Мільбах
| колонія Мільбах | |
|---|---|
| Помилка Lua у package.lua у рядку 80: module 'Module:Sources-utils' not found. | |
| Країна | Австро-Угорщина Західноукраїнська Народна Республіка Українська Народна Республіка Друга Польська Республіка  СРСР
|
| Область | Дрогобицька область |
| Район/міськрада | Жидачівський район |
| Рада | П'ятничанська сільська рада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1786 року |
| Населення | 260 (1939) |
| Існувало до | 1940 року |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | Помилка Lua у package.lua у рядку 80: module 'Module:Sources-utils' not found. |
Мільбах (Помилка скрипту: Не існує модуля «lang».) — колишня німецька колонія в Жидачівському районі Львівської області, що розміщувалась між селами П'ятничани та Соколівка. Існувала з 1786 до 1940 року та відносилась до громади П'ятничани, домініон Бібрка, циркул Бережани.[2] Зараз є західною частиною села П'ятничани.
Ерцгерцогиня Австрії Марія-Терезія та її син імператор Йосиф заохочували мешканців німецьких земель Баварії, Саксонії та Фландрії переїжджати у Східну Галичину, де вони отримають землю, державну підтримку та сприяння у веденні господарства, а для місцевого населення стануть прикладом господарювання.
Опис ґрунтів та посілостей п'ятничанської парохії з 1798 року стверджує, що в другій половині XVIII ст. в П'ятничанах, у північно-західній частині, проживали вже німецькі колоністи. Свою частину села вони назвали Мільбах ((нім. Mühlbach) — дослівно — млин (Muhle) і потічок (Bach)), тобто Млинівці або Мельники, так само, як звався хутір у західній частині села, з яким вони були по-сусідству. Тут, де протікають й надалі два невеликі потічки, що зливаються в один, був у минулому водяних млин і жили тут мельники, що його обслуговували. Місце для цього тут дуже придатне. Однак, млин цей не зберігся. І, можливо, тому, що трохи дальше на південь, у селі Сенів був на цьому ж потічку ще один водяний млин, який стоїть ще сьогодні. Поява німецьких колоністів на землях Львівщини пов'язана з переходом Галичини в 1772 році до складу Австро-Угорської імперії та програми Йосифінської колонізації, розпочатої австрійським імператором Йосифом II, починаючи з 1781 року. На землях Бібреччини, крім Мільбаху (рік заснування якого — 1786 р.), з'явилося тоді ж ще декілька таких колоній, зокрема колонія Ернсдорф (нім. Ernsdorf) — дослівно — Ернестове село, лише за кілометр на південь від Бібрки (тепер село Благодатівка), і колонія Рефельд (нім. Rehfeld) — зараз частина села Серники.[3]
Взаємодопомога і порядок, ясність і справедливість у стосунках з сусідами, від першого дня поселення на українських землях, поміж місцевих українців і поляків — також були ознакою німецьких колоністів.[4]
Окрім регулярного чіткого плану забудови, будинки німецьких колоністів відзначалися особливою якістю і продуманими рішеннями, мали характерні архітектурні та оздоблювальні елементи, що вирізняли їх поміж оточуючої забудови. Будинки були капітальними, найчастіше, мурованими з цегли чи каменю, покриті керамічною дахівкою. На торцях не мали випуску дахів, але були фронтони, часто з гарним декоративним профілем. Вхід у житло був у середній частині будівлі, найчастіше зі східного чи південного боку. Він, умовно, розділяв споруду на дві рівні частини. Багато житлових будинків, завдяки своїй якості і зручності, далі служать нинішнім мешканцям.[4]
Традиційно, крім громадських будівель (каплиць, церков, шкіл та ін.), спільними зусиллями в центральній частині поселення колоністи копали глибокі громадські криниці. Спільно впорядковували громадський простір, будували мости, мостили бруківкою дороги, доглядали узбіччя тощо. Багато з цих елементів ще нині можемо зустріти у колонії Мільбах.[4]
В 1880 році в Мільбаху було 154 мешканці.[3]
25 листопада 1938 р. розпорядженням міністра внутрішніх справ Польщі Мільбах перейменовано на Млиновіце (Młynowice).[5] Але ця назва не прижилась.
1.1.1939 в Мільбаху мешкало 260 людей: 40 українців, 10 іудеїв та 210 німців.[6]
В 1939 році вступив у дію договір між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом про розподіл санаційної Польщі, яка в той час не зуміла знайти союзників. Перші, офіційні представники нової, радянської влади, з'явилися в селі П'ятничани приблизно через місяць. Це були, передусім, службовці, що підготовлювали перші вибори до Рад, а також ті, що організували роботу тимчасового сільського виконавчого комітету та школи. Тимчасово виконуючим обов'язки голови сільської ради об'єднаних сіл П'ятничани і колонії Мільбах, що називалася «П'ятничанська», став Микола Борбуляк. Організована «віднова» школа називалася «п'ятничанська початкова школа», що мала чотири класи, у яких навчали два вчителі — Марія Царик та колишній вчитель Мільбахської школи Михайло Царик, котрий став одночасно і завідувачем школи. Навчання проходило в колишній мільбахській школі.[3]
В 1940 році, а точніше на переломі 1939—1940 років (грудень-березень), з'явилася у Львові спеціальна комісія, прислана, за згодою радянського уряду, нацистською Німеччиною, що займалася репатріацією німців (Heim ins Reich), які проживали на той час в Галичині. Всі, хто хотів повернутися на «батьківщину», повинні були подати комісії заяву та необхідні документи, що доказували «німецьке походження» заявника. В більшості випадків малися на увазі нащадки австрійських колоністів, що з'явилися на галицьких землях після розподілу Речі Посполитої і захоплення цих земель Австро-Угорською Імперією в 1772 році. Заворушилися і німецькі колоністи в Мільбаху. Весною 1940 року Мільбах практично опустів. Залишили його всі німецькі сім'ї, члени яких, згідно з поданими документами отримали паспорти «рейхсдойчів» — німців Рейху, а також німецько-польські сім'ї «фольксдойчі» — німці з народу (півнімці), що встигли з'явитися в Мільбаху за час присутності колоністів на галицьких землях протягом 1772—1940 років. Виїхали тоді і деякі українські сім'ї, які зуміли доказати споріднення з німецькими родинами. Виїхали переважно до Ватерґав, на польські і чеські землі, які анексувала/захопила Німеччина.[3]
В 1945 році, за Люблінською угодою, в П'ятничанах (на території колишнього Мільбаху) з'являються новосели-переселенці з закерзоння, зокрема з Лемківщини. З села Согорів-Долішній до Мільбаху потрапила сім'я Іванишиних.
Джерела та література[ред.]
- Зиновій Царик. Село біля башти / «Галицький шлях».— Львів, 1999 р. Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника. Основний книжковий фонд. Основний шифр 2134306. Штрихкод 00770998.[3]
- Йосифінська (1785—1788) і Францисканська (1819—1820) метрики. Перші поземельні кадастри Галичини. Покажчик населених пунктів. — Київ, 1965 р.[2]
- Володими Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбіден, 1983 р.[6]
- Державний архів Львівської області: Р-3229, Опис 8, Справа 15, Аркуш 87; Справа 44, Аркуш 92.
Примітки[ред.]
- ↑ Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
- ↑ 2,0 2,1 Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
- ↑ 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
- ↑ 4,0 4,1 4,2 Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
- ↑ M.P. 1938 nr 277 poz. 653 Zarządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 25 listopada 1938 r. o ustaleniu nazw niektórych miejscowości w powiecie rawskim, bóbreckim i dobromilskim w województwie lwowskim
- ↑ 6,0 6,1 Помилка скрипту: Не існує модуля «citation/CS1».
This article "Мільбах" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Мільбах.
