Welcome to EverybodyWiki 😃 ! Nuvola apps kgpg.png Log in or ➕👤 create an account to improve, watchlist or create an article like a 🏭 company page or a 👨👩 bio (yours ?)...

Капеланство в охороні здоров'я

Матеріал з EverybodyWiki Bios & Wiki
Перейти до:навігація, пошук


Помилка скрипту: Не існує модуля «Unsubst».

Капеланство в охороні здоров'я (Health Care Chaplaincy) – інститут (служба) капеланів, що здійснюють душпастирську опіку у сфері охорони здоров'я.

Основні визначення[ред.]

Душпастирська (духовна) опіка у сфері охорони здоров'я (Pastoral (Spiritual) Care in Health Care) – діяльність в закладах охорони здоров'я, спрямована на забезпечення релігійних і духовних потреб пацієнтів, їх сімей, а також працівників закладів охорони здоров'я. Душпастирська опіка у сфері охорони здоров'я здійснюється капеланами в охороні здоров'я. Обов'язки щодо допомоги капеланам у здійсненні душпастирської опіки в закладах охорони здоров'я покладено на помічників капелана.

Капелан в охороні здоров'я (Health Care Chaplain) – священнослужитель або інший працівник релігійної організації, уповноважений виконувати обов'язки щодо здійснення душпастирської опіки в закладах охорони здоров'я. Капелани можуть здійснювати душпастирську діяльність у закладах охорони здоров'я як штатні працівники або на волонтерських чи громадських засадах. Релігійного працівника з такою кваліфікацією донедавна називали лікарняним (госпітальним) капеланом (Hospital Chaplain) або лікарняним священником (душпастирем) (Hospital Priest (Pastor)). Трансформація назви відбулася у зв'язку з поширенням капеланського служіння на інші типи закладів охорони здоров'я. В західних країнах такого фахівця також називають спеціалістом з душпастирської (духовної) опіки (Pastoral (Spiritual) Care Specialist). Релігійні працівники з кваліфікацією капелана в охороні здоров'я можуть здійснювати душпастирське служіння й у закладах соціального захисту.

Капеланська служба у закладі охорони здоров'я – група капеланів релігійних організацій, які здійснюють душпастирську опіку у закладі охорони здоров'я. Формується з представників різних релігійних конфесій. До складу капеланської служби входять й помічники капелана. В західних країнах цей підрозділ також може називатися службою душпастирської (духовної) опіки (Pastoral (Spiritual) Care Services Department). Відповідальність за здійснення організації та координації діяльності капеланів, які входять до складу капеланської служби, покладається на старшого капелана[1].

Історія становлення[ред.]

Історія служіння священників (капеланів) при лікарнях сягає кількох століть. Разом з тим, професійне капеланство почало розвиватися близько ста років тому. Одним з «батьків» професійного лікарняного капеланства вважається служитель Конгрегаціоналістської церкви США преподобний Антон Теофілус Бойзен. У 1920 р. він пережив психічний зрив і, будучи пацієнтом психіатричної лікарні м. Вустер (штат Массачусетс), відкрив для себе, що засоби духовної допомоги, яку йому надавали його друзі ‒ церковнослужителі, виявилися малоефективними й відірваними від практики. Під час одного з епізодів марення Бойзен побачив у видінні, як він «пробив отвір у стіні, що стояла між релігією та медициною». Цю галюцинацію він зрозумів як «план співпраці між медичними та релігійними працівниками», що підштовхнуло його пройти навчальний курс у доктора Ричарда Кларка Кабота ‒ відомого лікаря-педагога, який використовував метод прикладного навчання студентів та розвивав комплексний підхід до лікування пацієнтів, що враховує як фізичні, так і соціальні, економічні, сімейні, психологічні аспекти здоров'я. Навчання тривало протягом 1922−1923 рр., після чого Бойзен два роки служив капеланом Вустерської психіатричної лікарні, на базі якої у 1925 р. ним було запроваджено першу програму з клінічної душпастирської освіти (КДО). Мета навчання полягала у тому, щоб дати студентам-богословам «клінічний досвід», вивести їх з навчальних класів до лікарняних палат, щоб практикувати богослов'я там, де воно найбільш необхідне − в особистому контакті з людьми, які опинилися у кризовій ситуації. Бойзен назвав цей підхід вивченням «живих людських документів»[2].

У 1930 р. була заснована Рада з клінічної підготовки студентів-богословів (РКПБ). 1930−1940-і рр. охарактеризувалися активним розвитком КДО. Бойзен та його однодумці намагалися «стимулювати душпастирів досліджувати свій внутрішній світ, щоб стати більш чутливими супутниками боротьби інших людей з життєвими проблемами». Вони намагалися поєднати «зовнішній та внутрішній світ учнів, пізнавальний з емоційним, теорію з практикою, теологію з психологією»[3].

В 1939 р. у Каліфорнії була заснована Асоціація капеланів в охороні здоров'я. Християнські деномінації та семінарії все більше визнавали КДО як необхідну частину підготовки церковнослужителів. У 1967 р. була створена Асоціація клінічної душпастирської освіти (АКДО), що об’єднала кілька сотень супервізорів та понад 500 центрів КДО, що діяли при закладах охорони здоров'я. АКДО розробила стандарти для забезпечення якості навчальних програм з КДО, сертифікації капеланів-супервізорів та акредитації центрів КДО. На сьогодні церковнослужителі, які пройшли навчання з КДО, служать у закладах охорони здоров'я по всій території США, Канади й Австралії[4].

В 1960-х рр. рух КДО почав розвиватися також у країнах Європи, де відбулося поєднання американських, британських та німецьких моделей душпастирської опіки і консультування (ДОК). Генезис же цих процесів розпочався ще з часів Другої світової війни у Великій Британії, завдяки співпраці психотерапевтів та духовенства. Провідними фігурами у цьому були священник методистської церкви Леслі Вайтгед та англіканський богослов і психіатр Франк Лейк, які вважаються засновниками клінічного богослов'я. В 1972 р. у м. Арнольдштайн (Німеччина) відбулася перша в Європі конференція «Клінічна душпастирська освіта для душпастирської опіки і консультування», яка зібрала представників Голландії, Німеччини, Норвегії, Швеції, Швейцарії, Великої Британії та США. У 1975 р. був заснований Міжнародний рух ДОК, в рамках якого почали проводитися щорічні конференції, спрямовані на обмін досвідом, налагодження контактів та підтримку національних рухів КДО і ДОК[5].

У 1990 р. в м. Берліні було засновано Європейську мережу капеланів в охороні здоров'я (ЄМКОЗ), що є міжконфесійною організацією, яка об’єднує капеланів з різних країн, які здійснюють душпастирську опіку у закладах охорони здоров'я. В 2002 р. у м. Турку (Фінляндія) пройшла Сьома Нарада ЄМКОЗ, на якій було прийнято Засади капеланства в охороні здоров'я[6]. Учасником цієї Наради з боку України був капелан Шпиталю ім. Митрополита Андрея Шептицького священник УГКЦ Андрій Нагірняк. На даний час представником України в ЄМКОЗ є священник УГКЦ Володимир Люпак[7].

Однією з сучасних тенденцій розвитку капеланства в охороні здоров'я є проведення наукових досліджень та накопичення доказової бази щодо ефективності душпастирської опіки та її позитивного впливу на процес одужання пацієнтів[8][9].

Впровадження в Україні[ред.]

Україна має власну історію служіння священників у лікарнях та госпіталях, починаючи з часів Київської Русі і завершуючи першою половиною XХ ст., коли інститут лікарняного духовенства був ліквідований більшовицько-радянським режимом. Відродження вітчизняного капеланства розпочалося з набуттям Україною незалежності, а саме після надання права кожному пацієнту, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду, що законодавчо закріплено у Цивільному кодексі України (ч. 2 ст. 287) та Основах законодавства України про охорону здоров'я (п. "к" ч. 1 ст. 6). Крім того, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 21) передбачено, що «Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для престарілих та інвалідів, …проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії». Однак при цьому, професійне капеланство в охороні здоров'я, на відміну від військового капеланства, на державному рівні досі не впроваджено. Заходи душпастирської опіки в закладах охорони здоров'я здійснюють, як правило, священнослужителі місцевих релігійних громад, які часто не мають спеціальної підготовки та виконують капеланські обов'язки на волонтерських засадах, за окремими виключеннями, коли їх приймають на роботу в лікарні на посади священнослужителів, що стало можливим після включення такої професії до Класифікатора професій України[10][11].В 2016 р. у Верховній Раді України було зареєстровано законопроєкт щодо запровадження душпастирської опіки в сфері охорони здоров'я (№ 4987)[12]. Метою його прийняття було врегулювання організаційних й правових засад душпастирської опіки у системі охорони здоров'я. Досягнути цієї мети пропонувалося шляхом внесення доповнень до Основ законодавства України про охорону здоров'я, зокрема: введення терміну «душпастирська опіка», надання права закладам охорони здоров'я приймати капеланів на роботу, створення спеціального дорадчого органу при МОЗ України (Душпастирської ради) для координації заходів душпастирської опіки тощо. Проте, за результатами голосування цей законопроєкт не було прийнято[13][14]. На даний час триває процес розробки нового законопроєкту та пакету підзаконних актів щодо впровадження професії капелана у сфері охорони здоров'я, що здійснюється в рамках діяльності Робочої групи МОЗ України з питань впровадження капеланства у сфері охорони здоров'я, утвореної наказом МОЗ від 07.06.2019 № 1321[15].

Паралельно з законодавчими ініціативами в останні роки в ряді релігійних організацій України почали створюватися окремі підрозділи, відповідальні за здійснення капеланського служіння у сфері охорони здоров'я, такі як: Синодальне управління медичного капеланства Православної Церкви України, Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я Української Греко-Католицької Церкви, Синодальний відділ з питань охорони здоров'я та пастирської опіки медичних закладів Української Православної Церкви (МП). В інших релігійних організаціях відповідальність за організацію та координацію капеланського служіння у сфері охорони здоров'я покладено на відділи соціального служіння або відділи здоров'я[16][17][18].

Напрями та принципи діяльності[ред.]

На сьогоднішній день капелани служать у лікарнях, госпіталях, хоспісах, диспансерах, амбулаторіях, лікувально-діагностичних центрах, санаторіях, пологових будинках, центрах з профілактики та боротьби зі СНІДом, центрах духовної та соціально-психологічної підтримки і реабілітації, патронажних службах, психоневрологічних інтернатах, дитячих будинках-інтернатах, геріатричних пансіонатах, будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів. Основними напрямами діяльності капеланів у закладах охорони здоров'я є: задоволення релігійних і духовних потреб пацієнтів, членів їх сімей та працівників закладу охорони здоров'я; забезпечення свободи совісті і віросповідання; надання консультацій керівництву закладу охорони здоров'я щодо релігійної ситуації в ньому; духовно-просвітницька робота. Капелани організовують та проводять молитви, богослужіння й інші релігійні обряди; ознайомлюють бажаючих з основами релігійного вчення; забезпечують вірян релігійною атрибутикою і духовною літературою; здійснюють індивідуальну душпастирську опіку над підопічними. При цьому, у питаннях організації душпастирської діяльності серед пацієнтів та працівників закладу охорони здоров’я кожен капелан узгоджує свою діяльність зі старшим капеланом в закладі охорони здоров’я, який, в свою чергу, узгоджує діяльність всієї капеланської служби з керівництвом закладу охорони здоров’я. У питаннях, що стосуються духовних і богослужбових практик, проповідництва, церковного права, відносин з іншими релігійними організаціями й інших аспектів релігійного життя, кожен капелан підпорядковується керівному органу своєї релігійної організації[19][20].

У своїй діяльності капелани керуються такими принципами, як: добровільність участі громадян у богослужіннях й інших релігійних обрядах; толерантне ставлення до віруючих і капеланів (священнослужителів) усіх конфесій; рівність представників всіх конфесій у можливостях задоволення релігійно-духовних потреб; неприпустимість дискримінації на расовому, мовному, релігійному чи будь-якому іншому ґрунті; невтручання органів влади у внутрішньо-релігійні справи тощо. Етичні принципи, яких мають дотримуватися капелани, містяться в етичних кодексах, що приймаються професійними капеланськими асоціаціями. На стадії розробки знаходиться Етичний кодекс капелана в охороні здоров'я України[6][21].

Підготовка капеланів[ред.]

Капелани до початку самостійної душпастирської діяльності повинні проходити богословську та клінічну підготовку. В подальшому капелани мають постійно підвищувати або підтверджувати свою кваліфікацію[22]. Богословська підготовка капеланів проводиться у закладах вищої духовної освіти або закладах вищої освіти, в яких здійснюється підготовка бакалаврів та магістрів за спеціальністю «Богослов'я», в тому числі з капеланською спеціалізацією[23][24][25].

Клінічна підготовка капеланів є спеціалізованою післядипломною підготовкою, що здійснюється за ступеневою системою на наступних циклах (курсах) спеціалізації:

первинної спеціалізації:

  • клінічна душпастирська освіта першого (базового) рівня (Clinical Pastoral Education Level I/Basic Level);
  • клінічна душпастирська освіта другого (поглибленого) рівня (Clinical Pastoral Education Level II/Advanced Level).

вторинної спеціалізації:

  • капеланський менеджмент в охороні здоров'я (Health Care Chaplaincy Management);
  • супервізія у клінічній душпастирській освіті (Supervisory Clinical Pastoral Education).

Підготовка до підтвердження професійної компетентності капелана в рамках набутого рівня спеціалізації проходить на циклах стажування. Безперервний професійний розвиток капелана здійснюється шляхом навчання на короткотривалих циклах (курсах) тематичного удосконалення та участі у заходах інформальної освіти (конференціях, семінарах, тренінгах, майстер-класах)[8]. В західних країнах клінічна підготовка та підвищення кваліфікації капеланів здійснюється в акредитованих центрах клінічної душпастирської освіти (КДО), що діють при закладах охорони здоров'я[26]. В Україні цю підготовку планується проводити у закладах вищої медичної та духовної освіти з обов'язковим проходженням практики у закладі охорони здоров’я. В рамках цього триває робота щодо розробки уніфікованих програм з КДО, адаптованих до умов України та різних конфесій. При цьому, співвідношення теоретичної та практичної клінічної підготовки має складати 1:3. На даному етапі вітчизняні релігійні організації розпочали підготовку капеланів шляхом їх навчання на короткотривалих курсах та направлення на навчання закордон. Так, курс з КДО пройшли група священників УГКЦ на базі капеланського бюро державної лікарні м. Зальцбурга (Австрія) та група протестантських служителів – на базі Національного центру капеланів й Центрального військово-медичного центру ім. Вальтера Ріда (США)[22][27][28].

Асоціації капеланів[ред.]

В ряді країн світу діють професійні асоціації капеланів й інші недержавні організації, що сприятимуть розвитку капеланства. До числа таких організацій відносяться: Європейська мережа капеланів в охороні здоров'я, Європейська та Міжнародна Ради з питань душпастирської опіки і консультування; у США − Асоціація професійних капеланів, Асоціація клінічної душпастирської освіти, Мережа капеланів в охороні здоров'я, Асоціація капеланcького служіння в охороні здоров’я, Асоціація духовної опіки, Американська асоціація душпастирів-консультантів; Канадська й Австралійська асоціації духовної опіки, Австралійська капеланська асоціація охорони здоров'я і благополуччя. Подібними вітчизняними організаціями є: ВГО «Оливкова гілка України», ГО «Українське капеланство», ГО «Асоціація духовного піклування». У 2020 р. було створено Асоціацію капеланів в охороні здоров'я України, засновниками якої стали представники трьох конфесій: Православної Церкви України, Української Греко-Католицької Церкви та Церкви Християн Віри Євангельської. Основними завданнями Асоціації є: сприяння створенню капеланських служб у закладах охорони здоров'я; участь в розробці програм підготовки і професійних стандартів капеланів; сертифікація й атестація капеланів; акредитація центрів клінічної душпастирської освіти[7][29][30][31].

Державно-конфесійна і міжконфесійна співпраця[ред.]

Однією з обов'язкових передумов для впровадження капеланства у сфері охорони здоров'я є налагодження дієвої державно-конфесійної і міжконфесійної співпраці. Взаємовідносини органів і закладів охорони здоров’я з релігійними організаціями повинні ґрунтуватися на принципах відповідальності, відокремленості Церкви від держави, рівності всіх релігій, віросповідань й релігійних організацій перед законом, на основі взаємоповаги і взаєморозуміння в інтересах життя та здоров’я людини. Представники релігійних організацій мають користуватися повагою всередині системи охорони здоров’я, зберігаючи при цьому незалежність. У світовій практиці в якості майданчиків для координації державно-конфесійної і міжконфесійної взаємодії використовуються консультативно-дорадчі органи, що можуть діяти, як автономно, так і при органах державної влади та місцевого самоврядування. В Україні серед таких органів слід відмітити: Всеукраїнську Раду Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), Раду євангельських протестантських церков України (РЄПЦУ), Українську Міжцерковну Раду (УМР), в структурі яких функціонують комісії або комітети, відповідальні за розвиток служіння у сфері капеланства та охорони здоров'я[32][33][34]. Консультативно-дорадчим органом, що безпосередньо опікується питанням впровадження капеланства в охороні здоров'я, є Громадська рада при МОЗ України з питань співпраці з ВРЦіРО, утворена наказом МОЗ від 22.05.2009 № 358 на підставі Угоди між ВРЦіРО та МОЗ від 16.12.2008 р. Першим головою ради був академік НАН та НАМН України Юрій Ілліч Кундієв (2009−2014)[35]. Після нього в раді головували лікарняний капелан УГКЦ протоієрей Андрій Нагірняк (2014−2018), старший пастор громади християн віри євангельської й співробітник Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика Сергій Убогов (з 2018 р.). На сьогоднішній день до складу ради входять представники православних, греко- і римсько-католицьких, євангельсько-протестантських, іудейських та мусульманських організацій[36][37]. Постійним партнером ради, зокрема у питаннях здійснення душпастирської опіки над паліативними пацієнтами та людьми, які живуть з ВІЛ, є Комісія з питань соціального служіння ВРЦіРО, виконавчим секретарем якої є керівник Синодального управління медичного капеланства ПЦУ протоієрей Сергій Дмитрієв[38][39].

Примітки[ред.]

  1. What is a Healthcare Chaplain?
  2. History of Healthcare Chaplaincy and HCMA. Healthcare Chaplains Ministry Association. 2019
  3. Rodney J. R. Stokoe. Clinical Pastoral Education. THE NOVA SCOTIA MEDICAL BULLETIN. 2005 photo copy of Original 1974 article
  4. Hunter Rodney. Pastoral Care And Healthcare Chaplaincy. Web site «Encyclopedia.com», 1995
  5. A History of the Genesis of the European pastoral care and counseling Movement. European Council for Pastoral Care and Counselling
  6. 6,0 6,1 Засади медичного капеланства в Європі
  7. 7,0 7,1 About the European Network of Health Care Chaplaincy
  8. 8,0 8,1 About the Spiritual Care Association
  9. European Research Institute for Chaplains in Healthcare
  10. Убогов С. Г. Законодавчі аспекти запровадження душпастирської опіки в сфері охорони здоров'я України / С. Г. Убогов, А. Я. Нагірняк, С. В. Дмитрієв, О. П. Брацюнь. Міжнародний медико-філософський журнал «Інтегративна антропологія». 2016. № 2. С. 33-37
  11. Класифікація професій. 2460 Професіонали в галузі релігії
  12. Проект Закону про внесення змін до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (щодо запровадження душпастирської опіки в сфері охорони здоров'я) № 4987 від 14.07.2016 р.
  13. Здіорук С.І. До законодавчого забезпечення капеланської служби в медичній і пенітенціарній системах України. Аналітична записка відділу гуманітарної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень, грудень 2017
  14. Васін М. С. Актуальність законодавчого впровадження медичного капеланства в Україні. Соціологія права. 2018. № 3-4 (26-27). С. 18-24.
  15. Перші кроки на шляху впровадження капеланства у сфері охорони здоров'я України
  16. В ПЦУ утворено Управління медичного капеланства
  17. Комісія у справах душпастирства охорони здоров’я
  18. Синодальний відділ з питань охорони здоров'я та пастирської опіки медичних закладів
  19. Убогов С.Г., Остащук І.Б. Сучасний стан та перспективи впровадження капеланства в системі охорони здоров'я України. Сучасний вимір медичної науки та практики: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (м. Дніпро, 11‒12 травня 2018 р.).— С. 71-76.
  20. Timmins F., Caldeira S., Murphy M., Pujol N., Sheaf G., Weathers E., Whelan J., Flanagan B. The Role of the Healthcare Chaplain: A Literature Review. Journal of Health Care Chaplaincy. 2017, Jun 21. P. 1-20.
  21. Code of Ethics. Policy. Healthcare Chaplains Ministry Association
  22. 22,0 22,1 Розвиток медичного капеланства в Україні: передумови, потреби та перспективи: матеріали всеукраїнської міжконфесійної конференції (28-29 січня 2016 р.). К., 2016. 80 с.
  23. [1] Програма «Пасторсько-капеланське керівництво»
  24. [2] Магістерські програми за спеціальністю 041 Богослов’я
  25. The Master of Science in Chaplaincy (M.S.Chap.) program. Programs. Loma Linda University. School of Religion
  26. What is Clinical Pastoral Education?
  27. Проведено цикл навчальних семінарів для лікарняних капеланів
  28. Створена освітня програма для вишколу мед капеланів
  29. About Us. HealthCare Chaplaincy Network
  30. Засновано Асоціацію капеланів в охороні здоров'я України
  31. В Україні у системі охорони здоров'я засновано Асоціацію капеланів
  32. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій
  33. Рада Євангельських Протестантських Церков України
  34. Українська Міжцерковна Рада
  35. Розпочала роботу Громадська рада при МОЗ України з питань співпраці з Всеукраїнською Радою Церков. 2009
  36. Засідання Громадської ради при МОЗ України з питань співпраці з Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій. 2019
  37. Засідання Громадської ради при МОЗ України з питань співпраці з Всеукраїнською Радою Церков. 2018
  38. Підписання «Хартії релігійних організацій про надання паліативної допомоги людям старшого віку»
  39. Комісія ВРЦіРО розробила Стратегію у сфері громадського здоров’я та протидії ВІЛ/СНІДу

Джерела[ред.]


This article "Асоціація капеланів в охороні здоров’я України" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Асоціація капеланів в охороні здоров’я України.



Read or create/edit this page in another language

Куки допомагають нам здійснювати наші сервіси. Використовуючи наші сервіси, Ви погоджуєтесь на використання куків.

Welcome to EverybodyWiki 😃 ! Nuvola apps kgpg.png Log in or ➕👤 create an account to improve, watchlist or create an article like a 🏭 company page or a 👨👩 bio (yours ?)...