Голодомор в Україні 1932-1933 рр. Ставищенський район

    В історії України Київщина посідає особливе місце. Саме тут розвинулась одна з найдревніших хліборобських цивілізацій, одержавши в науковому світі своє наймення від назви населеного пункту Київської області, де були зроблені перші археологічні знахідки, – Трипілля. На її просторах утвердилась могутня слов’янська держава Київська Русь. На південних теренах Київської землі зародились і вкрили себе немеркнучою славою опорні пункти українського козацтва. Відтак тут весь час нуртував дух волі, прагнення до незалежності і власної державності, яку вперше проголосив перший український парламент – Центральна Рада. 
    У вогненному вировиську Українська Народна Республіка була потоплена більшовицькими ордами у крові. Але в серцях і умах справжніх українців прагнення до власної державності залишалось. 
    Саме тому ставлення кремлівських вождів до України було подвійним: з одного боку, вони не уявляли Союзу РСР без українських хліба, вугілля, металу, величезних людських ресурсів, а з другого на кожного українця дивились як на замаскованого петлюрівця, самостійника, ворога радянської влади. 
    Певне, жоден інший народ у «сім’ї братніх народів» Радянського Союзу не зазнав таких випробувань і таких величезних втрат – від братовбивчої громадянської війни та голоду початку 20-х років до неоголошеної афганської війни, де кожен четвертий військовослужбовець обмеженого контингенту радянських військ був з України. 
    І знову ж таки Київщина як серце України потерпала під час усіх цих експериментів, репресій і нищень мало не найбільше. Яскраво це засвідчує і Голодомор 1932-1933 років.

Репресії

    Так збіглося: створення Київської області припало на початок нечуваного за масштабами і наслідками голодомору. Жнива попереднього року вдалися, Київщина поставила державі хліб, але у Москві уже розроблялись далекосяжні плани наступу на українське селянство. Першим тривожним дзвінком став січневий 1932-го року пленум ЦК ВКП (б), який до уже виконаних хлібопоставок спустив на Україну «бойовий ударний місяць закінчення хлібозаготівель», – нові сотні тисяч пудів відібраного у селян хліба. За підписом Сталіна і Молотова тодішньому секретареві ЦК КП(б)У С.В. Косіору надійшла недвозначна телеграма: Решение пленума ЦК ВКП (б) должно быть выполнено».
    Архівні документи, які збереглися, свідчать: окремі люди передбачали біду, що насувається, зверталися до керівників УСРР і СРСР з метою не допустити страшного лиха.
    Ці звертання були цілком обґрунтованими, а в широких масах наростав протест проти такої політики, що засвідчує довідка інформсектора секретарю ЦК КП(б)У Ф. Зайцеву «Про прояви правоопортуністичних настроїв серед деяких сільських комуністів та куркульську агітацію» від 4 квітня 1932 р., де повідомлялось, що «у Київській області за останній час, особливо в селах, де були перекручення, є факти відживлення шовіністичних настроїв, політичного бандитизму та активі зації куркулів, особливо в зв’язку з чутками про війну.
    Треба відзначити, що деякі молоді сільські комуністи не організують колгоспників і бідноту та середняків для відсічі куркульським елементам, але й самі дизертирують з поля боротьби… Збільшились випадки дизертирства з села голів с/рад, голів колгоспів, а по окремих районах навіть і комуністів.
З мандрівними бандуристами комуністичний режим розібрався по-своєму: скликав нібито на всеукраїнський з’їзд, а звідти – у розстрільні камери і на Соловки. З іншими «антирадянськими елементами» – згідно зі ст. 54 нового Карного кодексу УСРР, прийнятого у 1927 році, де для них був передбачений дуже широкий спектр «державних злочинів»: зрада Батьківщини, контрреволюційне сприяння іншій державі, допомога міжнародній буржуазії, шпигунство, шкідництво, тероризм, диверсії, участь у контрреволюційних організаціях, антирадянська пропаганда і агітація і навіть недонесення органам про злочин. Конкретне звинувачення вибиралось конкретному звинувачуваному залежно від фантазії слідчого і розмаху справи, яку збиралось «розкручувати» ДПУ. Відповідною була і міра  покарання – від заслання у північні райони СРСР до розстрілу.
    Жорстоко карали й тих партійних та господарських працівни ків, які доводили вищому керівництву республіки, що не можуть виконати нереальний план хлібопоставок.
    З перших днів жнивної кампанії 1932-го розгорнулася справжня битва за хліб. На дострокове виконання плану хлібозаготівель Ко сіор мобілізував усіх членів Політбюро ЦК КП(б)У, керівний склад центральних установ, карних органів – ДПУ, прокуратури, судів, міліції і навіть частину працівників армійських органів.
    На допомогу в хлібозаготівлях раніше відрядженим в Україну Молотову та Кагановичу Сталін направляє Мікояна і Постишева.
    В Київській області цією роботою керували голова Центральної контрольної комісії КП(б)У, народний комісар робітничо-селянської інспекції УСРР В.Затонський та секретар Донецького обкому КП(б)У С.Саркісов. Їхніми вірними помічниками були секретар обкому партії М. Демченко та голова облвиконкому М. Василенко.
    Раднарком УСРР і ЦК КП(б)У ухвалюють ряд документів, які узаконюють пограбування селян та практично унеможливлюють виживання села. Одним з них стала постанова від 6 грудня 1932 року про занесення на «чорну дошку» сіл, які нібито саботують хлібозаготівлі. Наводим основні пункти цього драконівського документа.
    # Негайне припинення підвозу товарів, повне припинення кооперативної і державної торгівлі на місці і вивіз з відповідних кооперативних та державних крамниць усіх наявних товарів.
    # Повну заборону колгоспної торгівлі як для колгоспів, колгоспників, так і одноосібників.
    # Припинити всілякого роду кредитування, проведення дострокового стягнення кредитів та інших фінансових зобов’язань.
    # В усіх колгоспах, що не виконали план хлібозаготівель, в п’ятиденний строк вивезти всі без винятку колгоспні фонди, в тому числі і насіннєвий.
    # Всіх, хто відмовляється це робити, заарештовувати і віддавати до суду.
    # Висилати на Північ з відстаючих районів від 700 до 1000 сімей, розпродувати їхнє майно, позбавляти всієї садибної землі та всіх будівель.
    # Посилити жорстокість режиму в допрах (тюрмах).
    # Застосовувати метод «концентрованого» наступу, «удару сильного кулака», тобто зосереджувати всі сили партактиву і карних органів у відстаючих районах і колгоспах для викачки хліба.
    # У зв’язку з масовими виїздами селян у Росію і Білорусію по хліб припинити продаж квитків селянам на виїзди за межі України, виставити загороджувальні загони на великих станціях та шляхах.
    # Розшукувати і конфісковувати прихований хліб та інші продукти.
    Політбюро ЦК КП(б)У рекомендувало обкомам застосувати нечувані репресивні заходи: в усіх колгоспах, що не виконали план хлібозаготівель, у п’ятиденний строк вивезти всі без ВИНЯТКУ колгоспні фонди, в т. ч. насіннєвий; всіх, хто відмовляється це робити, заарештувати і віддавати до суду і т.д.

    На виконання цієї постанови Київський обком КП(б)У 7 січня 1933 року, коли голодна смерть уже забирала щодня по кілька сотень життів селян Київщини, прийняв постанову «Про вилучення насіннєвих фондів у колгоспів області за рахунок плану хлібозаготівель та заходи відповідальності партійних працівників за невиконання цієї постанови».
    Подаємо цей документ без скорочень зі збереженням стилістики: «Підтверджуючи до категоричного виконання, що в колгоспах, які не виконали плану хлібозаготівель і повернення насіннєвої позички, повинно бути вилучено все наявне зерно, в тому числі так звані насіннєві фонди в сумі їх заборгованості.
    Обком всі РПК, що не виконали цієї директиви до 13 січня, розглядатиме, як саботажників хлібозаготівельного плану, які злісно зривають завершення плану хлібозаготівель і насіннєвої позики, а кожний секретар РПК та голова РВК будуть безумовно притягнуті до відповідальності. Всі РПК на випадок, коли в так званих насіннєвих фондах колгоспів після 15 січня буде виявлено продовольче зерно, не здане в обмін, будуть розглядатися як такі, що злісно приводять колгоспи до розкрадання колгоспного хліба і притягуватимуться до партійної відповідальності.
    Вимагаючи безумовного та негайного виконання цієї директиви, обком пропонує всіх, хто чинить опір її виконанню, виключати з партії та віддавати до суду. Щоденну звітність по хлібозаготівлі та насінневій позиці подавати загальною цифрою.»

    Незважаючи на плин часу, розповіді свідків тих страшних подій вражають нащадків моторошними подробицями людської жорстокості та відчаю. Тисячі жителів Київщини – очевидців голодомору свідчать про цілеспрямований, керований владою людиноненависницький комплекс політичних, економічних, правових заходів по вилученню з українського села не лише зерна та інших продовольчих ресурсів, а навіть утилітарно-побутових речей певної матеріальної цінності (одяг, вишиті рушники, ряднини тощо), які можна було б продати чи обміняти на продукти.
    У багатьох свідченнях вказується на те, що активістами на місцях і представниками сільських рад особливо ретельно вилучались або знищувались ступи та жорна, які використовувались для приготування ерзац-їжі. Очевидно, і на це були таємні директиви від вищих владних органів.

    Тими, хто пережив голодомор, наводяться численні факти знищення продуктів, які не можна було з якихось причин вилучити, в тому числі вже приготованої їжі. Страви виливались, посуд розбивався, квашення псувались і робились непридатними для вживання. Це також говорить про керований процес, спрямований не на поповнення державних продовольчих ресурсів, а на масове винищення мільйонів людей, аби з уцілілих зробити слухняних, покірних рабів комуністичної системи.
    Населення залишилось без будь-яких запасів продуктів харчуван ня. Повальний голодомор розпочався в січні 1933 р. Найбільша смертність була в березні-червні. На ці місяці припадає найбільше випадків людоїдства і трупоїдства.
    За визначенням доктора історичних наук В.Марочка «фізичне винищення українських селян штучним голодом – свідома і цілеспрямована терористична акція, яка не є історичним минулим, а залишається дотепер глибокою раною, чорною діркою в соціально-демографічній структурі населення сучасної України... 
    Голодомор – не фізіологічне явище, а насамперед новітня форма політичного терору. Упродовж 22 місяців в українських селах функціонувала система карально-репресивних методів масового народовбивства.»
    Одним з підтверджень цьому є так звана «продовольча допомога» голодуючим з боку партійних і господарських органів УСРР та СРСР. Їхні ще й досі широко рекламовані лівими політичними силами «заходи» для нібито порятунку голодуючих носили швидше декларативний характер, бо ні внутрішні хлібозаготівлі суттєво не скорочувались, ні резервні запаси зерна не використовувались. Не зменшились і експортні поставки хліба. Про це є достатньо свідчень у цій книзі та у додатку до неї «Сльоза пекучої пам’яті» із записами розповідей уцілілих очевидців голодомору на Київщині. Помираючим з голоду повертались лише мізерні крихти з відібраного у них, які нічого суттєво не міняли. А колгоспні котли з баландою з’явились лише навесні, – тоді, коли нависла реальна загроза повного вимирання усієї робочої сили на селі.
    Ось що говориться з цього приводу в одному з партійних документів: «Грошові кошти та харчові фонди мобілізовано з внутрішніх ресурсів Київської області, але ці фонди абсолютно недостатні для цілковитої ліквідації явищ масового недоїдання колгоспників та одноосібників».

    З районів від місцевих партійних керівників у Київський обком КП(б)У, а по лінії секретних служб – по інстанції аж до ДПУ УСРР надходили повідомлення про кількість жертв голодомору, про факти канібалізму. Величезна більшість з них мала чисто інформативний характер, була всього лише закритою статистикою з надписами «Цілком таємно» для службового користування вищих державних посадовців. 
    У доповідній записці «О положении на Киевщине» від 14 березня 1933 р., яка повністю наводиться в розділі «Документи», нарком землеробства УСРР Одинцов ставить до відома вищого керівництва Української СРР: «Голодание, с его последствиями, имеем в 32-34 районах. По 16 районам имеем 123 зарегистрированных случая людоедства и трупоедства… Эти данные являются лишь иллюстрацией, собранной по разным материалам. Учета не ведется. В городах массовое нищенство и беспризорность. Голодает значительное количество рабочих… Необходимо… немедленно отпустить Киевщине серьезную продовольственную помощь… положение здесь очень серьезное и требуются немедленные меры.»
    Україна вимирала, а у величезних зерносховищах на її території було повно пшениці. Її відправляли за кордон, її переробляли на спирт (жоден із спиртзаводів Київщини не був зупинений). У Білій Церкві в Преображенському соборі всередині і навіть на вулиці в мішках замокали і пропадали тисячі тонн зерна, але по тих помираючих з голоду, хто пробував добратись до рятівного хліба, охоронці стріляли без попередження.

    Є свідчення про те, що заражене хлібним кліщем зерно одного з елеваторів, яке можна було б використати для порятунку сотень тисяч помираючих, зсипали у Дніпро.
    Реакція на цю доповідну записку була така ж, як на сотні й тисячі інших повідомлень такого змісту, тобто майже ніякої. 

Ставищенський район

    7 березня 1923 року Постановою ВУЦВК було здійснено адмінтериторіальну реформу, за якою замість волостей утворилися райони, а замість повітів – округи. Ставище стало центром одноіменного району. 
    Згубно позначилася на всіх сферах життя Ставищанщини масова колективізація, фіналом якої став штучний Голодомор 1932-1933 рр. Він забрав життя як мінімум у 19,9 % жителів району. Загальна кількість замордованих голодом у районі на даний момент складає 16488 чоловік. З них поіменно відомо 5485 чоловік, бо більшість документів, що свідчили про смертність в 1932-1933 роках, була знищена. В деяких населених пунктах району смертність є шокуючою: с. Бесідка – 3500 чол., смт. Ставище та с. Красилівка – по 2000 чол., села Іванівка та Богатирка – по 1500 чол., села Василиха і Журавлиха – по 800 чол., с. Сніжки – 780 чол.

"Голодувало населення і в містах, проте най більше постраждали сільські райони. У Ставищенському,який посів одне з перших місць на Київщині по смертності (як встановлено в ході підготовки цієї книги, померло з голоду 16106 чол., або 31,5 відсотка всіх жителів району), в селі Бесідка померло 3500 чол., в смт. Ставище та с. Красилівка – по 2000 чол.Села Іванівка та Богатирка втратили по 1500 чол., села Василиха і Журавлиха – по 800 чол., Сніжки – 780 чол.
Ще більший відсоток втрат у Тетіївському районі – 46,1 %. А кількісно найбільші втрати у Переяславському (26878 чол.) та Білоцерківському
(понад 22500 жителів) районах."  
    Незважаючи на плин часу, розповіді свідків тих страшних подій вражають нащадків моторошними подробицями людської жорстокості та відчаю. Сотні жителів Ставищенського району – очевидців Голодомору свідчать про цілеспрямований, керований владою людиноненависницький комплекс політичних, економічних, правових заходів по вилученню з українського села не лише зерна і інших продовольчих ресурсів, а навіть утилітарно-побутових речей певної матеріальної цінності (одяг, вишиті рушники, ряднини тощо), які можна було б продати чи обміняти на продукти.
    У багатьох свідченнях вказується на те, що активістами на місцях і представниками сільських рад особливо ретельно вилучались або знищувались ступи та жорна, які використовувались для приготування ерзац-їжі. Очевидно, і на це були таємні директиви від вищих владних органів.
    Тими, хто пережив голодомор, наводяться численні факти знищення тих продуктів, які не можна було з якихось причин вилучити, в тому числі вже приготовану їжу. Страви виливались, посуд розбивався, квашення псувались і робились непридатними для вживання. Це також говорить про цілком керований процес, спрямований не на поповнення якихось міфічних державних продовольчих ресурсів, а на масове винищення мільйонів людей, аби з уцілілих зробити слухняних, покірних рабів комуністичної системи.

    Ці факти вкарбовуються в пам’ять, кличуть до суду не стільки над безпосередніми виконавцями політики Голодомору, яких уже давно немає на світі, а над усією нелюдською, антиукраїнською комуністичною системою колишнього СРСР.
    Ми не повинні, не маємо права забувати про наших безвинно закатованих голодом земляків, щоб не повторити ті помилки, які стали причиною подібних страхіть. 

Джерела

1. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Київська область. "Буква" - Біла Церква, 2008 р., 1374 с.

Примітки

This article "Голодомор в Україні 1932-1933 рр. Ставищенський район" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Голодомор в Україні 1932-1933 рр. Ставищенський район.

📰 Article(s) of the same category(ies)

• Антиукраїнська діяльність

---

 Facebook Page

🐤 Twitter Follow us on Twitter !

Read or create/edit this page in another language

• Голодомор в Україні 1932-1933 рр. Ставищенський район in English