Фармацевтична дидактика

Фармацевтична дидактика — галузь наукового знання, яка досліджує структурні та змістовні елементи процесу фармацевтичної освіти й навчання, їх мету і завдання, методи, форми й засоби, організацію та досягнуті результати^[1].

Фармацевтична дидактика є різновидом галузевої дидактики, яка вивчає особливості здійснення навчальної діяльності в конкретному соціальному середовищі ^[2]. Як складова дидактики вона відповідає на три питання: для чого вчити? (зміст освіти); як навчити? (методи та принципи); як вчитися? (методи та прийоми самостійної діяльності).

Важливим з погляду фармацевтичної дидактики є застосування сучасних освітніх і комп'ютерних технологій, а також дидактичних принципів^[3], тобто основоположних ідей, що пронизують усі рівні й компоненти освіти та засвідчують їх системну цілісність. При цьому навчання повинно ґрунтуватися на загальних і специфічних дидактичних принципах.

До загальних дидактичних принципів^[4] відносять:

принцип науковості, що визначає як зміст, так і форму навчального процесу;
принцип систематичності, який органічно пов'язаний з науковістю знань і зумовлює цілісність уявлень, світогляду і навіть гармонію вдачі;
принцип виховання, побудова згідно з яким навчання сприяє становленню світогляду і впливає на поведінку людини;
принцип зв'язку навчання з життям;
принцип природної відповідності, який враховує, з одного боку, особливості віку учня (студента, курсанта), а з іншого, — відповідності навчання законам природи взагалі;
принцип індивідуалізації, який скерований проти шаблонності й стандартизації навчання;
принцип активності, який поєднує зусилля педагога в організації навчання, а учня — у розв'язанні навчальних задач, у власному творчому пошуку.
принцип наочності, який передбачає, що у процесі пізнання повинні застосовуватися різні відчуття, в тому числі шляхом зорового сприймання.

До специфічних дидактичних принципів^[5] відносять:

наступність, тобто встановлення зв'язків між попередніми та новими навчальними дисциплінами, взаємодія попередніх і нових знань з метою побудови системних і глибоких навичок, послідовність і системність навчального матеріалу, зв'язок і узгодженість етапів неперервного освітнього процесу, єдність формального та неформального навчального процесу, забезпечення внутрішньо дисциплінарних зв'язків між окремими етапами навчання.
перспективність, а саме обізнаність професорсько-викладацького складу дипломної ланки фармацевтичної освіти з програмами та дидактикою навчальних дисциплін в періоди первинної спеціалізації (інтернатури) та неперервного професійного розвитку.
спадкоємність, яка тлумачиться як відтворення та збереження післядипломною ланкою фармацевтичної освіти дидактичних надбань викладання навчальних дисциплін у процесі підготовки фармацевтичного фахівця шляхом їх розвитку та переосмислення. Спадкоємність освітніх програм дисциплін, що забезпечує їх узгодження на всіх етапах: від дипломної підготовки через первинну спеціалізацію (інтернатуру) до післядипломної освіти та неперервного професійного розвитку, є обов'язковою умовою забезпечення високої якості фармацевтичної освіти, передумовою підготовки компетентнісних фармацевтичних фахівців, які матимуть попит на сучасному ринку праці;
випередження, суть якого у використанні наукового прогнозування для швидшого і гнучкішого розвитку закладів вищої та неперервної фармацевтичної освіти відповідно до потреб фармацевтичної практики, невпинного оновлення їх діяльності. Цей принцип орієнтує на широке та активне використання нових форм, методів і засобів навчання, підвищення кваліфікації та навчання фармацевтичних фахівців впродовж їх професійного життя, на залучення новаторських підходів до фармацевтичної дидактики.

Примітки[ред.]

↑ Громовик Б. П., Горілик А. В. Неперервна фармацевтична освіта в Україні: науково-методичні аспекти управлінсько-економічної підготовки: монографія. Львів: Растр — 7, 2012. 166 с.
↑ Педагогіка як фундаментальна суспільна галузева наука. Структура педагогіки. URL:https://osvita.ua/vnz/reports/pedagog/13753/
↑ Основні дидактичні принципи. URL: https://pidru4niki.com/11570718/pedagogika/osnovni_didaktichni_printsipi.
↑ Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: навч. посіб; 3-тє вид., доопрац. і доп. — К., 2008. — 568 с.
↑ Задорожна Г. С. Сучасні підходи до забезпечення безперервної освіти як чинника розвитку особистості . Науковий вісник Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. Педагогічні науки. 2017. № 4. С. 28-33. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvpupupp_2017_4_7.