Метаграничне буття людини

Метаграничне буття людини^[1] – найважливіший концепт метаантропології і заснованого на ній філософського психоаналізу й андрогін-аналізу, запропонований українським філософом Н. Хамітовим, що виражає вимір людського буття, в якому відбувається вихід за межі буденного буття з його безособовою завершеністю і граничного буття з його незавершеністю і усвідомленою екзистенціальною відокремленістю. Розгортання метаграничного буття можливе через волю до толерантності, свободи та любові, що означає глибинне очищення й олюднення буття людини, подолання ставлення до себе та Іншого як до об’єкту.

Метаграничне буття є подолання замкненого характеру людського буття, який виражається у самодостатності владно-вольових актів та об’єктивації як творення артефактів культури. Творчість як об’єктивація у метаграничному бутті переходить у творчість як актуалізацію – само-творення і творення продуктивної комунікації.

У метаграничному бутті процес трансцендування, який визначає людське буття взагалі, зазнає фундаментальної метаморфози. Людське буття стає не просто трансцендуванням і не просто само-трансцендуванням; воно стає антропо-трансценденцією – результатом розвитку, що входить у потаємні глибини особистості, а тому долає межі і буденного, і граничного буття людини, набуваючи при цьому гармонію, на яку є лише натяк у буденності, і передчуття якої дано у дисгармонії граничних станів людини.

Література[ред.]

Хамітов Н.В., Крилова С.А. Людина і культура: словник. Філософська антропологія, філософія культури, культурологія. К.: КНТ, 2022. 295 с.
Хамітов Н. В. Філософська антропологія: актуальні проблеми. Від теоретичного до практичного повороту. 3-е видання, виправлене і доповнене. К.: КНТ, 2019. 394 с.