Кваліфікаційна характеристика

Кваліфікаці́йна характери́стика — це нормативний документ компетентного фахового органу, погоджений із замовником кадрів, у якому формулюються вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, що необхідні для виконання завдань професійної діяльності згідно з потребами ринку праці.

Згідно з Методичними рекомендаціями щодо формування кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженими спільним наказом Мінсоцполітики, МОНу і Мінмолодьспорту^[1], кваліфікаційна характеристика професії працівника складається з розділів:
- "Завдання та обов'язки" ( типові професійні завдання, обов'язки та повноваження для певної посади, подається опис робіт, властивих для даної професії. Для визначення професійних завдань та обов'язків застосовується посилання на галузь необхідних знань, устаткування, машини, інструмент, сировину, матеріали, деталі, продукцію та послуги);
- "Повинен знати" (основні вимоги до спеціальних знань, необхідних для виконання відповідних типових завдань та обов'язків, а також знань законодавчих актів, положень, інструкцій технологічних та конструктивних особливостей знаряддя виробництва, ведення технологічного процесу та інших нормативних документів, методів і засобів, які працівник повинен вміти застосовувати);
- "Кваліфікаційні вимоги" (рівень підготовки за спеціальністю/спеціальностями, стаж роботи, попередні посади тощо).

Кваліфікаційні характеристики згруповані за професійними групами "керівники", "професіонали", "фахівці", "технічні службовці", "робітники".

Для професійної групи "Керівники" вимоги визначено залежно від рівня та функцій управління і керівництва. Для професійної групи "Професіонали" визначено вимоги повної вищої освіти з освітньо-кваліфікаційним рівнем - магістр, спеціаліст за чотирма рівнями кваліфікаційних категорій. Для професіоналів, зайнятих на складних і відповідальних роботах (інженер-конструктор, інженер-електронік тощо), запроваджено п'ять рівнів кваліфікаційних категорій. Для професійної групи "Фахівці" визначено вимоги базової або неповної вищої освіти з освітньо-кваліфікаційним рівнем - бакалавр, молодший спеціаліст та три рівні кваліфікаційних категорій, в окремих випадках два рівні категорій. Для деяких професій на роботах з керуванням складними технічними комплексами або їх обслуговуванням визначаються вимоги повної вищої освіти з освітньо-кваліфікаційним рівнем - спеціаліст. Для професійної групи "Технічні службовці" визначено вимоги професійно-технічної освіти чи повної загальної середньої освіти та професійної підготовки на виробництві, у сфері послуг. Для професій "Робітників", що виконують роботи високої та середньої складності, визначено вимоги повної чи базової загальної середньої освіти та професійно-технічної освіти або повної чи базової загальної середньої освіти та професійної підготовки на виробництві. Для професій робітників, що виконують найпростіші роботи, визначено вимоги базової загальної середньої освіти або початкової загальної освіти та професійне навчання на виробництві. Окремі професії високої кваліфікації 6 - 8 розрядів можуть мати вимоги щодо наявності неповної вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Кваліфікаційні характеристики комплектуються у випуски за відповідними галузями^[2]. Вони затверджуються Міністерством соціальної політики і періодично оновлюються зі змінами законодавства чи вимогами ринку праці. Так, наприклад, у зв'язку з відповідними змінами в соціальній сфері у 2017 році був затверджений оновлений випуск "Соціальні послуги" з врахуванням нових професій на заміну попереднього, чинного від 2011 до 2017 року^[3]

Для виконання всієї цієї бюрократичної роботи щодо обліку, реєстрації та публікації кваліфікаційних характеристик та ведення Класифікатора професій у складі Мінпраці (пізніше Міністерство праці і соціальної політики, врешті Мінсоцполітики) працював Інститут продуктивності з базою в Краматорську, який у 1997 році був об'єднаний разом з Київським філіалом Українського науково-дослідного інституту праці Міністерства праці і перетворений на Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики України і НАН України з базуванням у Києві^[4].