Кафедра електромеханіки Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»
| Кафедра електромеханіки Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»
| |
| ЕМ | |
| Засновано | 1920 |
| Рівень акредитації | IV |
| Завідувач кафедри | д.т.н, професор Шинкаренко Василь Федорович |
| Розташування | Київ |
| Тип | випускова |
| Студентів | понад 150 |
| Співробітників | 23 |
| Аспірантів | 3 |
| Докторів наук | 2 |
| Кандидатів наук | 8 |
| Професорів | 2 |
| Університет | Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» |
| Факультет | Факультету електроенерготехніки та автоматики НТУУ «КПІ» |
| Сайт | http://em.fea.kpi.ua |
| Адреса | Київ, просп. Перемоги 37, корп. № 20 (ліве крило), 1-ий поверх |
Кафедра електромеханіки (EM) Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» — один із провідних структурних підрозділів Факультету електроенерготехніки та автоматики НТУУ «КПІ». Перша в Україні кафедра електромеханічного профілю, забезпечує підготовку фахівців бакалавр, спеціаліст та магістр за спеціальностями «Електромеханіка» та «Електричні машини і апарати». Кафедра здійснює підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації — кандидата та доктора наук.
Спеціальності[ред.]
- Електромеханіка
- Електричні машини та апарати
Наукові напрями[ред.]
- Фундаментальні системні дослідження
- Методи та засоби польового аналізу електричних машин
- Електромашинно-вентильні перетворювачі, машини подвійного живлення
- Енергоресурсозберігаючі технології та надійність електричних машин
- Діагностика ізоляції електричних машин
Історія[1][ред.]
У 1918 році при Київському політехнічному інституті було створено електротехнічний факультет і при ньому — лабораторію електричних машин. Саме ця лабораторія започаткувала кафедру електромеханіки (електричних машин). Як самостійний навчальний підрозділ кафедра почала функціонувати в 1920 р. і відразу стала базовою з підготовки інженерів-електриків; кілька років по тому розпочався випуск інженерів зі спеціальності «ЕЛЕКТРИЧНІ МАШИНИ І ЕЛЕКТРИФІКАЦІЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ». (До 1936 р. спеціальності «ЕЛЕКТРИЧНІ МАШИНИ І ЕЛЕКТРИФІКАЦІЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ» були складовими цієї кафедри, потім — виділися окремі кафедри).
Першим завідувачем кафедри електричних машин був заслужений діяч науки і техніки УРСР професор О. О. Скоморохов, який надалі очолив електротехнічний факультет.
В 1933 р. професора Скоморохова переводять до Харкова, а кафедру «ЕЛЕКТРИЧНІ МАШИНИ І ЕЛЕКТРИФІКАЦІЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ» очолює професор Н. М. Пінес (до 1936. Р.), а згодом — професор К. А. Ринкевич, який перебував на цій посаді до війни. В повоєнний час кафедрою завідували О. О. Скоморохов (1944–1946 рр.) і К. А. Ринкевич (1946–1950 рр.).
З 1950 р. кафедрою завідує доктор технічних наук, професор І. М. Постніков, який активно сприяв створенню київської школи електромеханіки і є одним із засновників відомого наукового закладу України — Інституту електродинаміки НАН України, де він спочатку працював за сумісництвом, потім перейшов туди на постійну роботу.
В 1975 по 1998 рр. завідувачем кафедри було обрано в. о. професора А. Н. Новікова, який впродовж багатьох років був заступником І. М. Постнікова.
З 1983 року кафедру електричних машин (в 1990 році за рішенням колективу кафедри змінено її назву — відтепер вона має назву «Кафедра електромеханіки», що більш точно відповідає профілю підготовки фахівців та напрямку науково-дослідницьких робіт) очолював доктор технічних наук, професор Ю. А. Шумілов.
З 1999 р. кафедру електромеханіки очолює професор Шинкаренко В. Ф., засновник і керівник наукової школи «Структурно-системні дослідження в електромеханіці».
Незважаючи на досить скромне «стартове» обладнання (12 застарілих агрегатів в приміщенні 132 кв.м.) лабораторія, а разом із нею і кафедра вже в середині 30-х років вважалась однією з найкращих не тільки в КПІ, а й серед подібних їй лабораторій Радянського Союзу. В спеціально пристосованому залі (близько 350 кв.м.) функціонувала лабораторія яка була розрахована на 30 робочих місць; на спеціальних фундаментах були змонтовані 16 навчальних та 2 головні електромашинні агрегати. Окрім електромашинного устаткування, лабораторія була обладнана іонними та електронними перетворювачами. Поряд із навчальною лабораторією кафедра мала додаткове приміщення і обладнання для проведення промислових випробувань електричних машин. Наукова діяльність співробітників кафедри спрямована була, головним чином, на вирішення практичних проблем, що стояли тоді перед промисловістю. Зокрема наукові інтереси проф. Скоморохова були пов'язані з електротягою.
На початку 30-х років на кафедрі електричних машин з'явився перший аспірант — П. М. Мельник. Він же став першим директором Київського інституту автоматики (1957 р.).
Під час війни кафедра разом з інститутом була евакуйована до Ташкенту, де вона об'єдналась з кафедрою електричних машин Середньо-азіатського індустріального інституту. Плідним виявилося співробітництво колективу кафедри з вченими Ленінградського політехнічного Інституту (також евакуйованого до Ташкенту), такими як К. П. Костенко, Л. Р. Нейман, Л. М. Піотровский, І. М. Постніков та інші.
Після визволення Києва співробітники КПІ разом із обладнанням повертаються з Ташкента, і вже на початку 1945 р. відновлюється навчальний процес. Серед перших повоєнних визначних випускників кафедри слід відзначити лауреата Державної премії України, д.т. н., професора В. С. Руденка, д.т. н. професора О. І. Адаменка, зав. відділом ІЕД НАНУ, д.т. н., професора А. І. Ліщенка, к.т. н., доцента А. В. Новікова.
З приходом д.т. н., професора І. М. Постнікова на кафедрі розпочався новий етап творчої діяльності. Кафедра отримує право прийому до аспірантури, збільшується набір на спеціальність. Активно вдосконалюється навчальний процес, збільшується кількість навчальних дисциплін, поліпшується лабораторна база, проводиться велика робота по створенню навчальних методичних посібників. Найбільш вагомим став посібник І. М. Постнікова «Проектування електричних машин», виданий у 1952 році. У підготовці книги брали участь багато співробітників і аспірантів кафедри: книга мала величезний успіх також у виробничників, які займались проектуванням електричних машин. Звичайно ж, перший наклад цієї книги (12000 прим.) не задовольнив попит, і на початку 60-х з'явилося друге, доповнене видання (63 др. арк.). Переклади цієї книги були здійснені в кількох країнах. Крім того, були підготовлені і видані навчально-методичні посібники з інших курсів лекцій і циклів лабораторних робіт. Особливо слід відмітити навчальний посібник «Узагальнена теорія і перехідні процеси електричних машин», друге видання якого було відзначене Державною премією УРСР.
Під науковим керівництвом професора Постнікова захищено близько 40 кандидатських дисертацій. Серед його колишніх учнів — більшість професорів і доцентів, що працювали і працюють на кафедрі електромеханіки НТУУ «КПІ», багато провідних науковців Інституту електродинаміки НАН України та інших наукових установ України та країн СНД.
В другій половині 70-х років розпочалося будівництво нового корпусу електроенергетичного факультету. Колектив кафедри брав безпосередню участь у вирішенні питань організаційного і матеріально-технічного забезпечення будівництва. На початку 1980 року кафедра почала переїзд до нового приміщення, не припиняючи навчальний процес у старому приміщенні. Поступово було перевезено і змонтовано обладнання, лабораторії доведені до робочого стану і вже в 1980/81 навчальному році заняття проводились у нових лабораторних приміщеннях. Проте знадобилось ще кілька років, аби довести лабораторну базу до потрібного стану.
Після переїзду значно поліпшилися умови проведення навчання та виконання науково-дослідних робіт. Загальна площа приміщень кафедри становить близько 1000 кв. має кілька кімнат для викладачів, кабінет завідувача кафедри, методичний кабінет, спеціалізована аудиторія, приміщення для науково-дослідних робіт та допоміжні приміщення. Освоєння нових приміщень стимулювало значну модернізацію обладнання лабораторій.
У 80-90-і роки успішно продовжується вдосконалення навчально-методичної і науково-дослідної роботи, вводяться до навчальних планів нові дисципліни, широко впроваджуються обчислювальна техніка в навчальний процес і для наукових досліджень. Захищено більше 10 кандидатських, і 3 докторські дисертацій, багатьом викладачам присвоєне вчене звання доцента і професора.
У 1985 році кафедра стала ініціатором проведення в КПІ Пленуму науково-методичної ради з електромеханіки Міністерства вищої освіти СРСР. Пленум дав можливість колективу кафедри поспілкуватися з провідними вченими колишнього СРСР у галузі електромеханіки, а його учасники, в свою чергу, ознайомилися з навчально-методичною і науково-дослідною роботою кафедри.
Значний вклад кафедрою внесено в підготовку іноземних фахівців — студентів і аспірантів з 32 країн світу. Взагалі, кафедра традиційно має двосторонні зв'язки з багатьма вузами зарубіжних країн. Звичайним став обмін студентами. викладачами, аспірантами, стажистами, участь в спільних конференціях, наукова співпраця з навчальними закладами Німеччини, Чехії, Польщі, Китаю, Болгарії, Великої Британії, Куби та інших країн. Підтримуються тісні контакти з навчальними і науковими установами країн СНД.
Посилання[ред.]
- {{#property:p856}} — офіційний сайт «Кафедри електромеханіки»
- Сторінка ЕМ на оф. сайті НТУУ «КПІ»
Примітки[ред.]
This article "Кафедра електромеханіки Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Кафедра електромеханіки Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут».
