З секретів поетичної творчости

«Із секретів поетичної творчости» — естетичний трактат, виданий Іваном Франком у 1898 році в «Літературно-науковому віснику».

Довгий час ця праця залишалася маловідомою і практично недоступною українському читачеві через малі тиражі перших видань. Крім того, у часи Радянського Союзу з ідеологічних міркувань її вивчення літературознавцями майже не проводилося.

У першому розділі трактату Іван Франко, полемізуючи з Леметром та Добролюбовим, визначає межі літературної критики та її завдання. Франко пише, що завдання літературної критики полягає в аналізі поетичних творів яким-небудь науковим методом. Політичні, соціальні, релігійні ідеї не належать до літературної критики. На думку Франка, літературна критика має бути естетичною і послуговуватися тими методами наукового досліду, якими послуговується психологія.

У другому розділі Франко аналізує, у чому ж полягає суть поетичної творчости. Франко наголошує на провідній ролі підсвідомости у творчому акті. Поет, за Франком, — це особливий психічний тип, основною прикметою психологічної діяльности якого є еруптувність його нижньої свідомости, тобто здатність нижньої свідомости час від часу підіймати цілі комплекси давно похованих вражень і споминів, покомбінованих, часто також несвідомо, одне за одним на денне світло верхньої свідомости. Але Франко також зауважує, що для створення композиції, цілісности твору необхідна сила розуму, тому «у найбільших велетнів людського слова еруптивні сили вітхнення гармонійно поєднуються з холодною силою обмірковування». Далі, проводячи паралелі між сонною і поетичною фантазією, Франко приходить до висновку, що здатність до символізування є також одною з головних характерних прикмет поетичної фантазії.

У третьому розділі аналізується роль відчуттів у поетичній творчості, порівнюється сила впливу поетичного слова на відчуття людини з силою впливу музики і малярства. Франко пише, що естетика в широкому значенні цього слова — це наука про чуття, а роль естетики в поезії — це вказування ролі окремих відчуттів і образів, в які ці відчуття втілилися у поезії. В людини є п'ять чуттів: зір, слух, дотик, смак та нюх. Людина отримує інформацію про навколишній світ, використовуючи тільки ці 5 відчуттів. Хоча їх не достатньо, щоб пізнати світ у всіх його вимірах, але людині не доводиться вибирати.

З іншого боку, людина має пам'ять, свідомість, фантазію та волю, що уміщаються у збірне поняття «душа», або психіка. 5 відчуттів, безумовно, впливають на психіку людини, але душа людини не зовсім залежна від них. Поезія є продуктом душевних функцій, тому відчуттєвий матеріал є основою поезії.

З 5 чуттів найважливіший зір, тому зорових образів у поезії має бути найбільше. Далі йде слух і дотик. Передостаннім є смак і останнім — нюх.

Франко зауважує, що в українській поезії, порівняно зі староєгипетською і гебрайською, запахове відчуття майже не зустрічається. Натомість в українській поезії значно частіше зустрічаються смакові враження. Дотикові відчуття часто зустрічають в українській народній творчості й поезії в прямому і переносному значенні для вираження форми тіл, консистенції, поверхні, температури, віддалення. Франко висловлює думку про те, що правдиві поети свідомо чи несвідомо б'ють на наші відчуття, творять для своїх ідей наскрізь почуттєві образи. З усього запасу мови поети вибирають саме такі слова, які найшвидше і найлегше викликають у читачів конкретне почуттєве враження.

Порівнюючи слухові враження в поезії і в музиці, Франко зазначає, що початок поезії і музики був спільним. Раніше, коли поезія існувала у формі пісні, а музичні інструменти були ще примітивними, слухові враження, що їх викликала музика, і слухові враження, що їх викликала поезія, були подібними. Але після відділення поезії від музики люди стали сприймати поезію переважно за допомогою зору, тобто не слухати, а читати. Якщо музика, впливаючи тільки на слух, може викликати в людини глибокі та неясні зворушення на межі свідомости і підсвідомости (веселість, бадьорість, сум, тугу тощо), то поезія впливає переважно на верхню свідомість. «Враження, яке робить на нас музика, безмірно багатше, інтенсивніше й сильніше, ніж враження поезії. Але, з другого боку, воно більше загальне, обхапує всю нашу істоту, але не торкає спеціально ніякої духовної струни». На відміну від музики, сила впливу поезії значно слабша у кожному поодинокому моменті, але через те, що поезія має витонченіші інструменти впливу, то вона може в результаті розворушити всі наші вищі духовні сили, включаючи інтелект, викликати виразніші, яскраві і тривкіші образи". Тобто, головна відмінність між музикою і поезією - це те, що поезія не втихомирює, а розбурхує наші вищі духовні функції. Ще одна важлива відмінність полягає у тому, що тоді, коли музика апелює тільки до слуху, поезія у потрібний момент може перейти від слухових образів до зорових, а від зорових до дотикових і так далі у довільному порядку. Отже, поезія тим вища від музики, що засобами мови може впливати на всі 5 органів чуття людини.

Заперечуючи спроби французьких поетів відбирати слова для віршів тільки за їх музичною вартістю, Франко наголошує на тому, що слова є сигналами, які здатні викликати у душі читача враження у повному спектрі відчуттів. З цієї точки зору французькі поети роблять наголос тільки на слуховому сприйнятті поезії і нехтують 4-ма іншими.

Зорових образів найбільше в поезії. Це пов'язано з тим, що почуття зору відіграє для людини головну роль. Щоб підтвердити це, Франко наводить статистичні дані. В слов'янських епічних піснях на зорові образи припадає 55 %. Особливо багато почуттєвих епітетів і власне зорових у сербів і болгар.

Порівнюючи поезію з малярством, Франко приходить до висновків, подібних тим, яких він дійшов, порівнюючи поезію з музикою. Малярство апелює до одного з відчуттів — зорового. Поезія, особливо друкована, теж у першу чергу апелює до зору. Але, оскільки в поезії є ритм і рима, то, крім зору, поезія обов'язково відкликається і до слуху. А використовуючи інструменти, які надає мова, поезія може вже через засоби мови впливати на всі без винятку органи чуттів. У цьому полягає головна відмінність між малярством і поезією. Наприклад, вірш Шевченка:

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

У першому рядку - зоровий образ, у другому — слуховий, у третьому — зоровий і дотиковий, у четвертому зоровий і слуховий, а у п'ятому — зоровий і дотиковий. Тобто, на відміну від маляра, поет вільний у виборі почуттєвих засобів впливу на читача.

Отже, почуттєвий матеріал є основним у поезії, а поетичне слово є універсальним інструментом для створення почуттєвих образів.