Відділи соціального служіння євангельских християн України
 | Ця стаття має виражений рекламний характер. |
Відділи соціального служіння евангельських християн України - спеціалізовані відділи в структурі церковних об'єднань, які відповідають за великий обсяг волонтерської соціальної роботи, що охоплює майже всі сфери життя суспільства, та ведеться практично з перших днів Незалежності.
Соціальне служіння евангельських протестантських церков України[ред.]
Радянська бездуховність і труднощі становлення молодої держави не минули дарма: молоде українське суспільство переживало багато складних соціальних проблем ще з самого початку своєї нової державності. І коли органи державного соціального захисту виявилися не спроможні впоратися з їх викликом, до процесу одразу почали активно долучатися благодійні організації, створені євангельськими християнами.
Особливості[ред.]
Аналіз соціального служіння євангельських церков показує ряд його особливостей. Перш за все - це співпраця між різними християнськими конфесіями задля реалізації служіння людям. У благодійних заходах та роботі в місцях позбавлення волі, сиротинцях та притулках для старих людей всі християнські конфесії діють єдиним фронтом.
По-друге, протестанти поширюють свою соціальну роботу не тільки в межах своєї громади чи міста, а й постійно намагаються організовувати заходи, що охоплюють всю країну. Їх робота також вказує на постійний прогрес у розширенні сфер служіння та удосконалення його методів.
І врешті решт, організовуючи доброчинні акції допомоги бідним, бездомним та безпритульним, євангельські церкви вважають цю працю своїм "жертовним служінням" у справі подолання "культури смерті" та ствердження "культури життя". Така позиція зумовлена особливостями протестантської етики та соціальної доктрини, що бере свій початок ще з часів Реформації.
Служіння дітям, що опинились на вулиці[ред.]
В 1990-ті, коли на вулиці опинились 100000 безпритульних дітей, проблему почали вирішували 50 християнських дитячих будинків. В 2011 році сиріт, які потребували всиновлення, вже було 30000, а в 2017 залишилося тільки 6000 дітей. Сьогодні під опікою євангельських віруючих перебувають 20000 дітей сиріт. 5000 знедолених дітей отримують матеріальну підтримку від євангельських християн. Системно працюють 23 соціально-психологічні центри для дітей, для матері й дитини. Тільки в 2017 році заходи на підтримку природньої сім’ї відбулися у 33 містах України. Тільки одна асоціація християнських літніх таборів організовує відпочинок для 25000 дітей і підлітків в рік.[1]
Отчий Дім[ред.]
"Допомогти дитині, що опинилась у складних життєвих обставинах, і тим самим змінити покоління й збудувати майбутнє своєї країни може кожен", − вважає Роман Корнійко, керівник Об’єднання соціальних проектів "Отчий Дім", який започаткував соціальне служіння українським дітям. Разом з небайдужими віруючими євангельськими християнами Роман був першопроходьцем, який розпочав допомогу безпритульним дітям ще у далекому 1996 році. Вони спускались у підвали, годували й одягали вуличних дітей, запрошуючи їх до свого "Отчого Діму". Сьогодні, через 20 років, ця фундація відома навіть за межами нашої країни. І має добре напрацьовану та цілісну систему інноваційних програм комплексної реабілітації дитини, яка проживала в умовах, що загрожували її існуванню. Цей процес включає її виховання з подальшою адаптацією до соціального життя на базі цілої низки проектів: Центру соціально-психологічної реабілітації дітей, Центру сімейного виховання "Моя сім’я", Центру матері та дитини, літніх таборів для дітей "Острів скарбів". Крім того відбувається підтримка випускників "Отчого Дому" за допомогою програми "Крок до самостійності". Завдяки реалізації цих та інших проектів допомогу щомісяця отримують більше 5000 знедолених[2]. А багато вихованців "Отчого Дому" знайшли своїх нових батьків завдяки програмі усиновлення. Постійна кропітка робота організації з органами влади дала змогу на офіційному законодавчому рівні захистити українських дітей, що опинились в кризових ситуаціях. Бачення «Отчого Дому» – кожна дитина в нашій державі, яка потрапляє у тяжкі умови, має отримувати вчасну соціально-духовну допомогу і можливість реалізувати свої дари і таланти та втілювати у своєму житті Боже покликання.
Республіка Пілігрим[ред.]
Ще одним визначним християнським проектом у сфері служіння «дітям вулиці» є реабілітаційний центр "Республіка Пілігрим"[3]. "Навколо світу заради миру без сиріт"[4] − під таким девізом команда колишніх маріупольських безпритульних проїхала за останні 5 літніх сезонів всю Україну, Росію та Європу. Ці молоді люди на власному прикладі показують, як може змінитися життя дитини, що з любов’ю приймається у сім'ю. “Разом із моїми вихованцями, ми об’їздили на велосипедах півсвіту - щоб привернути увагу людей до проблеми сирітства та загітувати їх всиновлювати малюків, позбавлених батьківської любові. З цією ж метою ми підкорювали найвищі гори на всіх континентах. Такий спосіб популяризації ідеї усиновлення виявився несподівано ефективним: сотні хлопців знайшли сім'ї", – розповідає Геннадій Мохненко, пастор з Маріуполя, що став прийомним батьком для 32-х безпритульних[5], подарувавши їм шанс на повноцінне, нормальне життя. 17 років тому його громада почала підгодовувати дітей вулиці в одному з торгових кварталів Маріуполя. Так виник дитячий реабілітаційний центр "Республіка Пілігрим". За роки свого існування центр прийняв більше 3500 знедолених[6].
Служба порятунку дітей[ред.]
Про те, як від роботи з безпритульними дітьми впродовж 18 років перейти на мережу соціальних проектів державного значення, розповідає один із засновників іншої визначної християнської благодійної організації "Служба порятунку дітей" Олексій Федченко. За період існування організації Служба змогла допомогти понад 2000 дітей.[7] Було створено та відпрацьовано модель центрів поетапної допомоги дітям. Спочатку, в 2003 році розпочав свою роботу денний центр допомоги дітям. За період його роботи 473 дитини пройшли реабілітацію, 213 повернулися в родини, 24 дитини влаштовано до сімейних форм виховання та 178 дітей отримали кваліфіковану медичну допомогу. Було відкрито також Центр соціально-психологічної реабілітації та Центр медико-соціальної допомоги, що надавав допомогу 907 знедоленим cue.[7] А Центр екстреного реагування для матерів з дітьми став своєрідним буфером між жінкою, якій нікуди йти після пологів, та її наміром залишити дитину у пологовому будинку. Опікуючись цим служінням, євангельські християни завжди вважали таку діяльність своїм "духовним служінням суспільству". І не дарма. Бо саме завдяки колосальній роботі цих та багатьох інших соціальних проектів та благодійних фундацій таке явище як безпритульні діти поступово майже зникло із вулиць нашої країни.
Служіння сиротам[ред.]
Наразі всі цивілізовані країни відмовляються від існування інтернатної системи виховання. Та 117000[1] дітей нашої держави все ще продовжують жити в інтернатах. Але процес реформування цієї, ще радянської, системи нарешті розпочато. "Основними складовими реформи має стати створення усіх необхідних послуг для дитини в межах громади, в якій вона проживає"[1], − розповідає Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба. Він впевнений, що інтернати повинні піти у минуле. І величезних зусиль у цьому напрямі докладає Всеукраїнська громадська організація, членом правління якої він є по сумісництву, − Альянс "Україна без сиріт". Це всеукраїнський рух небайдужих людей, церков та організацій, які мають спільну мету: охопити справжньою турботою всіх дітей-сиріт України, надавши їм можливість надалі зростати і розвиватися в люблячій сім’ї та родині. На сьогодні він об’єднав понад 100 християнських організацій, які охоплюють більше ніж 20000 дітей-сиріт.[8] Альянс має широкі партнерські відносини з багатьма міжнародними благодійними, релігійними, а також урядовими установами, що усіляко допомагають у реалізації програм. Одна зі стратегій організації – це залучення потужних ресурсів власного народу. "Дитячі будинки − не відповідь для дитини. Це зможе зробити тільки сім'я. І ми бачимо Україну країною без сиріт саме тому, що свідома та мобілізована християнська спільнота може змінити життя кожної дитини-сироти", − вважає президент Альянсу Олег Шелашський. – Є декілька способів, як домогти дитині-сироті. Це молитись за дитину, приєднатись до волонтерів, що відвідують дитячі будинки, особисто подарувати увагу дитині, стати для неї наставником, фінансово підтримати дитину, взяти її в сім’ю на певний час і, нарешті,– усиновити дитину." У сфері допомоги дітям, що позбавленні піклування батьків, важливу роботу проводить і проект "Одна надія", на базі якого втілюється методика виховання під назвою «Наставництво». Це система, за якою кожна дитина, яка виховується в сирітському закладі, може отримати відповідальну турботу небайдужих співвітчизників. Центр працює в Україні з 2010 року, і за цей час вже більше 1100 дітей отримали в особі власного Наставника – надійного друга і помічника.
Загалом, ще сотні благодійних християнських організацій, та значна частина з близько 10 000[1] християнських протестантських громад України, по всій країні допомагають сиротам, показуючи Євангеліє Христа в дії.
Служіння реабілітації та благодійність[ред.]
Віряни традиційних протестантських церков у досить стислий термін втілили у життя конкретні й досить значущі доброчинні проекти. Було створено численні благодійні місії та асоціації, а також реабілітаційні центри для алко- та наркозалежних. Паралельно з державними установами, волонтери соціального служіння також ведуть активну роботу по поверненню до повноцінного життя бездомних. Чимало протестантських церков беруть під свою матеріальну опіку дитячі будинки, будинки для літніх людей, лікарні, та своїми силами створюють нові соціальні заклади. Лише місія благовістя, милосердя та благочинності "Єдина надія" протягом шести років надавала щосуботи благодійні обіди від 45 до 140 особам.[1] А Церква "Сила воскресіння" міста Буча власним коштом годує щотижня близько трьохсот обездолених на Майдані Незалежності та київській Бессарабці.[1] І таких прикладів багато. Ціла «армія» християн різних конфесій продовжує розділяти з голодним хліб, одягати нужденних та розв'язувати пута ярма. Разом з матеріальною, фізичною та іншою допомогою – несучи істину, що життя може змінитись на краще з Божою поміччю. Адже соціальна робота євангельських християн включає в себе не тільки матеріальну але й духовну допомогу. Духовне та психологічне консультування ж, і коучінг для людей після психологічних травм дає інструменти для утворення цілісної особистості. Особлива роль надається і регулярній профілактичній роботі серед молоді та підлітків. Тільки працею однієї Асоціації Центрів Християнської Реабілітації охоплено понад 350 учбових закладів по всій Україні.[1]
Асоціація християнських центрів реабілітації[ред.]
Серед останніх особливу роль відіграє Всеукраїнська громадська організація "Асоціація християнських центрів реабілітації", яка об’єднує близько 200[9] таких закладів різних конфесій по всій території України. Ще приблизно 100 працюють поза межами цього об’єднання. Загалом, понад 300[1] протестантських центрів випускають у світ успішно реабілітованих людей, що мають високу вірогідність відновлення особистості. І сьогодні цифра ресоціалізованих вже сягає понад 50000[1] чоловік. Плідна праця Асоціації почалася з 2001 року. Її засновниками були Ілля Кравцов, Микола Сіродан, а президентом згодом став Рустам Фатуллаєв. Головна ціль її роботи полягає в допомозі змученій залежністю людині отримати повне звільнення від негативних звичок, вживання наркотиків, алкоголю, паління та ігроманії, спираючь на силу Божого Слова. Та отримати духовне й фізичне відродження особистості завдяки укоріненню в життя принципів Євангелія. За період існування організації було надано допомогу понад 80 тис. залежних людей[9]. Близько 50%[9] випускників центрів реабілітації мають міцні сім'ї, здорових дітей, та стали повноцінними членами суспільства. Практика показує, що засуджені, які після звільнення погодилися на курс реабілітації, набагато рідше повертаються до колишнього способу життя. Саме тому служіння в'язничних капеланів та соціальних центрів реабілітації нерозривно пов'язані. Капелани, займаючись опікою людей, що відгукнулися на слово віри, мотивують їх на проходження такого курсу після звільнення. «За бажаючих пройти реабілітацію в християнських центрах ми клопочемося перед адміністрацією колоній», розповідає віце-президент Асоціації християнських центрів реабілітації В'ячеслав Когут. «А з початку 2018 року набуває чинності Закон України „Про пробацію“[10]. Після цього стане можливою, на основі договору між ВГО „АХЦР“ та Міністерством юстиції України, заміна місця відбування покарання на курс реабілітації в одному із майже 200-т[1]> центрів Асоціації. Наразі йде робота над розробкою програм та кроків для реалізації цього проекту».
Примітки[ред.]
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 1,8 1,9 Виноградов В.В. Соціальне служіння євангельських християн // Протестанти надбання України (короткий огляд) / Ассоціація Поклик. К.: 2017. С. 8
- ↑ http://www.otchiy-dim.org/
- ↑ http://republicpilgrim.org/
- ↑ http://www.invictory.com/news/story-45690-велотур.html
- ↑ http://prochurch.info/index.php/news/more/35607
- ↑ http://republicpilgrim.org/
- ↑ 7,0 7,1 http://childrescue.com.ua/
- ↑ http://www.ukrainabezsyrit.org/
- ↑ 9,0 9,1 9,2 http://ahcr.com.ua Асоціації християнських центрів реабілітації
- ↑ http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/160-19
This article "Відділи соціального служіння євангельских християн України" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Відділи соціального служіння євангельских християн України.
