Водіння ведмедя
 | Ця стаття являє собою сирий переклад з іншої мови. Можливо, вона створена машинним перекладом або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (квітень 2020) |
Воді́ня ведме́дя (Ведмежа забева) — слов'янський[1][2] обряд водіння рядженого[3] або живого[4][5] ведмедя.
Образ ведмедя[ред.]
Ведмідь — один з основних персонажів народної зоології, наділений антропоморфними рисами, символікою родючості, здоров'я та сили[6] та нерідко очолюючою роллю серед лісових звірів[7]. Найчастіше образ ведмедя фіксує у святочних і масленичних рядженях[8].
З ціллю оберега товару від ведмедя, як і вовка, іноді запрошують на різдвяну або новорічну вечерю (серб., косов.), готують для нього мамалигу або листковий пиріг і запрошують на вечерю на Масленицю (макед.), постять на Воздвиження, 14.IX (з.-рус.), не здійснюють перший вигін тварин у день тижня, на який довелося Благовіщення (гуцул.), у день (23.IV) при вигоні тварин на пасовище, просять св. Юрія захистити тварин (рус.). Південні слов'яни святкують спеціальні «медвежі дні» (Помилка скрипту: Не існує модуля «lang». , Помилка скрипту: Не існує модуля «lang». Мечкін дан, Мечкодава) для захисту від ведмедя: на день св. Андрія (30.XI), що їздив колись верхи на ведмеді(болг.), рідше на день Сави (14.1) та Прокопа (8. VII). У ці дні для ведмедя залишають на дворі на ніч варену кукурудзу (серб.), підкидують йому збіжжя або кукурудзяні зерна у димар (болг.), не запрягають тварин (болг., троян.), не ходять у ліс, де цього дня ведмідь з розкритою пащею бігає у пошуках св. Андрія (серб., хомол.), не згадують ведмедя (серб.), не виготовляють і не лагодять взуття (з.-болг.). У родопських болгар для захисту тварин від ведмедя, вовків та змій жінки не чіпають гострих предметів, не займаються праням, не шиють, не плетуть та не в'яжуть 1 березня (см. Мартеница) та всі березневі суботи[9].
Вважалось, що ведмідь здатний відлякувати нечисту силу та відводити пристріт. Біс у переляку біжить від нього геть (біл.), ведмідь може подолати біса (пол.) та вигнати водяного (пол., луж.). Він чує відьму у домі (великопол.). До ведмедя звертаються у заговорі від пристріту і «баянної нечисті» (з.-рус.). У якості амулета використають ікла (пол., бескид.), кігті і шерсть ведмедя (рус., серб.). Череп його розміщують у пасіці для оберега бджіл від пристріту (герцеговин.). З допомогою ведмедя знімали пристріт з дому (з.-білий.) і з хліва (великопол., мазовец.)[9]. Ведмідь часто співвідносився з божественним. Давньоруський язичницький бог мудрості та родючості Велес має образ ведмедя. При цьому, мабуть, Велес — Волосся, був давнішим з всіх слов'янських божеств, корені представленя сходять до ведмежого культу мустирських неандертальців.[9] Відміно, «давньоруські волхви носили одяг, що вивернули навиворіт, або звірині шкури, як правило, ведмежі». На думку ЗАГИНУ. У. Кривошеєва, ведмідь, у представленні волхвів, відносив їх у інший світ.[10] Божественний образ ведмедя у представленні давніх народів Росії породив створення багатьох евфемізмів для заміни табуйованого імені цієї тварини, невідомої нам, таких як «лісова або гірнича жінка» у мансі, «шерстяних людей» (кети), «князь звірів» (якути), «цар-людей» (буряти), «маленьке дороге божественне створіння» (айни).[11] Саме слово «ведмідь» пішло від словосполучення «мед ведать», і згодом само стало замінюватись евфемізмами: «косолапий», «бурий», «старий», «тихий», «мохнатий». Поступово ведмідь з предка трансформувався та набуває образ господаря, царя лісу, князя звірів. У складному образі ведмедя для давньої людини єднали три межі: божественна, чоловіча та тваринна. Ведмідь, у представленні древніх слов'ян, володів цілим рядом уникальних властивостей. Він був здатний знімати злі чари, напущені на товар, і тому вважався покровителем скотарства.[12] У язичницькій символіці ведмідь втілював уміння бути хазяїном світу, «хорошим сім'янином, учителем, вихователем…хранителем (хранителем запасів), купцем». Тому частіше увесь цей символ зображався на чоловічих талісманах.
Водіння ведмедя та рядженя[ред.]
«Коза» та «ведмідь» — неодмінні учасники святочного, різдвяного обряду обходу дворів, рядженя. Ряджені колядовщики, які ходили по дворам, виконуючи специальні пісні, колядки, перетворювалися у свої маски. тому й пригощання їх господарями, на думку М. Б. і З. Б. Лановиков, це швидше підлещування масок-побитів, щоб вони покровительствовали їх сім'ї, тваринам та майбутньому урожаю[13].
Наприкінці XVIII століття фігури, нарядженні ватажком та ведмедем, традиційно входили у склад процессії ряджених. У свою чергу, реальний ватажок з живим ведмедем органічно вливаеться у хід ряджених, хоча сама по собі участь живого ведмедя у процессії ряджених — явлення досить рідке. Збереглися зведення про те, що у Новгородській губернії ватажок з ведмедем разом з Сторінка Шаблон:Comment/styles.css не має контенту.«окрутниками» ходили по «поседухам», де разігрували у цілому типову ведмежу комедію, яка завершувала собою всі представлення ряджених.[14]
Схожість ведмедевої потіхи з рядженям викликає питання про їхні історичні взаємозвя'зки: чи виникали ці явлення народної культури одночасно, або одне передувало другому? У XIX столітті в наявності мирне співіснування цих явлень. На думку А. Ф. Некриловой, такий стан — результат переосммсленя, яке потерпів образ ведмедя у практиці та свідомості людини. Історично рядженя передує грі з живим звіром. У народів, де зафіксований розвинений культ ведмедя, живий звір не міг брати участь у шаманських святах або у мисливський іграх. Дії з ведмедем, так ще забарвлені комізмом, становляться можливими лише тоді, коли проходить переакцентіровка всередині обряду — ігрове, видовищний початок виходить на перший план, покривши частково або повністю магічну функцію. Точно так рядженя перетворившись з обрядової дії у одну з форм традиційної розваги, включило у себе сценку ватажка з ведмедем, «подарувавши» представленню з живим звіром персонаж з свого багатого арсеналу образів— ряджену козу[15].
Обряди[ред.]
Традиційним та одним з самих улюблених і поширених як у Росії, так і у Литві були виступи ватажків з ученими ведмедями, що завжди збирали безліч глядачів. У XVII столітті представлення учених ведмедів входили у склад скоморошеських потіх; під гру скоморохів на дудах, бубнах ведмеді виконували свої пляски[16]. Приход медведчиків у село завжди ставав святом. Народ відкидав усі справи і збирався подивитись на ведмежу потіху. Образний опис цього дав у книзі «Руські народні картинки» Д. А. Ровинський: «Приходу ватажка з ведмедем складав епоху у сільському глухому житті, все бігло йому назустріч — і старий, і малий»[17].
Виступи зазвичай не відзначалися особливим різноманіттям, але супроводжувалися образними і їдкими примовками медведчика, веселившими народ не менше, ніж сам ведмідь. Найчастіше у виступі брав участь ще музикант, у визначені моменти наряджався козой, яка постійно задирала ведмедя і навіть намагалася з ним танцювати або змагатися. Ведмеді могли виконувати окремі не складні дії, які нагадували те, як чинять у різноманітних ситуаціях люди: марширували з палкою, повзли на череві красти горіх або ріпу, зображували п'яного хлопця і діву з коромислом, показували, як чоловік штани надіває, а баба хустку пов'язe', як теща зятя пригощає, а жінка дружини голубить і т. п. Це були примітивні пародії на вчинки людей, але якраз це і викликало більше всього веселощів. Наприкінці виступу ведмідь обходив зі капелюхом глядачів. Гроші перепадали за виступ не часто, а ось на продукти народ зазвичай не скупився: варені яйця, збіжжя, пироги, різноманітні випічки. Цікаве, коза була практично обов'язковим учасником ведмежого виступу, але тільки ряджена. З живою козою ведмідь не виступав. Бували нагоди, коли під час святкових обходів дворів (колядувань) водили і ведмедя, і живу козу, але виступали вони завжди окремо[18].
Зимовы обходи з «ведмедем» (см. Степанові труди) інсценували водіння тварини: рядженого вели на поводку, той що супроводжував називали «ватажком», «поводир», «горілок». Навіть якщо серед супроводжуючих були інші ряджені(«рис», «дід», «циганка» і т. п.), у обряді наголошувалась особлива роль водиму тварину: у кожному домі його представляли господарям як головну фігуру, з якою прийшли і у користь якої збирали продукти. Сам ряджений імітував поведінку ведмедя: ходив розгойдуючись, робив незграбні рухи, ревів. Під звуки баяна забавно перевалювався «ведмідь» на ланцюзі — хлопець у масці і вивернутій шубі при ведмедеві. У Карачаєвськом повіті Орловскої губернії ведмедя водив циган або солдат[19].
У Білорусії у XIX столітті у деяких місцевостях під час Масляниці водили живих навчених ведмедів[5].
У селах Нахлестів, Зміявці, Братському і селі Троїцкім Яковлевськой волості Орловського повіту, у завершенні Русального тижня— у Петровському заговені після обіду, сходилися хлопці кількох сіл і високого міцного хлопця наряджали «ведмедем». Іншого, що «красномовнішого і винахідливішого», обирав на роль «ватажка». Ведмедя водили під звуки ударів пічної заслонки об відро по вулицях сусідніх сіл, розігруючи перед вікнами сценки з участю «ведмедя» та «ватажка», які «у минувший час ніжегородскі ватажки проробляли зі справжніми ведмедями». Ведмежа супроводжував натовп народу, кожний жарт виконавців викликав дружній регіт. За виступ господар або господиня виносили пару яєць або 1—2 копійки[4]. У Калужському краї ще у перші десятиліття XX віку існував звичай «водіння ведмедя», «ведмежої комедії»[20].
У чеських масляничних обходах з «ведмедем» який привів у дім рядженого робили вид, що вбивають його з лука. У Моравії символічне убивство ведмедя проходило після того, як колядники уже обійшли усі будинки, збираючи продукти; після цього вони збиралися у центрі села та інсценували убивство, а відтак "ведмедя " виносили на носилках. Цей прикінцевий акт водіння мав назву «похорони ведмедя» (чеш. pochovávarú medvěda). У Вологодській області під час святочного «водіння ведмедя» виповнювалися сценки убивства: рядженого штовхали, щоб він впав, разбивали надітий йому на голову горшок, стріляли у повітря. Ці ігрові дії називалися «ведмедя колоти»[3].
У росіян також відомий обряд водіння ведмедя навколо села, направлений на очищення полів і забезпечення доброго урожаю[6].
Крилаті вирази[ред.]
- «Відставної кози барабанщик» — нікому не потрібний, ніким не поважна людина. У старину на ярмарках водили дрессированних ведмедів. Їх супроводжували хлопчик-танцюрист, нарядженна коза, і барабанщик, аккомпонує його танці — «кози барабанщик». Її деколи сприймали як несерйозну, нікчемну людину. Ну а якщо ще і коза «відставна»?
- «Водити за ніс» — обманювати, обіцяти та не виконувати обіцяного. Дрессировані ведмеді були дуже популярні на Русі і це вираження було пов'язано з ярмарковою розвагою. Поводири-дрессировщики (у XIX ст. часто цигани) водили ведмедів за просиллене у ніс кільце та змушували їх робити різні фокуси, обманюючи обіцянкою подачки.[21]
- Ведмідь танцює, а поводир гроші бере (приказка).
Примітки[ред.]
- ↑ Виноградова, Плотникова, 1995, с. 390.
- ↑ Лозка, 2002, с. 46.
- ↑ 3,0 3,1 Виноградова, Плотникова, 1995, с. 391.
- ↑ 4,0 4,1 Громыко, 1991, с. 219.
- ↑ 5,0 5,1 Титовец и др., 2014, с. 182–183.
- ↑ 6,0 6,1 Мадлевская и др., 2007, с. 268.
- ↑ Путилов, 1984, с. 194.
- ↑ Болонев, Фурсова, 2000, с. 34.
- ↑ Кошкарова ЗАГИНУ. А. «Архетипический побит ведмедя у духовной культурі народів Росії».: дисс. канд. культурологии 24.00.01. — Кошкарова Юлія Александровна.- Краснодар, 2011, 29 з.
- ↑ Кривошеев ЗАГИНУ. У. Релігія східних славян напередодні хрещення Руси. Л.: Знання, 1988 з. 38
- ↑ Кошкарова ЗАГИНУ. А. «Архетипический побит ведмедя у духовной культурі народів Росії».: дисс. канд. культурологии 24.00.01. — Кошкарова Юлія Александровна. — Краснодар, 2011, 26 з.
- ↑ Пахомова А. У. Семантика изобразительного ряду на предметах быта славян: Дис. … канд. культурологических наук : 24.00.01 : Москва, 2004 189 c.
- ↑ Лановик, Лановик, 2005, с. 108.
- ↑ А-ский. .
- ↑ Некрылова, 1984, с. 49—50.
- ↑ Шереметева, 1930.
- ↑ Ровинский Д. А. Руські #народний картинки
- ↑ Рогоза.
- ↑ Громыко, 1991, с. 200.
- ↑ Личенко, 1990, с. 206.
- ↑ Отставной козы барабанщик.
Посилання[ред.]
- Ведмежа забева, або Ведмежа комедія // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 160.
- Ведмежа забева (Ведмежа комедія) // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври / голова ред. А. Волков. — 2001. — С. 85. — 634 с.
This article "Водіння ведмедя" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Водіння ведмедя.
