Welcome to EverybodyWiki 😃 ! Nuvola apps kgpg.png Log in or ➕👤 create an account to improve, watchlist or create an article like a 🏭 company page or a 👨👩 bio (yours ?)...

Анатолій Якович Курочка

Матеріал з EverybodyWiki Bios & Wiki
Перейти до:навігація, пошук

Анатолій Якович Курочка Анатолій Якович Курочка народився 7 січня 1938 р.у селі Жолоби Охтирського району Сумської області. Прожив у с.Жолоби тільки рік. "Але це все-таки Батьківщина", — писали у своїх листах мати Анатолія Єлизавета Андріївна і брат Валентин Якович Курочка. Батько поета, Яків Курочка, до війни був відомим техніком-будівельником на Харківщині. Зник назавжди у вирі війни. А син носив у своєму серці світлий і незабутній образ батька.

               Весь день на комбайні із татом.
             І навіть помітить не встиг,
              Як сонечко вклалося спати,
              Лиш гульк — і в житах у густих...

Чекає зустрічі з дорогою людиною:

                                Ти чуєш?
                                Ти снишся мені наяву.
                                Дитинство...
                                Зоря на шоломі...
                                Єдиним і дихаю я, і живу —
                                Жду,	
                                Жду тебе з бою додому...
                                Обнишпорю кожну стежину навкруг,
                                Загляну до гаю, у поле.
                                А що як ти вийдеш з-за дальніх яруг,
                                Од вранішніх рос прохололих?..

Не подарувала доля хлопцеві жаданої зустрічі ні на дальніх яругах, ні на обніжках зарошених...

                                  І здалеку видно, і зблизька...
                                  Від батька лишилось мені —
                                  Холодний бетон обеліска...

Мати Анатолія Єлизавета Андріївна зберігає ма¬леньку аматорську фотографію сина — учня третього класу. Обличчя батьківське — спокійна впевненість, гідність, не дитяча весела мужність у хлопчачих очах... І замахнулась війна на ту мужність не дитячу в очах... А ось і друге фото: ще молодий чоловік у темних оку¬лярах, високе чоло, на вустах застиг біль... Вибуховий пристрій розірвався в руках дитини — біль, темнота, лікарня. Потім школа для сліпих у Хар¬кові. Школяр-відмінник везе додому дарунок своїй неньці:

                                  І тільки, тільки поїзд рушив,
                                  Мені уже звучало в душу
                                  Твоє навік знайоме й рідне "Здрастуй, сину!"
                                  З гостинцем, мамо, в гості їздять люди.
                                  Тобі найкращим хай гостинцем буде,
                                  Що в заліковій книжці в мене лиш "відмінно".
                                  Я знаю: кращого не треба,
                                  Найбільша радість це для тебе.
                                  І батько б мій радів цьому так само.
                                   ...Гуркоче поїзд. Я іще в дорозі,
                                  Та серце вже на рідному порозі,
                                  Так здрастуй, здрастуй, здрастуй, мамо!..

Ось воно звідки оте тяжіння до знань. Ось ким вона закладена у свідомість дитини чутливої — це мама- вчителька, добрий люблячий друг, джерело його таланту... Непросто було поступити до навчального закладу незрячому. Допоміг письменник Іван Багмут. До Харківського університету склав іспити на п'ятірки. Усі роки навчання в університеті з факультетської Дошки пошани не сходило прізвище Анатолія Курочки. І диплом отримав з відзнакою. Після закінчення університету юнак повернувся до своєї школи. Те повернення теж було не простим. Адже кожен крок незрячої людини не простий. Кожен крок — це подолання темряви. Інколи ця темрява живе у душах зрячих людей... Не всі вірили, що незряча людина може бути й викладачем, і вихователем. Знову знайшлася добра душа — письменник Борис Котляров. І Анатолій Якович поринув у працю педагога й працю поета. О, це нелегка праця! Це поєднання занадто важке і для зрячої людини, а яке воно було для Анатолія Яковича — годі уявити. За велику мужність, відданість педагогічній праці й слову рідному годилося б ще за життя поставити пам'ятник Анатолію Курочці. А ми й-після смерті його мовчимо. Мовчимо про його поезію, про його життя- подвиг. А за життя крізь труднощі-пітьму пробивалися світлі промінчики радості від перших публікацій, виношених і вистражданих поезій. Ось і видана вже перша збірка "Промінь"(1961), потім друга — "Тривожна пам'ять"(1967) і третя... остання "Чуєш, батьку?.."(1980). Помер письменник на 48-му році життя у 23 березня 1985 р.у Харкові. Анатолій Курочка — жертва війни, як і його батько Яків Курочка. Війни, що принесла стільки бід, про які неможливо забути, доки існуватиме світ.

"Чуєш, батьку?.." — останній зойк сина... Скільки їх тих останніх…


This article "Анатолій Якович Курочка" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Анатолій Якович Курочка.



Read or create/edit this page in another language

Куки допомагають нам здійснювати наші сервіси. Використовуючи наші сервіси, Ви погоджуєтесь на використання куків.

Welcome to EverybodyWiki 😃 ! Nuvola apps kgpg.png Log in or ➕👤 create an account to improve, watchlist or create an article like a 🏭 company page or a 👨👩 bio (yours ?)...