82 десятин, гречки — 93 десятин, проса — 124 десятин, чечевиці — 42 десятин, конопель — 6 десятин, квасолі — 12 десятин. Не радували селян й стихійні лиха. В тому ж році від граду й інших причин загинув урожай на 858 десятинах, тобто більше половини всіх посівних площ.

На жителів села накладалась продрозверстка, а виконати її не було чим, багато сімей були на грані голоду, а Соболівський волревком з волосним старостою С.Захарієвичем приймали до селян самі рішучі міри.

На Україні організація в селянські спілки почалась з моменту скликання 1-го Всеукраїнського з'їзду селян в Києві.

В нашому селі першою трудовою спілкою була «Зірниця». Створена вона була 3 березня 1922 року. В спілці було 8-ро селян, один з них єврей Фрайко на чолі із Завальнюком Петром і Цвігуном Іваном. Спілчани займались вирощуванням цукрових буряків.

Коли в березні 1923 року Соболівську волость було реорганізовано в район, то в нашому селі була утворена сільська рада. Головою сільської ради був обраний Кондратюк Юхим, заступником — Шклярук Никанор, секретарем Завальнюк Петро. Членами сільської ради був 21чоловік. До 1926 року на посаді голови сільської ради були Цвігун, Цюндик Маркел. В селі вже був відкритий клуб (сільський будинок), але робота в ньому проходила на низькому рівні. Діяла й земельна комісія, головою якої був Лапаймо Карпо. З 1923 року село відносилось до Соболівського району Тульчинського округу.

В 1923—1925 рр. з нашого села, можливо в кращих пошуках долі, виїжджали селяни. На переселення в Херсонську область виїхали Панянчук Танас, Сіряк Амбрось, Поворозник Петро, Лисенко Марко, Гащенко Соловей, Коваленко Сергій, Гащенко Уліян, Пироженко Карпо і Завальнюк Макар, який повернувся знову в село.

В Сибір переселились Семченко Семен, Бевз Олекса Тодосійович, Цвігун Тома. В 1928 році на Одещину переселився Савченко Герасим. Переселенці переписували своє майно, двір на рідних і односельчан. 25 жителям села передано 22 десятини землі. В 1924 році в Метанівці створили комітет незаможних селян. Були ще створені кредитна кооперація (надавала кредит для вирощування цукрового буряка), споживча кооперація, але перевага була на боці одноосібників.

Восени 1924 року в селі була створена ініціативна група по підготовці молоді до вступу в комсомол. До її складу входили активісти сільбуду. У числі їх — Макар Якович Тригубенко (керівник), Степан Юхимович Джой, Павло Устимович Сіряк, Павло Вірський, Яків Пантелеймонович Поворознюк. Члени цієї ініціативної групи відвідували збори комсомольського осередку села Брідка, який очолював агроном Теренчик. Осередок здійснював шефство над ініціативною групою в Метанівці. Теренчик влітку 1925 року запропонував Макару Тригубенку і Павлу Сіряку, які були вихідцями з сімей селян-бідняків, подати заяви й готуватися індивідуально до вступу в комсомол.

17 грудня 1926 року в населених пунктах Тульчинщини було проведено перепис населення. Метанівка, як згадується вище, з 1923 року відносилась до Соболівського району і Тульчинського округу, а тому внаслідок перепису про Метанівку зазначалось: Метанівська сільська рада. Село господарств селянського типу — 598, інших -11, всього 609 господарств. До сільської ради входили залізнична будка, ліс «Явне», де числилось по одному господарству. Населення в селі було такого складу: чоловіків — 1133; жінок — 1290; з них: українців — 2416, євреїв — 7. На залізничній будці жило три чоловіки і три жінки, в «Явному» два чоловіки і дві жінки. Всі українці. В ці роки в селі діяло товариство взаємодопомоги, в яке входив і комітет незаможних селян. Проводили вибори делегатів на райз'їзд.

Наводився порядок в центрі села, зокрема, впорядковувався громадський садок (бувший цвинтар). До речі, в дореволюційні роки, взявши дозвіл у властей, садок на цвинтарі посадив Джой Фризон. Дбайливо ростив садок, охороняв його. В роки плодоношення збирав фрукти, сушив їх, продавав. Прожив він до 1934 року, а частина фруктових дерев росте ще й до цих пір. На місці цвинтаря побудована сучасна церква. Від сільської ради діяла комісія по культурі і освіті. В жовтні 1926 року відкрито лікпункт для неписьменних та малописьменних. Не лише серед дорослих, але й серед дітей було багато неписьменних. Не було охоплено навчанням 80 процентів дітей. Ліквідація неписьменності проходила в усіх установах села.

Так в 1929 році в лікнепі навчалось 120 осіб. В школі — 80 осіб, в сільському будинку — 10 осіб, в кредитному товаристві — 10 осіб, в споживчому товаристві — 10 осіб, в товаристві по вирощенню буряка — 10 осіб, поодиноке куткове навчання — 50 осіб. Всього охоплено навчанням — 290 осіб. Відвідування дітьми школи за звітністю директора школи Погребняка Олександра Харитоновича становило 55 процентів. Погребняк О. Х. родом із Соболівки. Працював в Метанівці директором школи з 1926 року і в роки Великої Вітчизняної війни до 1944 року був заарештований і засуджений на 10 років. Погребняк Олександр Харитонович, 1894 р.н., с. В.Мочулка, прож. с. Метанівка Теплицького району, українець, із селян, директор школи, одруж; 4 дітей. Арешт. 23.05.1945 р.звинувач. за ст.54-10 ч. 2 КК УРСР. За вироком ВТ військ НКВС Вінницької обл.від 02.08.1945 р. засудж. на 10р. ВТТ. Реабіл.10.12.1957 р. Всі роки він відсидів у тюрмі, після чого був реабілітований.

На захист дітей проводився місячник безпритульності. До батьків, які не пускали дітей в школу, приймали заходи покарання. По прийому дітей до школи організовувалась комісія, в склад якої входив Завальнюк Петро.

В селі була й самодіяльна музична культура. На духових інструментах на весіллях, в свята грали музиканти Пащенко Євтух, Ліпецький Самсон, Кондратюк Гурій. На барабані майстерно грав Пащенко Сава.

Односельчани брали участь на першій Соболівській районній сільськогосподарській виставці, яка проходила з 14 по 18 жовтня 1926 року. Коваленко О. представив як експонат жеребця. Премія за експонат — 10 крб. Рогач Петро представив 2 кобили. Премія 5 пудів пшениці на суму 7 крб. 50 коп. Володкевич представив 21 експонат по саду і огороду. Премія — 3 борони на суму 15 крб. На совість трудились більшість одноосібників-метанівчан, але й тривогою проймались вони, бо в 1927 році в селі було вкрадено кілька пар коней. 15 серпня 1927 року пограбовано сільське споживче товариство, вбито прикажчика. За ці дії чотирьох злочинців вислано з села.

Станом на 1928 рік на території села було 650 дворів. В розпорядженні селян було 2040 десятин землі. Сільськогосподарське кредитне товариство об'єднувало 765 членів, споживче товариство — 736, в комітеті незаможних селян було 80 членів, з них 12 жінок. СТВД (сільське товариство взаємодопомоги) мало свій будинок, нараховувало 138 членів. Йому відведено було 5 десятин польової землі та 0,60 левадної. Піднімалось питання, щоб в селі створити машинне товариство. Через кредитне товариство (голова правління Денисюк) і споживче товариство (голова правління Сіряк) в 1928 році було виконано хлібозаготівлю в кількості 4280 пудів зерна. На 108 процентів виконано самообкладання. При плані 1295 крб. зібрано 1398 крб., а державна позика була для населення непосильною. З 1580 крб. за планом в селян було зібрано 900 крб. або 57 процентів.

Крім товариств, які здійснювали соціально-економічну захищеність селянства, діяли й громадські товариства, зокрема, Осоавіохім в кількості 90 членів, виключно з селянської молоді та товариство Модру (міжнародна організація допомоги революціонерам).

Школа була чотирьохкласною. Семирічка була в Соболівці і Красносілці, де навчались Горич Микола Іванович, Карбівський Семен Романович, Тригубенко Макар Якович. У вищій школі з села ніхто не навчався.

Пожвавлювалась робота сільської ради, зміцнювалась виконавська дисципліна.

30 березня 1928 року на засіданні сільської ради розглядалось одне з питань: Про призначення одного з кандидатів в члени сільської ради (доповідав секретар Охрименко Юхим). Постановили: Беручи до уваги, що член сільської ради Гащенко Сава в сучасний момент займається продажем сала, не відвідує засідань сільської ради, тому необхідно на його місце призначити до складу членів із кандидатів Цвігуна Якова.В селі проводилось організоване сільське будівництво. Ремонтували місток через греблю в центрі села. Серед селян були й такі, що ухилялися від роботи, їх штрафували в розмірі від 1 до 6 крб. Ремонтні матеріали, зокрема, пісок, купляли в одноосібників. Лещенку Дмитру за пісок, що брали в його господарстві для збудування громадського містка, виплачено з суми самообкладення сільської ради 10 крб.

Колективізація[ред.]

Бурхливим для села був 1929 рік. Гостро стояло питання колективізації. Про колективізацію розглядалось питання на пленумі сільської ради (доповідав директор школи Погрібняк О.) 27 лютого 1929 року, потім 18 і 22 березня про колективізацію в селі доповідав голова правління кредитного товариства Завальнюк П.30 березня 1929 року на загальних зборах 1-го та ІІ-го учасників земельної громади в присутності 192 селян знову розглядалось питання колективізації. Колективізація з боку районних організацій влади та місцевого самоврядування бралась штурмом. 24 квітня 1929 року відбулись збори активу села по питанню колективізації. 28 квітня 1929 року на пленумі сільської ради в присутності 21 члена сільської ради і 47 громадян про стан колективізації в районі і селі доповідав представник від окружних колгоспних інспекторів Окопний.

В постанові відзначено, що за три дні, тобто до 1 травня 1929 року, всім членам сільськогосподарського кредитного товариства, членам сільської ради, президії КНС, товариству СТВ об'єднатися у ТСОЗ. Але з архівних даних та розповіді старожилів у селі значна частина населення боялася спільного обробітку землі, не вірила в ТСОЗ і ухилялася від вступу до нього. Адже треба було усуспільнювати землю, тягло, реманент, кінні січкарні, молотарки, коні, іншу худобу. Бідняки підтримували ТСОЗ, бо їм нічого усуспільнювати, а середняки й заможні селяни болісно сприймали усуспільнення нажитого працею майна, не хотіли вступати в ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі).

До 1 травня 1929 року ТСОЗу в селі не створили. 12 травня 1929 року з питання колективізації відбувся поширений пленум сільської ради, на якому були присутні як і на пленумі від 28 квітня 1929 року 21 член сільської ради і 47 громадян села. Про хід колективізації доповідав представник від району Михайленко. На пленумі за колективізацію в селі голосували: Завальнюк Петро, Охрименко Юхим, Бевз Потій, Погрібняк Олександр, Пастушенко Й., Пироженко Тр., Сіряк Андрій, Семченко Тр., Савченко Герман. Проти колективізації голосували: Коваленко Терень, Цвігун Аврам, Бець Терень, Кондратюк Ярмій, Скрипник Панас, Поворознюк Фризон, Коротушенко Михайло. Решта від голосування втрималася. В 1929 році в зв'язку з колективізацією частина селян земельної громади ухилялась від виконань плану хлібозаготівлі.

З питань хлібозаготівлі і контрактації земельної площі під цукровий буряк відбувались пленуми сільської ради в березні 1929 року. Доповідав представник районного виконавчого комітету Мельниченко. За невиконання плану хлібозаготівлі місцева влада приймала примусові заходи до селян. Імена селян, які не виконували план хлібозаготівлі, заносили на чорну дошку, не відпускали їм краму з магазину. Особливі заходи приймались до так званих куркулів. З переказів старожилів деякі селяни перед революцією прикупили землі, молотарки, коні, інший реманент. Так що в декого з селян було до 9 десятин землі. До колгоспу вони не вступали. Це, зокрема, Яким Король, Чорнобай Гаврило, Андрій Бурлака (мав молотарку), якого репресували і реабілітували, Підстріляний Григір, Цвігун Яків, Цвігун Мефодій. З них вимагали, щоб вони здавали в державу надмірне зерно, м'ясо. Висилали з села ще Шпіту Степана, Беця Гея, Лещенка Пилипа, Коротушенка Михайла, Вусатенка Макара. В декого з них склались особливі долі. На початку цієї історії згадувався Підстріляний Григір, який з Бразилії повернувся до рідної домівки. Купив він коні. В колгосп не вступав. Підстріляного Григора репресували і його ж кіньми завезли в Брацлав. Через три роки він знову повернувся в село і помер в 1933 році з голоду. У 80-х роках реабілітований.

У Чорнобая Гаврила Самойловича відібрана була хата, хліви, конфісковане майно і кобила. Опис робили так «грамотно», що замість «кобила» написали «побила». Проживав він у Свердловській області. Столярував. Коли поїхав у млин, то йому мельник квитанцію дав іншого чоловіка на ім'я Василя Ванди. Щоб бути спокійнішим, то під цими даними Чорнобай Гаврило Самойлович жив ще кілька років. Та від стороннього ока не сховаєшся. Появилась в поселенні односельчанка Марушка. Вона й донесла властям, що ім'я і прізвище Чорнобая не Ванда Василь. Відбувся суд. Чорнобай Гаврило представив опис майна, що становило 200 крб. роз'яснював у суді, що таке побила, «это кобилица». Суд реабілітував Чорнобая Г. С. в 1962 році він з жінкою на рідному прізвищі приїхав у рідне село. Прожив ще до 1969 року. Обстановка в селі була настільки напруженою, що голова сільської ради Охрименко Юхим Сидорович в 1929 році офіційно подав заяву на звільнення його з цієї посади. Пленум сільської ради відхилив дану заяву. Секретарем сільської ради в той час був Бевз Апатій. На пленумах сільської ради та зборах активу в 1929 році в різні місяці розглядалися питання про вступ селян в члени споживчої кооперації з паєм до 15 крб., про виконання сільськогосподарського податку та страховки, про посівний матеріал, його очищення, про утворення будівельної комісії, в яку введені Охрименко Юхим, Кондратюк Ярмій, Чорнобай Олександр, Гащенко Филимон. А комісія в складі Продана Степана, Поворознюка Якима, Коваленка Тереня, Скрипника Панаса робила опис майна в дворах, з'ясовувала кількість худоби, чистосортного чи нечистосортного насіння.

На час весняної сівби створювалися кінні гуртки, був створений посівний комітет. Стояло питання про засипку зерном гамазеїв (комор). В 1929 році було проведено тиждень лісу (лісником був Лещенко Ф.). 6 березня 1929 року була створена комісія по розповсюдженню державної позики. По ліквідації неграмотності продовжував працювати лікнеп. Делегатом на 9-й Соболівський райз'їзд була обрана Панянчук Параска (Возна). Покращено поштовий зв'язок. Від сільської ради виділено листоношу Поворознюка Я. 3 14 листопада 1929 року сільська рада перейшла на місцевий бюджет. Сільську раду продовжував очолювати Охрименко Ю. С., а секретарем працював Карбівський Григорій Романович, а з 1932 року по 1937 рік змінив його брат Карбівський Антін Романович. В такі тяжкі роки до роботи Антін ставився добросовісно.

В 1930 році в Метанівці почали утворюватись колгоспи: від млина до греблі — «Молот», який очолив Корженко. Від греблі до Брідка — «Шевченко», який очолив Поліщук Пантелеймон Никанорович. На протилежній стороні села — «Цвіт», який очолив Фурманський Іван Антонович, потім панський конюх Лещенко Андрій.

В 1931 році «Цвіт» перейменовано в «Ниву», яку очолив Цвігун Дем'ян Аксентійович, а «Молот» і «Шевченко» об'єналися у «Червоний прапор», який очолив Качур Степан з Теплика. Потім головами колгоспів були Скрипник Іван Денисович, Тригубенко Іван Якович, Охрименко Юхим Сидорович. З позицій сьогоднішнього дня є думки, що колективізація сільського господарства була помилкою, а більша частина селянства в 30-і роки вбачала в колективному житті хоч і тяжку, але вільну працю, соціальний достаток.

Першими в колгосп «Червоний прапор» записались Поліщук Артем, Коряк Яким, Тригубенко Юхим, Бевз Тимохтей, Бевз Іван, Поліщук Зосим, Пастушенко Галина, Бець Артем (пас коні і його під дубом під час дощу вбив грім), а в «Ниві» — Цюндик Марко, Джой Григір, Пироженко Трохим, Рогач Тодосій, Гащенко Марфа, Завальнюк Петро, Кравець Сава, Байрак Андрій, Томенко Фадей, Квасновський Конон, Пироженко Семен.

Першим колгоспникам приходилось працювати у важких умовах. Бракувало досвіду, а ще більше не хватало тягла, реманенту, було скрутно з посівним матеріалом. До всього додались ще й неврожайні роки. Колгоспників підтримували продуктами харчування, одноосібники, що були без тягла чи реманенту, жили впроголодь. Тих селян, що вагалися вступати в колгосп, заставляв ставати членом колгоспу насамперед голод, потім податки, для декого й погрози. Усуспільнювали в колгосп худобу, реманент, будинки окремих громадян, тягло, а Денисюк Никанор мав велику пасіку, яку теж здав у колгосп. В Коваленка Миліяна не було й 2-х десятин землі, але за відмову до вступу в колгосп він був висланий.

Деякі селяни, щоб не вступати в колгосп, виїжджали з села в місто, в південні області, деякі вступали останніми, а житель села Семченко Микита Маркіянович (1885 р.н.), одержавши від держави 0,60 га городу, до кінця свого життя (помер в 1983 році), не був колгоспником, побічними заробітками Семченка Микити було попрошайництво (прикидався хворим). За це особливо не любив його сусід Бурлака Тодот.

В 50-і роки Бурлака Тодот гостював у знайомих Зава дівки в день храмового свята. Якраз туди й завітав з простягную рукою за окрайцем хліба Семченко Микита. Бурлака Тодот не стерпів і вибіг з хати та дав Семченку М. відсипну палицею, щоб той своєю працею заробляв на хліб насущний. В перші роки колгоспного життя в селі спостерігалось збентеження і обурення, навіть і жорстокість. Особливо це сталося 9 березня 1930 року. Проти утворення колгоспу організували волинку — «баб'ячий бунт» жінки села. На все село загув дзвін у церкві, переливалися збуджено інші дзвони в руках Катерини Киргизки. Жінки з колами, вилами сходились в центрі села. Крім того, посланці на конях обгадували по селу, агітували, щоб розбирати з колгоспу свою власність. Більше півсела жінок зійшлося біля школи, бо там заховались голова сільської ради Охрименко Юхим та голова колгоспу Цвігун Дем'ян.

Найактивніші з жінок Коваленко Оксана, Варка, Бондар Євгена, Гащенко Марфа вимагали від властей села, щоб ті повернули людям опис майна, зданого в колгосп. Охрименко та Цвігун говорили, що документація в Соболівці. Збунтовані жінки вирішили Охрименка та Цвігуна супроводжувати в Соболівку. В пішому екскорті жінок Охрименко і Цвігун дійшли центральною дорогою до повороту на Орлівку, а там зуміли сповзнути від «баб'ячого бунку» в долину. Охрименко пішов в брід через ставок. На протилежній стороні його обороняли з вилами родичі по жінці Євнух і Нестор Лапайки, а Цвігун тікав до сестри, але не добіг і лиху годину пересидів у сусідів в погребі. Бунт цей був протягом одного дня, а залишив про себе згадку на віки вічні. Не надіявся в день волинки Коротушенко Пантелеймон, церковний староста, що розпрощається навіки з сім'єю. Його власті звинувачували в тому, що дзвіниця в день бунту була відкрита (двері дзвіниці були постійно замкнені для сигналізації на випадок пожару чи іншого лиха) і це сприяло дати сигнал дзвонами для скликання бунту. Вночі Коротушенко Пантелеймона забрали від сім'ї, бачили його вислані односельці на розробці лісу на Уралі. Там він і помер.

Коротушка (Коротушенко) Пантелеймон Потапович, 1877 р.н., с. Метанівка Теплицького району, українець, із селян, неписьменний, одноосібник, одруж; 5 дітей. Арешт. 24.03.1930 р. звинувач. За участь у контреволюційному повстанні. За постановою Трійки Тульчинського окрвідділу ДПУ від 25.03.1930 р.заслан.на Північ. Реабіл.

Додатково ще була публікація в районній газеті «Вісті Тепличчини» 06.10.1992 року під назвою «Бунт», в рубриці «Без „білих“ плям» (кореспондент Кантарук Павло Антонович), де розповідалося про жіночий антиколгоспний бунт, який оповивався білою плямою, але не губився в пам'яті людей несхильно пробиваючись правдою на світ Божий.

«Революцією зверху» називав Сталін колективізацію. Що ж він мав рацію. Селяни-власники не виявляли навіть найменшої готовності відмовлятися від власності і робили це тільки під загрозою неминучої ліквідації своїх господарств. Темпи колективізації пускалися згори у вигляді контрольних цифр. 24 лютого 1930 року С. В. Косіор підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до місцевих партійних організацій з гаслом: «Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 року», налетів цей вихор і на Метанівку, що викликало відкрите невдоволення. Воно посилилося масовим усуспільненням корів, дрібної худоби і птиці після опублікування нового Примірного Статуту сільгоспартілі «як перехідної до комуни форми колгоспу» (саме так ставилося питання в постанові ЦК ВКП(б) «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» від 5 січня 1930 року.

В публікації Кантарука Павла Антоновича детально описано про події 9 березня: Ще звечора ніщо не віщувало про завтрашній жіночий бунт. Жінки з голосінням, проклинанням і біллю та сумом в очах дивилися на худобу, яку виводили з хлівів і кошар. Та серця і душі їхні сповнювалися гнівом проти колгоспу. А наступного дня 9 березня 1930 року, на все село роздався церковний дзвін. Хто розбудив його? Можливо, що історія відповість на це. А, може, надихнула його і справді вона, Катерина, на прізвисько Киргизка. Вона бігала з дзвониками від оселі до оселі, закликаючи жіноцтво на сільський майдан. На допомогу попросила кілька посланців на конях. Вони мерщій подались на віддалені кутки села. Вершники радили не баритись, бо ж треба до вечора забрати худобу, борони, плуги та інший реманент. Не можна баритись ще й тому, бо голова сільської ради Юхим Охрименко і голова колгоспу Дем'ян Цвігун заховають описи майна, забраного в колгосп. Та ще навіть ніхто не знає, де оті Юхим та Дем'ян. Необхідно їх розшукати, бо десь заховались. У відповідь чулось: «Найдемо їх! Не викрутяться!». Одарка з свого подвір'я гукала, сусідці через вулицю Ксені: «Ти що взяла? Вила? Я теж вила. Біжимо!». Марія саме м'яла в макітрі макогоном картоплю, як біля її обійстя зупинився вершник на змиленому коні. Побачивши через вікно гінця, вона побігла на вулицю. Та так з макогоном в руках і подалась туди, де вирував натовп жінок. Розлючених, зболених, недоступних. З кілками, вилами, сокирами. Багато з мотузками, налигачами, щоб забрати додому худобу. Особливу активність виявляли Оксана Коваленко, Варка, Євгена Бондар, Марфа Гащенко. Хтось з них здогадався, що Охрименко і Цвігун переховуються в школі. Їх привели на майдан. Дем'ян і Юхим вмовляли жінок розійтися, не накликати на свою голову біди. «Ти ж, Марія, носиш під серцем дитя. Тобі спокій треба, а ти бунтуєш». «Не заганяй мене, Дем'яне, в колгосп. Ото буде мені спокій.».

Оксана Коваленко і Марфа Гащенко при дружній підтримці односельчанок не відступали від Цвігуна та Охрименка: «Віддайте описи нашого майна», — вимагали вони. Та Охрименко і Цвігун, напевне, пішли на хитрість: «У мене опису немає. Він що в тебе Дем'яне?». «Ти що забув? Він у Соболівці». «Справді, там». «Не обманюйте!» — підступилась Оксана Коваленко до Юхима."Тоді йдемо в Соболівку". Натовп підтримав Євгену Бондар. Деякі жінки відстали від гурту: вдома на них чекали грудні діти. Охрименко і Цвігун неохоче плентались попереду. Біля повороту на Орлівку вони зрозуміло, переглянувшись між собою, кинулись тікати в різних напрямках на долину у верболози. Дем'ян і Юхим таки зуміли уникнути переслідування жінок. Правда, Василиха оперіщила Охрименка кілком. Довелось йому рятуватись у брід через ставок. Його довго охороняли з вилами родичі дружини Євтух і Нестер Напайки. Цвігун при втечі змушений був звільнитися від гуньки, в яку вчепились Катерина Киргизка і Варка. Загубив він і шапку. Переховувався Дем'ян боязливо на горищах і в льохах. Лише сестра Цвігуна знала, де її брат. Жінки збагнули, що Охрименко і Цвігун обманули їх. Що робили далі? Впевненості в тому, що документи з описом майна у Соболівці, у метанівчанок не було. Наближався вечір. В сутінках побачили гінця на коні. Його послали навздогін за жінками, щоб повідомив, що в селі повно наїхало міліції з Соболівки. Вже повели в сільраду церковного старосту Пантелеймона Коротушенка. Порадившись і побоюючись за свої сім'ї, жінки повернули назад. Після цього їм кілька днів заборонялося збиратись.

Цей жіночий бунт власті намагались всіляко витравити з пам'яті людей. Та нема такої сили, яка б могла убити правду. Цю правду забрав з собою на каторгу в Сибір і церковний староста Пантелеймон Коротушенко. Сталінська репресивна машина звинуватила його в тому; що церковний дзвін дав сигнал для жіночого бунту. За Уралом в нестерпних умовах лісорозробки ненажерливий геноцидний маховик обірвав Пантелеймонове життя. Бунт цей був одноденний. А вписався він в історію навіки. Вписався яскравим свідченням опору селянських мас насильницькій колективізації.

Поступово люди налагоджували колгоспне життя. Приділяли увагу вирощуванню зернових та технічних культур, особливо цукрового буряка. Особливо вирощенням цукрового буряка займався обком партії та РПК. У вересні 1932 року голові колгоспу «Нива» Жуку та уповноваженому РПК Ковтуну за постановою обкому партії та РПК за байдуже і безвідповідальне ставлення до організації колгоспних мас на боротьбу з втратами буряка оголошено догану з повідомленням в пресі.

В Метанівці в 1932 році сталася одна з важливих подій того часу: створено партійну організацію, яку очолив Цвігун Дем'ян Аксентійович. В тому ж році в колгоспі «Нива» близько 60 відсотків врожаю загинуло в скиртах, а в селі безжалісно викачували з селян хліб. Забирали навіть посівне насіння, необхідне для врожаю наступного року.

Голодомор[ред.]

З 1932 року в селі і районі почався голод. Секретар Теплицького РПК В. М. Ніконенко доповідає секретарю Вінницького обкому КП (б) У тов. Алексеєву 3 квітня 1932 року, що в районі встановлено села з недоїданням, а це граничить з прямим голодом окремих прошарків населення. Таких сіл в районі названо 15, в тому числі й Метанівка. В цих селах є смертні випадки від 5 чол. до 15 чол., крім того в селі опухлих лежать від 15 до 30 сімей. По соціальному положенню це бідняки, одноосібники, колгоспники і як виняток твердоздатчики. Причому часто вмирає голова сім'ї і діти залишаються напризволяще. Картина окремих сімей нагадує 1920—1921 рік. Ми приймаємо всі заходи для того, щоб вийти з такого стану, організовуємо ясла для дітей, направляємо опухлих в лікарню, але без Вашої допомоги хлібом ми станемо перед актом посилення смертей, ставимо під загрозу обробіток буряка, головним чином по одноосібному сектору. Тов. Ніконенко просить продати позики 1000 ц, що дасть можливість врятувати людей і посіви цукрового буряка. Задумайтесь, що для району становило 1000 ц, скільки б зерна попало б у Метанівку. А чи було б виділено 1000 ц зерна, то не відомо. Голод прогресував.

1933 рік. Великий голод. В районі були масові випадки голодної смерті, значна частина населення опухла від недоїдання, почались крадіжки із землі посівного матеріалу, крадіжки прогресували з кожним днем, переходили до озброєних грабунків, крали серед білого дня. Серед 14 сіл району з цих питань зазначалась і Метанівка. Чому ж люди не мали що їсти? В селі була створена комісія, яка займалась викачкою зерна. Знаходила його в печі, на горищі чи в погребі, в покришках, якими накривали горщики, скрізь, де тільки можна знайти. Робили пошук залізними гострими палицями. Люди, як могли, так і рятувались від таких непроханих «гостей». Розповідали старожили про випадки рятівні. З садибів (так звався куток села) видно, що комісія вже нишпорить на протилежній стороні в селян, а тут ще дивом прибереглося відро проса. Де ж сховати? Скрізь знайдуть! Машинально спрацьовує пам'ять. Швидко біля тину викопана ямка. Просо сховане, а над ямкою встановлена петельня. Хазяйка тіпає коноплі. Костриця від конопель покрила свіжу землю. Комісія тим часом вже на подвір'ї, обшук в хаті, на печі, в печі, штандартах, в клуні, по подвір'ю і городі, злі очі пропікають душу, а петельню обминули. Є на деякий час що розтерти в такий- сякий куліш, є рятівна стебелиночка на сім'ю з п'яти осіб. Більш чутливі до опухання були чоловіки. Жінки виринали в тяжкій скруті. Дехто з жінок ходив пішки в Бершадь (а віддаль немала) на спиртовий завод. За мізерні остатки одежі або за свитку чи кожух вдавалось вимінювати спирт та віджимки з браги. З віджилків, додаючи листя берестка чи вишні, пекли пляци-коржики ними і рятували життя. А невеликі дози спирту стягували тухлятину з безнадійних на життя людей. Так рятувались окремі громадяни від смерті. А ще збирали на полях померзлу гнилу картоплю, жолуддя в лісі, все, що можна було їсти. Ці сурогати перетирали і вживали. Часті випадки смерті були й від вживання зерна в молочній стиглості. Діти через голод не відвідували школу. За архівними даними району в окремих селах відвідування учнями школи становило 50 процентів. Але, мабуть, ця цифра була завищена.

В селі люди бунтували, вимагали хліба. Застрільниками цих настроїв були-односельці, що брали участь в бунті 1930 року, велась агітація проти посівної кампанії. Заможна частина селян говорила так: «Посіяв для себе озимину і хватить нам, для чого більше сіяти, коли все рівно заберуть», чи: «Як можна заставити колгоспника сіяти, коли він голодний, нехай спочатку його нагодують, а тоді і вимагають роботи». При таких обставинах, що в 1933 році в селі вимерло більше 950 душ ці волинки та протести були справедливими. Люди мерли, як мухи. Для звезення померлих на цвинтар був визначений їздовий Гринюк Платон. В 1933 році йому було 47 років. За переказами є спогади, що на підводу потрапляли й живі люди. Вони просились в їздового, але той викидав на підводу, щоб не їхати другий раз, а селянка Ганна на цвинтарі чіплялась за люшню, але їй нічого не помогло. Сам Платон помер в 1944 році. Ховали людей в громадських могилах по багато душ. Слідкували, щоб тільки яма була викопана, і зносили в неї ряднинами мертвих, несли матері своїх дітей. Не до труни й обрядових ритуалів було, лиш би тіло закопати в святу землю.

В селах району були й випадки людоїдства. Вбивали як дорослих людей, так і дітей, навіть рідних. Продавали людське м'ясо. В облпартархівах Метанівка, в цьому плані не значиться. Однак, з розповідей старожилів до нас дійшло, що й в Метанівці було кілька сімей, які заманювали людських дітей, різали їх і їли. Ще й нині десь живе чоловік на ймення Пастушко Йосип (жив в Харкові) з шрамом на руці. Вирвався він з-під ножа в лихому 1933 році. В цьому ж році було доведено план по бурякозбиранню: колгоспу «Нива» — 13825 ц, колгоспу «Червоний прапор» — 14700 ц, одноосібному сектору 7015 ц.

Архівні відомості розкривають картину господарювання в осінній період в колгоспі «Нива» (голова колгоспу Цвігун Д. А., він же секретар кандидатської партгрупи). В «Ниві» було 64 хазяйства. Колгосп мав на 100 га землі 68 коней. Своєчасно здано хліб державі. На трудодні колгоспник буде мати 4 кг 200 г хліба і 82 копійки. Кращих ударників у колгоспі було 37 чоловік. Премійовано 33 чоловік на суму 242 крб., викопано 113 га цукрових буряків, вивезено 207 ц, залишилось вивезти 740 ц. врожайність буряка становить 110 ц з га при плані 85 ц. Не обмолочено 500 кіп пшениці, пропало 17 га кукурудзи і 3 га соняшника. При плані оранки 500 га зорано менше половини — 210 га, але глибока оранка становила 100 процентів, а мілка 48 процентів. В копанні цукрових буряків брав участь загін з 12 юних піонерів, з яких 4 премійовано, а комсомольці, яких було 10, себе не оправдали і жоден з них не був премійований. В голодний рік було закінчено колгоспниками будівництво свинарника. З суми займів 6500 крб. повернено в державу 2500 крб. Кандидатська партгрупа, правління колгоспу, сільська рада не набрались сміливості, щоб врятувати населення від наглої смерті.

Репресії 1930-х років[ред.]

В ці роки проходила й чистка партії. У Райкомі КП(б)У були провірені голова колгоспу «Нива» Цвігун Дем'ян Аксентійович, член партії з 7 лютого 1932 року, голова сільської ради Казімір Трохим Іванович, член партії з 19 лютого 1931 року, вагар колгоспу «Червоний прапор» Колос Кіндрат Онуфрійович, кандидат партії з 3 серпня 1930 року.

Після 1933 року село оживало. Колгосп «Нива» та «Червоний прапор» зміцнювали свої господарства, колгоспники жили надією на краще життя, про що свідчить фото 1934 року про пробний вихід в «Ниві» на жнива 10.06., покращало відвідування учнями школи, село читало близько 150 примірників газет. В 1936 році колгоспники зобов'язувались виростити з гектара 200 пудів зернових і 500 ц цукрових буряків. Займались покращенням тваринництва. Коротушенко Марко Пантелеймонович відгодовував для армії коней.

Піонери збирали колоски, допомагали доглядати молодняк, вели боротьбу з шкідниками сільського господарства. В двох колгоспах було декілька бригад та ланок. Наприклад, від млина садиби становили бригаду, в якій було 7 ланок, а в ланці по 5 — 6 жінок. Сільськогосподарські та овочеві культури обробляли вручну. За почином створювали ланки-п'ятисотениці. Одну з них очолювала в колгоспі «Червоний прапор» Фота, члени ланки Вусатенко Христя, Вусатенко Ганна, Коваленко Влита, Гащенко Ольга. Удобрювали площу під цукровий буряк гноєм, курячим пометом, попелом. Але не всім ланкам-п'ятисотеницям вдавалось виростити по 500 цнт цукрових буряків з гектара.

Бували випадки, що ланки неп'ятисотениць давали вищий урожай. Жнива в колгоспах села проходили в основному вручну. Чоловіки косили косами, жінки жали серпами, в'язали в копи, молотили ціпами. Норма для жінки — вижати в день 0,4 сотих, а жінки жали по 16-18 сотих. На цей період припадає й знесення дерев'яної шестикупольної церкви, яка славилась на всю округу. Тільки дзвіниця була 40 м висоти з дев'ятьма дзвонами. Найбільший дзвін важив тонну, язик у дзвонові важив один центнер. Мелодія дзвонів була різнопривабливомелодійною. Вмілим дзвонарем був церковний дяк Ліпецький Тимофій. Дзвони приводились в рух руками, ногами, навіть спиною.

Тільки одного дерев'яного хреста Пироженко Петро Іванович різав тиждень. В 1936 році хрест з церкви було знято. Однотонний дзвін впав через прорізані вікна з таким гулом, що навкруги земля здригнулась, значна частина його врилась в землю. Віруючі люди, які чули і бачили, з туги в цей момент хрестились. В 1937 році церква стала сільським клубом. Під звуки нового оркестру в цьому клубі був випуск учнів з 7 класу. Тим часом йшла агітація шляхом обходу дворів, щоб церкву знести. Розкидана церква була в 1938 році. Свідомо погублена пам'ятка культури села.

З церкви побудували колгоспну комору, яка є й досі, замикається ключами церкви. Побудували й інші приміщення. Куди поділося майно церкви не відомо. Не обминули село й репресії різних років. Репресували Бевза Спиридона Васильовича, помер в Метанівці у грудні 1954 року, Короля Євпатія Якимовича, Коваленка Марка Євтихійовича, Фурманського Івана Антоновича, Бурлаку Максима Івановича. Їх реабілітовано.

В ці роки зміцнювалась економічна основа колгоспів «Червоний прапор» та «Нива». Колгоспники одержували більше хліба та грошей на трудодень. В обробітку полів та в зборі врожаю надавала допомогу Соболівська МТС. В ній трактористами працювали метанівчани Пащенко Тимофій Артемович, Підгорний Тодот, Поник Платон, Кравець Фист Степанович, Король Євдокія, Поліщук Варвара, Шклярук Катерина, Лещенко Галина.

Шоферували на полуторках Панянчук Ларій, Лисенко Микита, Лещенко Ларіон, Четверенко Михайло, Тригубенко Фросина. Заповзято трудились наші односельці. Так, районна газета «За більшовицьку перемогу» від 4 квітня 1939 року поряд з передовиками району відзначила й метанівчан. Кандидатом на Всесоюзну сільськогосподарську виставку за виробничі успіхи в сільському господарстві був відзначений Пащенко Тимофій Артемович, тракторист Соболівської МТС, який трактором ХТЗ в 1938 році виробив 546 га і зекономив 757 кг пального. Підгорний Тодот, тракторист Соболівської МТС, трактором У-2 в 1938 році виробив 445 га землі і зекономив 363 кг пального. Кондратюк Ярмій, бригадир колгоспу «Нива», бригада якого зібрала по 23 цнт ячменю з гектара на площі 20 гектарів. Семченко Филимон, бригадир колгоспу «Нива», бригада якого зібрала по 25,7 ц проса з площі 2 га. Лещенко Карпо, бригадир колгоспу «Червоний прапор», бригада якого зібрала з га по 18,6 цнт соняшнику з площі 4 га. На Всесоюзній с/г виставці була ланкова Коваленко Ніна. Кандидатом на с/г виставку в Москву був занесений і колгосп «Червоний прапор», який в 1937 р. і в 1938 р. добився середньої врожайності зернових по 18,6 цнт з гектара.

Але в соціальному житті село відставало. Вручну ткали полотно і шили одяг та взуття, державного краму було мало. Метанівка входила до Завадівського споживчого товариства.

В 1939 році наші селяни переселялися в Челябінськ. Це Вусатенко Сергій, Чорнобай Вустіян, Вихристюк Панас, Вусатенко Яків, Вусатенко Дем'ян, Поворозник Фризон, Коваленко Ілина, Тригубенко Фросина, Лапайко Гивін, Охрименко Тодір. Згодом дехто з них знову повернулись в рідне село. Цього ж, 1939 року, окремі сім'ї віруючих в основному баптистів, спіткало горе. За віру вислали Бурлаку Максима Івановича (1904 р.н.).До арешту працював в Соболівці столяром. Судили у Вінниці. Відбув 7 років покарання в Сталінабаді. Додому не повернувся. Вислали також Флека Каленика Фокійовича (1902 р.н.), Гащенка Андрія Калениковича (1895 р.н.), а в 1943 році вислали з села й сина Гащенка Андрія Калениковича Володимира (1921 р.н.), який не хотів брати в руки зброї і йти на захист Батьківщини від німецько-фашистських загарбників. Всіх їх реабілітовано.

Друга світова війна[ред.]

Події Фінської війни забрали з села багато чоловіків. Серед них Карбівський Антін, Пащенко Сава, Рогач Федір, Король Іван, Коваленко Андрій, Пастушенко Пилип, Поліщук Андрій, Четверенко Михайло, Коротушенко Пилип. З війни не повернулись Риженко Олександр, Тригубенко Іван,.Король Маркел, Джой Юхим Григорович та інші.

В Європі спалахнуло полум'я другої світової війни. Й односельці жалкують за передвоєнними роками., бо стало краще жити, був більший достаток в селянських оселях. Так в 1940 році в колгоспі «Нива» видано на трудодень 3,3 кг зерна і 2,5 кг соняшникової полови, а в колгоспі «Червоний прапор» — 3 кг зерна, 800 кг картоплі, 2 кг соняшникової полови16. 13 травня 1941 року первинну партійну організацію було заслухано на бюро Теплицького РК КП(б)У. Була прийнята постанова. В червні 1941 року планувалось про виконання постанови заслухати секретаря партійної організації Цвігуна Д. А., але почалася війна. Все чоловіче населення села пішло на фронт, залишились тільки чоловіки по броні.

Було організовано відправку худоби за Дніпро. 14 погоничів, в тому числі і доярки, гнали 95 голів. З цих 14 душ залишились Сава Пащенко, Йосип і Яким Гавенки, Юхим Джой, Антін Поліщук, ветеринар з Орлівки Братущак, до них пристав військовий Цавро Костя. До Дніпра з худобою не дійшли. В дорозі односельці були 2 місяці.

В 1941 р. село в червні в неділю з боку Петрашівки захопили окупанти. Колгоспи в селі існували формально. Запроваджено нові органи влади. Старостою призначили Цвігуна Фоку Васильовича, але його совість не могла терпіти цієї посади, старостою став Панянчук Захарко, який після війни відбув покарання, приїхав до рідної хати, де й помер згодом. Лисенко Іван, який до революції був стражником, у роки окупації став поліцаєм. Знайшлись люди, що зустрічали німців з хлібом і сіллю.

Поле копали вручну. Орали коровами. Вручну й збирали врожай. Під час обробітку цукрових буряків, інших культур доводились норми виробітку. Коли норма членами ланки виконувалась, то давалась винагорода — один кілограм дерті, яку ділили між собою 5-6 робітників стаканом, навіть ложкою, щоб усім було порівно. Плата за працю була малою. В 1942 році робочий люд села одержував по 9 кг хліба в місяць. Молоти зерно не було де, то їздили в Глибочок. Дозволялось молоти тільки 50 кг.

Молодих хлопців та дівчат забирали на роботу в Німеччину. Не повернулись з Німеччини Ставінський Радіон Миколайович, Сокольвяк Степанія, Сіряк Василь Фалалейович, Коновалюк Федір Лазарович, Гащенко Настасія Макарівна, Бевз Євгенія Трохимівна, Король Марфа Оникіївна, Бевз Фросина Кузьмівна, Пироженко Хіврона Дем'янівна та інші. Не судилось їм, молодим, по споришевій смужці пройти до рідної хати.

Під час війни німці бомбили село з літаків. Кілька бомб було кинуто на господарство колгоспу, кілька хат було також пошкоджено бомбами. Особливо бомбили ліс, бо там були відступаючі військові частини. При цьому загинуло 40 коней. По дворах селяни розібрали залишки колгоспної худоби. Колгоспники терпіли наругу від німців, бо ті забрали від сімей продукти, худобу на м'ясо, одяг, взуття, подобались їм селянські кожухи. Селяни терпіли злигодні, не мали взимку палива, не було сірників, позичали в сусідів вогню для розпалу, який переносили в покришках.

В роки окупації в селі на навколишніх селах діяв партизанський загін під керівництвом Литвинова. Партизани під час війни підбили біля Брідка літак, скинули з рейок паровоза, але справжньої боротьби з німцями не було. В партизанах були й односельчани. В боях за наше село загинуло близько 20 солдат Радянської Армії. Спочатку їх похоронили в різних кінцях села, а потім їх захоронили в братській могилі на виїзді до Орлівки. В 195.. останки заборонених перехоронили в братську могилу с. Соболівки. Але жителі села щороку 9 травня приходять віддати шану тим, хто до цих пір невідомий і віддав життя за наше село. За селом в травні 1965 році при сприянні голови виконкому сільської ради Завальнюка Панаса Олександровича воїнам, що загинули за наше село, збудовано скромний пам'ятник. Під час Великої Вітчизняної війни Метанівській школі заподіяно шкоди на 209668 крб. На фронтах брали участь 290 чоловік, з них нагороджено орденами і медалями 203 чоловіки.

Радянський період після війни[ред.]

12 березня 1944 року Радянська Армія визволила Метанівку. Навічно в людських серцях залишилися воїни, що загинули за наше село, згадують односельці кожного року в День Перемоги поіменно тих воїнів, що не повернулися до порогу рідної хати, а вічним сном спочили на фронтових дорогах. їх 126.

З нетерпінням чекали в село з війни чоловіків, бо ж в основному жіночими руками приходилось виконувати господарську роботу. На весну 1945 року в колгоспах села, які відновлювались, були засіяні всі площі. В колгосп «Ниву» селяни здали 18 биків, які взяли додому за німецьких властей, здали корову, телицю, бугая. З цього й почав відновлюватись колгосп.

Влітку 1945 року повертались з фронтів учасники Великої Вітчизняної війни, інваліди війни. Серед учасників війни дві жінки Цвігун Ганна Дем'янівна і жінка Гавенко Євгена Семеновича- Марія Василівна, росіянка, родом з Пензенської області. Увоєнні роки, а також у війні з Японією була радисткою з травня 1942 по грудень 1945 року, старшина. В післявоєнні роки Ганна Дем'янівна вчителювали, а Марія Василівна працювала в городній бригаді. Обидві зростили роботящих доньок і синів.

Учасники та інваліди війни в святкові дні, особливо в День Перемоги зустрічаються з учнями школи, проводять з дітьми патріотично-виховну роботу. Орденом «Червоної Зірки» нагороджені Горич Петро Митрофанович, Коротушенко Леонтій Давидович, Коротушенко Онуфрій Пантелеймонович, Бурлака Йосип Данилович, Гащенко Омелян Макарович. Орденом Великої Вітчизняної війни І і II ступеня та орденом Слави III ступеня нагороджений Мандибура Петро Михайлович, родом із Зава дівки. Орденом Слави III ступеня нагороджений Лапайко Макар Олександрович. Багато учасників нагороджені медалями «За взяття Берліну», «За звільнення Праги», «За взяття Будапешту» та іншими. Є й медаль «За перемогу над Японією» в Семченка Олександра Петровича, який до цього пройшов крізь смерть і чад Освенціму. Його мати навіть одержала за сина похоронку, а він тим часом був на Східному фронті.

Багато в селі залишилося й вдів. Вони ростили й виховували дітей, сумлінно працювали в колгоспі, через надмірну працю деякі з них стали інвалідами праці. Близько 1975 року їм почали давати деякі пільги. В останні роки.почали їх вшановувати поряд з учасниками війни.

Знову в післявоєнні роки відновились колгосп «Нива», «Червоний прапор», які очолили відповідно Світовий з Глибочка і Охрименко Юхим Сидорович. Потім в «Ниві» головою колгоспу був обраний Цвігун Д. А., в пізніші роки — Палійчук Гаврило Леонтійович.

9 січня 1945 року в селі почала діяти на два колгоспи одна партійна організація (секретар п/о Цвігун Д. А.), а в 1946 році була утворена партійна організація в колгоспі «Червоний прапор» (секретар п/о Палійчук Г. Л.). В комсомольській організації в 1947 році було 7 комсомольців (секретар — учителька Тригубенко Марія Яківна). Почалася відбудова колгоспів, поступово на колгоспних ланах збільшувалась техніка по обробітку зернових та технічних культур, покращувався обробіток грунту, збільшувались врожаї.

Відбудовний період окрилював колгоспників. Хоч не було ще як слід в що вдягнутися і взутися, не було й вдосталь продовольства, ще було в колгоспах багато ручної роботи, а основною тягловою силою були коні й воли, не було й потужних тракторів, машина була на півтора тонни (полуторка), комбайни були недосконалі, але колгоспники працювали від зорі до зорі, не скаржились на втому, а навпаки співали пісні. Спів було чути на буряковій плантації, при поверненні ланок з роботи (на всі поля ходили пішки), при ясному місяці співали хлопці і дівчата (електрики в селі не було). Збирали врожай зернових косилками, косами, опівночі жінки в'язали скошене, складали в копи, снопи, а потім визначена бригада обмолочувала все це протягом кількох місяців молотаркою.

Жито молотили вручну ціпами, робили кулі, якими вкривали як громадські будівлі, так і хати колгоспників. Цукрові буряки копали вручну копачами, чистили ножами або пристроєм. На завод возили буряк підводами, а згодом машинами — полуторками, кабіна яких була фанерною. Не одна дитина зросла разом з мамою серед стерні або серед бурячиння в саморобній колисці, бо дитячих ясел практично для всіх дітей не вистачало, декретних відпусток не було. Працю в колгоспі обліковували трудоднями. На трудодень платили злиденні копійки. А треба ж було прогодувати сім'ю, сплатити податки в державу. В післявоєнні роки в селі було мало фруктових дерев, бо вони обкладались податком, не чути було, щоб хтось відкрито колов власного кабана (кололи таємно, шмалили в коморах під комином соломою, приховували тому, що треба було здати податок м'ясом, шкурою, а це не під силу було кожному), був податок на курок — несучок. З двору треба було здати 200 штук яєць, 40 кг м'яса, інші податки. В неділю в Соболівку та Красносілку цілими валками йшли на ярмарок селяни, несучи на плечах продавати сушені вишні, зроблені з трави щітки, може, останню курку, несли рядна, полотно, прядиво, що мали несли, щоб продати, а за виручені гроші купити стаканчик тюльки чи солі, а основне — сплатити податок в державу фінагенту Євченку Івану.

Голод 1947 року[ред.]

Тяжким для села був 1947 рік. В селі був голод для більшої частини колгоспників. Колгосп як міг допомагав людям продовольством. Але тієї допомоги було недостатньо. Приходилось їсти листя з берестка, вишні, жолудевий хліб, кукурудзяних (так звали хліб з кукурудзяного борошна) — це було свято в хаті. Приходилось задовольнятись грибами з лісу, цвинтарними вишнями, молюсками з Південного Бугу. На зароблений трудодень одержували копійки і грами. Колгоспники шукали шляхів виживання. Під час жнив збирали на колгоспних полях колоски, цілими гуртами ходили й діти. Часто можна було побачити колгоспних ланових, які забирали в людей торби з колоссям, а ще переперізували дітей гарапником. Переперізували тих, хто хотів їсти, тих, хто мав забезпечити їхню старість. В голодний рік вмирало багато дітей і дорослих.

В післявоєнні роки скудні запаси зерна селяни перетирали на саморобних драчах. В окремих людей були млинки. Щоб змолоти на млинку вручну відро зерна, треба було віддати хазяїну мірчук зерном. Колгоспники своєю працею збільшували продуктивність праці в колгоспі, а на зароблений трудодень, як і раніше, одержували грами зерна та копійки, а тому й шукали способів на виживання, за що й суворо карались. За торбину колосків Семченко Азор відсидів у тюрмі кілька років, за 3 кг зерна Балан Василина відсиділа 4 роки, за 32 кг буряків Семченко Зоя була засуджена на 7 років, з них 4 відсиділа в тюрмі, а решту попала під амністію в 1953 році.

Поворознюк Фризон за ящик буряків був засуджений на 5 років. Відбували покарання за те, що хотіли їсти, й інші громадяни села. Виправдовуючими були слова деяких керівників села: «Я не вчу красти, я вчу працювати!» Хоч насправді тих кілька буряків, чи качанів, чи торбину колосся колгоспники змушені брати, щоб від голоду врятувати родину. Несунів тоді не було; як модно говорити тепер. Для того, щоб одягнутись, в колгоспників на городі сіяли обов'язково коноплі, для курива — тютюн, без маку теж не обходилось. Восени коноплі рвали, мочили у річці, сушили, тіпали, дергали. Кострицею з конопель палили, а з прядива сукали на кужелях чи візках нитки, снували на віяшках, ткали на саморобних верстатах. Полотно мочили в річці, сушили влітку на сонці, відбілювали. А потім з десятки, тринадцятки (назва полотна) шили сорочки, штани, інший одяг.

Утримання овець давало одяг (свитки, кожухи), утримання рогатої худоби давало взуття. Хоч знову ж таки чинили шкури таємно, бо ж треба було здавати вовну в державу.

В селі були майстри своєї справи. Ковальським ремеслом займалися Мазуренко Андрій, Гавенко Семен, Бевз Максим. Шили кожухи, свитки Панянчук Артем, Панянчук Тодір, Лещенко Гордій, Сіряк Ахтей, Романюк Сидір. Чоботарями були Риженко Гемень, Пироженко Семен і Пироженко Мойсей. Ткали полотно на верстатах Кравець Андрій, Пироженко Прокла, Бурлака Созон (в передреволюційні роки возив конем пошту з Соболівки). Пізніше ткала полотно, доріжки, рушники донька Созона Онися. Гарні килими та рушники робила на верстаті Пащенко Зіна. Добрими бондарями були Поліщук Микола та Тондійчук Ларіон.

Державний одяг та взуття колгоспники почали купляти в середині 50-х років. При цьому всьому трудовий ентузіазм в колгоспників не згасав. В 1948 році в «Червоному прапорі» Гащенко Клим, Бевз Кузьма, Коряк Прокіп при нормі 0,6 га орали кіньми 0,75 га. Ланка на чолі з ланковою Панянчук Антоніною виростила з 1 га 23 ц пшениці, ланка Кравець Хіврони -21ц, ланка Чорнобай Ірини — 20 ц пшениці з 1 га, а Пастушенко Марфа з своєю ланкою виростила 27 ц проса з 1 га.

22 грудня 1950 року колгосп «Нива» і «Червоний прапор» об'єднано в колгосп ім.. Чапаева. Головою колгоспу обрано Безуглого Прохорія Михайловича з райвідділу. Центром колгоспу імені Чапаева затверджено колгоспне господарство бувшого колгоспу «Нива», прийнято статут колгоспу. З восьми бригад утворено 4, заключний договір був з Соболівською МТС. Бригадирами були Тригубенко Євген, Цюндик Марко, Коваленко Філат, Горич Архип, які протягом 1951 року переобиралися на інші колгоспні посади. Тваринництво очолював Вусатенко Яків Созонович, будівельну бригаду Охрименко Юхим, заступником голови колгоспу був Завальнюк Петро, бригадиром кормодобувальної бригади — Лапайко Карпо, в 1951 році старшим конюхом був Ситніков Аркадій родом з Астраханщини. Любив коней, був добрий їздок на конях. Йому було доручено правлінням колгоспу з 2 жовтня 1951'року, очолити тваринництво, але в грудні цього ж року за власним бажанням був звільнений з цієї посади. В жовтні 1951 року колгосп очолив Поворозник С. Ф. В 1951 році колгосп планував одержати по 311 ц цукрових буряків з 224 га, для чого заготовляли крім перегною, попіл, курячий послід. Пшениці по 25 ц з 454 га, вівса по 17 ц з 18 га, жита по 20 ц з 145 га, гречки 12 ц з 37 га, баштанних по 200 ц з 9 га, чумизи по 31 ц з 14 га, картоплі 150 ц з 12 га, кукурудзи по 36,5 ц з 124 га. Надоїти молока від 1 фуражної корови по 2150 літрів. Отримати на 100 маток телят — 95, ягнят — 120, лошат — 80, приплід поросят від 1 свиноматки 18, яєць на курку-несучку — 100 шт., на гуску — 12 шт. Отримати меду на 1 б/сім'ю — 35 кг, воску — 0,8 кг, отримати прибутку від рибного господарства — 20000 крб. Закінчували будівництво корівника, курятника, ще одного свинарника. Будували будинки й колгоспники. Був на місці, сучасної бані й цегельний завод, де виробляли цеглу. Заплановані зобов'язання не завжди й виконувались. Не було будівельного матеріалу (лісу). Утримання овець давало одяг (свитки, кожухи), утримання рогатої худоби давало взуття. Хоч знову ж таки чинили шкури таємно, бо ж треба було здавати вовну в державу.

В селі були майстри своєї справи. Ковальським ремеслом займалися Мазуренко Андрій, Гавенко Семен, Бевз Максим. Шили кожухи, свитки Панянчук Артем, Панянчук Тодір, Лещенко Гордій, Сіряк Ахтей, Романюк Сидір. Чоботарями були Риженко Гемень, Пироженко Семен і Пироженко Мойсей. Ткали полотно на верстатах Кравець Андрій, Пироженко Прокла, Бурлака Созон (в передреволюційні роки возив конем пошту з Соболівки). Пізніше ткала полотно, доріжки, рушники донька Созона Онися. Гарні килими та рушники робила на верстаті Пащенко Зіна. Добрими бондарями були Поліщук Микола та Тондійчук Ларіон.

Державний одяг та взуття колгоспники почали купляти в середині 50-х років. При цьому всьому трудовий ентузіазм в колгоспників не згасав. В 1948 році в «Червоному прапорі» Гащенко Клим, Бевз Кузьма, Коряк Прокіп при нормі 0,6 га орали кіньми 0,75 га. Ланка на чолі з ланковою Панянчук Антоніною виростила з 1 га 23 ц пшениці, ланка Кравець Хіврони -21ц, ланка Чорнобай Ірини — 20 ц пшениці з 1 га, а Пастушенко Марфа з своєю ланкою виростила 27 ц проса з 1 га. 22 грудня 1950 року колгосп «Нива» і «Червоний прапор» об'єднано в колгосп ім.. Чапаева. Головою колгоспу обрано Безуглого Прохорія Михайловича з райвідділу. Центром колгоспу імені Чапаева затверджено колгоспне господарство бувшого колгоспу «Нива», прийнято статут колгоспу. З восьми бригад утворено 4, заключний договір був з Соболівською МТС. Бригадирами були Тригубенко Євген, Цюндик Марко, Коваленко Філат, Горич Архип, які протягом 1951 року переобиралися на інші колгоспні посади. Тваринництво очолював Вусатенко Яків Созонович, будівельну бригаду Охрименко Юхим, заступником голови колгоспу був Завальнюк Петро, бригадиром кормодобувальної бригади — Лапайко Карпо, в 1951 році старшим конюхом був Ситніков Аркадій родом з Астраханщини. Любив коней, був добрий їздок на конях. Йому було доручено правлінням колгоспу з 2 жовтня 1951'року, очолити тваринництво, але в грудні цього ж року за власним бажанням був звільнений з цієї посади. В жовтні 1951 року колгосп очолив Поворозник С. Ф.

Урожай картоплі був у колгоспі такий, що насіння закупляли в колгоспників. Не виконана була поставка в державу вовни, то направляли свого представника в Казахську РСР, щоб там її закупити і виконати поставку. Практикувались такі «заходи» й не один десяток років. В цьому ж році укомплектовувались тракторна бригада (бригадир Четверенко Михайло). На поповнення духового оркестру для села правління колгоспу виділило 4000 крб. в наступні роки очолював колгосп ім.. Чапаева Клапчук Дмитро Іванович та з січня 1955 року по вересень 1955 року Костенко Прокопій Тарасович. Партійну організацію з 1954 року очолював агроном Продан Андрій Федорович. В ці роки колгосп працював над збільшенням виробництва зерна та тваринницької продукції, хоч ці досягнення були й мізерними. Давалось взнаки те, що значна частина трудомістких процесів виконувалась вручну. В 1954 році врожайність сільськогосподарських культур по колгоспу складала: зернових — 10,8 ц, цукрових буряків — 171 ц, картоплі -18 ц, овочів — 121 ц. отримано грошових прибутків на 1 га орної землі 503 крб. Надій на 1 фуражну корову складав 561 літрів за півроку. Наладжувались колгоспні справи в 1955 році. Комбайнами Соболівської МТС в колгоспі збирали врожай з513 га, а 444 га — своїми силами, тобто жатками, косами, серпами. В жнива 1955 року 55 душ молотильної бригади, перевозили зерно від комбайнів безтарками 11 їздових (комбайнери Кравець Фист і Панянчук Андрій) 4 їздових возили від комбайнів полову, 25 скиртників скиртували солому. Велику підмогу подавали в колгоспі шофери Панянчук Ларій, Лещенко Ларіон, Завальнюк Танас. На збиранні врожаю відзначались ланки (ланкових було 26) Мазуренко Марії Прокопівни, Вусатенко Софії Алампіївни, члени ланок яких щоденно нав'язували по 2 копи пшениці і нажинали одну копу жита. Пристарілі колгоспниці Вусатенко Афія та Поник Горпина щоденно нажинали по 2-2,5 копи жита. За успіхи в праці Коротушенко Лаврентій Пантелеймонович побував на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. Весь комплекс робіт здійснювали 4 рільничних бригади, в яких працювало 214 жінок і 32 їздових, в городній бригаді працювало 57 жінок і 6 їздових, в будівельній бригаді — 14 чоловік і З їздових, цегельна бригада складалась з 10 чоловік і 2 їздових, в штельмашні працювало 5 чоловік, в тракторній бригаді працювало до 10 трактористів з відповідною кількістю причіплювачів та 4 їздових. Обслуговували колгоспне виробництво 6 ковалів, зокрема, Гавенко Семен, Бевз Максим, Поліщук Купріян, Бець Самсон, Горич Артем, Поворозник Степан. Облік праці здійснювали 6 обліковців. Була також кормобудівна бригада з 35 жінок і 6 їздових, лісополосна бригада, дорожна бригада, бригада з 8 осіб по заготівлі каменю для будівництва тваринницьких приміщень та обкладання силосних траншей.

Бухгалтерський облік здійснював бухгалтер Джой Павло Юхимович. В 1955 році продовжували садити лісосмугу, заклали колгоспний сад. Добрим організатором і вмілим садоводом зарекомендував себе Сіряк Василь Устимович. Було зариблено 3 ставки. Як і кожного року на засіданнях правління колгоспу чи загальних колгоспних зборах, на виконкомі сільської ради (голова — Ковбасюк) стояло питання дисципліни праці. За невихід на роботу колгоспників штрафували трудоднями, велась боротьба з розкраданням соломи, жому. Королю Івану Івановичу (кормовоз) довелось заплатити за падіж вола 1200 крб. В ці роки вже надавалась помірна допомога колгоспникам в забудові хат. В травні виділено 10 забудовникам з колгоспу від 1 м³ до З м³ лісоматеріалу. Батьківському комітету школи (директор Синявський Я. Г.) для випускного вечора продано порося вагою 70 кг за 550 крб., 1 ц борошна, 10 кг цукру і 4 кг соняшникової олії. Населенню продано 500 шт. курчат.

Залучались учні школи для жаття очерету. За 1 копу очерету їм платили по 2 крб. Колгоспники взимку заготовляли на ставках лід. Для покриття корівника привозили бляху з Дніпропетровської області машиною ГАЗ — 51 (шофер Лещенко Ларіон. В соціальному плані проводився ремонт школи, клубу. Навчав грати на духових інструментах Паламарчук Василь родом з Раківки. Хазяйновитим був голова колгоспу Костенко Прокопій Тарасович, але необдумано він поступив з колгоспницею Поник Вірою, яка взяла з колгоспного поля 4 кг соняшника. їй було повішено на шию дошку з написом «злодійка» і піддано осміянню серед трудівників села. За такі необдумані дії 7 вересня 1955 року Костенка П. Т. звільнено з посади голови колгоспу. Першим секретарем Теплицького РК КП України Дибським на посаду голови колгоспу був рекомендований інструктор від РК Паламарчук Петро Іванович. Колгоспні збори 8 жовтня 1955 року в присутності 453 колгоспників з 694 чол. працюючих обрали головою колгоспу ім.. Чапаева Паламарчука П. І. В грудні 1959 року відбулось об'єднання колгоспів ім.. Чапаева с. Метанівки і 9-ї конференції ВЛКСМ с. Завадівки в єдиний колгосп «Дружба». Колгосп продовжував очолювати Паламарчук П. І. На цій посаді він працював до лютого 1975 року.

Поступово розвивалась в селі культура. Появилось демонстрування кінофільмів один раз в тиждень. Спочатку німих, а потім озвучених. Кінопересувка була передвижкою. Від села до села кіноапаратуру перевозили підводою. Кіномеханіком був односелець Гащенко Леонід Макарович. Частим і бажаним він був у селах Орлівці, Брідку, Завадівці, Петрашівці, Глибочку, Побірці. В ті роки ним не порушувався графік демонстрування фільмів. З 1966 року в селі було відкрито свій кіностаціонар. Фільми демонструвались без перерв, як було раніше: одну частину продемонстрували і глядачі чекали по 5 хв., поки перезарядять кіноапарат.

До свят молоддю ставились концерти. Були вони, в основному, без музичного супроводу, але глядачі були задоволені. Педагогічним колективом ставились п'єси з дореволюційної класики. Брала участь в постановці п'єс і молодь. Основними музичними інструментами були балалайка, гармошка, гітара, пізніше появився баян. В клубі, де підлога просмолювалась переробом з відходів тракторних мастил, хлопці з дівчатами витинали гопака, танцювали яблучко, карапет, краков'як, вальс та інші народні танці. Було модним для жонатих чоловіків, навіть і пенсіонерів гра в доміно. Це так захоплювало гравців, що клуб опівночі ще світився лампою: грали доміно. А молодь ішла вже на степки (так звались місця в різних кутках села) і при ясен-місяцю, на споришевій траві, гурти хлопців і дівчат виспівували українські народні пісні. При сільському клубі була в коридорчику невелика бібліотека. І малі, і дорослі любили читати книжки. Десь в 1952-54 рр. в селі появився патефон. Був він і в Охріменка Гната. У вечірній час у вишневий садок Охріменка сходились діти та їх батьки, бажаючими були майже всі садиби, щоб послухати грампластинки на патефоні справжніх митців мистецтва. В ці ж роки почали появлятися радіо-наушники. Тригубинко Борис Іванович, шофер, одним з перших зробив радіо-навушники із зовнішньою довгою антеною. Метанівка вже слухала Москву та Київ.

Йшло навчання в школі. В післявоєнні роки навчалось багато переростків. В класах було до 45 душ. Багатьом з учнів приходилось залишатись на другий рік. Учні-випускники здебільшого навчались в Петрашівській та Соболівській середніх школах, з села почали навчатись й в технікумах, особливо в Немирівському будівельному. Голова колгоспу Паламарчук П. І. мав вольових характер, був добрий господар. Знав поіменно всіх колгоспників. Як в народі говорять: знав, хто чим дихає. Цікавився побутом селян. Додержував слова, якщо обіцяв допомогти людині матеріально. Сам був дисциплінованим і вимагав дисципліни від колгоспників, спеціалістів середньої ланки. В Метанівці став ветераном колгоспного виробництва. За господарювання Паламарчука П.І під керівництвом бригадира будівельної бригади Масюка Василя Г. в колгоспі збудовано 20 об'єктів, зокрема, корівники, свинарники, вівчарню, цегельний завод, автогараж, комору, курятник, столярну майстерню, реконструйоавано млин-вальці, побудована гребля, два одноквартирних будинки, артезіанський колодязь з вітряком, дорога що з'єднала господарства колгоспу, збудована контора колгоспу. В 1964 році розпочато будівництво Будинку культури. В ці роки добудована школа на 3 класних кімнати два шкільних кабінети, відремонтовано клуб, побудовано магазин промислових товарів, медпункт.

Будинок культури відкрито в 1977 році.

Серед гостей був присутній наш земляк герой Соціалістичної Праці Карбовський Семен Романович. Директором Будинку культури було призначено Тищенко Івана Івановича. Тринадцять років він очолював загін культармійців: готували концерти, вистави, їздили виступати в інші села. Частими гостями в Будинку культури були представники з концертною програмою з різних філармоній багатьох обласних центрів України. З 1990 року директором будинку культури був Пащенко Іван Савович, потім Лещенко Євдокія Олексіївна, Івахненко Катерина Миколаївна. З 2002 року по 2008 рік працювала директором Будинку культури Романенкова Євдокія Іванівна, яка продовжувала славні традиції попередників. З 2008 року на посаді директора будинку культури працює Гащенко Валентина Андріївна.

Історія Метанвської сільської бібліотеки бере початок з 20-х років минулого століття. Очолював хату-читальню Петро Мандибура. В 30-40 роки та під час війни установа не працювала. В 1948 році бібліотека відновлює роботу з невеликим фондом. Бібліотекарем працювала Джой Степанида Юхимівна, учителька за фахом. На цій посаді вона пропрацювала 7 років.

В 1955 призначена бібліотекарем дипломований спеціаліст Свінціцька Настасія Михайлівна. До бібліотечної роботи ставилась сумлінно. Працювала на цій посаді 33 роки. В липні 1989 року бібліотекарем призначено Пащенко Віру Олексіївну. Сьогодні бібліотека є справжнім бібліотечно-бібліографічним, краєзнавчим центром, розміщається на другому поверсі Будинку культури в трьох кімнатах, а в 1955 році розміщалася в пристосованій невеличкій кімнатці при сільському клубі.

За колгоспом «Дружба» було закріплено 4291 га землі, в тому числі 3212 га ріллі. Напрям господарства залишився зерново-тваринницьким. Розвивались допоміжні галузі садівництво і городництво. В одному з мальовничих куточків Метанівки розміщалось парникове господарство. Його очолював Микита Вусатенко. Розсадою городніх культур було зайнято 90 рам. Розсаду городніх культур старанно доглядали Зоя Семченко, Ганна Гащенко, Марія Гавенко, Ганна Коновалюк, Килина Бевз та інші сумлінні трудівниці. — В колгоспі працювали чотиримісячні курси по підготовці трактористів. 26 хлопців Метанівки та Зава дівки одержали свідоцтво механізатора.

Для колгоспу станом на 1966 рік придбано 36 тракторів, 7 зернових комбайнів, 3 силосних комбайни. Колгоспниками побудовано за 1965-66 рр. 18 добротних будинків. В 1966 році врожайність пшениці з га становила 23,4 ц. Поголів'я ВРХ збільшилось з 102 голови у 1962 році до 1300 голів у 1965 році. В цьому ж році колгосп здав державі 755 ц м'яса, виробив 11 102 ц молока. За вирощування високих врожаїв буряка (на площі 410 га зібрано по 250 ц з га) Указом Президії Верховної Ради УРСР в 1965 році нагороджено медаллю «За трудову відзнаку» бригадира рільничої бригади Гавенка Антона Йосиповича. За трудові успіхи в праці в 70-і роки нагороджувалися медалями і орденами.

Це Бевз Володимир Семенович, Бевз Василь Мойсейович, Гавенко Павло Миколайович, Коротушенко Тимофій Онуфрійович, Кальніченко Валентина Саватіївна, Напайко Євдокія Василівна, Кондратюк Галина Ярміївна, Коновалюк Володимир Петрович, Лебідь Віра Фадеева, Масюк Катерина Михайлівна, Михальченко Ніна Іванівна, Навитанюк Валентина Маркіянівна, Осипенко Олексій Костянтинович, Самійленко Ганна Миколаївна, Панянчук Ганна Андріївна. Значний трудовий вклад вніс у розвиток села Поліщук Михайло Зотович. В армії служив механіком по фотооборудуванню літаків морської авіації. Після армії в 1956 році закінчив Ольгопільське училище механізації. Рік працював обліковцем на тракторній бригаді, а потім до пенсійного віку працював на тракторах тих марок, що були в колгоспі, зокрема пропрацював 20 років на екскаваторі. За сумлінну роботу нагороджений армійськими похвальними листами і похвальними грамотами колгоспу «Дружба».

За ці роки село практично перебудувалось. Але цемент, бляху, шифер, дерево, навіть камінь колгоспники в більшості купляли по спекулятивних цінах у заїжджих спекулянтів, а також в Красносілці, інших місцях.

Зміни в соціальному плані села пішли на краще за головування в колгоспі «Дружба» Якова Борисовича Осаківського. 1975—1977 р.. Закінчилось будівцтво молочного комплексу. 1983-87 рр. господарським способом збудовано шість жилих будинків для спеціалістів сільського господарства, чотирьохрядний корівник, нову піч цегельного заводу, добудовано автогараж на 10 автомашин, комору для насіння на току, тракторну майстерню, ЗАВ-25, дорогу по вул. Свердлова (Шаматаївка), насипана дорога по вул. Червонопрапорна 400 м, будувались дороги з твердим покриттям на фермах, брудер на пташнику. Збудовано також продовольчий магазин, промтоварний магазин «Мрія», автозупинку на місці старого адміністративного будинку, який в 1920 роки був відведений під бурякове акціонерне товариство, а пізніше під сільську раду і пошту, під магазин, в якому продавались продовольчі, промислові та культтовари, під буфет і склади для заготконтори. Тільки протягом 60-70 — х років в цьому будинку працювали продавцями подружжя Кондратюків — Катерина Мусіївна та Степан Григорович (залишив про себе добру згадку в односельчан). В 1970-і роки збільшився автомашинами колгоспний автопарк (зав. автопарком працював Чорнобай Микола Терентійович), (бригадир Осипенко Олексій Костянтинович).

Розвивалась у колгоспі така галузь, як бджільництво . На посаді пасічника з 1936 року і до пенсійного віку працювала Лещенко Юхтема Андріївна. Значний вклад у цю галузь вніс пасічник Мазуренко Василь Прокопович, їх справу продовжили Завальнюк Танас Олександрович та Семченко Валерій Васильович.

Колгоспники почали масово купляти мотоцикли, автомашини. В селі почав діяти побут, завозився скраплений газ в балонах, достатньо в сім'ях було телевізорів, пральних машин, холодильників. Було достатньо продуктів харчування, дешевим був печений хліб у крамниці (від 14 до 24 коп. за одну кілограмову хлібину). Жителі пишно почали відзначати дні народження, були гучні весілля, проводи в армію. ■ В 1985 році в селі збудована красуня — школа на 192 учнівських місць, за що голові колгоспу Осаківському Я. Б. було присвоєно звання «Відмінник народної освіти УРСР». Заслуга Осаківського Я. Б. в тому, що він був далекоглядним господарем, дбав про кадри і соціально-культурне будівництво. Знав, що силуваним конем далеко не поїдеш, а тому тим, хто не хотів працювати в колгоспі, він давав зелену вулицю для виїзду з села, тим самим забезпечував колгоспникам повагу до села, любов до землі, почуття справжнього господаря колгоспного достатку. Заслугою Осаківського є й те, що він посприяв відкриттю в Метанівці споживчого товариства (хотів ще відкрити дільничну лікарню, але з певних причин цього зробити не вдалося).

В лютому 1986 р. в Москві розпочав роботу ХХУІІ з'їзд КПРС. Нашу обласну організацію на з'їзді представляли ЗО делегатів. В їх числі з нашого села була делегатом економіст колгоспу «Дружба» Михальченко Ніна Іванівна. Вона — кандидат у члени обкому партії, член райкому партії, секретар відділової парторганізації, пропагандист. Першим секретарем райкому партії на той час був Ажула Григорій Васильович. В ці роки партійну організацію очолювали Гавенко Амвросій Йосипович та Шубович Іван Йосипович, діяв партком. Місцеву владу очолювали часто нові голови виконкомів. В 60-і роки головами сільської ради працювали Завальнюк Панас Олександрович і Шубович Іван Йосипович, а потім Пащенко Павло Савович, Прядун Олексій Пилипович, Король Іван Іванович, Дімітрієв Іван Семенови. Функцію господарювання в селі брав на себе колгосп, діяльність сільської ради зводилась в основному до адміністративної діяльності. Майже при всіх названих головах виконкомів сільських рад незмінно працювала секретарем виконкому Кальніченко Марія Антонівна, а бухгалтером сільської ради Гащенко Євдокія Василівна. 21 травня 1970 року по ґрунтовій дорозі в Метанівку прибув вперше рейсовий автобус за маршрутом «Теплик-Завадівка». За кермом були шофери Анатолій Черевко і Михайло Литвинюк.

Хоч життя в селі покращувалося з кожним днем, але молодь з села виїжджала. Учнів в школі зменшувалося. Коли в 60-х роках їх було до 300, то в 70-х роках стало наполовину менше. Педагогічний колектив довгий час очолюваВ, згадуваний раніше Погрібняк Олександр Харитонович з Соболівки. В післявоєнні роки директором школи працював Супрунов, Руденко Володимир Іванович, який з Метанівки пішов на посаду завідуючого Теплицьким райвно, потім директором працював односельчанин Прядун Юхим Лук'янович, а далі Жабіцький Юрій Трохимович, Гофман Микола Карлович, Синівський Яків Гаврилович, потім Пустовіт Надія Олександрівна, родом з Красносілки, Половинченко Леонід Іларіонович, Драченко Василь Анатолійович, з 1973 року по серпень 2009 року директором школи працював Тищенко Василь Костянтинович. З 21 серпня 2009 року директором школи призначена учителька Осаківська Валентина Василівна.

Понад 25 років учителями працювали односельці Поворознюк Петро Пантелеймонович, Гаванко Марфа Фоківна, Цвігун Ганна Дем'янівна, Тригубенко марія Яківна, Семченко Марія Трохимівна. Пртягом останніх років поліпшився якісний склад педагогічних кадрів. З 18 учителів — 15 місцеві. У колективі 7 учителів мали педагогічний стаж понад 20 років, 5 учителів — понад 15 років. Нагороджено грамотами управління народної освіти Вінницького облвиконкому Пироженка Івана Семеновича (заступника директора школи по навчальній частині з 1973 року), учителів Гавенка Володимира Ярмійовича, Пироженко Зіну Михайлівну, Тищенко Євдокію Марківну, Панянчук Галину Степанівну, а грамотами райвно Гащенко Валентину Іванівну, Панянчука Степана Андрійовича, Пащенко Ганну Савівну, Тондійчук Марію Ларіонівну, Коряк Євдокію Прокопівну, Коротушенко Марію Василівну. За результатами експер атестації 1991 року всім учителям присвоєно першу кваліфікаційну категорію, а директору школи — вищ. В 1974—1990 — х роках учні школи побували на екскурсіях в Москві, Ленінграді, Одесі, Севастополі, Києві, Умані, Вінниці та поблизу районного центру. Неодноразово спортсмени школи завойовували перші місця по футболу, волейболу, першість на приз районної газети «Вісті Тепличчині». В 1974—1980 рр. діяла в школі кролеферма. Доглядали учні кролів і нагороджувались безкоштовно путівками у вищезгадані екскурсії. Відбувались зустрічі з учасниками Великої Вітчизняної війни, передовиками колгоспного виробництва. 16 січня 1988 року села Метанівку і Завадівку знову роз'єднано в два колгоспи. За Метанівкою та ж назва колгосп «Дружба». Очолила колгосп Михальченко Ніна Іванівна. Головний агроном колгоспу — Михальченко Дмитро Юхимович.

Після розєднання колгосп покращив вирощення сільськогосподарських культур, зокрема: зернових культур по 40- 46-50 ц. з 1 гектара, цукрові буряки — 260—350—400 ц/га. Велика увага приділялася кормовиробництву через що і віддача була у тваринництві. Надій на одну фуражну корову становив 3200-3600 кг. Зростали привіси свиней, телят, за що колгосп неодноразово отримував Перехідний Прапор, займав перші місця по району, В цьому і немала заслуга головних спеціалістів. Так головним зоотехніком в рідному селі з 1958 по 1986 рік працювала Кондратюк Галина Ярміївна, яка неодноразово була занесена на районну Дошку Пошани. Вона користувалася авторитетом у своїх підлеглих. 40 років пропрацював головним агрономом Михальченко Дмитро Юхтимович.

Завдяки працьовитим людям та високоврожайним нивам, високій продуктивності ферм колгосп «Дружба» одержував чималі прибутки.

Щороку тільки на соціально-культурний розвиток села виділялось в середньому від 200—300 тисяч карбованців, на нову техніку — понад 100 тисяч. В 1988 році побудовано зупинку Орлик на Кочержині, що полегшило людям добиратись до залізниці. До цього можна було відправитись тільки з Дуклі. В цьому ж році побудовано склад для мінеральних добрив, в наступному році — металеві навіси на току і тракторній бригаді та 300 м брукованої дороги. Будувались будинки колгоспників. Побудовано млин, пекарню, олійню. Позитивним моментом є наявність в селі пункту збору молока від жителів. Найбільшою проблемою села були і залишаються дороги. Дорога до Бершаді є значно краща, ніж до рідного районного центру.

3 квітня 1990 року відкрито новий медпункт, окраса села - дитячий садок «Сонечко» ввійшов у дію 9 жовтня 1991 року.

Відрадно, що за успіхи в праці 1989 року колгосп «Дружба» в 1990 році був занесений на обласну Дошку пошани.

Збагатився сучасною технікою тракторний парк, автопарк. Значно поліпшились умови праці колгоспників. Справжніми майстрами своєї праці стали Василь Мусійович Бевз, який восени 1991 року зібрав кукурудзу на 150 гектарах. Василь Петрович Бєрьозкін буряконавантажувачем відвантажив понад 90 тисяч тонн цукрових буряків. Добре себе в роботі зарекомендували в ці роки доярки Ксенія Спиридонівна Горич, Ганна Федорівна Сазонова, Олександра Патрикіївна Гринюк, Ганна Андріївна Панянчук.

Нелегкий труд і в членів дільничних ланок, але вони, очолювані Аллою Аркадіївною Коваленко, Валентиною Василівною Бевз, Федорою Миколаївною Лапайко, Ганною Лаврівною Тригубенко теж добились вагомих результатів на буряківничих плантаціях коренів. Внаслідок перебудови, яка йшла по всій країні, соціальний розвиток села почав спадати. Так в 1989 році введені талони на мило і пральний порошок і діли вони до II — го кварталу 1990 року, талони на цукор діяли і в 1992 році. На душу населення припадає від 1 до 2,5 кг (залежно від місяців року) цукру на місяць. В магазинах появились пусті полиці, великим дефіцитом стали шкарпетки (носки), одяг, взуття, меблі, електротовари, буквально все. Буханець хліба за 16-20 коп. зійшов з прилавка ще до 1988 року, а став в 1992 році по 2 купони-6 купонів (в 1991 році введена на Україні така тимчасова грошова одиниця — купон). В 2011 році буханок хліба коштує від 3 грн. 25 коп. до 4 грн. 50 коп. В 1992 році зросла зарплата, появилась компенсація на дітей, індексація для працюючих, але й ціни відповідно зросли в 10 і більше разів на всі товари. Приміром, ковбаса варена стала коштувати 34-42 крб. в свій час коштувала від З до 6 крб., взуття, одяг з сотень карбованців почало коштувати тисячі.

З травня 1990 року в колгоспі знесло вітром 200 га посіяних цукрових буряків. 30 травня 1990 року в 14 год. 20 хв. В селі був землетрус. Збитків селу не нанесено. 31 травня 1990 року в 5 год. 20 хв. Зранку землетрус повторився. На щастя, знову без наслідків. Восени 1990 року було роз'єднано сільську раду. В Метанівці сільська рада -почала діяти тільки на території Метанівки, яка на цей час мала населення 1029 чол. та 442 господарських дворів.

Село Метанівка пишається й людьми, які є нашою гордістю, це зокрема Коротушенко Григір Іванович, машиніст тепловоза, нагороджений орденом Леніна, Кравець Іван Савович — інженер Читинського відділення західної залізниці, Карбовський Семен Романович нагороджений двома орденами Червоного Прапора,, двома орденами Леніна, Герой Соціалістичної Праці, заслужений агроном України, працював директором елітно-насіннєвого радгоспу в Христинівському районі Черкаської області. Макар Якович Тригубенко до останніх років життя завідував відділом аграрного інституту кукурудзи в м. Дніпропетровську. Перу вченого належить близько 70 наукових праць, багато статей в журналах і газетах, в колективних збірниках. Став визначним військовим лікарем Джой Степан Юхимович. Київський сільськогосподарський інститут закінчив Цюндик Афанасій Маркович, працював начальником управління Вінницької облсільгосптехніки, в останні роки працював у міністерстві сільського господарства УРСР.

Джой Федір Юхимович закінчив Київський автодорожній інститут і працював начальником Сумського облавтотресту. Чорнобай Дмитро Гаврилович має вчену ступінь і є автором наукових праць. В землевідділі району працював Завальнюк Петро Павлович, в 1940 році був секретарем райкому партії. Наймолодшим серед всіх є випускник 1967 року Гащенко Михайло Климович, який працював у Верховній Раді України.

В незалежній Україні[ред.]

26 листопада 1992 року відбулись загальні збори колгоспу «Дружба». Звітувала за 9 місяців роботи голова колгоспу Михальченко Ніна Іванівна, на зборах був присутній представник президента Теплицького району Тарнавський Петро Володимирович. На зборах виступали Квасновська Катерина, Джой Дмитро, учитель Панянчук С. А., інженер по техніці безпеки Прядун О. П. Особливо обговорювались паювання колгоспників в майбутньому. На цих зборах реорганізовано колгосп «Дружба» в колгоспне сільськогосподарське підприємство «Дружба». Головою підприємства обрана Михальченко Ніна Іванівна.

31 грудня 1992 року в хаті Плахотнюка Миколи Ульяновича зібралась на збори церковна община (такої від 1946—1948 рр. вже в селі не було). Запрошені були голова сільськогосподарського підприємства «Дружба» Михальченко Н. І. та секретар виконкому сільської ради Кальніченко М. А. На зборах стояло організаційне питання та клопотання про будівництво церкви в селі. Старостою церковної общини обрано Плахотнюка Миколу Ульяновича. Касиром обрана Панянчук Ганна Андріївна (дівоче прізвище Дзиговська).

На Божий Храм перші внески поступили від церковної общини в сумі 25 тис. купонів, спланували замовити проект церкви, зробити обхід дворів на пожертвування коштів для будівництва церкви, заготовляли будівельні матеріали.

18 лютого 1993 року відбулись звітні збори колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба». Звітувала голова Михальченко Н. І. на цих зборах та на сесії сільської ради, що відбулась 9 березня 1993 року зверталась увага на виділення пасовищ для громадської худоби. Селяни добирають землю від 15 до 40 сотих. Заяв на оренду та фермерство в селі немає.

24 лютого 1993 року в школі відкрито музей-хату «Мамина-світлиця». Багато зусиль до відкриття світлиці приклала учителька початкових класів Марія Ларіонівна Тондійчук. Вона вхід до сіті лиці розмалювала сільським пейзажем, розмалювала піч, яку майстерно виготовив Бурлака Карпо Созонович, вікно, верх «під соломою». У створенні світлини взяли батьки Тищенко Іван Іванович, Ситніков Віктор Аркадійович, Горич Петро Митрофанович, житель села Джой Валерій Павлович та Бурлака Фадей Онуфрійович. Композицію до урочистого відкриття хати — музею «Хато моя, біла хато» з учнями 5-9 класів підготувала учителька української мови Євдокія Марківна Тищенко. Активні у веденні вечора були Азарьонок Ірина (9 кл.), Соловйова Наталка (9 кл.), Томенко Сергій (8 кл.) — грав роль Стецька з уривку п'єси «Сватання на Гончарівці», Квасновська Світлана (7 кл.).

Станом на 01.03.1993 року в селі 440 дворів, населення 1030. Школу відвідують 113 учнів. Для порівняння в 1905 р. було 445 дворів з населенням 2198 чол. всього землі в межах села 342 га. Із них: присадибної — 190 га в тому числі ріллі 172 га, що на 4 га менше, ніж числиться по районі. Садків 8 га, під будівлями 6,4 га, що на 1,4 га більше від районних записів. Полезахисних насаджень 29 га, боліт 13 га. Під водою (ставок, річки) 50 га. Під громадськими дворами 17 га, дороги — 7,3 га, в школі — 2,1 га, дитячі ясла — 1,3 га, кладовище — 5,2 га, залізниця — 25 га. Садиба лісника 0,42 га, цегельний завод — 2,4 га, кар'єр гранітний — 0,64 га, кар'єр піщаний — 0,40 га. Рішенням Теплицької районної ради від 21 січня 1992 року створено запас землі площею 97,8 га, в тому числі ріллі — 40,6 га, пасовища — 57,2 га. Згідно Постанови Верховної Ради України від 20 грудня 1991 року в Метанівці створено земельний запас площею 253,9 га. За рахунок ріллі 185,4 га. Пасовищ — 57,2 га, сіножатей — 8 га, інших — 1,1 га.

30 грудня 1993 року (Теплого Олекси, хоч сонце появилось того дня (вівторок) на декілька хвилин) розпочалося планування церкви під керівництвом старости церковної общини Плахотнюка М. У. Бульдозерист Підгорний Борис Тодорович (його батько не прийшов з війни, теж був механізатором) і грейдерист Бевз Володимир Семенович рівняли місце для церкви, корчували багатолітні фруктові дерева. Поліщук Іван Тимофійович, гащенко Василь Григорович, Семченко Ілля Кузьмич, Бурлака Фадей Онуфрійович надавали активну допомогу в цій справі, а також у впорядкуванні сучасного цвинтаря. Про проект церкви піклується бригадир будівельної бригади Масюк Василь Гордійович. З 19 громадянами церковної общини було погоджено майбутній проект церкви. На будівництво нової церкви колективне сільськогосподарське підприємство «Дружба» виділило 1 млн карбованців.

Село наше потопає в зелені, багато верб над ставом. В 1992 році на зиму залишилась пара лебедів на ставку, що в центрі села, весною у 1993 році лебедиха вивела п'ять лебедят. Це сімейство помпезно плаває і звеселяє прохожих та односельчан. В селі є двоє гнізд лелек. Одне в господарстві Семченка Степана Степановича, друге — в Тищенка Василя Костянтиновича. У лелек свої турботи. Дуже старанно доглядають лелеченят. Надзвичайно цікаві перші зльоти молодих птахів. Сумно, коли вони відлітають, з трепетом чекаєш їх повернення.

17 червня 1993 року відбулась сесія сільської ради (голова виконкому Дімітрієв І. С.). Тільки в цьому місяці розглядався план-прогноз (назвали його індикативним) на 1993 рік, затверджувався бюджет, який не відповідає цінам. А ціни на все такі астрономічні, що й писати не хочеться. Буханець хліба в 700 гр. — 142 купони. Ковбаса 1 кг 12 тис. купонів, а варена — 6,5 тис. купонів за 1 кг. Мотоцикл «Дніпро» 1 млн з тисячами. Костюми також до 50 тис. і більше. Так само і взуття. Дорога коштує від Дуклі до Вінниці 672 купони. Автобуси в райцентр зовсім не ходять. Місяць тому автобус до Теплика коштував близько 900 купонів. Літр бензину коштує від 1400 до 1600 купонів. Тим, хто любить шашлик, то теж за 100 гр. треба платити 1500 тис. купонів, пляшка пива до 200 купонів, 1 кг сала 3-4 тис. купонів, м'яса — 5-6 тис. купонів. Мінімальна зарплата в червні 1993 року становить близько 17 тис. купонів. Тим, хто хоче коньяку, треба викласти від 15 до 60 тис. купонів за пляшку.

В ці роки дозволяється держати в селі худобу за бажанням. В господарських дворах Гащенка Петра, Пащенка Петра, Гащенка Маркела, Гащенка Івана, Тригубенка Якова, Осипенко Галини (син Олександр) Семченка Василя та в інших є по коню. Зроблені і возики відповідно вантажу. Є в людей, хоч і не багатьох по дві і більше корови. Під випас громадської худоби сільською радою виділено землю під пасовище в 57,2 га. В селі появились череди, гуртовий випас корів.

11 вересня 1993 року в селі відзначено одну з жахливих історичних дат села і України — 60-річчя голодомору. На цвинтарі зібрались жителі села до того місця, де від голоду поховані понад 950 жителів. Вступне жалобне слово мав голова сільської ради Дімітрієв Іван Семенович. Виступив перед односельчанами на основі архівних матеріалів Тищенко В. К. Жалобний молебен відправив священик Василій із Залужжя. В пам'ять про голодомор 1932—1933 рр. поставлено два хрести. їх освячено в день освячення забудови церкви. Силами церковної громади (в основному пенсіонерами) протягом літа залито тумби під куполи церкви. 9 жовтня 1993 року, в суботу, о 13 годині на Івана Богослова відбулося освячення першого каменю під забудову нової церкви.

21 жовтня 1993 року вранці прозвучало інтерв'ю по обласному радіо голови колективного сільськогосподарського підприємства Михальченко Н. І. Певні здобутки є, зокрема, в серпні ц.р. пущено в дію млин, пекарню. Мельниками працюють Скрипник Іван Тодорович та Гащенко Володимир Іванович, пекарем — Тищенко Галина Миколаївна. Горох видав по 44,7 Ц 3 га, ячмінь — по 43,1 ц з га, а пшениця більше як по 55 ц з г.

22 лютого 1994 року відбулась сесія сільської ради. Присутні депутати, Дімітрієв І. С. (голова), Кальніченко М. А. (секретар), Прядун О. П. (землевпорядник), Гащенко Ф. В., Коваленко В. О., Івахненко О. І. (бухгалтер підприємства), Гащенко О. В., Горич А .Я., Панянчук Є. І. (акушерка), Плахотнюк І. В., Масюк В. Г., Осипенко Д. О., Король 1.1. Сесія розв'язувала питання приватизації земельних ділянок. Розглядалась заява кожного громадянина села. Обговорювали питання приватизації землі (присадибних ділянок та в межах села). Найбільше надавалось землі до 0,60 га. У березні 1994 року повним ходом розпочались земельні роботи під будівництво лікарні. Вивезли грунт під підвал. Одночасно будуються котловани під будівництво церкви. На будівництві церкви в основному працюють чоловіки-пенсіонери. У 1995—1996 рр. церкву будують наймані бригади. 12 квітня 1994 р. (вівторок) після 15 годин краном) крановик Коротушенко Юрій Тимофійович) закладено під лікарню першу бетонну подушку. Закладено просто, буденно. При закладенні першої бетонної подушки був бригадир будівельної бригади Масюк В. Г., сумлінний будівельник села Лещенко Борис Олексійович.

Жителів села обслуговува фельдшерсько-акушерський пункт, в якому в 60-80 роках сумлінно працювали бульше 20 років, фельдшер Семченко Василь Філімонович, акушерка — Лянна Ганна Петрівна, санітарка — Лапайко Настасія Трохимівна. Сумлінним фельдшером проявив себе Цюндик Валерій Володимирович. В 2001 році в Метанівці відкрито медичну амбулаторію сімейної медецини, сімейним лікарем було призначено Подолянчука Олександра Феодосійовича з міста Бершадь, фахівель у своїй справі, який пропрацював до 2005 року, і розрахувався в зв"язку з виходом на пенсію. У 2011 році медамбулаторія сімейної медицини знову реформована в фельдшерсько-акушерський пункт. Надання земельних участків в селі продовжується. У приватизації землі сільрадою на сесії сільської ради сприяв Галій Василь Тимофійович (голова районної державної адміністрації) і районний землевпорядник.

27 березня 1994 р. відбулись вибори до Верховної Ради України. З 16 кандидатів залишилось 2. 10 квітня відбулись повторні вибори. У бюлетенях було два кандидата: кореспондент газети «Подолія» Балан Лариса та голова колгоспу с. Рахнівки з Гайсинського району Лантух Василь. По округу, куди увійшов Гайсинський і Теплицький райони, у другому турі переміг Лантух Василь. А у нашому селі хоч і йшла агітація за Лантуха, але перемогла на 2 голоси більше Балан Лариса. Почалось висування кандидатів на посаду голови сільської ради (вперше голову сільської ради обирало село). Кандидатом висунуті Панянчук Степан Андрійович (вчитель), Ситніков Віктор Аркадійович (зоотехнік, хоч по спеціальності не працює) та Дімітрієв Іван Семенович, що працював головою села.

26 червня 1994 року відбулися вибори Президента України та до місцевих рад. В селі виборців було 801. В голосуванні взяв участь 691 виборець. По Метанівці було найбільше голосів за Кравчука Л. М. та Мороза О. О., але по республіці вийшли у фініш Кравчук Л. М. та Кучма Л. Д. При повторному голосуванні в Метанівці 10 липня 1994 року за Кравчука Л. М. проголосували 302 виборці, за Кучму Л. Д. 295 різниця в сім голосів на користь Кравчука Л. М., але по республіці переміг Кучма Леонід Данилович, йому 55 років, за нього проголосували більше 14 млн. 600 тис. або 52 % виборців, за Кравчука Л. Д. проголосувало 12 млн. 110 тис. виборців, що становить 45 %.

26 червня 1994 року до районної ради з 5 претендентів переміг Галій Василь Тимофійович. До сільської ради вибори відбувались в Метанівці на посаду голови сільської ради вперше на альтернативній основі. Йшла шалена агітація за всіх трьох кандидатів. Вели агітацію вони і самі. Найбільше настирливо проводив цю роботу учитель Панянчук С. А. В нього найбільше було-довірених осіб. З п'яти — чотирьох. Відповідно законодавства в дільничну виборчу комісію було введено двох учителів, які також були на його стороні. Довірені особи їздили по селі до тих, хто не зміг прийти на голосування. Отже, після демократичних виборів результати голосування на посаду голови сільської ради були такі: з 801 виборця голосувало 691. За Дімітрієва Івана Семеновича (головою був 13 років) проголосувало 72 виборці (9 %), а проти 602, за Панянчука Степана Андрійовича за — 345 (43 %), проти 326, за Ситнікова Віктора Аркадійовича за — 254 (31,5 %), проти 420 виборців. Переміг у виборах 47-річний Панянчук С. А.

Самостійна Україна живе. Наше село також. Економічна скрута в державі стала й скрутою для сільських жителів. Кожного вдарила лібералізація (підвищення цін). Ціни високі на все. Колись тільки чули про американських мільйонерів. Тепер мільйонерами стали всі, бо продукти харчування і одяг, взуття рахуються мільйонами, а зарплата не відповідає витратній частині. Так, хлібина, яка колись коштувала 20 коп., тепер коштує 31 тисячу, баночка варення коштувала в межах 80-90 коп., то тепер 190 тисяч, м'ясо 1 кг — до 250 тис., сало — від 120 до 150 тис., 1 кг вареної ковбаси — до 300 тис., сухої-до 600 тис., костюм чоловічий — 10-15 млн, взуття — 4-10 млн, а про шафи і дивани й говорити нічого. Магазини пусті. Банка білила — 1 млн. 10 тис., голубої фарби — до 1 млн. На колишню одну зарплату можна було купити костюм, туфлі, штани, залишались гроші на фарбу, то тепер за зарплату учитель може купити 3-4 банки білої фарби, а техпрацівник — 1,5 банки білила.

Непомітно біжать роки. Село живе, люди працюють. Під керівництвом голови підприємства «Дружба» в селі за останні роки побудовано млин(мельники Скрипник Іван Тодотович та Гащенко Володимир Іванович), олійню та крупорушку (завідує Тищенко Іван Іванович), пекарню (пекар Тищенко Галина Іванівна), будується лікарня, мостяться дороги. Але підприємство «душать» податки. Вчителі по 3-4 місяці в 1995 році і початок 1996 року не одержують зарплати, а колгоспники теж по 1-2 місяці. Ціни катастрофічно ростуть. Хлібина в магазині — 56 тис., коробка сірників — 5-6 тис. при найменшій зарплаті до 2 млн в місяць, яку одержує значна частина села та пенсіонери.

З плином часу змінюється й соціальний стан села. Будується церква (женуть стіни). Влітку 1996 року стихійно виник базар, на якому торгує приватний сектор. Сталось так, що метанівчани мізерію купляють в магазинах державному, а все в основному на базарі.

В одному з класів колишньої школи 5 січня 1997 року тимчасово відкрито церкву. В метанівський приход прибув молодий священик Довженко Роман Петрович 1974 р. н. з Немирівського району. Влітку 1998 року він виїхав у свій район з села..

  • Наступила для села складна ситуація. Якщо взяти господарське життя, то воно в основному йде в нормі. Непогані врожаї й надої молока у 1998 р., розвивається тваринництво (голова КСП «Дружба» Ніна Іванівна Михальченко). Але поряд з цим немає солярки і бензину, шукають його всякими шляхами, ламаються машини й трактори, немає запчастин, немає грошей у КСП. В соціальній сфері, як ніколи, скрута: пенсіонерам пенсія затримується на кілька місяців, зарплата майже не виплачується: ні колгоспникам, ні інтелігенції.

За 1998 рік в рахунок пенсії і зарплати дається зерно, цукор, цегла та інш. Але ж гроші потрібні на найнеобхідніше — медикаменти (медицина стала платною), а їх немає. Діждались метанівчани омріяного десятками літ (не вірилось, що буде побудована нова церква в селі) освячення храму Божого-Свято-Успенського. Це сталось 21 листопада 1999 року (неділя). Мітинг відкрила голова КСП «Дружба» Михальченко Ніна Іванівна. Будувалась церква протягом семи років на кошти КСП «Дружба» с. Метанівки та частково на людські пожертвування. По суті, кожен житель села вклав посильну працю в цю чудову споруду, яка стане центром відродження духовності, історичною пам'яткою для майбутніх поколінь. Звичайно, кожен заслуговує на теплі слова подяки. Зокрема, це Борис Лещенко, Юрій Кальніченко, Володимир Мазуренко, Віктор Вусатенко, пенсіонер-столяр, який поробив всі двері до церкви, Бурлака Карпо Созонович. Активну участь в будівельних та опоряджувальних роботах взяли ветеран праці Микола Плахотнюк (він староста церкви), Ілля Семченко, Василь Гащенко, Олена Дави дюк, Фадей Бурлака, Захар Горич, Микола Гащенко, Микола Коновалюк та багато інших. Знання, вміння і душу в спорудженні храму вклав інженер-будівельник господарства Василь Гордійович Масюк. Душевно привітали сільську громаду з введенням в дію церкви директор школи Василь Тищенко, інженер-будівельник Василь Масюк, голова села Степан Панянчук, ветеран праці (староста церкви) Микола Плахотнюк. Перерізається стрічка, представникам духовенства вручається символічний ключ від храму. На відкриття церкви приїхало 12 священиків з навколишніх сіл, зокрема, Зава дівки, Брідка, Соболівки, малої Мочулки, Теплика. За церковними канонами відбулося освячення споруди церкви. Цю духовну місію виконав преосвященний владика, єпископ Тульчинський і Брацлавський Московського патріархату Іполит разом з духовенством Теплицького району і провів першу Божественну літургію. В церемонії взяли також участь благочинний отець Серафим, ієрей Іван. Після освячення храму, яке тривало з 8 години ранку до 18 годин вечора, для гостей була дана святкова вечеря. Щиру вдячність з нагоди цієї події висловили отці церкви Ніні Іванівні Михальченко, голові правління господарства, головному будівничому храму, як її нарекли віруючі. В церкві відправляє службу Іван Данилович Прищ. Іван Данилович, який працює в двох селах Метанівці і Завадівці. Церква обійшлася в 108 тис. грн.

Відповідно Указу Президента України від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» 15 січня 2000 року в селі відбулися збори працівників КСП «Дружба», на яких стояло питання про реформування колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» в другу структуру господарювання, а 29 лютого 2000 року прозвітувала голова КСП «Дружба» Михальченко Н. І. і КСП реформовано в агрокооператив приватних пайовиків «Дружба» (агрокорператив «Дружба»). Збори йшли від 10 год. 30 хв. До 17 год. 15 хв. Виступи були і об'єктивні, і з метою дискредитації КСП. Головою агро кооперативу «Дружба» обрано молодого односельчанина Мазуренка Володимира Павловича, який закінчив у свій час сільськогосподарську академію. В агрокооператив увійшло 215 жителів села.. 4 квітня 2000 року перші збори агро кооперативу «Дружба». Збори були напружені, тому що 20 односельців забажали вийти з агро кооперативу і землю одержати (пай) на бажаному полі. Правління агрокооперативу попередньо розглянуло заяви і вирішило дати частину землі на Поповому ланку, а частину від Брідка на Кочержині. З чим були не згодні на зборах ті, що бажають самостійно працювати. Педколектив школи як соціальна сфера подали заяви в агрокооператав, щоб зе\1лю, яку наділяють з фонду резерву в сільській раді, в майбутньому передати в оренду в агрокооператив, але це питання не вирішено.

Голова агрокооперативу Мазуренко В. П. вів впевнено збори, давав грунтовну відповідь на безліч питань. При новій формі господарювання швидкими темпами йде сівба ранніх культур. В 1995 році згідно Указу Президента України від 8 серпня 1995 року розпочалось розпаювання земель в Метанівці. В 1996 році був виданий державний акт на колективну власність земель КСП «Дружба». Згідно акту одержали земельні сертифікати 661 член КСП «Дружба» розміром 2,10 га умовних кадастрових гектарів. Земля залишилась в колективній власності (не виділено в натурі) КСП «Дружба» і пайовики працювали колективно, не обмінявши сертифікати на державні акти. Але окремі громадяни КСП «Дружба» забажали працювати окремо і в 2000 році вони звернулися до сесії сільської ради, щоб земля їм була виділена в натурі. Сесія задовольнила їх бажання. Отримавши державні акти на приватну власність земельних часток (паїв), окремі громадяни стали власниками землі, почали працювати на своїй землі, стали одноосібниками. 7. рік. 10. Дмитрук Юрій Михайлович — 1,89 га; 11. Дмитрук Антоніна Никифорівна- 1,84 га; 12. Дмитрук Микола Юрійович — 3,60 га; 13. Чернега Василина Анатоліївна — 1,80; 14. Горич Віталій Володимирович — 1,80 га; 15. Горич Ксенія Спиридонівна — 1,80 га; 16. Пракудін Сергій Іванович — 3,60 га;

  • 8. Поліщук Ганна Вікторівна — 1,80 га;

9. Лещенко Ірина Тодорівна — 1,80. Разом пайовиків 11, бо землі в пай були виділені в спадщину від батьків, що вже покійні. Разом 19,93 га. 8. рік. 1. Пащенко Іван Савович — 2,33 га; 2. Пащенко Зоя Василівна — 4,31 га; 3. Пащенко Галина Олександрівна — 2,08 га; 4. Панянчук Анатолій Павлович — 2,05 га; 5. Король Євдокія Оникіївна — 2,02 га; 6. Король Настасія Оникіївна — 1,99 га ; 7. Плахотнюк Ілля Іванович — 1,96 га; 8. Плахотнюк Галина Володимирівна — 1,92 га; . 9. Плахотнюк Онися Ульянівна- 1,80 га; 10. Пащенко Ольга Савівна — 3,52 га; 11. Поліщук Максим Никифорович — 1,80 га. 9. рік. 1. Поліщук Григорій Максимович — 1,80 га; 2. Поліщук Марія Пантелеймонівна — 1,80 га; 3. Коваленко Валентина Олександрівна — 1,76 га; 4. Пащенко Марія Василівна — 2,07 га; 5. Пащенко Валерій Дорофійович — 2,06 га; 6. Пащенко Петро Дорофійович — 2,06 га; 7. Пащенко Євдокія Іванівна — 2,01 га. Всього вийшло з КСП «Дружба» 33 чоловік. Для них виділено 63,33 га.

Згідно указу Президента України землю в приватну власність одержали 62 працівники соціальної сфери, всього 98,90 га. ' Кожен працівник колишнього колгоспу, а також ті, хто працює на сьогоднішній день в агро кооперативі «Дружба» мають і майновий пай. Звання чемпіона України у змаганнях серед середніх навчальних закладів здобув Віталій Пащенко. Іван Панянчук виграв спартакіаду області, став республіканським призером.

Серед 37 учасників відкритої першості клубу «Локомотив» на змаганнях у Жмеренці посів перше місце Сергій Бабак. Вибороли перше місце у першості України Володимир Фащенко і Євген Коновалюк.

Так зростали в селі таланти завдяки працьовитості талановитого тренира Поліщука Петра Тимофійовича.

З березня 2006 року почалось відновлення освітлення вулиць. Гравієм просипані в основному всі сільські вулиці, де немає ще бруківки. Три рази сільська рада займала перше місце в районі в конкурсі по благоустрою територіальних громад району і двічі була переможницею за такі ж заслуги в обласному конкурсі.

За сприянням сільської ради в урочищах Повітряний Яр, Ялта посаджено більше 40 га лісу. В 2009 році сільська рада брала участь в обласному конкурсі проектів будівництва, реконструкції та ремонту комунальних доріг населених пунктів і виграла 81 тис. грн.. їх використано на ремонт дороги по вулиці Червонопрапорній (колишня Королівка). Завдяки Тищенку 1.1, за розвиток соціальної інфраструктури територіальна громада села була визнана кращою і вона отримала від обласної Ради автомобіль «Таврія». В роботі сільської ради сумлінно працювала секретар Семченко Н. І., бухгалтер Гащенко Г. З., землевпорядник Плахотнюк Г. В.

В 2007 році Метанівка стала засновником будівництва газопроводу для сіл Метанівки, Завадівки, Брідка, Петрашівки. З 2010 року і для Побірки. Починались для сільського голови нелегкі, часом і непосильні роботи про голубий вогник для села. Менша частина села сприйняла газифікацію села з недовірою, особливо жителі села Завадівки. Через нестабільність в державі сумніви в людей були до останньої хвилини, але їх зумів розсіяти голова райдержадміністрації Романюк Василь Іванович. На вітер він слів не кидав. По селу і до осель, хто бажав, щоб був газ в хаті, газопровід був проведений за рахунок самих жителів, решта — допомогла держава. Власноруч робили майже всі роботи, за виключенням зварювальних.

23 серпня 2009 року назавжди запам'ятається жителям сіл Метанівки, Зава дівки і Брідка та ввійде в історію сіл та району — підключення до газопроводу. Цього дня святкові дії відзначались в Метанівці. На свято завітали голова райдержадміністрації Романюк В. І.,голова районної ради Трамбовецький Р. І., поважні гості району і сільський голова с. Красносілки Біляєва В. Г., яка теж була зацікавлена, щоб газопровід через красно сільські поля подав газ в села Теплицького району. Були й керівники із Зава дівки — директор ТОВ «Маяк» Осаковський Я. Б., керівник відділку ТОВ ПК «Зоря Поділля» (с. Брідок) С. Ю. Пшеничний, керівник АКПП «Дружба» Д. Р. Балинець, сільські голови В. М. Продан, С. П. Гащенко, І. І. Тищенко, запрошені директори шкіл Кузик В. П., Пухніченко С. П., Тищенко В. К. Завдяки голові АКПП «Дружба» Балинцю Д. Р. АКГії 1 «Дружба» є відмінним спонсором і другом для людей. В 2008 році на районну Дошку пошани занесено колектив тракторно-рільничої бригади. Земля обробляється повністю механізмами.

В останні роки, що передували 2010 році на районну Дошку Пошани були занесені тракторист Горич Олександр Андрійович, комбайнер Бевз Василь МойСейович, доярка Горич Людмила Семенівна.

На жаль, життя в агрокооперативі складається не з одних лише приємних подій і не з вини голови.

Зовсім зникла така галузь як вівчарство, птахівництво, бджільництво. Нижче своїх можливостей працює майстерня, млин, пекарня, олійня, ліквідовано автобус АКПП «Дружба», яким вкрай потрібен для пайовиків. До мінімуму скоротились робочі місця, особливо для молоді. Значна частина чоловічого населення в пошуках роботи за межами села. Все впирається в бюджет, якого немає в такій кількості, щоб виконком сільської ради, правління АКПП «Дружба» могли відновити те, що вже в селі було і подбати про розквіт

За відсутністю робочих місць село занепадає. Жителів села за 2010 рік є 856, жилих дворів 348, пустуючи дворів 80, в школі 96 учнів (в 1960-і роки було до 300), народжуваність до мінімуму зменшується, смертність людей збільшується. Село старіє. Проживають в селі 293 пенсіонери. В 2010 році народилось 5 дітей, померли 21 житель села, одружились три пари Денисюк Сергій, Плахотнюк Олександр, Кальніченко Олексій. В армію пішов Ярош Олег Олегович.

Медична амбулаторія знову реорганізована в медичний пункт. Очолює його Цюндик Валерій Володимирович. З двоповерхового будинку, що побудований під лікарню, використовується перший поверх під контору АКПП «Дружба» і пошту, а другий поверх пустує. В 1991—1995 рр. в селі діяв цех з пошиву сумок — філія від Вінницької шкіргалантерейної фабрики, але ліквідований. Побудована в селі баня, яка діяла в повну потужність, але ліквідована, зникла зберкаса. Колгосп побудував цегельний завод, який з 70-х років давав великий прибуток, а зараз він в орендаторських руках і бездіяльний.

Був в селі заготівельний пункт — ліквідований. В 1984—1995 роках працювало сільське споживче товариство. Теж ліквідовано. 2012 року стала переломною для Метанівки. Бажаючі села (їх виявилося 506) продали майнові (паї) TOB «Теплик-Агро та заключили договори оренди на земельні частки (пай) з даним господарством. Інша частина власників земельних часток (паю явилося 75) заключили договори оренди на земельні частки ФГ Тригубенко В. О.», 70 власники земельних часток (паю) свої паї робляють одноосібно. Центральною садибою серед відділків ТОВ Теплик-Агро" є село Метанівка, в якій збереглася тракторна бригада, 1.1ТФ, млин, олійня, кухня, майстерня, зерносховище та інші об'єкти. Метанівські земельні паї влилися у вісім відділків ТОВ «Теплик-Агро». В обробітку ТОВ "Теплик-Агро перебуває 9 тисяч га. землі, в їх числі і 985 га. Метанівських. Генеральним директором ТОВ «Теплик-Агро» є Василь Григорович Анченко, Метанівський відділок очолює Володимир Григорович Анченко. Тракторний парк поповнився новою технікою, де працюють 19 тракорів та шоферів, це Лебідь Володимир Фокович, Коротушенко Тимофійович, Івахненко Руслан, Гащенко Олександр, Гащенко Василь, Завальнюк Станіслав, Соловйов Іван.

МТФ очолив Балинець Дмитро Романович.

Реконструйовано шестирядний корівник.

Молоко від приватного сектора звозять одноконками на молоко пункт в центрі села, де його заготовляють Теплицький і Бершадський молокозаводи. Створюються такі умови селянам, що молоко і свинина купляються по дешевих цінах, що не відповідає затратам на цю продукцію. В селі діє дротовий телефонний зв'язок. Діє 100 номерів. Можна спілкуватися в межах України та й із зарубіжними країнами. В село дзвонять родичі із Сполучених Штатів Америки, Італії, Німеччини й інших країн. В повній мірі здійснюється мобільний зв'язок, але в окремих абонентів є незручності, бо треба шукати зв'язку в окремих місцях через відсутність мобільної вишки в селі або поблизу в селах. 31 травня 2011 року відбулися збори (голова Балинець Дмитро Романович) АКПП «Дружба» з порядком денним: «Складання додатку до договору оренди земельних паїв». Запропонували власники земельних паїв. їх в АКПП «Дружба» 600. Одночасно вкладають договори з бажаючими власниками земельних паїв «Теплик-Агро», виплачуючи готівкою майнові паї скільки вони коштують.

Село живе сучасним життям. Селяни обробляють городи, розвивається домашнє тваринництво, по можливості збільшується автопарк, легкових машин так у приватному сектору села нараховується 136 легкових автомобілів, 4 вантажних автомобілів, 36 тракторів.

Уродженці[ред.]

Нагороджені найвищими орденами СРСР[ред.]

  • Коротушенко Григір Іванович, машиніст, кавалер Ордена Леніна
  • Кравець Іван Савович, інженер залізниці, кавалер Ордена Леніна
  • Карбовський Семен Романович, директор елітно-насіньового радгоспу в Христинівському районі, кавалер двох Орденів Леніна, Двох Орденів Червоного прапора, Герой Соціалістичної праці, заарештований під час масових репресій 1938 року, але невдовзі звільнений.

Учасники німецько-радянської війни[ред.]

  • Горич Петро Митрофанович Орденом Червоної Зірки
  • Коротушенко Леонтій Давидович Орденом Червоної Зірки
  • Коротушенко Онуфрій Пантелеймонович Орденом Червоної Зірки
  • Бурлака Йосип Данилович Орденом Червоної Зірки
  • Гащенко Омелян Макарович Орденом Червоної Зірки
  • Мандибура Петро Михайлович Орденом ВВ війни I-ІІ ст. Орденом Слави III ст.
  • Лапайко Макар Олександрович Орденом Слави III ст.
  • Поліщук Олександр Данилович Орден ВВ війни.. За мужність.
  • Кондратюк Михайло Кирилович Орден ВВ війни.. За мужність.
  • Продан Андрій Федорович Орден ВВ війни., За мужність.
  • Цвігун Ганна Дем'янівна Орден ВВ війни.. За мужність.
  • Гавенко Марія Василівна Орден ВВ війни., За мужність.
  • Коротушенко Марк Пантелеймонович Орден ВВ війни
  • Кваснєвський Іван Кононович Орден ВВ війни
  • Завальнюк Танас Олександрович Орден ВВ війни
  • Куликов Федір Іванович Орден ВВ війни
  • Куценко Наум Антонович Орден ВВ війни
  • Коротушенко Семен Давидович Орден ВВ війни
  • Коротушенко Олександр Пантелеймонович Орден ВВ війни,
Кавалери Ордена Червоної Зірки
  • Гащенко Омелян Макарович Орден ВВ війни
  • Гринюк Петро Юхимович Орден ВВ війни.
  • Поліщук Микола Тимофійович Орден ВВ війни.
  • Поліщук Пимон Тимофійович Орден ВВ війни

Нагороджені за успіхи в сільському господарстві[ред.]

  • Бевз Володимир Семенович «Знак пошани» 1973 Тракторист
  • Бевз Василь Мойсейович За трудову доблесть 1976 Комбайнер
  • Гавенко Павло Миколайович Трудового Червоного Прапора 1976 Тракторист
  • Коротушенко Тимофій Онуфрійовиич Трудового Червоного Прапора 1973 Тракторист
  • Кальніченко Валентина Саватіївна Трудового Червоного Прапора 1973 Доярка
  • Кондратюк Ганна Ярміївна Трудового Червоного Прапора 1971 Головний зоотехнік
  • Коновалюк Володимир Петрович Трудової слави III ст. 1977 Шофер
  • Лебідь Віра Фадеївна За трудову доблесть 1973 Телятниця
  • Масюк Катерина Михайлівна За трудову доблесть 1977 Ланкова
  • Михальченко Ніна Іванівна Знак пошани 1986 Головний економіст
  • Навитанюк Валентина Маркіянівна Трудової слави III ст. 1985 Доярка
  • Осипенко Олексій Костянтинович Трудового Червоного Прапора 1973 Бригадир
  • Самійленко Ганна Миколаївна За трудову доблесть 1986 Доярка
  • Панянчук Ганна Андріївна Трудового Червоного Прапора 1973 Доярка

Воїни-афганці[ред.]

  • Плахотнюк Ілля Іванович
  • Поліщук Станіслав Михайлович, який отримав II группу інвалідності
  • Вусатенко Станіслав Григорович.

Чорнобильці[ред.]

  • Цюндик Валерій Володимирович
  • Горич Володимир Федорович
  • Лещенко Григорій Григорович
  • Лапайко Анатолій Васильович

Історія Метанівської сільської бібліотеки[ред.]

Історія Метанівської сільської бібліотеки бере свій початок з далеких 20-х років минулого століття. В «поповім домі» було відкрито хату — читальню, її завідувачем був П. Мандибура, людина закохана в книгу, мистецтво. В страшні 1930—1940 роки голоду і війни читальня не працювала. В 1948 році при сільському клубі бібліотека відновлює свою роботу. В невеликій кімнаті зі своїм не великим фондом розмістилась бібліотека. Бібліотекарем працювала Джой Степанида Юхтимівна. До війни вона працювала учителем, але у роки ВВв загубила диплом і працювати в школу її не взяли. Але запропонували роботу бібліотекаря. На цій посаді вона пропрацювала 7 років. Тоді книгозбірня і стає самостійною сільською бібліотекою. ЇЇ фонди формуються з добровільних дарунків жителів села.

В 1955 році на роботу призначають Свінціцьку Настасію Михайлівну, яка здобула відповідну освіту і була направлена в с. Метанівку бібліотекарем, як дипломований спеціаліст. З року в рік зростає кількість читачів і книговидачі, авторитет бібліотеки серед односельців.

В 1968 році бібліотеку переводять в старе приміщення контори колгоспу, кімната більша за попередню, але для фонду, який постійно зростає місця замало. Діяльність бібліотеки багатогранна тут формується (ДІФ) — довідково — інформаційний фонд, краєзнавчий куточок. Для послуг її читачів влаштовуються книжкові виставки.

Після закінчення будівництва сільського будинку культури (СБК) в 1977 році бібліотека переходить в його приміщення. На другому поверсі в 3 кімнатах бібліотека розмістила свій фонд. Для бібліотеки з року в рік виділяються кошти на передплату періодичних видань з місцевого колгоспу «Дружба» (голова Осаковський Яків Борисович). Одна з кращих в районі бібліотека с. Метанівки, яка разом з будинком культури, школою проводить масові заходи. Проводяться також заходи з популяризації книги і бібліотеки, відзначаються загальнодержавні та професійні свята, знаменні та пам'ятні дати, вшановуються видатні письменники.

Пріоритетними в роботі бібліотеки є краєзнавча та інформаційна робота. Проводяться літературні вечори, читацькі конференції, виставки, бесіди, бібліотечні уроки, дні спеціаліста, дні інформації.

При бібліотеці діє кабінет НТІ. Бібліотека носить звання «Бібліотека відмінної роботи», є неодноразовим переможцем соцзмагання, нагороджена грамотами, подяками відділу культури та райкому партії, обласного управління культури.

Вагомий внесок у розвиток бібліотечної справи зробила Свінціцька-Кондратюк Н. М., яка пропрацювала в бібліотеці 33 роки. І в 1989 році вийшла на пенсію, передавши свій досвід роботи новому бібліотекарю.

В липні 1989 року бібліотекарем Метанівської сільської бібліотеки стає Пащенко Віра Олексіївна. Вже на той час фонд бібліотеки становить 12421примірників книг. Бібліотеку відвідують 500 читачів, 369 читачів дорослого населення, 131 — діти. Видача книг становить 10000 примірників. В бібліотеку йде велика кількість періодичних видань, велика кількість літератури.

В 1989 році в бібліотечному фонді знаходиться 12795 книг. Тільки за рік фонд бібліотеки поповнився на 1233 примірники. Цілеспрямовано і цікаво ведеться робота з популяризації бібліотечної книги, по залученню дітей до бібліотеки. Тісна співпраця з школою. Проводяться тижні дитячої та юнацької книги, свята весни та Нового року, оформлюються цикли книжкових виставок і тематичних полиць, проводяться огляди літератури та літературні читання.

Багато уваги приділяє бібліотека розвитку національної культури, рідної мови, літератури. В бібліотеці створено краєзнавчий куточок. Проводяться різні конкурси:

  • «О мово, моя душа голосна України»
  • «Мова наша калинова»

В бібліотеці проводяться виставки краєзнавчого характеру «Українська хата — рушниками багата».

Цікавий матеріал зібрано в тематичних папках, які поповнюються протягом багатьох років. Серед них:

  • «Народні звичаї та обряди»
  • «Історія мого села»
  • «Знатні люди мого села»
  • «Спогади ветеранів Великої Вітчизняної війни»
  • «Голод 1932—1933 років у моєму селі»

Використані архівні матеріали до історії с. Метанівки[ред.]

1. Вінницький державний архів (Путівник). М.Вінниця, 1960 рік. 2. «Подольскія епархіальньїе ведомости» № 5, 1875 рік, стор. 167. 3. Бібліотека Вінницького краєзнавчого музею. «Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Под редакцией Сицинского, вып. 9. Приходы и церкви». Каменец-Подольский, 1901 год. стр. 334—335. 4. Чинш — певна плата пану за спадкове володіння наділом. 5. Одна десятина — один гектар і 9 сотих. 6. Вінницький облдержархів, ф — Р — 3477 оп. 1, лист 2. 7. Вінницький облдержархів, ф — Р — 3477 оп. 1, лист. 46. 8. Вінницький облдержархів, ф — Р — 40, оп. — 1. 9. Вінницький облдержархів, ф — 864, арх. № 49, оп. 3. 10. Вінницький облдержархів, ф — 864, арх. № 56, оп. 3. 11.Вінницький облдержархів, ф — 864, арх. № 56, оп. 3. 12.Вінницький облпартархів, ф — 73, оп. 1, с. № 32, 1932 рік. 13.Вінницький облпартархів, ф — 36, оп. 3, с. № 23, 1932 рік. 14.Вінницький облпартархів, ф — 36, оп. 3, с. № 23, від 22.03. 1932 р. по 27.12.1932 р. 15.Вінницький облпартархів, ф — 36, оп. 3, с. № 23. 16.Вінницький облдержархів, Р 2355 оп. 2, од. 7, лист 25. Використано матеріали із протоколів загальноколгоспних зборів та засідання правлінь колгоспу за 1951—1956 роки та спогади старожилів села Метанівка.


This article "Історія села Метанівка Теплицького району" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Історія села Метанівка Теплицького району.



Read or create/edit this page in another language

Куки допомагають нам здійснювати наші сервіси. Використовуючи наші сервіси, Ви погоджуєтесь на використання куків.