Червона гвардія Харкова
Червона гвардія Харкова - військовий відділ РСДРП (б) створений в Харкові в травні 1917 року проіснувала до серпня 1918 року.
Історія[ред.]
Після одного з засідання Харківського Комітету РСДРП (б) в травні 1917 року, Кін притягнув в X. К., на ковальських № 2, порядну кількість зброї-там були бульдоги і аршинні Смити. Сурик вдало тоді зазначив, що Кін перший поклав камінь в фундамент Червоної Гвардії.[1] Незабаром були організовані загони по підприємствах і спілкам, але озброїти їх було нічим. Першу партію зброї, в кількості близько 200 шт., Вдалося дістати в полку, який стояв в казармах по ст.-Московської вул., Проти Народного дому, завдяки Рухимович, який в цей час працював у військовій секції. Зброя була різних систем: японські, австрійські, Бердана і Гра. Цією першою партією були озброєні загони трамвая, союз будівельників і союз швейників. У липні з Тули було отримано велику кількість через Сербиченко нових російських гвинтівок і наганів. До серпня найбільш чисельними і організованими були загони на Веке, близько 1000 чоловік, більш слабкими-в союзі будівельників, близько 100 чоловік, швейників і на трамваї близько 150 чоловік. В Іванівському ж. дор. районі в загоні було понад 1000 год., але зате менш організовані, ніж на заводі.
Організатори загонів червоної гвардії:
- ВЕК: Т. Пастер, Піне, Покка, Кіркіж.
- Паровозний завод: Т. Яковлєв, Нехаєнко.
- Гельф.-Саді: Ширяєв.
- Мельгозе: Стебаїв.
- Дротяний: Бобков.
- Будівельні. роб .: Шаповалов, Костромін.
- Швейники: Пасічників.
- Трамвай: Т. Лісовий, Мірошниченко А., Мірошниченко В.
- на зл. дор .: Сербиченко, Скороход, Кабаненко Н .
- зав. Шиманського: Т. Іванов А. і Скарбатовскій.[2]
Початок громадянської війни[ред.]
Докладніше: Перша військова кампанія Всевеликого війська Донського в Донецькому басейні
У листопаді 1917 року частини червоної гвардії вирушили до Бєлгородської губернію проти добровольчих частин генерала Корнілова, а інша частина вирушила в Донбас де билися з донськими козаками генерала Каледіна на обох фронтах червоноармійці пробули до завершення операцій до січня 1918 року.
До цього часу командування між основними частинами червоної гвардії було розділено між Т. Івановим, анархістом А. Данилевським, Н. Рухимович.
Оборона Донецько-Криворізької республіки[ред.]
Докладніше:Оборона Донецько-Криворізької республіки
Після підписання Брестського миру об'єднані сили Армії УНР, Німецької Імператорської Армії, Австро-угорської армії почали наступ на територію яку контролювала Українська Народна Республіка Рад і Донецько-Криворізька республіка, в Харкові в березні 1918 почали формувати частини Червоної гвардії для відправки на фронт.
Данилевський створив і очолив Комуністичну роту з санітарним загоном, паравозний завод створив 1-й Пролетарський полк. Залізничники не довіряли більшовикам і заявили що вирушають на фронт тільки після обрання командування командиром полку був обраний Нехаєнко, та були обрані батальйонні і ротні командири. В казарми прибуло 2000 добровольців на фронт вирушило 450 бійців. 28 виїхали з Харкова, в Полтаві до ніім приєднався Костянтинівський загін 100 чоловік. Одержавши бойове завдання група вирушила під Кременчук. Тут же до групи приєднався комісар юстиції ДКР Межлаук І. І.[3]
Перше зіткнення з противником з німцями сталося на станції Потоки, зазнавши великих втрат червоноармійці відступили від станції. Після бою залізничники почали страйкувати вимагаючи відправки в тил, вже ввечері була команда відступити до Полтави. У Полтаві протести і грабежі залізничників продовжилися, вони погрожували знищити вагони які належали більшовикам. Прибувши в Константиноград застрайкував Костянтинівський загін який теж вимагав відправки додому, після зборів командирів бажаючі піти покинули групу. В цей час до Костянтинограді наближалися частини Запорізького корпусу Армії УНР, не бажаючи залишати козакам обмундирування Данилевський організував загін з яким відправився в Федорівку яка була зайнята 3-м Гайдамацкім піхотним полком полковника Сінькевича, за допомогою загону він вивіз обмундирування і підірвав артилерійські склади.[4]
У Лозовій залізничники поїхали в тил, а загін під командуванням Данилевського приєднався до Катеринославському загону, разом з яким брав участь в обороні Лозовій, після чого разом з ним відступив до Барвінкового де з 15 по 19 квітня брав участь у боях за станцію.[5]
Зазнавши великих втрат загони червоноармійців разом із загоном Данилевського і двома вагонами поранених отсупілі і вже 20 -22 квітня були в Родаковому де зустрілися з Харківським Комуністичним Полком Лакотоша. У полку був Судика, Покка, Брунько, Кустолян в нього влився загін Данилевського. Полк отримав наказ відправиться на охорону в Луганська за годину до відправки почався бій за станцію численні харківські загони стали залишати свої позиції. Замість відправки до Луганська харківський полк пішов першим в атаку і відкинули німців на 15 верст тим самим здобули першу перемогу. Після чого полк отримав наказ відійти до Луганська.[6]
Царицинський похід[ред.]
Докладніше: Царицинський похід
З Луганська загони Червоної гвардії Харкова разом з іншими частинами в 25 ешелонах відправилися в Царицинський похід. Загони рушили через станцію Лиха, під станицею Гундорівської харківські загони брали участь в боях з німцями, після чого відступили на станцію Ліхію де також взяли участь в бою після чого разом з колоною відступили на схід частиною пішки частиною в ешелонах.[7]
Червоноармійці йшли пішки дві доби без відпочинку багато просто падали від знемоги, падаючи на землю просили не турбувати говорили: Нехай уб'ють німці, але йти не можу. Найбільш слабких довелося тягнути, але все ж нікого не залишили. До моменту прибуття в Білою Калитву останній населений пункт східного Донбасу червона гвардія розбилася на дрібні загони які захищали ешелони від козаків загін Данилевського захищав залізничний батальйон які ремонтував зіпсовані полотно і мости. Кожен день загони червоногвардійців піддавалися атакам козаків і бомбардування німецької авіації.
На річці Чир де міст був остаточно зруйнований частина харківських червоногвардійців зібравшись на зборах командирів обговорювали подальшІ дії, одна група запропонувала прорватися самостійно а Данилевський запропонував сформувати партизанський загін і діяти в тилу. Проти дезорганізаторських настроїв виступив Ворошилов який заявив що міст побудуюьб через 5 днів протягом цих днів червоногвардійці захищали ешелони.
Під командуванням Ворошилова і Сергєєва харківці в складі різних частин дійшли до Царицина. [8]
Склад[ред.]
Пам'ять[ред.]
- У головної прохідної Харківського електромеханічного заводу (пр-т Московський, 199) висіла пам'ятна дошка присвячена Червоної гвардії Харкова, в 2015 дошка була збита невідомими.[9]
Джерела[ред.]
- История Гражданской войны в СССР. Т. 3. Ноябрь 1917 - март 1919. - С. 53.
- «Летопись революции» 1923. №5 Історичний журнал. До 1929 був друкованим органом Істпарту ЦК КП(б)У, потім — друкованим органом Інституту історії партії і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У. 1922 — 1933
Посилання[ред.]
This article "Червона гвардія Харкова" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Червона гвардія Харкова.
- ↑ «Летопись революции» 1923. №5 Історичний журнал. Стр 159
- ↑ «Летопись революции» 1923. №5 Історичний журнал. Стр 160
- ↑ «Летопись революции» 1923. №5 Історичний журнал. Стр 160
- ↑ «Летопись революции» 1923. №5 Історичний журнал. Стр 161
- ↑ «Летопись революции» 1923. №5 Історичний журнал. Стр 162
- ↑ «Летопись революции» 1923. №5 Історичний журнал. Стр 164
- ↑ «Летопись революции» 1923. №5 Історичний журнал. Стр 164
- ↑ «Летопись революции» 1923. №5 Історичний журнал. Стр 165 -166
- ↑ https://www.shukach.com/ru/node/43351
