Неорусинство

Матеріал з EverybodyWiki Bios & Wiki
Перейти до:навігація, пошук

Неорусинство, або політичне русинство — сепаратистський рух на терені Закарпатської області України[1].

Початком неорусинського руху можна вважати «Верховинську акцію», одним з ініціаторів якої був Едмунд Еган. За свідченнями угорської україністки М. Маєр, він напередодні приїзду на Закарпаття два тижні інкогніто перебував у Галичині, де зустрічався, як він писав, з «вождями русинського руху», у розмовах з якими з'ясував, що вони мають плани об'єднати всіх русинів, які на той час жили в Російській імперії, на Галичині, Буковині та Закарпатті. Це було прямою загрозою тогочасним угорським інтересам. Щоб не допустити українство за Карпати, було ухвалено досить детальну програму, спрямовану на відторгнення русинів закарпатських від русинів галицьких та буковинських. Ця програма мала як економічну, так і культурно-освітню частину. Результатом її реалізації стала газета «Недѣля», а також низка філологічних праць Гіядора Стрипського. Євменій Сабов почав пропагувати неорусинство з боку москвофілів[2].

На думку професора Любомира Белея:

  • неорусинським діячам з-за кордону має бути заборонений в'їзд до України як особам, що розпалюють сепаратизм[3]
  • термін «русин» треба заборонити використовувати у значенні «неукраїнець»[2]
  • «у неорусинському русі є просто обдурені особи, які люблять свою говірку, фольклор, прагнуть докопатися до істини, але потрапили в погану компанію, ставши жертвами підступної технології. Але таких небагато. Переважна частина — це особи, які на цьому заробляють»[2]

На думку Олександра Гавроша, "творці неорусинства хочуть представити сучасний русинський рух як цілком мирний… бо політика «русинів» не цікавить. І треба бути вельми наївним, аби в це повірити. Бо закордонних спонсорів і ляльководів русинства цікавить лише політика. За першим кроком — «визнання четвертого східнослов'янського народу», обов'язково настане другий — «вимога автономії», далі — третій, четвертий, поки це все не закінчиться великою колотнечою в маленькому регіоні. На кшталт, Абхазії чи Придністров'я. Бо власне це і є метою тих, хто оплачує цю «етномузику».

Прибічники неорусинства, або політичного русинства, зокрема, Євген Жупан, Пол Роберт Магочі, Іван Мигович, М. Завадяк, І. Поп, ставлячи за мету формування русинської адміністративно-територіальної автономії на Закарпатті, відкидають аргументацію української академічної науки, апелюють до практики визнання русинів окремою національністю в деяких сусідніх з Україною країнах, наполягають на необхідності подібного кроку з боку офіційного Києва[4].

Див. також[ред.]

  • Русинська мова

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


This article "Неорусинство" is from Wikipedia. The list of its authors can be seen in its historical and/or the page Edithistory:Неорусинство.