Grynyov Art Collection

Grynyov Art Collection — фонд, заснований на базі колекції Бориса Гриньова і Тетяни Гриньової. Подружжя Гриньових почало формувати колекцію у 1994 році; зараз зібрання налічує більше 3000 одиниць живопису, графіки, фотографії, скульптури, ленд-арту. Колекція брала участь у більше як 50 виставках, у тому числі і міжнародних:

Венеційська бієнале (Італія, 2001),
“Борис Косарєв. Харківський модернізм 1915-1931” в Українському музеї в Нью-Йорку (США, 2011-2012),
Київська бієнале (2015),
“Перманентна Революція” у Музеї Людвіга в Будапешті (Угорщина, 2018).

Серед художників, твори яких представлені у колекції: Олександр Аксінін, Анатолій Базилевич, Давид Бурлюк, Михайло Вайнштейн, Леонід Войцехов, Микола Глущенко, Олександр Гнилицький, Яків Гніздовський, Михайло Дерегус, Олександр Дубовик, Юрій Єгоров, Василь Єрмілов, Олександр Животков, Віктор Зарецький, Василь Касіян, Зеновій Кецало, Борис Косарєв, Анатолій Криволап, Леопольд Левицький, Павло Маков, Володимир Микита, Борис Михайлов, Георгій Нарбут, Галина Неледва, Іван Остафійчук, Оксана Павленко, Сергій Параджанов, Марія Приймаченко, Влада Ралко, Василь Рябченко, Арсен Савадов, Роман Сельський, Тетяна Яблонська та багато інших.

Борис і Тетяна Гриньови не тільки збирають, а й реставрують твори мистецтва: “Часто беремо роботи у жахливому стані, відновлюємо їх та вводимо у науковий обіг. Потрапляючи у нашу колекцію, багато творів знаходять справжнє життя, зокрема живопис Ігоря Шульєва, Федора Тетянича”.

Гриньови кажуть, що їхня колекція поліфонічна, та прагнуть мати у ній хоча би по одній роботі кожного українського художника.

Серед основних напрямків колекції можна виділити три: нонконформізм, фотографія, сучасне українське мистецтво.

Нонконформізм[ред.]

Колекція Гриньових — єдина в Україні публічна комплексна колекція неофіційного мистецтва радянських часів. У ній представлені й визнані в УРСР художники, але неофіційними своїми роботами; тими, які митці створювали для себе, а не для експонування на виставках і в музеях. “Такі роботи завжди цікаві, адже є максимально творчими; такими, в яких художники показували свою душу, свою справжню сутність, — коментує Борис Гриньов. — Якщо у митця є протестні роботи, намагаємось, аби вони потрапляли у нашу колекцію. Маємо картини Опанаса Заливахи, Алли Горської, одеських модерністів, харківського художнього об'єднання “Літера А”; роботи “кола Аксініна” та львівської “Дефлорації”; твори митців зі сквотів — “Паркомуни”, “Сквоту на Олегівській”.

Нонконформізм у СРСР ніколи не був чимось на кшталт художнього руху, не мав спільної логіки. Центрами тодішнього фактично підпільного художнього життя були Київ, Львів, Ужгород, Одеса, Харків.

Фотографія[ред.]

З 2014 року Борис і Тетяна Гриньови активно колекціонують фотографію різних регіонів України, зокрема роботи представників трьох поколінь харківської школи фотографії (ХШФ).

Харківська школа фотографії отримує визначення самобутнього фотографічного явища у професійних колах на початку 1990-х років від польських дослідників. Група “Врємя”, сформована у 1971 році, стає першим поколінням харківської школи фотографії. Учасники групи (Анатолій Макієнко, Олег Мальований, Борис Михайлов, Євген Павлов, Юрій Рупін, Олександр Сітніченко, Олександр Супрун, Генадій Тубалєв) декларують “теорію удару” — концепцію видовищної та нищівної фотографії. Група “Врємя” проіснувала до 1976 року. Відпрацьована групою концепція знаходить продовження у практиці другого покоління харківської школи фотографії (1980-90-і роки), яке активно використовує художні методи нашарування, соляризації, колажування, розфарбовування тощо. До “другого покоління” зараховують Сергія Браткова, Віктора і Сергія Кочєтових, Ігоря Манко, Романа Пятковку, Сергія Солонського. Третє покоління ХШФ — це автори 2000-х: Владислав Краснощок, Сергій Лебединський, Гамлет Зіньковський.

У 2018 році Гриньови проводять виставки “Політика тіла. Харківська школа фотографії із колекції родини Гриньових” у замку Паланок в Мукачевому та галереї MASLO у Хмельницькому.

Сучасне мистецтво[ред.]

Сучасне мистецтво у колекції Гриньових умовно можна розділити на те, що з'явилося наприкінці 1980-х років, і те, яке виникло після Помаранчевої революції 2004 року. До першої категорії належать твори Олега Голосія, Іллі Ісупова, Олександра Ройтбурда, Василя Рябченка, Тіберія Сільваші, Олега Тістола, Віктора Сидоренка, Юрія Соломко та інших митців.

Серед творів сучасного українського мистецтва колекціонерів цікавлять такі, що поєднують світові тенденції з місцевим фольклором. Це, зокрема, твори Гамлета Зіньковського, Жанни Кадирової, Алевтини Кахідзе, Романа Мініна, Дениса Саліванова та інших. Також колекція поповнюється новітніми спрямуваннями в мистецтві на прикладі робот медіа-художника Степана Рябченка.

Колекції Бориса і Тетяни Гриньових притаманні комплексний та енциклопедичний підхід. Для роботи з різними напрямками свого зібрання Гриньови залучають провідних українських мистецтвознавців. Видано два каталоги з творами колекції:

“Passinato. Живопись и графика из коллекции Б. В. и Т. В. Гриневых” (Харків, 2006) з класичними та реалістичними творами художників кінця XIX, XX та початку XXI століть;

“Три художні генерації в колекції Тетяни та Бориса Гриньових” (Київ, 2016) з творами митців другої половини XX-початку XXI століття: представників радянського неофіційного мистецтва, першого "незалежного" покоління часів Перебудови та покоління 2004 року.