Вінниця на рубежі XIX—XX століть

Залізниця[ред.]

Наприкінці XIX - на початку XX ст. відбувається значне зростання Вінниці. Головним фактором, що дав поштовх економічному піднесенню і розбудові міста, стало спорудження Києво-Балтської залізниці (зданої в експлуатацію в 1871 р.) і відкриття руху (в 1873 р.) на залізниці Козятин - Здолбунів. Вінниця отримала сполучення найзручнішим на той час видом транспорту з Одесою, Києвом, Москвою, Петербургом та іншими великими містами. За розмірами вантажообігу на початку XX ст. місто зайняло перше місце в Подільській губернії.

Економіка[ред.]

Провідною галуззю промисловості міста була харчова. Серед підприємств цієї групи виділявся горілчаний завод, заснований у 1896 р., великий млин (1900 р.), пивоварний завод (1907 р.). На 1913 р. валова продукція харчової промисловості становила 83 % від усієї валової продукції підприємств міста, решта припадала на долю хімічної, деревообробної, металообробної й легкої галузей промисловості. У зв'язку з розгортанням будівництва у Вінниці виникло кілька нових цегельно-черепичних заводів, а також йшла розробка гранітних кар'єрів на берегах Південного Бугу. Одним з найбільших підприємств був чавуноливарний механічний завод "Молот" Львовича, збудований в 1880 р. В 1899 р. німецькі підприємці заснували у місті насіннєвий завод і організували товариство "Раббетге і Гізеке". Завод постачав у маєтки подільських поміщиків високоякісний насіннєвий матеріал, в основному для цукрової промисловості. У червні 1910 р. у Вінниці виникло акціонерне товариство, яке приступило до будівництва суперфосфатного заводу, який уже в 1912 р. дав першу продукцію. Він являв собою одне з найзначніших хімічних підприємств країни і був обладнаний за останнім словом тодішньої науки і техніки. З підприємств легкої промисловості найбільшою була взуттєва фабрика "Ястреб", заснована в 1913 р., яка працювала в основному на продукції місцевого шкіряного заводу.

Важливу роль в економіці міста відігравала торгівля. Тут були зосереджені оптові торговельні установи, які постачали значну частину населення Поділля товарами широкого вжитку. Але найбільшого розвитку набула у Вінниці дрібна торгівля: в місті переважали дрібні крамарі з річним оборотом від 300 до 500 крб. Ремісники збували свої вироби на базарах.

На початку XX ст. своїм зростанням місто завдячувало ще й тому, що сюди після початку першої світової війни, у зв'язку з наближенням фронту до Кам'янця-Подільського, фактично був перенесений губернський центр.

Розбудова[ред.]

Економічне піднесення Вінниці спричинило збільшенню кількості населення, а також розбудову міста і його комунікацій. Управління містом здійснювала міська дума та її виконавчий орган - міська управа. Гласні думи обиралися на чотири роки. Якщо одразу після реформи 1861 р. Вінниця була невеличким повітовим містечком з населенням близько 11 000 чоловік, то в 1899 р. тут мешкало 33 125, а в 1909 р. - 46 705 чоловік. Зростання населення зумовило високі темпи забудови міста. Напередодні першої світової війни територія Вінниці становила 3 936 десятин (у 4,5 рази більше, ніж перед реформою 1861 року). На кожному засіданні міської думи розглядалися десятки заяв жителів міста, які звертались з проханням відпустити наділ землі для забудови. З кінця XIX ст. зросла кількість будинків з каменю, в основному з приміських кар'єрів, та цегли, що виготовлялася на вінницьких цегельнях. Так, у 1904 р. у Вінниці нараховувалось 4 470 будинків, з них мурованих - 650, в 1910 р. відповідно - 5 426 і 2 370. Однак на околицях міста, як і раніше, переважали звичайні селянські хати.

З 90-х років XIX ст. забудову міста почали частково планувати. Завдяки діяльності архітекторів зростали нові, гармонійно сплановані квартали на лівому березі Бугу - Замості. Нового вигляду надали місту великі адміністративні будинки та будинки громадських закладів, що в більшості своїй були дво-, три-, а деякі й багатоповерховими. З 1889 р. у Вінниці перебував М.Д.Зайцев, який збудував тут казарми артилерійської бригади (1889-1891 рр.). У 1885 - 1890 рр. до Вінниці був відряджений К.К.Пруссак, також на будівництво казарм, а Д.К.Пруссак, який працював у Петербурзі, запроектував для міста комплекс окружної психіатричної лікарні (1897 р.). Однак справжня розбудова міста пов'язана з ім'ям Григорія Артинова, який на початку XX ст. став головним архітектором міста.

У новому місті мережа вулиць сходилася до мосту через річку з головною магістраллю - вулицею Поштовою (нині вул. Соборна), яка починалася від Калічі і йшла до мостів, перетинаючи місто з заходу на схід. ЇЇ продовженням була вулиця Замостянська (нині проспект Коцюбинського), що пролягала від моста до залізничної станції. У 1911 р. в місті було 44 вулиці, 11 провулків і 6 майданів.Назви вулиць повторювали традиційний для всіх міст імперії набір: Дворянська, Монастирська, Купецька, Торгова, Садова, Поліцейська, Базарна. Назви ж вінницьких мікрорайонів склались історично і донині існують серед старожилів: Долинки, Єрусалимка, Слов'янка, П'ятничани, Хутори, Тяжилів, Кумбари, Садки тощо.

Внаслідок розвитку промислового та фінансового капіталу Вінниця перетворилася в значний адміністративний та діловий центр. Сюди почали приїжджати поміщики, капіталісти, комівояжери у різних справах. Так виникла потреба в готелях. В 1912 р. у Вінниці було вже дев'ять готелів, пишні і претензійні назви яких відповідали тодішній моді на французький кшталт: "Бель-Вю", "Європейський", "Континенталь", "Гранд-Отель", а збудований в 1912-1913 рр. готель "Савой" був однією з найбільших і найоригінальніших архітектурних споруд у Вінниці: великий шестиповерховий будинок, обладнаний центральним водяним опаленням та електричним ліфтом, що було на той час технічною новинкою у Вінниці. На ті роки припадає і будівництво у Вінниці будинку окружного суду, міської думи (1911 р.).

Нові мости і набережні[ред.]

На початку XX ст. постало питання про надійний зв'язок центральної частини міста з Замостям, де розташувались основні промислові підприємства та залізнична станція. До того часу цей зв'язок здійснювався через дерев'яний міст, що був перекинутий в 1886 р. через Південний Буг напроти сучасної електростанції. В 1902 р. були споруджені нові залізні мости через обидві протоки Бугу, що омивають острів Кемпа. Для зв'язку зі Старим містом в 1910 р. спорудили наплавний міст через Буг. Він замінив собою пором. Вінницькі мости були збудовані за проектом цивільного інженера з Кам'янця-Подільського М.І.Новикова.

У 1910 р. в кінці вулиці Театральної (нині - вул. Миколи Оводова) біля будинку Кумбари побудували кам'яні сходи, що служили спуском до порому, який з'єднував Нове місто з військовим містечком. Складались вони із 118 сходинок, з верхньої відкривався чудовий краєвид на Буг та околиці міста. Влітку це було місце прогулянок мешканців міста. Проектантом спуску був інженер Г.Г.Артинов.

Освітлення[ред.]

З 1880 р. центральні вулиці Вінниці почали освітлювати гасовими ліхтарями. Лише в 1910 р. Київське відділення російського товариства "Всеобщая компания электричества" споруджує електростанцію, а в 1910-1911 рр. - електроосвітлювальну мережу, яка обслуговувала адміністративні установи та будинки багатіїв. В цей час на вулицях міста з'являються електричні ліхтарі.

Телефон[ред.]

На початку XX ст. у Вінниці почала працювати телефонна станція - "Вінницька телефонна мережа загального користування інженера-електротехніка М.В.Фазли", яка обслуговувала не тільки Вінницю з передмістями, але й Гнівань, Сутиски, Тиврів, Дзвониху і Михайлівку. На 1911 р. у місті було 130 телефонних абонентів. Для загального користування було встановлено два телефони-автомати - на вокзалі і в міському суді.

Трамвай[ред.]

Файл:Vinnica savoi.jpg

Готель Савой і трамвай

Із зростанням міста все актуальнішою ставала необхідність влаштування трамваю, або, як він тоді звався, - "електричної залізниці". До 1913 р. єдиним видом транспорту у Вінниці були візники. 1 вересня 1912 р. розпочалося спорудження трамвайної колії з центру (від жіночої гімназії) на Замостя, де зосередились основні промислові підприємства міста - суперфосфатний завод, механічний завод "Молот", насіннєвий завод та інші. Крім того, тут знаходилась залізнична станція та численні складські приміщення. Спорудженням трамвайної лінії, яким керував інженер Артинов, займалась "Всеобщая компания электричества". 14 жовтня 1913 р. містом пройшов перший трамвай. Спочатку існувало два маршрути: перший - від вокзалу по вул. Олександрівській (проспект Коцюбинського) через міст по Поштовій вулиці (вул. Соборна) до реального училища і другий - по Миколаївській вулиці (вул. 50-річчя) до артилерійських і піхотних казарм.

На початку XX ст. багато було зроблено і в справі впорядкування міста: центральні вулиці забруковано, тротуари вимощено цеглою або цементними плитами, розбито міський парк. Провадились роботи по озелененню міста. На Поштовій та Замостянській вулицях було створено бульвари.

Водогін[ред.]

Починаючи з кінця XIX ст. поступово поліпшувався санітарний стан Вінниці, передусім центра міста й тих кварталів, де жили багатії. Однією з найважливіших проблем у місті було постачання населення доброякісною питною водою. Більшість мешканців користувалась водою з Бугу і лише незначна частина міського населення - заможні громадяни - мали змогу споживати колодязну воду. В 1910 р. почалося будівництво міського водогону. З 1913 р. міська дума почала займатися питанням будівництва каналізації; був складений кошторис на спорудження 35 км каналізаційної мережі, на яке планувалось затратити 763 тисячі карбованців. Однак будівництво каналізації у Вінниці не було здійснено в зв'язку з початком імперіалістичної війни.

Лікарні, освіта і культура[ред.]

На 1897 р. у Вінниці, де в той час мешкало 30,5 тисяч жителів, було 8 лікарів. На початку XX ст. кількість лікарів та іншого медичного персоналу в Вінниці дещо збільшилася. В 1897 р. було відкрито окружну лікарню для психічно хворих, яка обслуговувала три губернії - Київську, Волинську та Подільську. Перший лікувальний стаціонар у місті з'явився в 1905 р., коли земській лікарні на чолі з хірургом Л.І.Малиновським було надано приміщення на 75 ліжок. 8 червня 1917 р. розпочала роботу Пироговська лікарня (сучасна обласна лікарня).

Мережа освітніх закладів Вінниці, яка склалася на початок XX ст., обслуговувала не тільки місто, а й всю губернію. В 1890 р., після наполегливих клопотань громадськості про відкриття у місті середнього навчального закладу, з Могилів-Подільського до Вінниці було переведено реальне училище, для якого в 1891 р. київський архітектор Чекмарьов спорудив спеціальне приміщення. Значними подіями в житті міста було відкриття міністерської жіночої гімназії (1900 р.), чоловічої гімназії (1907 р.), комерційного училища, двох 4-класних училищ, музичної школи. Перед 1917 р. у Вінниці функціонувало також кілька приватних навчальних закладів. Найбільшим з них була жіноча гімназія Драганової, що відкрилась у 1903 р.

1 жовтня 1909 р. у Вінниці відкрилася учительська семінарія, переведена сюди з с. Потоків (нині Жмеринського району). Учительська семінарія готувала вчителів початкових шкіл. При семінарії відкрили також двокласне училище. 1 липня 1912 р. у Вінниці було відкрито учительський інститут.

В лютому 1907 р. почала працювати Вінницька міська публічна бібліотека ім. М. Гоголя. Вона обслуговувала дорослих читачів усіх станів і звань, крім студіюючої молоді та солдатів. Значною подією в культурному житті Вінниці було будівництво на Замості Народного дому, який розпочав свою роботу 1902 р. з просвітницькими цілями, в основному для молоді. В ньому знаходилася сцена з декораціями для постановки п'єс, зокрема там часто виступала українська аматорська трупа, що складалася з службовців місцевого державного складу; розміщувалася бібліотека, читальня Товариства народної тверезості, де проводились народні читання. В 1910 р. у місті був відкритий спеціально збудований і добре обладнаний міський театр (тепер театр ім. Садовського). Будинок театру являв собою зменшену копію Київського оперного театру. Віднині вінничани мали змогу дивитись вистави не лише у виконанні самодіяльних, а й професіональних акторів, що входили до трупи місцевого театру. До Вінниці почали приїздити колективи з великих міст країни. В цей же час у місті з'являються стаціонарні кінотеатри - "ілюзіони". Перший такий "ілюзіон" - "Амбрось" - був відкритий співвласниками Є.К.Добржанською і К.Ф.Ловицьким у 1911 р. на території садиби відомого міського лікаря і домовласника М.Ф.Недєльського по вул. Богдана Хмельницького (вул. Миколи Оводова). За кілька років у місті відкрилося багато кінотеатрів, найвідомішими з яких були "Електро-Біограф" (1911 р.), "Експрес" (1913 р.), "Патеграф" (1914 р.). В 1913 р. отримала дозвіл на спорудження "літнього дерев'яного балагана для кінематографа" Т.Д.Лентовська-Едуадсь - в саду ротмістра С.П.Толстого по вул. Катерининській (на місці сучасного літнього театру). Будівництвом театру, названого "Антрепренер", керував Г.Артинов. Улюбленим місцем прогулянок і розваг вінничан був сад-парк літнього театру, де знаходилися майданчики для гри в теніс, крокет і футбол.

Мешканці[ред.]

У Вінниці завжди проживали представники різних національностей і, відповідно, різних релігійних конфесій. Найбільше у місті було православних храмів, а саме, Спасо-Преображенський собор в центрі міста, перероблений з колишнього домініканського костьолу, закритого в 1831 р., церква святого Кирила і Мефодія (при реальному училищі), цвинтарна церква Воскресіння Христа, церква св. Георгія на Великих Хуторах, церква св. Іоанна Богослова на Малих Хуторах, церква св. Володимира (полкова, влаштована на пожертви офіцерів, солдат і священика), Свято-Вознесенська церква, церква св. Миколи (на Старому місті).

В цей час у місті був лише один католицький костьол - колишній капуцинський кляштор, перейменований в 1888 р. на парафіяльний римо-католицький костьол.

Для юдейського населення Вінниці діяло три синагоги і 13 молитовних шкіл (на 1911 р.).

На початку XX ст. у місті діяло багато різноманітних товариств і організацій. Найбільшим і найвідомішим було Подільське товариство сільського господарства і сільськогосподарської промисловості, що розпочало свою роботу в 1899 р. Метою товариства, діяльність якого охоплювала всю Подільську губернію, був "всебічний розвиток виробничих сил Поділля, підняття на вищий ступінь її господарської культури". Товариство влаштовувало у Вінниці сільськогосподарські виставки і ярмарки. Крім того, діяли літературно-мистецьке товариство (з 1908 р.), єврейське літературне товариство (з 1910 р.), районний комітет Єврейського колонізаційного товариства, товариство допомоги бідним євреям м. Вінниці (з 1909 р.), польський громадський гурток (з 1909 р.), медичне товариство (з 1903 р.), вільно-пожежне товариство (з 1899 р.), страхова каса взаємної допомоги (з 1909 р.), три споживчих товариства та інші. Навесні 1910 р. на островах річки поблизу пляжу Кумбари було відкрито яхт-клуб "Спорт", метою якого був фізичний розвиток учнів реального училища.

Преса[ред.]

Важливу роль в культурному та діловому житті міста й губернії відігравали газети, що виходили у Вінниці. Загальноподільське значення мав орган Подільського товариства сільського господарства і сільськогосподарської промисловості - місячник "Справочный листок Подольского общества сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности", який почав виходити у 1899 р. (з 1915 р. - "Подольский хозяин"). Це був перший часопис, що його друкували у місті. Першим же часописом, який давав універсальну інформацію, була "Винницкая газета", яка почала виходити в 1906 р., але проіснувала всього 4 місяці. Недовговічними виявились й інші вінницькі газети, а саме "Винницкий листок" (1907 р.), "Куранты" (1911 р.) і "Винницкий голос" (1912 р). Найдовше проіснувала газета "Юго-Западный Край" - орган Вінницької міської думи.

Динамічний розвиток Вінниці початку XX ст. призупинили події першої світової війни, а потім національно-визвольних змагань 1917 - 1920 рр.