Олена Юрчинська
Олена Юрчинська- членкиня ОУН, дочка адвоката Остапа Юрчинського.
Життєпис[ред.]
Народилася Олена Юрчинська 1921 року в сім'ї чортківського адвоката[1]. Змушена була приховувати своє справжнє ім'я та прізвище і на 48 років перетворилася на Марію Луцик. Часто виконувала доручення свого брата Юрка провідника ОУН. Коли на початку 1940 року більшовики заарештували, вона здійснила мандрівку до Чернівців, а потім по зв'язку перейшла в околиці Виншиці і там почала діяти як підпільниця.
Представниця влади[ред.]
Олена Юрчинська застала застала втечу більшовиків у містечку Станівці — ближче до Чернівців і там практично представляла українську владу протягом двох тижнів до окупації Буковини Румунією. Вона заявила румунським військовим, що влади не передасть і така безрозсудна упевненість врятувала їй життя. Перебуваючи серед румунських окупантів її ніхто не скривдив, коли в той час у Вижниці та в місцевостях Буковини румуни жорстоко розправлялися з українцями — мордували, топили в річках. За ці години добре вивчила ситуацію і переодягнувшись в селянку, перебралася в Коломию. Там допомогла організувати роботу по переходу буковинців у Галичину.
Робота в ОУН[ред.]
Повернувшись в рідний Чортків, зустріла своїх молодших сестер Славу та Романію, що також вийшли із підпілля. В 1942 році провід направив Олену на Волинь, де вона проводила серед молоді пропагандистсько-просвітницьку роботу. Також працювала в Бердичеві та на Житомирщині. Пізніше разом із землячкою Любою Возняк переїхали до Харкова. Перебуваючи в Харкові Олена захворіла жовтухою, тож змушена була повернутися до Львова, щоб поправити здоров'я.
Ув'язнення[ред.]
В 1944 році підпільна операція Олени Юрчинської зазнала невдачі. Під час допиту підпільниця назвала себе ім'ям Марія Луцак. А в дійсності справжня Марія Луцак, її приятелька, з якою вона навчалася до війни у Львові у сестер Василіанок, виїхала на той час до США, родичів не мала — була сиротою, тому й полонянка вибрала її прізвище, щоб ні на кого з близьких не накликати біди. Після численних допитів та катувань разом з іншими засудженими опинилася на Таймирському півострові. З будівництва аеропорту в Дудінці розпочалося її ув'язнення. Вирізнялася слабкою статурою, але прислуговувати командирам тюрми відмовилася. Як збудували летовище у Дудінці, їх перевели в Норільськ. Тут працювалося ще тяжче у пісковому і глиняному кар'єрах. Зривали мерзлий грунт і підвозили на тачках до вагонеток та вантажівок.
Повстання[ред.]
Норильська каторга закінчилась організованим бунтом. Олена Юрчинська була учасницею норильського повстання. Воно відбулось влітку 1954 року. Після розправи їхню зону розформували: частину в'язнів залишили на місці, а решту перевели в закриті зони. Марія Луцак потрапила в Таймирський ізольований табір, що був напівтюрмою. В 1955 році Марію Луцак звільнили, через те що «проходила» по «німецькій» справі.
Після ув'язнення[ред.]
Після у'вязнення Марія Іванівна Луцак (Олена Остапівна Юрчинська) віднайшла свою молодшу сестру Славцю. У Львові обидві сестри влаштувалися на роботу. Олена заробляла на шматок хліба тим, що труїла мух на сміттєзвалищах. Згодом вдалося вступити у музшколу, пізніше закінчила Дрогобицьке музичне училище і працювала до пенсії на викладацькій роботі, передаючи знання молоді[2]. На восьмому десятку літ, Олена Юрчинська саможертовно опікувалася паралізованою 94-річною п. Стефою Тихович.
Примітки[ред.]
Джерела[ред.]
- Дем'янова І., Савка Б. Юрчинська Олена Євстахіївна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 740. — ISBN 978-966-528-318-8.
This article "Олена Юрчинська" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Олена Юрчинська.
