Фонологія
«Фонологія» (від грец. φωνή — звук, голос і λόγος — слово, вчення) означає розділ Мовознавства, що вивчає звуки («Звуки») з погляду їхнього функціонування у мові («Мова»).
Термін виник на початку 20 ст., хоч Фонологічні дослідження здійснювалися уже в останніх десятиліттях 19 ст. В Українському Мовознавстві дослідження у цій ділянці починаються з 20-х pp. у працях з Української мови та Діалектології О. Синявського, Є. Тимченка, О. Курило та інших. Фонологія безпосередньо пов'язана з Фонетикою, яка вивчає звукові засоби Мови з фізіологічного та акустичного поглядів.
Отже, об'єкт дослідження в обох випадках той самий — Звук людської мови, відмінні тільки аспекти його вивчення.
Основною одиницею фонології є «Фонема». Поняття Фонеми і Звука як явища фізичного у Фонології не ототожнюється. Фонема виступає у мовній системі як одиниця, що узагальнює певну, реально існуючу множинність Звуків і становить обов'язкову категорію Мови як суспільного явища, тоді як Звук належить до категорії мовленнєвого акту, будучи найменшим елементом мовного потоку, що варіюється у різних позиціях слова, набуває різних особливостей у різних мовців та специфічних рис у різних його стилістичних спрямуваннях. Форма існування Мови виступає у її звуковому вираженні. Тому й розгляд її Фонематичного складу в Фонології ґрунтується на фізичних та артикуляційно-акустичних характеристиках мовних Звуків. Виділяються та протиставляються, наприклад, Фонеми Голосні й Приголосні, Дзвінкі й Глухі, Палаталізовані й Непалаталізовані та інші. Найголовнішою особливістю кожної Фонеми є її диференційні ознаки, що пізнаються на основі протиставлення іншим Фонемам, і лише ці ознаки забезпечують їй можливість виконувати функцію розрізнення Слів і Морфем. Серед них виділяють ознаки постійні і змінні, в одних умовах усі вони передаються повністю, а в інших частково або й зовсім втрачаються, наприклад, Фонема к — Приголосна, Задньоязикова, Непалаталізована, Глуха, в Слові кут зберігає усі свої диференційні ознаки, а в Слові вокзал [воґзал] у позиції перед Дзвінким Приголосним втрачає ознаку Глухості; у Слові кіт [к'іт] у позиції перед Голосним ряду і втрачає ознаку Непалаталізованості й реалізується у Приголосному Напівпалаталізованому к’ і т. д. Отже, в мовленні Фонеми реалізуються у різних звукових варіантах, або «Алофонах», один з яких є основним, коли всі диференційні ознаки Фонеми зберігаються, а інші — додаткові, коли деякі з таких ознак втрачаються. Звукові відмінності ще не становлять Фонем, Фонематичними вони стають лише тоді, коли виконують у Мові належні Фонемам функції.
Фонологія тісно пов'язана з Морфологією: по-перше, Морфеми, як і Слова, виражаються і розрізняються за допомогою Фонем; по-друге, Фонеми служать засобом вираження і розрізнення Граматичних значень Слів (рука — руку) і, по-третє, зміна Граматичної форми може супроводжуватися чергуванням Фонем у тій самій основі (рука — руці, рух — рушати, ніс — носа; див. Морфонологія).
Розрізняють Фонологію загальну (досліджує закони функціонування Фонем, властиві багатьом мовам), описову (вивчає їх у конкретній Мові або в якомусь конкретному Діалекті) та історичну (її завданням є дослідження змін у Фонем, складі Мови протягом її існування чи певного періоду розвитку). Історичні зміни у Фонології системі Мови безпосередньо пов'язані з Фонетичними і на них ґрунтуються. Внаслідок таких змін деякі Фонеми можуть втрачатися. Наприклад, Носові Голосні зникли ще в давньосхіднослов'янський період, Голосні [ъ], [ь], [ѣ] занепали в давньоруський період розвитку східнослов'янських мов, інші виникли пізніше, наприклад, Фонема [и] в українській мові розвинулась внаслідок злиття в одному Звукові давніх [ы] та [і] [сынъ > син, сіла (графічно — сила) > сила].
У процесі розвитку Фонематичного складу можуть втрачатися і окремі диференційні ознаки Фонем, і їх протиставлення за цими ознаками, наприклад, Назальність — Неназальність у системі Голосних, а також виникати нові диференційні ознаки й протиставлення за ними Фонем, як-от Палатальність — Непалатальність Приголосних, що з'явилася ще в пізній період існування спільнослов'янської мови тощо. У різні періоди розвитку Мови виникають нові Морфонологічні чергування, напр.: [е] > [о] (везти — возити, нести — носити) ще в праслов'янській мові, [о], [е] > [і] (столи — стіл, печі — піч) — у ранній період розвитку української мови. Може також розширюватись функціонування окремих Фонем, напр., [о], [е] в східнослов'янських мовах після вокалізації зредукованих ь, ь тощо.
Фонологія, зокрема, виокремлює в структурі мови одиниці двох рівнів — сегментного і надсегментного. Відповідно виділяється «Сегментна фонологія» і «Надсегментна фонологія».
Сегментна фонологія займається одиницями мовленнєвого потоку. До них належать: Фонема, Силабема (Склад), Такт (Фонетичне слово), Синтагмема (Синтагма) і Фразема (Фраза).
Надсегментна фонологія (Просодика, Просодеміка) займається вивченням тих одиниць і засобів Мовлення, які накладаються на лінійне (сегментне) Мовлення і які в цілому формують явище, що дістало назву «Інтонація». Сюди належить Тонема (Тон), Акцентема (Наголос), Ритм, Темп, Пауза.
